Кобане звільнено. 135 днів світ із завмиранням серця слідкував за битвою між ісламістами та курдами — боротьбою за місто, яке стало символом опору Ісламській Державі. Кобане не мало великого стратегічного значення, проте, як відзначають ледь не всі наші співрозмовники, для ІД та курдів поразка тут означала й поразку в усій війні. «Вслід за містом ми звільнимо і весь кантон», — пишуть на своєму ресурсі бійці YPG та YPJ.
«Біженці з Кобане не хочуmь сидіти в таборах. Вони хочуть додому й одразу по звільненню міста туди поїдуть», — говорить нам один з волонтерів у таборі в Суручі. Куди вони повернуться? Що на них чекає в місті, за яке точилися бої більш ніж чотири місяці? На ці та інші питання шукайте відповідей в цьому тексті.
Переклали Дафна Рачок, Юрій Черната
«Ласкаво просимо до Сталінграда. Ласкаво просимо до Кобане», — сказав курдський боєць, заводячи свою машину. Божевільний ривок через закритий турецький кордон щойно привів нас до населеного здебільшого курдами сирійського міста, яке на той час уже майже сто днів намагалося прорвати жорстоку облогу Ісламської Держави. З середини вересня джихадисти, захопивши всі прилеглі міста, стрімко наступали на Кобане з півдня, заходу та сходу, понад три місяці посилаючи хвилю за хвилею бойовиків. Курдським ополченцям, які обороняють місто — Підрозділам народної самооборони (YPG) — за останні тижні вдалося змусити Ісламську державу дещо відступити, але для боєць YPG, який був за кермом нашої машини, все одно мусив тримати фари вимкненими, щоб не привертати уваги до автомобіля. По всьому місту загартовані бійці YPG досі стоять на позиціях, щодня відбиваючи нові атаки Ісламської Держави і просуваючись уперед — квартал за кварталом, будинок за будинком. Ця базарна вулиця повністю зруйнована. Коли VICE News прибули сюди в кінці грудня, YPG успішно витиснули Ісламську Державу з центру міста. Один із командирів YPG сказав, що вони контролюють 75% міста, але це виглядало як перебільшення — до того ж, суттєва частина території постійно переходила з рук в руки. Запеклі вуличні битви здебільшого поступилися мінометним та ракетним обстрілам, а також безперервним боям снайперів. Прогулянка вздовж східного фронту демонструє масштаби руйнувань внаслідок більш ніж трьох місяців облоги, мінометних обстрілів, повітряних ударів і ближніх вуличних боїв. Половина міста зараз лежить у руїнах. Відтоді як США, зіткнувшись із чорним прапором Ісламської Держави, що розвівався на порозі Європи, очолили повітряні атаки на Кобане у вересні, ця територія піддавалася найважчим у всій Сирії бомбардуванням з боку сил альянсу. Усюди розвішані простирадла, щоб блокувати огляд снайперам. Чому до Кобане прикуто стільки уваги — питання. Місто не становить особливого стратегічного інтересу в сирійській громадянській війні. Ісламська Держава вже контролює переходи через кордон східніше та західніше і, судячи з усього, дотримується негласного перемир’я з Туреччиною. В тактичному сенсі Кобане становить мінімальну цінність для курдських сил, адже воно розташоване далеко від інших курдських кантонів Джізіре й Ефріна. І все ж, попри малу кількість західних журналістів у Кобане, облога привернула увагу міжнародних медіа і стала основною ціллю кампанії бомбардувань з боку коаліції. Згідно з даними центрального командування, 76% усіх повітряних ударів у Сирії були зосереджені на Кобане. Кобане також стало міжнародним символом опору Ісламській Державі. Погано озброєні сили курдів, відомі своїми секулярними принципами та гендерною рівністю, намагалися відбити краще оснащену Ісламську Державу, котра прорубала собі шлях через Сирію та Ірак майже без втрат. Тим часом битва за Кобане вибилася на перший план пропагандистської битви у соціальних мережах. Аналітики теоретизували про те, що б це означало, якби Ісламська Держава взяла місто — навіть перед лицем повітряних ударів з боку коаліції — або, навпаки, якби YPG вдалося змусити бойовиків відступити. Ці бої зараз — переважно гра кутів зору. Майже всі відкриті простори на відстані сотень метрів від лінії фронту завішані екранами проти снайперів: великими шматками брезенту, ковдрами, простирадлами — будь-чим, що може блокувати видимість. Первер Алі Мухаммад, шкільний учитель, який став курдським журналістом і поводирем після того як вирішив залишитися в Кобане, коли більшість жителів у вересні втекли на північ до турецького кордону, порадив тим, хто був із ним, триматися ближче до стін і остерігатися мінометних снарядів та випадкових куль навіть за сотні метрів від фронту. «Лінія фронту може виявитися навіть безпечнішою, тому що мінометні сняряди прилітають будь-куди у будь-який час», — каже він. Його дім нещодавно був пошкоджений снарядом, і зараз він живе разом із кількома іншими місцевими журналістами. Кажуть, що джихадисти запускають від 10 до 200 мінометних снарядів на день. Джерела YPG стверджують, що Ісламська Держава запускає від 10 до 200 мінометних снарядів щодня. Нерозірвані снаряди і шрапнель усюди, і місцеві практично не звертають на них уваги, так само як і на руїни будівель, розірваних вибухами. Водячи нас містом, курдські журналісти показують місця, де раніше були підприємства та будинки їхніх друзів. Деякі з них місяцями не могли дістатися до своїх домівок — вони розташовані на територіях, які контролює Ісламська Держава. [….] Бійці YPG, однак, — повсюди. Вони наче матеріалізуються зі щілин у будинках, продираються крізь діри, пробиті у стінах, чи цілеспрямовано виходять маленькими групками з бокових дверей. Цілими годинами ми ходимо за ними, продираючись через руїни, через завалені уламками покинутого життя квартири, переступаючи через матраци, одяг, випускні альбоми, сукні, тарілки та сімейні фото. Ми прикриваємося велетенськими ковдрами та брезентом, коли треба — прихиляємося чи рухаємося короткими перебіжками, втомлено переставляємо ноги по зруйнованому вибухами бетону. Зруйновані будинки пересипані уламками покинутих життів. Кілька бійців вирішують скласти нам компанію й проводять нас через перетворені на саморобні бази житлові будинки та вулиці. Водночас інші патрулюють вулиці, перекриті згорілими машинами та вантажівками. На деяких можна побачити дірки від снайперських куль. Бійці наполягають, щоб ми все роздивилися, в тому числі глянули на позиції Ісламської Держави. Деякі пригощають нас шоколадом, соняшниковим насінням і цигарками, наполягаючи, щоб ми випили разом із ними чаю, не зважаючи на близькість джихадистів. Воячки YPJ на східному фронті. На півночі Кобане межує з Туреччиною. Протягом кількох останніх місяців цей кордон перетнули десятки тисяч біженців, найбільше — у середині вересня, коли здавалося, що падіння міста невідворотне. Турецький же уряд ставиться до YPG з підозрою, адже Підрозділи пов’язані з турецькими та курдськими бійцями з Робітничої партії Курдистану (РПК), яка протягом останніх тридцяти років бунтує проти турецького уряду. Тому не дивно, що Туреччина доклала дуже мало зусиль, щоб полегшити облогу міста — і навіть, навпаки, заарештувала й ув’язнила кількох курдів, які намагалися втекти від війни. У свою чергу, сирійські та турецькі курди звинуватили Туреччину в потуранні нападам Ісламської Держави та навіть у співучасті в них через брак реакції, а також створення перешкод як для цивільних осіб, так і для військового підкріплення та допомоги з-за кордону — тоді як до джихадистських груп прикордонний контроль був доволі поблажливим. Десятки тисяч мирних курдів втекли до Туреччини через кордон поблизу. YPG все ж отримали певну допомогу: США поєднували авіаудари з допомогою у вигляді зброї та іншого провіанту, який скидали з літаків. Турецький уряд, в свою чергу, дозволив перейти кордон невеликому підрозділу «Пешмерга» з іракського Курдистану, озброєного важкою артилерією. Попри це, YPG досі залишаються погано озброєними в порівнянні з Ісламською Державою та її танками, артилерією та мінометами. Електрика, опалення, медикаменти, їжа, вода та паливо — всього цього в Кобане обмаль. Курдські бійці не мають радарів, бронежилетів та окулярів нічного бачення. Вони мусять постійно патрулювати місто, але багато з них виглядають спокійними та безтурботними. На одній із позицій воячка з курдського ополчення жартує з іграшковою змією, лякаючи своїх товаришів, в той час як інша пояснює нам: позиції Ісламської Держави зовсім поруч, за п’ятдесят метрів від нас. Бійці YPG та YPJ на позиціях за п’ятдесят метрів від бойовиків Ісламської Держави. Наш поводир з YPG зупиняється, щоб показати напис на стіні — імена трьох бійців Ісламської Держави. Через двір раніше була їхня база, згодом розбомблена авіаударом. У відвойованих від екстремістів частинах міста лежать обвуглені тіла бійців Ісламської Держави. Деякі тіла спалили їхні ж побратими, щоб унеможливити упізнання, інші згоріли внаслідок авіаударів. Від руїн віє трупним смородом. Авіацію задіюють переважно вночі. Щоразу, коли ґрунт струшується від бомбардування, місцеві жителі кричать: «Обама!». YPG стверджують, що авіаудари справді допомагають, але їх потрібно більше. Командир, який представився як Командир Білнк, каже, що YPG відвойовують територію у Ісламської Держави, але без важкого озброєння це відбувається повільно. «Якби вони (США) чітко координувалися з нами на землі, ми очистили б Кобане за тиждень», — додав він. Командир Білнк каже, що YPG могли б очистити Кобане, якби підтримка з повітря краще з ними координувалася. Попри все, переважно молоді бійці YPG перебувають у надзвичайно хорошому настрої. Вони зазвичай посміхаються зустрічним людям, і на їхніх обличчях рідко можна помітити страх чи тривогу. Багато з них вистояли в часи, коли битва за Кобане здавалася програною. Сьогодні ж, коли бойовиків змусили відступити, коли бійці Ісламської Держави з кожним днем відходять усе далі, впевненість курдських бійців очевидна. Стандартні відповіді курдських бійців, особливо з YPG, стали особливо клішованими. Зазвичай вони не відповідають на питання без дозволу старших, а коли отримують дозвіл, то говорять добре завченими фразами, які часто повторюються в кожному інтерв’ю: «Ми боремося за рівність, ми не боїмося Ісламської Держави, ми помремо за нашу землю та нашу свободу, будемо за неї стояти до останньої краплі крові». Можливо, в іншій ситуації ці слова і звучали б як пустопорожні, але в Кобане вони, без сумніву, правдиво відображають дійсність. Багато бійців, що воюють за Кобане, народилися і виросли в цьому місті, знають кожну вулицю, кожен провулок. Інші — з Ефріна, з якогось іншого курдського міста в Сирії, або ж із Туреччини. Дехто долучився до YPG конкретно для того, щоб захистити свій дім; інші були бійцями цієї групи — або ж бійцями РПК — роками, керуючись ідеологічними переконаннями чи своїм уявленням про курдську ідентичність. В будинку біля кордону з Туреччиною молода воячка з YPJ розповідає, що раніше була студенткою географічного, але п’ять місяців тому кинула навчання. Її батьки досі думають, що вона в Туреччині. У Туреччині вона жила в Ізмірі й навіть не знала курдської. Вона була «відлучена від культури» і страждала від упереджень проти курдів. Вона каже, що почала читати тексти Абдулли Оджалана, лідера РПК, і що його книги справили на неї сильне враження. Відчуваючи потребу віднайти свою ідентичність, вона вирішила поїхати в Кобане. Тіла бойовиків Ісламської Держави лежать на території, випаленій авіаударом. Питаю, чому вона обрала саме місце, якому загрожує Ісламська Держава, а не безпечніші курдські міста в південній Туреччині, як-от Дійарбакир чи Дерік. Вона відповідає, що її народ потребував її. «Якби була така потреба, я б поїхала воювати і в інші місця», — додала вона. Як і багато інших, вона стверджує, що не сумує за родиною і більше про них не думає. Її родина консервативна й хоче, щоб вона жила більш традиційним життям. Вона каже, що однією з причин, чому вона долучилася до YPJ, було бажання «позбутися маскулінної ментальності». Зозан і Авашін були студентками до того, як приєдналися до боротьби проти джихадистів. Трьома поверхами вище, на даху, Зозан й Авашін причаїлися за мішками з піском, міцно схопивши гвинтівки. Щоразу, коли поруч лунає снайперський постріл, з даху перелякано спурхує зграя голубів. Зозан й Авашін обом двадцять з чимось років, і, перш ніж долучитися до боїв, вони обидві були студентками — «нормальними дівчатами», за їхніми ж словами. Вони також стверджують, що думають не про своїх близьких, а про те, як захистити «своїх» мирних жителів. «Зараз вони — наша родина, — каже Авашін. — Багато журналістів приїздять сюди задля фотографій озброєних жінок, але ми взяли зброю, щоб захистити наші права, права курдів, права жінок». Боєць YPG пролазить через діру в розбомбленій будівлі. Дівчата кажуть, що битва за Кобане — промінь надії для їхнього народу. «Чотири роки тому ніхто й знати не знав про страждання курдів. Тепер, через атаки Ісламської Держави, про нас говорить весь світ», — каже Авашін. На жаль, багато бійців померли. Шведський журналіст, який кілька місяців тому одним із останніх покинув Кобане, коли здавалося, що місто от-от упаде, показує дівчатам журнал, де опубліковані його попередні фотографії. Він шукає дівчину з YPJ, яку сфотографував минулого разу: намагається з’ясувати, чи вона жива. Авашін і Зозан гортають фотографії, показуючи на всіх, кого знають. Майже всіх убито. Зараз у Кобане важко знайти когось, хто за час ісламістської облоги міста не втратив когось із родичів. Бійці YPG пробираються через двір. Набиті саморобною вибухівкою машини — найбільший клопіт багатьох бійців із YPG на фронті. Ісламська Держава використовувала проти них десятки таких бомб-машин, іноді по кілька одночасно. Все, що бійці могли із цим зробити, — це обстрілювати машини, сподіваючись влучити у водія чи у вибухівку. Кілька тижнів тому три такі машини вибухнули прямо поруч із пропускним пунктом Мурсітпінар, що на кордоні з Туреччиною. Поруч зі зруйнованою будівлею, в яку врізалась одна з машин, тепер великий кратер. Уламки прибирає самотній бульдозер. Для курдських бійців цей вибух — доказ того, що турецькі прикордонники допомагають ІД: машини ніяк не могли приїхати нізвідки, крім як із Туреччини, — наполягають вони. Курдський журналіст перебігає відкритий простір, пригнувшись, щоб уникнути снайперського пострілу. За кілька кварталів звідси інша начинена вибухівкою машина Ісламської Держави зрівняла з землею одну з лікарень. Бойовики систематично ціляться в медичні установи, змушуючи лікарів постійно переміщати свої клініки. Основна лікарня зараз працює під землею. У ній лише дві кімнати: у першій лежать коробки з ліками, в іншій — тільки стіл і стетоскоп на столі. Це операційна. «Нам не вистачає стількох ліків і обладнання, — каже Манаф Кіткані, фармацевт, що працює тут лікарем. У кімнату та з кімнати постійно входять і виходять бійці. — Того, що є, не вистачає». Кіткані опинився тут у ролі лікаря. На все місто є десять лікарів, два фармацевти та три медсестри. Комусь зрідка щастить поїхати в Туреччину й трошки там перепочити. Родина Кіткані в Туреччині, але він сам, попри бажання родичів забрати його з собою, вирішив залишитися в Кобане, адже відчував, що це його обов’язок перед своїм містом. Боєць YPG патрулює. Він каже, що єдиний шлях добути ще ліків — через контрабандистів, що переносять невеликі порції через кордон. У цьому плані Кобане лишилося без міжнародної допомоги: попри численні запити про гуманітарну допомогу, підтримку надають в основному курдські мирні жителі та політичні партії з турецького прикордонного міста Суруч. Суруч уже використовують на межі можливостей: на його узбіччях розташовані численні наметові табори біженців. В Кобане більше немає звичних ритмів міського життя. Не працюють магазини, нема опалення, нема електрики, а зимовий холод і дощ витискають з людей навіть останні ресурси, які у них залишилися. YPG намагається забезпечувати мінімальні потреби в їжі та воді для місцевих жителів, але кажуть, що навіть ці основні продукти закінчуються. Як водиться у знайомій історії про Сирійську війну, кожен у Кобане тепер має нову роль. Студенти перетворилися на бійців, пекарі стали гуманітарними працівниками, підлітки — експертами з логістики, а контрабандисти, що перевозили цигарки та паливо, почали переправляти через кордон людей. Все місто тепер працює на фронт. Цей боєць YPG каже, що його брат став мучеником у бої проти сламської держави. Махмуд, 36-річний металург, тут перетворився на бійця передової. Він сидить у підсобному приміщенні на першому поверсі житлового будинку, дерево та матраци затуляють вікна та діри в стінах. Він повторює вже не один раз почуте нами — про необхідність важкого озброєння для більш ефективної боротьби з Ісламською Державою. Його сім’я живе в Туреччині, і він не бачився з ними місяцями, але каже, що бувають моменти, коли він більше не сумує за ними. Він врешті-решт стомлюється від питань про війну. «Ми нормальні люди, — каже він. — Ми не любимо сутички, ми любимо мир. Ми не любителі повоювати». Він стискає і підносить свій АК-47: «Ця зброя вбиває людину, — каже він. — Ми не хочемо використовувати цю штуку».
Перекладено за: Danny Gold. “Welcome to Stalingrad. Welcome to Kobane”: Inside the Syrian Town Under Siege by the Islamic State. In: VICE News.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
По дороге в Курдистан: старые и новые нравы
Курди і Туреччина (+ фото, відео)