Переклала Ольга Лугай
Використовуючи найбільше дослідження сексуальної поведінки з часів звітів Кінсі, Дейвід Шпігельхальтер у своїй книзі «Сексуальність у числах» відповідає на ключові питання про наше приватне життя. У цій статті він роз’яснює, чому заява Кінсі про те, що 10% з нас — гомосексуальні, насправді близька до правди.
Досить незвично, коли певна статистика стає основною зброєю у пропаганді для радикальних політичних рухів. У 1977 році Американську Національну робочу групу з питань геїв і лесбійок запросили до Білого будинку для зустрічі з представниками Президента Джиммі Картера; для геїв і лесбійок подібне сталося вперше. Найвідоміше агітаційне гасло групи — «Ми всюди» — спиралось на легкий для запам’ятовування статистичний факт, що серед населення Сполучених Штатів кожна десята людина — гомосексуальна, проте ці дані наполегливо намагались оскаржувати.
Питання в тому, як Брюс Воеллер, науковець, основоположник і перший директор Національної робочої групи з питань геїв і лесбійок, виявив цю круглу цифру в 10%? Для того, щоб це дізнатись, необхідно повернутися до досліджень Альфреда Кінсі, проведених в 1940-х роках в Америці; новаторські для свого часу, зараз через свої методи вони вже здаються доволі архаїчними: адже Кінсі відшукував респондентів по тюрмах та в «підпільному» світі геїв, заводив з ними дружбу та занотовував спостереження за їхньою поведінкою за допомогою незрозумілого шифру. Кінсі не вірив, що сексуальна ідентичність була визначеною і що її було легко категоризувати. Його головною розробкою, напевно, була шкала, за якою людей класифікують від 0 до 6: від «виключно гетеросексуальних» до «виключно гомосексуальних». Ця шкала використовується й понині.
Основним відкриттям Кінсі було те, що «щонайменше 37% чоловічого населення отримують гомосексуальний досвід між початком підліткового і старшим віком», що означає фізичний контакт із досягненням оргазму. Він стверджував, що 13% чоловіків були переважно гомосексуальними протягом щонайменше трьох років у віці між 16 та 55 роками (мінімум 4 за шкалою), і 4% чоловіків були тільки гомосексуальними протягом всього життя (6 по шкалі). За оцінками Кінсі, 83% 30-літніх американських чоловіків отримують помітку 0 (повністю гетеросексуальні), 8% мають позначку 1 чи 2 на шкалі, а 9% — не менше 3. Він припустив, що люди можуть рухатись по шкалі протягом свого життя. І дійсно — кажуть, сам Кінсі також посунувся з позначок 1 чи 2 у молодшому віці до 3 чи 4 у дорослому.
У своєму дослідженні щодо жінок, опублікованому у 1953 році, Кінсі підрахував, що 20% жінок мали якийсь одностатевий сексуальний досвід, і 13% під час одностатевого сексуального досвіду досягали оргазму. Він заявив, що серед неодружених жінок у віці 20-35 років гомосексуальний досвід був не менше, ніж у 11-20%, а 1-3% були повністю гомосексуальними.
У 1973 році Воеллер, збираючи матерали для кампанії Національної робочої групи з питнь геїв і лесбійок, зацікавився тими, хто щонайменше протягом трьох років мав переважно гомосексуальний досвід (4-6 за шкалою Кінсі). Оскільки це стосувалось приблизно 7% жінок і 13% чоловіків, Воеллер підрахував середнє значення, щоб отримати необхідний заголовок: 10% населення — гомосексуальні.
Твердження про 10% було щонайменш суперечливим, воно знову розпалило старі суперечки про сумнівністьь методів дослідження Кінсі. Але навіть чисті дані дають схожі відповіді, тож Воеллер зупинився на 10%, заявивши 1990 року: «ідея, що 10% населення — гомосексуальні, стала загальноприйнятим «фактом»… Так само, як з іншим знанням (і міфами), повторювання твердження зробило його фактом».
Це не завадило консерваторам ставити ці дані під сумнів. Консерватори раділи, коли 1991 року Американське національне опитування чоловіків виявило, що лише 2,3 % чоловіків відповіли, що вони не лише гетеросексуальні, в той час як тільки 1,1% визнали, що вони були повністю гомосексуальними. Статистика стала частиною політичної боротьби, разом з палкими суперечками за і проти, але, на жаль, чітке визначення того, що розуміється під словом «гомосексуальний(-а)», було відсутнє.
Коли ж постала необхідність передбачити, що станеться з епідемією СНІДУ, стало вкрай потрібно виявити, у які саме стосунки вступали люди. Було зрозуміло, що в результаті звичайного опитування людей про їхню сексуальність відповіді значно різнитимутьсяі залежно від того, як респонденти розуміють такі терміни, як «гомосексуальний(-а)». Саме тому застосували більш деталізований підхід. В опитувальниках почали розмежовувати ідентичність (до якої сексуальної орієнтації людина себе відносить), потяг (кого вона вважає сексуально привабливим/привабливою) і поведінку (чи мала/має сексуальний досвід з представниками чи представницями своєї статі). Виявилося, що за різними пунктами було отримано різний результат.
Розпочнемо з сексуальної ідентичності. Національне опитування щодо ставлення до сексуальності та стилів життя (Natsal — National Survey of Sexual Attitudes and Lifestyles), яке проводиться кожні 10 років починаючи з 1990, — найбільш надійне джерело інформації про приватне життя британців. Під час третього опитування, проведеного2010 року, респондентів запитували: «Що з наведеного найкраще описує те, ким ви себе вважаєте»: a) гетеросексуальний(-а)/натурал(ка)(straight); б) гей/лесбійка; в) бісексуал(ка), г) інше?».
У віковому проміжку від 16 до 74 років 1% жінок і 1,5% чоловіків вважають себе геями/лесбійками, 1,4% жінок і 1% чоловіків усвідомлюють себе бісексуал(к)ами. Але є чітка градація за віком: найбільше геями/лесбійками чи бісексуальними себе усвідомлює молодь, особливо молоді жінки (відсоток жінок, які усвідомлюють себе лесбійками/бісексуальними, збільшується майже вчетверо для віку у 16-24 роки).
Сьогодні статистика щодо сексуальної ідентичності складає частину офіційної державної статистики. Під час проведення масштабного національного опитування Національна статистична служба виявила, що 1,1% населення визначали свою ідентичність як геїв чи лесбійок, що збігалося з результатами, отриманими Natsal. Та тільки 0,4% респондентів/ок відповіли, що вважають себе бісексуальними — це приблизно третина від кількості, яку отримали Natsal. Чи є така розбіжність свідченням упередженості учасників/учасниць Natsal, чи радше ознакою небажання відкриватись людям, які проводили національне опитування, що зазвичай більше стосується таких питань, як купівельні звички?
Я схильний довіритись Natsal і вважаю, що приблизно один серед 80 дорослих до 75 років вважає себе геєм/лесбійкою і один серед 80 — бісексуальним/бісексуальною, з більшою тенденцією до бісексуальності серед жінок. [Для Британії] загальні цифри становитимуть приблизно 1,2 мільйони, що дорівнює населенню Бірмінгема.
У США проживає приблизно 9 мільйонів ЛГБТ (лебсійок, геїв, бісексуальних і трансгендерних людей), що приблизно дорівнює населенню Нью Джерсі, згідно з одним із останніх опитувань. Проте так само, як і в Сполученому Королівстві, стандартне Національне опитування щодо стану здоров’я (NHIS — US National Health Interview Survey) отримує нижчий показник кількості бісексуальних людей, ніж опитування, присвячені сексуальності. Здається, під час стандартних опитувань люди менш готові зізнаватися у своїй бісексуальності, тоді як ті, хто чітко визначає себе як гей чи лесбійка, готові до більшої відкритості.
Сексуальна поведінка з людиною такої ж статі може мати різну інтенсивність. Тому Natsal обережно розрізняє «одностатевий досвід», який може бути, наприклад, поцілунком у темряві, та «наявність одностатевого партнера/партнерки» — того, з ким був генітальний контакт з метою досягнення оргазму. Респондентів/ок питають про досвід у різні вікові періоди, тому незрабні підліткові зажимання теж враховуються.
Серед жінок віком від 16 до 44 років частка тих, хто розповіли про наявність одностатевого досвіду, збільшилася за останні 20 років: від 4% в 1990 до 10% в 2000 і до 16% в 2010 — значна зміна в поведінці для такого короткого проміжку часу. Але це стосується не лише досвіду поцілунків між дівчатами, які наслідують Мадонну та Брітні Спірз. Близько половини розповіли про генітальний контакт, і приблизно у половини з них це було протягом останніх п’яти років, тому виходить, що одна з 20 жінок повідомила про наявність одностатевоїо партнерки за останні п’ять років.
Та чи насправді відбулися зміни, чи просто жінки почали більше розповідати про свій досвід? Завдяки вправній перехресній перевірці Natsal вирахували, що зміна між 1990 і 2000 — результат збільшення кількості більш відвертих відповідей, тоді як зростання кількості одностатевих досвідів протягом 2000 і 2010 дійсно мало місце.
Зрозуміло, що значну частку статистики становить експериментування — згрубша, на кожну жінку, яка мала одностатеву партнерку, припадає дві жінки такого ж віку, які мали певні одностатеві контакти у своєму житті, але не мали партнерки за останні п’ять років.
Опитування серед чоловіків показують інше. У 2010 році приблизно 8% чоловіків віком від 16 до 44 років розповіли про досвід одностатевого контакту: це більше, ніж у 1990. Можливо, це зростання — результат відвертіших відповідей і зменшення страху перед ВІЛ, але в цілому за останній час значних змін не відбулось.
Однак картинка, яку ми маємо, показує, що найбільше одностатевого досвіду мали чоловіки, яким зараз приблизно 60 років, тоді як серед чоловіків, чий вік зараз приблизно 70 років, спостерігається різке зменшення кількості одностатевого досвіду — патерн, що не характерний для жінок. Це можна пояснити, звернувшись до історії: чоловіки, яким зараз 60, були підлітками у вільні 60-ті, коли гомосексуальність була легалізована, в той час як чоловіки, яким зараз близько 70 років, зростали в часи, коли одностатеві стосунки між чоловіками були незаконними і часто переслідувались. Більш молоді чоловіки ж досягли дорослого віку в більш помірковану еру поширення ВІЛ.
Загалом частка людей, які мали одностатевий досвід, вища, ніж частка тих, хто ідентифікує себе як гомосексуал і бісексуал. Це означає, що багато одностатевих контактів були здійснені людьми, які не вважають себе гомосексуальними чи бісексуальними. Такі самі дані дають інші авторитетні опитування: згідно з останнім великим американським опитуванням, 10% жінок і 3% чоловіків, які ідентифікували себе як «гетеросексуальні», також розповіли про свої досвіди одностатевих контактів.
Відповідно, у сфері охорони здоров’я використовується доволі кострубата фраза «чоловіки, що практикують секс з чоловіками», а не «гомосексуал» чи «гей».
Також є одна характеристика, яка об’єднує жіночий і чоловічий одностатевий досвід: показники удвічі-втричі вищі серед тих, хто має вищу освіту, аніж серед тих, хто не отримав спеціальності.
Окрім змін у поведінці, відбулося значне зрушення у ставленні до одностатевих партнерств. Natsal ставив ті самі питання з інтервалом у 10 років і виявив, що частка жінок віком від 16 до 44 років, які погоджувались з тим, що «одностатеві відносини не є чимось неправильним» зросла з 28% у 1990 році до 66% в 2010. Це надзвичайна зміна у поглядах всього за 20 років. Чоловіки виявились більш консервативними, хоча така точка зору все одно почала переважати: від 23% до 50%.
Брюс Воеллер не дожив до цих змін, за які він так боровся. Він продовжував писати академічні роботи про історію орального і анального сексу і був присутнім на історичній події 1982 року, на якій було створено термін «СНІД», — дехто згадує, що це була його пропозиція. Він помер у віці 59 років у 1994 році в Каліфорнії від пов’язаної зі СНІДом хвороби.
Та його спадок продовжує жити. Адже, якщо врахувати тимчасову одностатеву поведінку, то його доволі сміливе, зроблене наосліп статистичне припущення починає видаватись досить обгрунтованим. Не враховуючи власне ідентичність, здається, що десять відсотків населення справді може вдаватися до одностатевої поведінки.
Перекладено за: David Spiegelhalter. «Is 10% of the populations really gay?» In: Guardian
Читайте також:
Виключення сексуальної орієнтації з проекту нової Конституції. Take me to church?
50 оттенков турецкой радуги: кое-что об ЛГБТ-движении по обе стороны Босфора
«Cложно говорить с чиновниками о правах человека, ведь они постоянно “не на часі” — война же»