Публікуємо один з розділів книги Pozdrowienia z Noworosji польського журналіста Павела Пеньонжека. Книга, яка стала результатом тривалого перебування автора на підконтрольній сепаратистам території, виходить на початку лютого у видавництві «Політичної критики». Автор люб’язно погодився надати нашому сайту дозвіл на публікацію останнього розділу «Квазідержава в риштуванні».
Переклав Олег Гринчук
Саме місто виглядає мілітаризованим. Кількість людей у формі порівняно з цивільними величезна. Йдучи вулицями Донецька, увесь час бачиш людей у камуфляжі й зі зброєю: «Попрошу документи! Це стандартна процедура, у нас воєнний стан» – зупиняє мене бойовик на головній вулиці. В центрі часто можна побачити машини з мигалками, але це вже не міліцейські машини, а поліцейські, як у Росії. Бойовики спиняють і перевіряють авто.
Коли в першій половині жовтня я переїжджав із Дніпропетровська в Донецьк автобусом, які, попри війну, курсують практично усюди, нас зупинили на блокпості. Увійшов бойовик й іронічно запитав по-українськи: «Чи є тут якісь файні хлопці зі Львова?» Ніхто не відреагував, після чого бойовики вийшли.
На наступному блокпості ситуація стала набагато серйознішою. Всіх чоловіків віком від 18 до 50 років змусили вийти й пред’явити документи. Звісно, бойовики дуже зацікавились, коли побачили поляка, а також мого колегу, фотографа зі Словаччини, і вирішили детальніше переглянути наші папери. Поляки викликають у них особливі підозри. Ще в липні в Донецьку затримали польського журналіста, сепаратисти сказали йому, що в нього «хуйовий паспорт». Деякі представники бойовиків взагалі не бажають спілкуватися з поляками. Причиною такого ставлення є популярний серед сепаратистів міф, буцім на українському боці воюють польські найманці. Проблема полягає в тому, що ніхто їх ніколи не бачив. А єдині поляки, які бодай якимось боком узяли участь у цьому конфлікту, воюють за сепаратистів.
Наступний елемент контролю – комендантська година, до якої раніше ставились доволі легковажно. Тепер уже жарти минулися, і справді краще не ходити увечері вулицями. Комендантська година починається о 23 і триває до 6 ранку. Мій колега, який перебуває в Донецьку вже досить довго, каже, що існують два підходи: «Одні вважають, що краще не виходити з дому вже о 21 годині. Інші радять не робити цього після 22-ї».
Першим місцем контакту для журналістів, які приїздять у Донецьк, завше є будинок Донецької обласної державної адміністрації (колишнє приміщення місцевих українських органів влади). Тут можна отримати так звану цивільну акредитацію Донецької Народної Республіки. Доволі довго я мимоволі посміхався, коли чув, що навіть представники ДНР називали цей будинок «обласною адміністрацією», з чого б випливало, що місто все ще залишається частиною України. Тепер його називають так само, як у Білорусі чи в Росії — «будинок уряду».
Однак найбільша зміна стосується не естетики чи символіки, а організації. В будинку щораз більше порядку, на кожному поверсі є тепер відповідні пункти, де можна отримати інформацію чи допомогу. На восьмому поверсі розміщений прес-центр, де я, власне, й отримую нову акредитацію. На інших поверхах надають матеріальну допомогу родинам бойовиків, біженцям, розміщені офіси «міністерств», медичний пункт тощо. Саме тут шукають підтримки ті, хто втратили помешкання чи будинок внаслідок обстрілу. Скільки з них насправді отримали те, за чим прийшли, а скількох відправили з порожніми руками? Не знаю. В кожному разі, щодня перед входом стоїть раз більша, а раз менша група прохачів.
Видно, що «новороси» намагаються навести в будинку лад. Бюрократія хутко розростається, бо Донецька Народна Республіка повинна якось забезпечувати своїх громадян працею. Поки що вона не здатна змусити власників зачинених приватних крамниць і фірм відчинити їх знову, тож шукає інших можливостей. Однією з форм зайнятості є служба в військових підрозділах «Новоросії». Також чиняться спроби запустити в дію промислові підприємства. Але звідки узяти на все це гроші? Поки що це невідомо, а «влада» зазначає, що коштів, отриманих від податків (їх так само стягують), ще занадто мало.
Щодо організаційних моментів є більше питань, ніж відповідей. Наприкінці жовтня на сайті прес-служби ДНР з’явилась інформація: «В Донецькій Народній Республіці діє суд». Також було оголошено набір на посади суддів, обрано керівника Верховного Суду. Однак постає питання: на підставі якого законодавства діятимуть ці суди? Щоправда, ще в червні тут було прийнято «конституцію», але це тільки загальні формально-правові рамки. З одного боку, самопроголошена влада визнає, що хоче стати незалежною і демократичною державою, а з іншого — декларує прихильність до радянських традицій.
Також чимало клопоту завдають пошуки відповідей на питання, як працюють тутешні міські й комунальні установи. «Все гаразд, працюємо так, як завжди», — каже мені один із лікарів, але не погоджується повторити це під запис. Зрештою, адміністрація шпиталю заборонила йому спілкуватися зі ЗМІ.
В школах дітей і надалі навчають за програмою українського міністерства освіти. Директорка російськомовної школи зазначає: «Змінилося тільки те, що в деяких класах додано одну годину російської мови». І надалі більшість розпоряджень надходить із Києва. На доказ цього жінка показує мені документи з гербом України. Далі відбуваються уроки української мови, проте історію України перенесли на другий семестр. Також працюють школи з українською мовою викладання. Після канікул не відновили навчання тільки ті школи, які розташовані поблизу аеропорту, оскільки це було б небезпечно. Діти з цих шкіл можуть навчатися в інших школах Донецька. Навчальний рік розпочався лише першого жовтня, але, як стверджує директорка, програму надолужать, бо скасовано осінні канікули. Однак уже відомо, що незабаром програму буде змінено. Подібно має бути і в університетах.
Сепаратисти навіть вирішили запровадити власний час: у Донецькій Народній Республіці годинники не ходять за київським часом, їх перевели на одну годину пізніше.
«Новороси» дедалі більше впевнені, що створять окрему незалежну державу, хоча й визнають, що на них чекає довгий шлях. Ще перед вересневим самітом у Мінську, який де-факто зафіксував утрату Україною чималої частини Донеччини й Луганщини, «новороси» опублікували на своєму сайті (називається він «Русская весна») статтю із показовим заголовком «На пути к большому “Приднестровью”». Головна теза статті полягає в тому, що президент України Петро Порошенко дійсно не може відразу визнати незалежність Новоросії, але рано чи пізно він зламається, бо іншого виходу не має.
Ситуація видається патовою. Обидві сторони окопалися на своїх позиціях, але жодна поки що не може зробити бодай кроку вперед.
Донбас, жовтень 2014
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Павел Пеньонжек: «У цій війні нема такого, що було б легко пояснити»
Mr, Pieniążek,
when you write Novorosija you make a political statement. It looks as if you are working for Putin , the next step should be Hello from Privislenny Kraj. I read and listen to you on the radio, follow you on Twitter and I am thankful for your super work in Donbass, but I am really upset by the title.
Sorry for my english but really disappointed.
Dziękuję za Pana wspaniałą pracę na wschodzie Ukrainy, ale tytuł jest żenujący, jakby go Pan ustalał z Putinem.