Переклав Юрій Черната
Голландські ультраправі розвинулися в один із найуспішніших національних рухів у Європі. Їхній лідер Герт Вілдерс — помітна політична фігура з міжнародною підтримкою. В багатьох сенсах Вілдерс є спадкоємцем Піма Фортейна — убитого в 2002 році політика, який відіграв визначальну роль у формуванні нової правої течії в голландській політиці, «націонал-популізму».
Популізм тут означає ідею, що суспільство розділене на два табори: «хороший народ» проти «корумпованої еліти». «Народ» — це не все суспільство, а лише та його частина, яка вважається чистою і політична воля якої вважається легітимною: це частка, що замінює собою ціле. Хто є частиною «народу» — незрозуміло, межі цієї категорії є предметом дискусій. Відбір тих, хто є і хто не є його частиною — це політичний акт.
Різні види популізму використовують різні критерії для відбору та перетворення «народу» на політичного суб’єкта. В націонал-популізмі поняття «народу» та нації схильні перетинатися: нація дорівнює не громадянству, а «народу» — терміну з історичними, етнічними конотаціями. Націонал-популізм Фортейна та Вілдерса закликає до зникнення «чужої» культури меншин заради збереження міфічної гомогенної «голландськості».
Націоналістичний першопроходець
Протягом дев’яностих Фортейн став публічною фігурою, поєднуючи націоналізм із популізмом і правим лібералізмом. Він виступав за неоліберальну економічну політику і глибокі урізання соціальної сфери. У своїй книзі De Verweesde Samenleving («Осиротіле суспільство»), опублікованій у 1995 році, Фортейн проявив себе як консервативний культурний песиміст, котрий засуджував втрату спільноти, занепад патріархальних владних постатей та ерозію суспільних норм та цінностей.
Два роки потому в своїй книзі Tegen de islamisering van onze cultuur («Проти ісламізації нашої культури») він проголосив, що саме «ісламська культура» є загрозою для голландського суспільства. Фортейн описував ісламську культуру як універсальну та позаісторичну. На його думку, іслам — не лише релігія, але й світогляд та політична ідеологія. Згідно з Фортейном, під впливом індивідуалізму та «культурного релятивізму» голландський народ ризикував втратити власну ідентичність на користь цієї «відсталої» культури.
Фортейн начебто нападав на мусульман за їхню культуру, а не за етнічність як таку або за те, що вони були іммігрантами. В такий спосіб він міг дистанціювати себе від псевдонаукового біологічного расизму тодішніх ультраправих. Расове іншування замінилось на культурне іншування; «культура» замінила «расу» в якості маркера, що продукує ієрархічну різницю між нижчою зовнішньою групою (до якої належали були передусім мусульмани) і вищою внутрішньою групою. Фортейнове ухиляння від звинувачень у «расизмі» за допомогою заяв, що він націлюється не на індивідів або «расу», а на «культуру» або «релігію», залишається стандартним аргументом голландських правих.
На практиці ці категорії постійно накладаються одна на одну, і намагатись їх розрізнити часто безглуздо. У своїй книзі «Осиротіле суспільство» Фортейн писав, що він вважає неможливим для людей «відмовитися від своєї культури». А у відомому інтерв’ю щоденному виданню De Volkskrant Фортейн під час дискусії про іслам плавно перейшов до пов’язування злочинності з етнічністю: «Марокканська молодь ніколи не краде у марокканців. Ви помітили? А нас вони пограбувати можуть». Поняття культури тут функціонує схоже до того, як раса функціонує в біологічному расизмі: вважається, що спадковість визначає особливості людини.
Фортейн не винайшов ці ідеї. Важливим кроком у справі представлення таких поглядів голландському політичному мейнстріму була промова майбутнього Європейського комісара з внутрішнього ринку та послуг Фрітза Болкестейна, виголошена у 1991 році. На той час Болкестейн був лідером праволіберальної VVD, однієї з найбільших партій у Нідерландах. У промові перед з’їздом Ліберального Інтернаціоналу Болкестейн заявляв про протиріччя між європейською християнською цивілізацією та мусульманською культурою Близького Сходу. В цій системі координат демократія та права людини стали продуктами єдиної європейської культури, а не результатами політичних конфліктів всередині різних культур.
Схожим чином Фортейн включив у «голландську культуру» такі політичні поняття як відділення церкви від держави або рівні права для жінок та гомосексуалів. Націонал-популізм Фортейна був сумішшю морального консерватизму й економічного лібералізму, що увібрав у себе елементи голландської прогресивної ліберальної гегемонії, сформованої після 1968 року. Пов’язуючи свої нападки на мусульманську меншину з нібито реакційними поглядами мусульман на демократію, права жінок та рівні права для гомосексуалів, він апелював і до людей, що вважали себе прогресивними. Для Фортейна голландська культура — включно з демократичними завоюваннями, які він вважав її частиною — була в небезпеці через те, що «еліти» Нідерландів відмовлялись визнати «загрозу» з боку ісламської культури. У популістській манері Фортейн закликав «голландський народ» захистити свою культуру.
Однак 6 травня 2002 року Піма Фортейна вбив екоактивіст Фолкерт ван дер Грааф.
Попри електоральний успіх, партія Фортейна швидко розпалася після його смерті через конфлікти між ворожими угрупуваннями. Однак потенціал для антимігрантської партії правіше VVD не зник, і різні політичні сили робили спроби привернути увагу послідовників Фортейна. Серед кількох потенційних спадкоємців найуспішнішим став Герт Вілдерс. До того ж, він зайшов управо значно далі, ніж коли-небудь заходив Фортейн.
По слідах Фортейна
У кінці дев’яностих — на початку 2000-х Вілдерс був членом парламенту від правого крила VVD і був міцно пов’язаний з Болкестейном. Також сильний політичний вплив на нього справляла товаришка по VVD Аяан Хірсі Алі. Разом Вілдерс та Хірсі Алі розробили так звану «критику ісламської релігії», згідно з якою поведінка мусульман зумовлена їхньою релігією, а в соціально-економічних негараздах і браку демократії в багатьох мусульманських країнах, у сексизмі та расизмі всередині мусульманських громад винна їхня «відстала» культура. В 2004 році Вільдерс залишив VVD і через два роки організував власну партію, Partij voor de Vrijheid (PVV, Партія свободи).
Тим часом Нідерланди були шоковані ще одним убивством. У 2004 році ісламський фундаменталіст убив кінорежисера та колумніста Тео ван Гога. Ван Гог, прихильник Піма Фортейна, був реакціонером, який часто ображав геїв, жінок, євреїв, але найбільше мусульман, яких він називав такими термінами як «козойоби» та «сутенери пророка». Після його вбивства десятки мечетей і багато людей стали жертвами нападів. У Monitor Racisme en Extremisme, дослідженні антирасистського фонду Анни Франк та університету Лейдена, було зафіксовано 106 випадків антимусульманського насильства з 2 до 30 листопада. У такому кліматі популярність Вілдерса різко злетіла. У 2006 році, на своїх перших виборах, PVV здобула 9 зі 150 місць у парламенті.
Після початку економічної кризи у 2008 році великі партії перед парламентськими виборами 2010 року зосередилися в риториці на соціально-економічних проблемах, і популярність Вілдерса дещо впала. У відповідь PVV спробувала поєднати свою антиісламську та антиміграційну позицію з економічними питаннями. Попередні заяви протистояння профспілкам, пропорційне оподаткування, скасування мінімальної зарплати та лібералізацію законодавства щодо звільнення з роботи були відкинуті. Натомість програма PVV 2010 року є прикладом «шовінізму добробуту» (welfare-chauvinism).
Тепер PVV обіцяла захищати соціальну державу, відкидала лібералізацію закону про звільнення, вимагала утримувати вік виходу на пенсію на рівні 65 років і так далі. Обіцянки зберігати соціальні права поєднувались із пропозиціями виключати меншини з системи забезпечення цих прав, роблячи право на соціальний захист залежним від тривалості громадянства та мовних навичок і відмовляючи в соціальному захисті людям, які носять бурку або нікаб.
Програма партії проголошувала, що «лише PVV захищає соціальну державу, і саме тому ми виступаємо за припинення імміграції з мусульманських країн. Одне або інше: соціальна держава або іммігрантська країна». Цей зв’язок між «ісламом» та соціальними правами показовий для ідеологічної еволюції PVV. За два роки до цього «ісламізація» була, схоже, лише однією з низки проблем, з якими стикнулося голландське суспільство. Станом же на 2010 рік вона стала коренем усіх суспільних проблем: злочинності, дефіциту бюджету, руйнування соціальних служб…
Новосформований уряд прем’єр-міністра Марка Рутте потребував підтримки PVV, щоб отримати більшість у парламенті. Коаліційна угода відображала низку пріоритетів PVV. «Дуже істотне» зниження імміграції з незахідних країн було однією з основних цілей. Уряд пропонував зробити це шляхом подальшого обмеження прав шукачів притулку та обмежувальної імміграційної політики.
Іншими типовими позиціями PVV, які взяв на озброєння уряд, були криміналізація незадокументованих мігрантів та позбавлення голландського громадянства злочинців із подвійним громадянством. У відповідь PVV поступилася багатьма своїми «лівими» соціально-економічними вимогами, підтримавши заходи економії на суму 18 мільярдів євро. Втім, цей уряд розвалився у 2012 році, коли PVV відмовилася від переговорів про ще суворіші заходи економії. На наступних виборах PVV зазнала важкого удару, втративши десять місць. Але навіть за таких умов зараз це третя за розмірами партія з 15 місцями у парламенті.
Правий дрейф
Наприкінці 2013 року Герт Вілдерс почав співпрацювати з партіями на кшталт французького Front national (FN), бельгійської Vlaams Belang (VB) та австрійської Freiheitliche Partei Österreichs (FPÖ) — партіями, які протягом десятиліть лишались ядром європейських ультраправих. Цей крок багатьох здивував, оскільки Вілдерс завжди обережно тримався на відстані від таких партій. Втім, за останні роки ядро європейських ультраправих зближалося із траєкторією Вілдерса. FN рухався у бік позицій, близьких Вілдерсу. Сьогодні FN заперечує своє антисемітське минуле. FN та PVV позиціонують себе як захисників певних завоювань сучасності від уявної ісламської загрози.
Погляди FN, як і VB та FPÖ, все ще містять залишки старих атрибутів європейських ультраправих, такі як антимодернізм, антисемітизм та відсилки до історичного фашизму, однак ці аспекти стали достатньо маргінальними, щоб Вілдерс відчув, що тепер він може об’єднуватися з такими партіями. Водночас PVV зміщається далі вправо. PVV вважають, що мусульмани мають підлягати іншим, більш суворим законам та правилам, ніж люди з «внутрішньої групи». Їхню святу книгу слід заборонити, на носіння хусток на голові має бути спеціальний податок. На відміну від інших релігійних груп, мусульманам не має бути дозволено організовувати власні школи. Нещодавно партія Вілдерса закликала закрити всі мечеті в Нідерландах.
З 2013 року PVV поступово розширювала своє поле діяльності. У 2010 році, коли Вілдерса судили за розпалювання ненависті, PVV організувала невелику акцію підтримки, але тривалий час це було єдиним видом діяльності партії поза парламентом. Однак на початку 2013 року PVV запустила веб-сайт для надання юридичних консультацій людям, які протестували проти побудови мечетей у своїх районах, а в лютому того самого року Вілдерс анонсував «тур опору» по країні, щоб зібрати підписи проти урядових заходів економії.
21 вересня — того самого дня, коли ліві організації влаштовували акцію протесту проти суворої економії — і PVV організували свою першу велику демонстрацію, участь у якій взяли кілька тисяч людей. Промова Вілдерса на мітингу була сумішшю націоналістичної риторики, випадів проти політики жорсткої економії і проти таких звичних для Вільдерса цілей як ісламізація. Новою на цьому мітингу була присутність активістів із ряду фашистських та нацистських груп. Вілдерс більше не відчуває необхідності відмежовуватись від таких груп.
Мобілізаційний потенціал у PVV вражаючий, якщо враховувати її слабку організаційну структуру. У PVV немає членів, відділень та публікацій поза веб-сайтом. Таким чином, Вілдерс не підзвітний нікому. Він визначає, хто буде кандидатом від PVV на виборах і кому з її представників можна буде спілкуватися з пресою. Вілдерс є помітною фігурою в медіа, він регулярно привертає до себе увагу провокативними заявами, але часто відмовляється брати участь у програмах новин та ток-шоу, кажучи, що він не вірить «лівим» медіа. Попри це, PVV та Вілдерс звертаються до широкої аудиторії через праві блоги та соціальні мережі.
Осідлавши хвилю інституціалізованого расизму
Однією з особливостей нинішніх поглядів Вілдерса зокрема та поглядів нових правих у Нідерландах загалом є неоднозначне ставлення до спадку суспільних рухів після 1968. Вони різко негативно ставляться до екологічного руху і, звісно, до антирасизму. Але підтримка (на словах) прав жінок та ЛГБТ і неприйняття антисемітизму вони включають до набору ознак «голландськості» та сучасності. Голландські націонал-популісти ігнорують ліве і прогресивне походження цих емансипативних рухів і те, що вони були частиною суспільного конфлікту.
Вони вважають, що емансипація в голландському суспільстві завершена: емансипативні рухи «застаріли» — крім тих, що діють у середовищі «відсталих» меншин. Боротьбу проти сексизму, гомофобії та антисемітизму націонал-популісти перевизначають як боротьбу проти «неінтегрованих меншин», особливо мусульман, яких вони вважають мізогінами, гомофобами та антисемітами від природи. Як сказала парламентарка від PVV Фльор Агема, «антисемітизм та гомофобія не є голландськими явищами. Вони були імпортовані, значною мірою з Марокко».
Расизм у Нідерландах не обмежується PVV, але Вілдерс, як і Фортейн до нього, робить більше, ніж просто відображає наявні настрої: він мобілізує та формує соціальну базу для своєї політики. Згідно зі звітом за 2010 рік, претенденти на роботу з незахідними іменами мали менше шансів бути запрошеними на співбесіду з потенційними роботодавцями — для чоловіків у середньому на 9%. Більше третини голландських шукачів роботи турецького та марокканського походження зазнають дискримінації в ході пошуків.
Відсоток безробітних у Нідерландах серед людей незахідного походження — 14,2%, серед «корінних» голландців — 4,3%. Amnesty International критикувала етнічне профілювання голландської поліції і поширену серед поліціянтів атмосферу упереджень та стереотипів. Одне дослідження 2010 року продемонструвало, що більш ніж чверть із 1020 респондентів негативно ставляться до іноземців, і 10% відкрито заявили, що вони расисти. Майже три чверті голландських мусульман відчувають, що з часу підйому Герта Вілдерса ставлення до них погіршилось, і майже чверть мусульман регулярно стикаються з дискримінацією.
Водночас розвиток голландського націонал-популізму демонструє, що расизм не стає політичною силою спонтанно. Болкcтейн і Вілдерс були членами мейнстрімної «правоцентристської» VVD, Фортейн був добре відомим публіцистом, писав для авторитетних правих медіа. Спільно з низкою публіцистів, часто також пов’язаних із центристськими партіями, він сформував та популяризував культуралістські та націоналістичні ідеї, які зійшлись воєдино в ідеології PVV.
Оскільки парламентські ліві або ігнорують, або навіть самі перебирають елементи націонал-популістського дискурсу, опозиція до глибоко вкоріненого голландського расизму має прийти з іншого джерела. В голландському суспільстві є строге табу на побутовий та інституціональний расизм, бо він сильно суперечить уявленню голландського суспільства про себе як про «відкрите» та «толерантне». Багато антирасистських організацій та організацій меншин інституціалізувались і стали залежними від урядового фінансування, і через це вони не наважуються розхитувати човен. Поза середовищем мейнстрімних лівих організацій та структур з’являються живі антирасистські ініціативи, часто організовані молодими небілими людьми.
Перекладено за: Alex de Jong. Pro-gay and anti-Islam: rise of the Dutch far-right. In: Roarmag.
Хотілося б ознайомитися також з тим, як приїжджі мусульмани асимілюються в голландському суспільстві та чи сприймають цінності, які те виробило. Якщо ж мусульмани дійсно в повсякденному житті дискримінують в Нідерландах жінок чи сексуальні групи, то настрої суспільства виглядають зрозумілими.