переклали Юрій Черната та Леся Гейко

Ердоганівська ПСР записала в свій актив неочікувану перемогу на виборах в Туреччині минулої неділі, і тепер перед лівою НДП стоїть завдання забезпечити справжню демократичну противагу.

У неділю 1 листопада на позачергових парламентських виборах у Туреччині правляча ПСР (Партія справедливості та розвитку) несподівано забезпечила собі більшість із 49% голосів. Цей результат — майже на 5 мільйонів голосів більше порівняно з попередніми виборами в червні — дає неоліберальній ісламістській ПСР відчутну більшість у парламенті.

Для багатьох це стало повним шоком. Колишній лідер партії та нинішній президент Ердоган наполегливо накинувся на всіх опонентів, що багато хто сприйняв як відчайдушну спробу утриматися при владі. Дедалі більш репресивні атаки Ердогана на опонентів розцінювались як знак його неминучої кончини в якості домінуючої сили в турецькій політиці — позиції, яку він займав протягом тринадцяти років. Натомість рішуча перемога ПСР вручила Ердогану мандат продовжувати управляти країною.

То як же Ердоган добився такого надзвичайного повернення?

Більшість новонабутих голосів перейшли до ПСР від ультраправої ПНР (Партія націоналістичного руху), яка втратила на користь ПСР чверть своїх виборців. Відновивши війну з РПК (Робітнича партія Курдистану) невдовзі після атаки терориста-смертника в Суручі в липні, внаслідок якої загинуло 33 прокурдських активісти, Ердоган зміг заручитися підтримкою націоналістичних виборців.

Однак головним сюрпризом цих виборів стало те, як ПСР вдалося виграти назад голоси більш консервативного сегменту курдського суспільства, який на червневих виборах відвернувся від них до НДП.

У той час як ПСР, без сумніву, набула багато голосів по всій країні, виборчу кампанію зіпсувала стратегія Ердогана сіяти насильство та експлуатувати страх перед хаосом у Туреччині.

ПСР-івська кампанія терору та насильства

Протягом усієї кампанії Ердоган разом зі своєю правлячою ПСР виразно слідували стратегії робити мішенями всіх опонентів, які «проявляли незгоду». Було арештовано сотні журналістів, а редакції кількох газет стали жертвами рейдів тільки через свою критичну позицію щодо президента та уряду. Одного відомого журналіста, Ахмета Хакана, побили біля його будинку прихильники ПСР — багато хто вбачав у цьому «організований напад».

Останні п’ять місяців НДП теж піддавалася тиску, який проявлявся як у спонсорованих державою злочинах, так і в арештах сотень курдських політиків та активістів. Майже два десятки демократично обраних мерів були заарештовані, а на сотні офісів НДП нападали розлючені натовпи — очевидно, зі схваленням поліції, яка не спромагалася втрутитися.

Ці напади заохочувала риторика уряду, який намагався делегітимізувати та демонізувати НДП, заявляючи, що ця партія служила рупором для РПК. За місяць після рішення уряду відновити війну з РПК було затримано 2544 людини, переважна більшість із них — курдські активісти.

Після двох терактів у Суручі та Анкарі, жертвами яких у сумі стали більш ніж 130 людей, ситуація з безпекою в Туреччині різко погіршилась. Обидві атаки були організовані осередком ІДІЛ із південно-східного міста Адияман.

З того часу стало чітко зрозуміло, що турецькі органи безпеки добре знали про цей осередок, а члени сімей терористів-смертників в Анкарі навіть просили поліцію арештувати їхніх дітей. Однак уряд проігнорував заклики накрити цю групу, з очевидною метою використати ризики для безпеки для власних політичних цілей.

Обидва масові вбивства були покликані поширити серед населення страх повільної «сиріїзації» Туреччини, ставлячи до відома турецьких громадян, що базова безпека їхньої країни перебуває під загрозою, адже Туреччина почала нагадувати своїх буремних близькосхідних сусідів.

Політика активної відмови від придушення пов’язаних із ІДІЛ груп була задумана як такий собі прояв гніву на турецьку публіку за те, що вона не забезпечила ПСР більшість на виборах у червні. Айкан Ердемір, колишній член опозиційної РНП (Республіканська народна партія), сказав: «Ердоган ніби каже: якщо ви проголосуєте за мене, я принесу мир та стабільність. Якщо не проголосуєте, я перетворю ваше життя на пекло».

Одразу після вибуху в Анкарі Ердоган швидко використав ситуацію на свою користь, заявивши, що атаку організував «терористичний коктейль», до якого входили ІДІЛ, РПК та спецслужби Ассада. Разом із цим прозвучала дивна заява прем’єр-міністра Давутоглу про те, що вони арештували смертника після того, як він успішно себе підірвав.

Для багатьох ці заяви звучали абсурдно. Але в цієї стратегії була чітка ціль: приховати реальність від турецької публіки і навмисно створити новий наратив політичних подій, які викликали таке сум’яття в Туреччині. Знаком того, що ця тактика працює, було опитування, проведене кілька тижнів тому, яке показало, що більше людей вірили в те, що за вибухом в Анкарі стояла РПК, ніж в те, що це була ІДІЛ, попри фактичні докази другої з цих версій.

«Схоже, стратегія Ердогана зазнає́ невдачі, адже Туреччина вже не там, де вона була в дев’яностих, — сказав Айкан Ердемір в інтерв’ю за кілька днів до виборів. — Але його жорстоке придушення курдських дисидентів виглядає застаріло в 2015 році, бо розуміння демократії серед турецьких громадян стало більш зрілим».

Втім, вибори минулої неділі демонструють повністю протилежне: що значну частину турецької громадськості досі можна завоювати антикурдською повісткою. З огляду на це ми можемо зрозуміти, чому чверть виборців ПНР переметнулися до ПСР всього через п’ять місяців після того, як засвідчили свою підтримку ПНР.

В той час як значна частка цих націоналістичних виборців відмовилися голосувати за ПСР у червні — без сумніву, через дедалі сильніший авторитаризм Ердогана — вони переметнулися назад просто через те, що їхня ненависть до курдів загалом і РПК зокрема перекриває будь-які їхні погані почуття до президента.

Більше того, націоналісти надто добре знають, що Ердоган — єдиний, хто здатен справді пролити кров курдів. Слабкий Ердоган означає ослаблену державу, що зіграє на руку РПК. З цієї причини націоналісти подарували Ердогану могутній мандат на подальше придушення курдських дисидентів.

Поразка НДП — все одно перемога

Одразу після виборів багато хто вважав НДП найбільшими невдахами. У червні НДП несподівано отримала 80 місць у парламенті, здобувши 13,6% голосів. Такий результат сприяв зростанню обертів НДП — з її акцентом на включення всієї різноманітності меншин у Туреччині та розширення її популярності і поза курдською традицією, що змусило багато кого задуматися, чи зможуть вони бути рушійною силою змін у турецькій політиці.

Однак попри те, що вони зараз є третьою за величиною партією в парламенті, ці вибори коштували їм чверть їхніх місць, залишаючи їм тільки 59 депутатів у парламенті з 550 місцями.

Після нападу в Анкарі, націленому як на прихильників НДП, так і на профспілки та лівих, співпрезидент НДП Селахаттін Демірташ негайно скасував усі мітинги, побоюючись нових погромів. Це — поряд із затриманням тисяч членів НДП — суттєво ускладнило проведення належної виборчої кампанії.

У цьому політичному контексті НДП дедалі важче захистити себе у всеохопній війні, яку ведуть збройні сили Туреччини і РПК.

Частина успіху НДП у червневих виборах обумовлена підтримкою переважної більшості курдів, які раніше підтримуваних АКП. Цього разу НДП втратили приблизно мільйон голосів, і цю втрату можна пов’язанати передусім із поверненням цих курдів до ПСР — безсумнівно, через страх перед насильством, що охопило регіон  з того часу, як ПСР відновила війну з РПК.

Тим не менше, ці голоси були втрачені не в регіонах, які зіткнулися з найстрашнішим насильством, а радше на периферії курдських областей. У цьому сенсі можна бачити стратегію ПСР у роботі: жорстоко придушувати курдів у регіоні, де опір був найсильнішим, і водночас за допомогою потужних пропагандистських механізмів у їхньому розпорядженні виробляти серед населення страх перед насильством, яке нібито опосередковано заохочує НДП.

Тоді як РПК вели партизанську війну зі збройними силами Туреччини з гір, багато подій останнього конфлікту відбувалися в курдських містах, де юнаки здобували збройний контроль над різними районами. Відомі як ПРМ-Р (Патріотична революційна молодь — рух), ці вільно організовані молодіжні групи проголосили автономію у низці міст, слідуючи ідеологічним заповітам демократичного конфедералізму, натхненні ув’язненим лідером РПК Абдуллою Оджаланом. У Лідже, Сільвані, Ширнаці, Сурічі і Юксекові — територіях, де були активними ПРМ-Р — НДП зберегли свою підтримку, і в деяких випадках навіть збільшили свою частку електорату.

У цьому контексті результат виборів не можна вважати поразкою для НДП. Натомість, враховуючи те, що вони не могли запустити кампанію через відмову правлячої партії захистити їх від можливих терактів, а також спонсоровані державою кампанії лінчування, які стали постійним явищем у Туреччині, збереження представництва у парламенті у якості третьої за величиною партії  можна вважати перемогою.

Скільки б НДП не стигматизували, як би вона не була недостатньо пердставлена у передвиборчій кампанії, їй усе-таки вдалося пройти винятково високий 10% бар’єр  і цим довести, що вони збираються залишитися.

Шлях попереду

Перед виборами була надія на те, що Туреччина побачить Ердогана як того, ким  він насправді є: як авторитарного лідера, схибленого на збереженні влади, яку він здобув за 13 років свого правління.

Люди вірили, що Турецька Республіка подорослішала з дев’яностих років, коли придушення курдських дисидентів спрацювало б, і рішуче відкине Ердогана. Тим не менш, визначний результат цих виборів спростовує будь-яку надію на це. Курди по всьому регіону відчувають зрозумілу злість від того, що майже кожен другий турецький громадянин проголосував за лідера, який пішов на вбивство курдських цивільних, щоб зберегти свою владу.

Напередодні виборів ПСР надіслали текстове повідомлення всім людям у Діярбакирі: «Якщо ви не хочете, щоб у Туреччині було, як у Сирії, Іраку, Єгипті та інших, ви мусите попередити своїх друзів і віддати один голос ПСР». Повідомлення було прямою погрозою народу Туреччини. Страхітлива реальність у тому, що це окупилося сторицею для Ердогана.

У цьому й полягає засаднича проблема курдського руху. Демократичний проект НДП, натхненний курдським рухом — це амбітний проект, що намагається демократизувати Туреччину шляхом включення різних гетерогенних ідентичностей, які існують у країні. Ці вибори показують, що все ще існує прихована перешкода, яку НДП має подолати, а турецьке суспільство ще явно не готове прийняти суспільство таким, як його бачить НДП.

Доки турецька громадськість схиляється до насильницької риторики турецької держави, яка продовжує тероризувати тих, хто насмілюється висловлювати свою думку, доти НДП буде дедалі важче закріпити свій політичний наратив.

Щоб зруйнувати цей бар’єр, НДП потрібно відійти від своєї фіксації на скриньці для голосування, що домінувала в її діяльності у результаті двох передвиборчих кампаній протягом п’яти місяців. Дві хвилі виборів твердо закріпили НДП у якості основної сили на політичній арені Туреччини, але на даний момент її завдання полягає в поширенні свого меседжу поза обмеженнями представницької демократії.

Розширення зв’язків із профспілками, активістами та іншими союзниками на місцях через втілення низової системи демократії допоможе НДП розширити свою привабливість і стати силою, яка може по-справжньому кинути виклик політичному дискурсу, що нині панує в турецькій політиці.

Джерело: “Turkey Elections: AKP wins big, HDP here to stay” by Yvo Fitzherbert. In: Roarmag.org

Читайте також:

Кантони Рожави об`єднані після важливої перемоги (Іво Фіцгерберт)

Перемога НДП — бар`єр проти автократії в Туреччині (Йоріс Леверінк)

«Припиняти й забороняти»: війна Туреччини із соціальними медіа (Бінназ Сактанбер)

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *