Фотографія Ганни Грабарської
Переклала Ольга Лугай
Від редакції: в липні цього року Фонд ім. Гайнріха Бьолля опублікував електронну версію збірки «Підйом антигендерних рухів?», у якій авторки наводять характеристику ситуації опору гендерним перетворенням у Східній Європі та проводять паралелі з різними країнами постсоціалістичного регіону. Ми публікуємо частковий переклад статті польської дослідниці Магдалени Грабовської, яка поряд з іншими авторками збірки описує випадки, що демонструють протидію поширенню сексуальних і жіночих прав у своїй країні і створюють нову перспективу бачення даної проблематики в контексті сучасних стратегій правих політичних рухів і транснаціональних трансформацій.
[…]
Клаузула совісті і «Декларація Віри» в медицині та освіті – польський контекст
Протягом дебатів щодо справи Хазана (відмова лікаря робити пацієнтці аборт через релігійні погляди — прим. ред.) влітку 2014 року той факт, що він був одним з близько 3000 професорів, які підписали «Декларацію Віри», що наголошує на «вищості Божих законів над людськими» і вимагає діяти проти «антигуманних ідеологій сучасної цивілізації», не став несподіванкою. У своїй роботі Хазан постійно посилався на закон про можливість відмови через ідейні міркування
У Польщі клаузула совісті – це форма відмови, введена завдяки Закону про професію в сфері медицини. Закон гарантував лікарям та стоматологам в обмеженому обсязі право відмовити в наданні певних послуг відповідно до їхньої совісті, поглядів та цінностей [6]. Серед таких послуг, у яких може бути відмовлено, можна назвати здійснення абортів через медичні причини, екстракорпоральне запліднення і виписування контрацептивів. Щоб скористатись цим правом. лікар має виконати декілька умов По-перше, він не може посилатись на цю поправку до закону в разі критичної ситуації, коли здоров’я чи життя пацієнта в небезпеці. У таких випадках лікар, незважаючи на свої погляди, має надати допомогу пацієнтці. По-друге, відмовляючись провести процедуру, лікар(ка) має забезпечити пацієнтку інформацією про можливість отримати необхідну допомогу в інших лікарів або закладах. Нарешті, лікар(ка) має пояснити причину своєї відмови та задокументувати її. У випадку ж, якщо він чи вона мають постійний контракт у лікарні, то мають повідомити про свої дії керівництву.
Детально описану регламентацію клаузули совісті можна знайти в Кодексі медичної етики [7]. В кодексі прописано, що лікар(ка) має бути здатним чи здатною балансувати між власними поглядами і сучасним медичним знанням. У той час як Закон про медицину відсилає до «відмови надавати послуги», кодекс дозволяє лікарю припинити «лікування пацієнта», тобто існують певні неточності щодо рівня автономії лікаря у випадку клаузули совісті. Наприклад, він чи вона не може відмовитись виписувати контрацептиви, посилаючись на кодекс, але їм дозволяє це зробити Закон про медицину. Адвокати вказують на те, що ідея використання клаузули совісті суперечить іншим законам і польській конституції.
При цьому клаузула також стосується медсестер і акушерок. Медсестри можуть посилатись на неї, а акушерки мають право відмовитись здійснювати доручення лікарів через свої погляди [8]. Та коли це трапляється, вони мають одразу поінформувати про це своїх керівників і озвучити причини відмови. Деякі фармацевти нещодавно також почали вимагати для себе клаузули совісті, яка дозволила б їм не продавати виписані контрацептиви. Прихильники клаузули совісті посилаютьсяна рішення Ради Європи від 7 жовтня 2010 («Право на відмову через ідейні міркування у сфері законної медичної допомоги»), стверджуючи, що відсутність можливості заперечення за власними поглядами суперечить параграфу 3 в етичному кодексі фармацевтів. В ньому зазначається, що фармацевти мають захищати життя і здоров’я і запобігати хворобам, а також параграфу 4, в якому йдеться про те, що фармацевт має керуватись власним сумлінням.
Відповідно до даних Міністерства охорони здоров’я, у 2013 тільки два лікарі (у приблизно 300 польських лікарнях) використали клаузулу совісті. Проте ц маленька цифра не відповідає дійсній кількості разів, коли лікарі насправді відмовлялись проводити аборт. Професор Ярослав Каліна, голова гінекологічного відділення в регіональній лікарні Лодзя, говорить: «У розмовах з пацієнтами лікарі не згадують клаузулу совісті. Радше вони відповідають, що занадто пізно робити аборт, або просто кажуть: «Ми не будемо проводити аборт..» Крапка» [9].
В той час як відмова через погляди ствердилась у польському законодавстві, механізм її здійснення був запропонований лише в 2014. Навесні 2014 року, протягом 90-го паломництва польських лікарів до міста Ченстохово, три тисячі з них зібралися в монастирі Ясна Гора, об’єднані ідеєю, що католицька віра важливіша за бажання пацієнтів, особливо тих, хто не поділяє цінності католицизму. Протягом цієї події була розповсюджена Декларація Віри – документ, створення якого було ініціативою Ванди Пувтовської, лікарки, знаної через свою дружбу з Каролем Войтилою (Папою Іоанном Павлом II).
Декларація базується на постулаті, що «людське тіло і людське життя, які є дарунком Бога, є священними і недоторканними від зачаття і до природної смерті». На практиці, коли лікар підписує цей документ, це означає, що він чи вона ставить власну віру вище за благополуччя пацієнта чи пацієнтки завжди, коли закон суперечить католицькій догмі, – включно з питаннями аборту, контрацепції та інших «морально суперечливих» послуг. Голова Національної ради лікарів Мачей Хамнакевіч заявив, що органи охорони здоров’я не прийматимуть офіційну сторону щодо Декларації Віри і робити заяву про те, чи суперечить вона Кодексу медичної етики.
Водночасідею Декларації Віри перейняла іншаю професійна група – вчителі. В 2014 році проект «Декларація Віри і Сумління польських вчителів» був створений блогером Янушем Гужаньські, який визначає себе як «католицький націоналістичний польский монархіст». У декларації, спрямованій на «католицьких вчителів» та студентів-педагогів, зазначається:
Я, вчитель(ка) Польської республіки, обіцяю виконувати свій обов’язок як вчителя/вчительки та педагога. Я зобов’язуюсь розвивати і покращувати себе і своїх учнів в дусі патріотизму і Євангелія, приймаючи до уваги загальне благо і спасіння себе і своїх учнів. Я обіцяю виховувати і навчати молодих поляків в дусі істини і передусім любові до істини Бога – оскільки Ісус, наш Бог, казав про себе, що він – істина, адже ego sum veritas. [10]
У третій частині декларації проголошується важливість для вчителя визнавати перевагу Божих законів над людськими, і, що «атеїстична цивілізація» може призвести до відновлення «тоталітарного геноциду». Подібні твердження вказують на зв’язок декларації з торішніми дебатами про «гендерну ідеологію», під час яких програми, присвячені гендерній рівності у польських дитсадках, молодших і старших школах, що були введені відповідно до рекомендацій Європейського Союзу, були названі «ідеологічними» й уподібнені до авторитарних і тоталітарних практик комуністичного режиму.
Ідею прийняття вчительської Декларації Віри підтримала польська депутатка Мажена Врубел, яка сама викладає польську мову. Вона вважає, що декларація не вступає в конфлікт із «природничими науками», що просто«неможливо виховувати дітей окремо від будь-якої системи цінностей – людина має вірити в щось та керуватись певними ідеалами».
З іншого боку, Міністерка освіти, Йоанна Клузік-Ростковська, категорично з цим не погодилась, заявивши, що подібний підхід може призвести до «культурних війн» у Польщі. Вона повідомила, що буде боротись за секулярну освіту. Схожу позицію має речниця правління, Малгожата Кідава-Бвонська, яка вважає цю декларацію незаконною. Вона наголосила на тому, що публічні школи мають залишатись нейтральними, а вчителі, що в них працюють, мають цього дотримуватись. «Я сподіваюсь, – додала вона, – що цей документ залишиться лише проектом, і не перетвориться на початок «релігійної війни» у польських школах» [11].
Магдалена Кушмілас, прес-секретарка Польської Асоціації вчителів, говорить, що вчителі повинні слідувати шкільній програмі, що спирається на еволюцію як основне пояснення. Вона зауважила, що такий документ, як Декларація Віри, можна прирівняти до нелегальної спроби замінити наявну дарвіністську програму креаціоністською. Вона наголосила, що загальні школи мають залишатись нерелігійними. «Якщо хтось відчуває потребу звернутись до власної віри, вони можуть зробити це в приватній католицькій школі, але навіть в ній залишається певний «освітній канон» [12].
Ширший контекст – культурні війни чи звичайна справа?
Справу Хазана та ідея введення Декларації Віри в польську освітню систему часто тлумачать як симптоми невідворотньої культурної або релігійної війни в Польщі. Проте феміністичні інтелектуал(к)и та активіст(к)и вказують, що це не поодинокі приклади радикальної правої політики у загалом ліберальній та секулярній Польщі (якою її вважають польські урядовці). Ці випадки потрібно розглядати радше як приклади нової стратегії правиціа, яка використовується для досягнення історичних довгострокових цілейо. Як така вона є радше продовженням, аніж початком «ідеологічних війн» у Польщі. Хоча обидва випадки є прикладами поширеного в усьому світі опору поширенню гендерних і сексуальних прав, проте вони також закоріненів минулому Польщі, точніше, у періоді відлиги після смерті Сталіна і трансформаціях 1989 року.
У відповідь на Декларацію Віри Ванда Новіцька, віце-спікерка польського сейму і колишня директорка Об’єднання у справах жінок і сімейного планування, запитала: «Хто ж буде наступним? Це сигнал, що Польща перетворюється на «релігійну державу», в якій релігія – в даному випадку римо-католицька, – вирішуватиме, який із законів є первинним у Польщі. Це особливо стосується шкіл, які зазнаютьвідчутного впливу на виховання наших дітей. Йдеться не лише про вираження вчителями власної віри, але про набагато більш значущі речі». [13]Новіцька вважає, що вимога людьми інших професій прийняття подібної клауулии – лише питання часу. Вона говорить, що Декларація Віри для вчителів є небезпечним прецедентом, оскільки дозволяєігнорувати наукові знання про еволюцію. Навіть якщо вчителі вирішать викладати згідно з науковими принципами, вони можуть вдатися досамоцензури і дистанціюватись від науки. Для Новіцької декларація є наступним кроком у процесі «ідеологізації польських шкіл». До цього вона додала, що лікарі і вчителі мають зосередиись на своїй місії – допомозі пацієнтам і навчанні молоді, – а не на собі і своїх віруваннях.
Вона, звісно, має причини остерігатися зростаючого впливу католицької церкви, особливо в медичній і освітній сферах. Як феміністична активістка, вона бачила загибель секулярної польської держави протягом дебатів щодо абортів 1989-1993 і спостерігала за процесами, що призвели до ратифікації конкордату в 1993 році. Вона – та, хто пережила трансформації Польщі, мала досвід життя в часи радикальної заборониабортів і введення католицької релігійної освіти в дитсадках, молодших і старших школах.
Інші спостерігачі та активісти також оцінюють подібний консервативний опір як новий спосіб досягнення довгострокових цілей польськими правими. Агнєшка Графф, коментуючи випадок Хазана і лікарів, що підписали Декларацію Віри, сміливо заявила: «Вони не лікарі, а місіонери». Згідно з Графф, останні дії правих активістів позначають зміни в політичних стратегіях, які зазвичай використовують консерватори. Спочатку, як бувало й раніше, вони намагались змінити вже й так досить суворий закон щодо абортів; але зараз метою є змінити саму систему, законно вдаючись до таких хитрощів, як-от клаузула совісті. Подібний випадок стався у Воломіні, де місцева влада схвалила місію підконтрольної лікарні – тобто документ, у якому заявлено, що лікарня «керується безумовним зобов’язанням захищати людське життя». Документ гарантує, що навіть у випадку фінансування лікарні Національним Фондом Охорони Здоров’я, оштрафувати її за відмову проводити аборт буде неможливо [14].
Відповідно до Графф, наступним кроком консерваторів є використання офіційних представників влади від імені консервативних цінностей, як у випадку з Міхалем Круліковським, членом комісії з питань кодифікації, який виступав за подальшу заборону абортів у Польщі.
За влучним спостереженням Графф, ці нові практики поєднують ультраконсервативні «цінності» із просуванням неоліберального порядку – дивне поєднання, яке було характерне також для польських трансформацій 1989 року. Цю суміш можна побачити на прикладі таких релігійних фундаменталістів, як Ярослав Говін, колишній міністр юстиції в уряді громадянської платформи (уряді, що, як вважається, представляє«прогресивне обличчя Польщі”). Він підтримував капіталістичні реформи у Польщі, був проти екстракорпорального запліднення і в 2013 році зірвав ратифікацію Польщею конвенції проти насильства над жінками, прийняту Радою Європи.
Незважаючи на це, подібні нові стратегії не означають переходу частини польського суспільства на праві позиції. Фактично, вони демонструють, як можливо маніпулювати публічним дискурсом, щоб зобразити польське суспільство у певному ракурсі. Нещодавні опитування Центру дослідження суспільної думки показали, що 52 % поляків виступають проти прийняття Декларації Віри і підтримують твердження, що лікарі перш за все мають присвятити свою роботу здоров’ю пацієнтів; 73% погодились з тим, що лікар не має права відмовити в можливості зробити пренатальне обстеження; 62% підтримали твердження, що лікар не має відмовляти у пораді пацієнтці стосовно проведення легального медичного аборту; нарешті, 59% респондентів погодились з тим, що лікар не може відмовити у здійсненні екстракорпорального запліднення. В той час як поляки заявляють про підтримку секулярної держави, дані 2013 року вказують на те, що жінки віком до 35 років менш схильні перервати вагітність (13%), ніж старші жінки (36%). Нещодавні дії представників радикально правого руху можна пояснити як стратегію боротьби за погляди польського суспільства, що зазнають змін, і як спробу зберегти гегемонію в польському публічному дискурсі. Якщо поглянути на ситуацію у такому світлі, виявиться, що створений польськими медіа і правими політиками публічний дискурс спрямований на розмивання різноманіття й амбівалентності ставлення поляків до католицької церкви шляхом репрезентації їх як гомогенної групи – такої, що підтримує католицькі цінності. З іншого боку, останні успіхи ультраконсервативної правої партії Януша Корвін-Мікка і програш відверто антицерковних партій як-от Твій Рух Януша Палікота і Зелених вказує на переважання правої політики в Польщі і на те, що зміна суспільної думки щодо церкви не відображається під час голосування на виборах. Консерватийни опір, що спостерігаємо останнім часом, має розглядатись як спосіб закріпити вже доволі сильну позицію католицької церкви (яку жодна з наявних значних політичних сил в Польщі не ставить під сумнів)а також спадщину певних історичних процесів і минулих політичних рішень.
[…]
Висновки
У своїй статті «Війна за гендер» з транснаціональної перспективи – певні уроки для феміністичної розробки стратегій» польська соціологиня Ельжбєта Корольчук розмірковує над наднаціональними витоками недавнього опору жіночим і сексуальним правам у Східній Європі і Кавказі. «Війна за гендер», стверджує вона, є не лише локальним феноменом, сучасні стратегії правих мають бути розглянуті як, з одного боку, створені в транснаціональному просторі риторичні і політичні інструменти протидії прогресу в сфері прав ЛГБТІК і жіноких, а з іншого боку – як спроби контролювати страхи і фрустрації, спричинені глобальною економічною кризою та дедалібільшою соціальною незахищеністю.р Хоча права політика є транснаціональною, її дійсне сприйняття залежить від локального контексту й історичної спадщини. Наприклад, процес політичної відлиги і трансформацій, описаних в статті, є безумовно глобальним феноменом. Вони відповідають ключовим моментам перетворень транснаціональної політики і позначають важливі зміни у політичній динаміці між Сходом і Заходом, а такожу глобальному ставленні до прав ЛГБТІК і жінок. Як такі вони стосуються не тільки «регіону», а й також дискусії навколо міжнародної ЛГБТІК-спільноти,жіночих рухів і сучасної протидії ним. Якщо розглядати ці явища з локальної перспективи й аналізувати інституційні та культурні механізми, які змінюються залежно від місця (враховуючи різницю між країнами в одному «регіоні», тобто між країнами ЄС, і країнами поза ним), важливо формулювати доречні стратегії безпосередньо на місці. ерефразовуючи американську активістку й феміністку Шарлот Банч, коли ми боремось з сучасним опором, ми маємо «думати глобально й діяти локально».
Примітки:
[6] Ustawa z dnia 5 grudnia 1996 r. o zawodach lekarza i lekarza dentysty (Dz.U. z 2011 nr 277 poz.1634)
[7] Kodeks Etyki Lekarskiej – uchwała Nadzwyczajnego II Krajowego Zjazdu Lekarzy z 14 grudnia 1991 z późniejszymi zmianami.
[8] Ustawa z dnia 15 lipca 2011 r. o zawodach pielęgniarki i położnej (Dz.U.2011.174.1039).
[9] http://wiadomosci.gazeta.pl/wiadomosci/1,114871,16303631,Klauzula_sumienia_w_bardzo_watpliwej_praktyce___Pacjentka.html.
[10]http://wyborcza.pl/1,75478,16395954,Kluzik_Rostkowska__Klauzula_sumienia_dla_nauczycieli.html#ixzz3AAJAf7mD
[11]http://wyborcza.pl/1,75478,16397460,Deklaracja_wiary_i_sumienia_nauczycieli___Ucze__myslac.html#ixzz3A4nzsdpU
[12]http://wyborcza.pl/1,75478,16397460,Deklaracja_wiary_i_sumienia_nauczycieli___Ucze__myslac.html#ixzz3A4nzsdpU
[13] http://wiadomosci.onet.pl/tylko-w-onecie/wanda-nowicka-deklaracja-wiary-nauczycie-li-mnie-przeraza/14ts9
[14] http://wyborcza.pl/1,75968,16299596,Chazan_zwolniony___problem_zostaje.html#ixzz3AZ