Від початку березня у Франції безперервно тривають протести проти потенційної реформи закону про працю, проект якого розробила міністерка праці, найму, професійного навчання та суспільного діалогу Міріам Ель-Комрі (Myriam El Khomri). Саме від імені його творчині пішла назва цього законопроекту — «Трудовий закон Ель-Комрі». Через нього вже протягом кількох місяців ситуація у Франції залишається напруженою. У дусі останніх світових тенденцій, рух зародився у мережі, а не так, як це зазвичай відбувається у Франції, де традиційно до протестів закликають профспілки. Цього разу відбулося все навпаки. Хвиля протестів набрала сили в мережі, і тільки потім виплеснула на вулиці за участю молоді, а тоді вже суспільні організації та профспілки приєдналися до процесу, що набирав обертів самостійно. У зв’язку з тим, що акціями керують через соціальні мережі, гаслами руху проти трудового закону стали відомі хештеги #OnNeRentrePasChezNous («ми не розходимося по домівках»), #NuitDebout (що у вільному перекладі означає «піднятий вертикально протягом ночі», або ж «повстати вночі»), #OnVautMieuxQueCa («ми варті кращого, ніж це») #OnOccupeMieuxQueCa («окупуємо краще, ніж зараз») та #RamèneTaPlanche («принось свою дошку»). Сотні тисяч демонстрантів — серед яких студенти вищих навчальних закладів, учні старших класів та члени профспілок — влаштували демонстрації по всій Франції, що переросли в масштабний соціальний рух, котрий може виявитися досить токсичним для президента, який, нагадаємо, представляє лівацьку Соціалістичну партію Франції.
Першого травня, у всесвітній День міжнародної солідарності трудящих, вперше за сім років усі профспілки Франції — як з боку правиці, так і від лівиці (CGT, FO, FSU, Solidaires, UNEF, UNL та Fidl) — об’єдналися та вийшли разом на протест проти закону Ель-Комрі. 28 квітня учасники NuitDebout заявили через соціальні мережі та незалежні Інтернет-медіа: «Відновлення страйку, відновлення окупації — це те, що нам потрібно». Планом було після четвертої за два місяці всефранцузької маніфестації працівників, студентів та ліцеїстів, яку знову організували після довгої перерви, окупувати площу Республіки в Парижі (де до цього учасники вже організовували NuitDebout, та їх щоразу розганяла поліція) з наміром цього разу залишитися надовго та влаштувати безперервний протест. У звернені писали: «Тож принось свою дошку, фарбу, та шматок дерева. Бери цвяхи, шурупи, молоток, пилу — все, що зможеш — для того, щоб сконструювати кілька споруд для укриття, кілька лавок, кілька палісадів. Що більше ми збудуємо, то складнішим стане завдання нас витурити».
У четвер, 28 квітня, у демонстрації взяли участь близько 170 тис. людей (за офіційними даними уряду). CGT, тобто Загальна конфедерація праці (Confédération générale du travail), подає іншу статистику — 500 тис. протестувальників. Як уже стало відомо, площа Республіки була зачищена: близько першої години ранку учасників #NuitDebout насильницьки евакуювала поліція. Ті двадцять четверо з них, які відмовилися добровільно покинути площу, були взяті під варту. Також відомо, що загалом по всій Франції у результаті демонстрації було заарештовано 214 людей, а 78 працівників міліції було поранено. Один молодий чоловік у Ренні в результаті поранення втратив зір на одне око.
Що ж за закон?
Очевидно, що концепція трансформації закону, що регулює працю, була розроблена ще задовго до розкриття її змісту в лютому. Французький уряд захопився полегшенням життя підприємцям ще з 2014 року, коли закон Макрона (міністр Фінансів Еммануель Макрон — Emmanuel Macron) передбачав реформу трудового арбітражного суду та визначив обмеження максимального розміру компенсації звільненим працівникам, щоб заспокоїти роботодавців. Ель-Комрі перехоплює естафету від Макрона.
Вперше пресі надали доступ до тексту закону 17 лютого, і водночас його вступну версію представлено Державній Раді. Як виявилося, проект був розроблений без участі жодної зі профспілок. Оскільки профспілки не знали про те, що готується цей закон, їхня реакція та обурення були миттєвими. Далі 19 лютого у мережі створюють сторінку петиції проти закону Ель-Комрі «Трудовий закон — ні, дякуємо!» (“Loi Travail: non merci !”). 23 лютого дев’ять профспілок (CFDT, CFE-CGC, CGT, FSU, Solidaires, Unsa, UNEF, UNL, FIDL) об’єднуються та підписують офіційний документ, у якому вимагають «скасувати встановлення шкали відшкодування звільненим працівникам, що визначається трудовим судом». У Франції суд у трудових справах (франц. conseil de prud’hommes) вирішує індивідуальні суперечки, що випливають із трудового контракту. За новим проектом трудового кодексу, звільнені працівники отримуватимуть гіршу компенсацію, ніж сьогодні. У разі прийняття закону компенсація звільненому працівнику буде обмежена його трудовим стажем на підприємстві. Наприклад, компенсацію розміром із зарплату за п’ятнадцять місяців можна буде отримати за умови більш ніж двадцяти років професійного стажу. Тобто це означає, що в цій ситуації існуватимуть переможці та ті, хто зазнає поразки, а не рівні. Це одна зі змін, котрі викликають невдоволення французів.
Перша презентація проекту трудового закону в Раді міністрів була запланована на 9 березня. Наступна важлива дата в хронології подій, що суттєво вплинули на розвиток ситуації, — це 28 лютого, коли Лоран Бергер (Laurent Berger), головний секретар CFDT, Французької демократичної конфедерації праці (Confédération française démocratique du travail), до якого приєдналася також Національна спілка автономних профспілок (Unsa — Union nationale des syndicats autonomes), висунув вимогу відстрочити дату представлення тексту і закликав до «консультації».
Зіткнувшись із такою сильною опозицією, прем’єр-міністр Франції Мануель Вальс (Manuel Valls) 29 лютого заявив про перенесення дати презентації тексту в Раді Міністрів із дев’ятого на двадцять четверте березня. Таким чином він надав додаткові два тижні на «доопрацювання» тексту спільно з соціальними партнерами та депутатами від Соціалістичної партії. Але водночас прем’єр-міністр чітко наголосив, що про скасування проекту закону, як вимагають профспілки, не може бути й мови.
Таким чином, 7 березня відбулася зустріч представників уряду та всіх профспілок, щоб спробувати досягти згоди. Та після переговорів профспілки заявили про те, що жодна з них не готова підписатися під державними реформами в їхньому теперішньому вигляді — навіть сильно реформістська профспілка CFDT.
Трудове законодавство Франції відоме тим, що всі норми про працю та відносини з роботодавцем вміщені на 3800 сторінках фоліанту Трудового кодексу. Проект закону пропонує фундаментальні зміни у порядку, який закорінився віддавна та сформувався у соціальній боротьбі за права протягом століть. Оскільки обсяг змін дуже великий, у суспільстві панує багато спекуляцій про суть реформ через страх та незнання. Французів обурює те, що нинішні пропозиції трансформацій посягають на сакральні соціальні механізми та суспільні вигоди. Тож що містить проект закону та проти яких змін виступає французьке суспільство?
Під назвою «Проект закону» в документі стоїть такий підзаголовок: «з наміром заснувати нові свободи та нові засоби захисту для підприємств та активів». На офіційній сторінці уряду перераховані причини, чому, на думку урядовців, необхідно реформувати трудовий кодекс: «[Щ]об підвищити розвиток та збільшити рівень зайнятості шляхом задіяння трьох важелів — навчання протягом усього періоду професійного життя, щоб розвинути свої компетенції та полегшити професійну мобільність; зміцнення суспільного діалогу на підприємствах; та забезпечення переважання найму на постійний контракт (CDI — Contrat à durée indéterminée)». За офіційним задумом уряду, це мало б покласти край теперішній нерівності між невеликою кількістю щасливчиків, забезпечених довгостроковими контрактами, та більшістю працівників французького приватного сектору, котрий пропонує лише короткострокові контракти з незначним забезпеченням.
За проектом нового Трудового кодексу, по-перше, підприємства в деяких випадках зможуть легше звільняти працівників. Йдеться лише про економічні звільнення працівників з контрактом CDI, на відміну від звільнень через персональні мотиви (у першому випадку працівник обов’язково повинен отримати грошову компенсацію, котра на даний момент визначається трудовим судом). Проект закону натомість більш детально описує причини економічного звільнення: зниження замовлення або ж показників доходів протягом чотирьох кварталів поспіль, деградація скарбниці тощо. Але у проекті наведені також і неточно визначені причини — наприклад, звільнення заради підтримання конкурентоспроможності, — що дає змогу сильно маніпулювати визначеннями у кодексі. Наприклад, мультинаціональна корпорація може мати високі показники доходів десь закордоном, тоді як дочірня французька компанія справляється гірше — і таким чином підприємство може скористатися з законних звільнень.
У Франції існує священний тотем 35-годинного робочого тижня. Багато людей здебільшого обурені можливими змінами саме цієї цифри. За пропонованим новим законом цей робочий час залишається незмінним. Головна зміна полягає у тому, що 35 годин стануть порогом, після якого працівникам будуть доплачувати за понаднормову працю — але тільки тоді, коли коли вони на це мають право. У Франції у випадку певних професій закон про оплату понаднормових годин не діє: йдеться, наприклад, про робітників медичної сфери, будівництва чи транспорту та деяких інших. На практиці це дає підприємствам простір для маневрування з метою порушити правило 35 годин.
У Франції у багатьох секторах саме професійні галузі, тобто об’єднання підприємств однієї галузі, встановлюють правила оплати понаднормових годин. Іншою суттєвою зміною є те, що вирішувати, скільки працівники отримуватимуть за понаднормові години, частково будуть керівники підприємств. Для них залишається тільки одне обмеження: оплата за одну понаднормову робочу годину повинна бути підвищена щонайменше на 10%.
Іншою зміною є те, що в деяких виняткових випадках працівники будуть змушені працювати до 60 годин на тиждень. Сьогодні для цього підприємство повинно було б отримати дозвіл від інспекції у трудових справах. Зі змінами, передбаченими новим законом, підприємства зможуть домовлятися із профспілками про модифікацію в організації робочих годин. Сьогодні один працівник може в середньому працювати до 44 годин (враховуючи понаднормову працю) на тиждень протягом максимум трьох місяців. За законом Ель-Комрі, той самий працівник зможе працювати в середньому до 46 годин на тиждень протягом чотирьої місяців. Але в деяких випадках цей час можна буде продовжити аж до 48 робочих годин. А це максимум, дозволений нормами ЄС.
Попри численні протести — які що довше тривають, то більше перетворюються на криваві протистояння соціуму та поліції — уряд і далі просуває за процедурою проект нового трудового закону, який на даний момент вивчає Національна Асамблея. В інтерв’ю телеканалу Europe1 Маріан Ель-Комрі заявила, що, попри протести та сумнівну працю над проектом закону, голосування у парламенті відбудеться. Голосування у національній асамблеї заплановане на 17 травня поточного року.
Хронологія розвитку подій довкола трудового закону Ель-Комрі
Боротьба проти трудового закону Ель-Комрі почалася в мережі. Потім рух перемістився на вулицю, маніфестації змінювалися новими демонстраціями, рух переходив від блокади ліцеїв до блокади університетів. А в кінці березня рук NuitDebout заволодів площею Республіки в Парижі. Кожен університет протягом березня мав свої дати протестів. У певний момент було втрачено орієнтацію в послідовності протестів, і рух набрав своєї динаміки і розійшовся у всі сторони. Тут ми коротко відновлюємо хронологію найголовніших подій, що керували стерном руху.
9 березня відбувається перша вулична об’єднана демонстрація та блокади по всій Франції (Париж, Тур, Діжон, Ліон, Пуатьє, Нант, Невік, Руан, Бордо, Валансьєнн) проти трудового закону Ель-Комрі. На заклик семи профспілок та студентських організацій, серед яких Національна спілка студентів Франції (UNEF — Union nationale des étudiants de France) і Незалежна та демократична федерація ліцеїстів (FIDL – Fédération indépendante et démocratique lycéenne), на вулицю вийшли 224 тис. людей за офіційними даними уряду та між 400 та 500 тис. за статистикою організаторів. У Парижі також приєдналися ліві партії та нереформістські профспілки.
Підприємці Франції підтримують закон та 10 березня створюють петицію на підтримку закону Ель-Хомрі, яка збирає 6000 підписів. У той самий день президент Олланд офіційно просить внести поправки до закону.
11 березня відбулася зустріч у Матіньйонскому палаці між представниками студентських та ліцеїстських організацій з метою обговорити проект реформи Трудового кодексу. Мануель Вальс, Еммануель Макрон та Маріон Ель-Комрі спробували схилити молодь до прийняття закону Ель-Комрі. Уряд Вальса запропонував натомість гарантію, що в реформованому кодексі на забезпечення молоді буде виділено від 400 до 500 мільйонів євро. Насправді цей крок не є чимось новим. Уряд уже попередньо передбачав розширити бюджет забезпечення молоді в наступному році. Єдине, що пропонує змінити своєю пропозицією Вальс, — це те, що сума значно зросте, від 250 до майже 500 мільйонів, і замість сьогоднішніх 50 тис. молодих людей, які мають отримати цю фінансову підтримку, вона буде видана кожному, хто закінчив навчання та ще не знайшов роботи. Таким чином прем’єр-міністр та Франсуа Олланд сподіваються прогресивно знизити мобілізацію студентів та ліцеїстів.
Після зустрічі уряду з представниками профспілок та студентських організацій 7 березня уряд відкоригував проект закону з метою задовольнити обидва опозиційні табори. Тож 14 березня Мануель Вальс презентував перед профспілками нову версію майбутнього закону. Основні зміни були такі: принцип шкали орієнтовної грошової компенсації після звільнення було скасовано; умови економічного звільнення залишилися незмінними; керівники малих та середніх підприємств не матимуть змоги вирішувати розмір оплати за один робочий день чи змінювати штрафи без колективної згоди; буде забезпечено щомісячну фінансову допомогу розміром 450 євро для підтримки випускників у період між закінченням ВНЗ та отриманням першої роботи. Але, попри всі внесені зміни, нова версія не переконала Unef, котрі закликали до нового протесту 17 березня. На наступний день після того, як уряд дещо підретушував закон, та за 48 годин до наступної дати всефранцузьких протестів студенти університету Париж 1 (Толбіак) вирішили скликати генеральну асамблею у зв’язку з протестним рухом (читайте також: «Трудовий закон: студенти висловлюються про “юність” руху»).
17 березня — новий імпульс підвищеної мобілізації молоді. Студентський рух оголосив, що, за їхньою статистикою, зібралося 150 тис. «молодих демонстрантів», мобілізувалося 200 ліцеїв (проти 150 9 березня). Близько 5% ліцеїв Франції залишаються заблокованими, а декілька університетів зачинені.
22 березня сім організацій роботодавців врешті надали свою оцінку закону, і визначили його як «неприпустимий».
24 березня, у передбачений день презентації у раді міністрів відкоригованого проекту закону Ель-Комрі, пройшла «доповстанська маніфестація» — заключна репетиція перед великою мобілізацією 31 березня. Зібралася найменша кількість учасників за весь час протестів — за даними влади, 43 тис. осіб по всій Франції. Відбулися зіткнення між найрадикальнішими протестувальниками та силами безпеки, що в результаті привело до десятків арештів по всій країні. Особливо жорстокі зачистки протестів були в місті Нонт. Так, наприклад, у Парижі група від 150 до 200 людей відхилилися від офіційного маршруту і замість того, щоб дійти до призначеної точки збору всіх окремих маніфестацій, зімпрозували дику демонстрацію на вулицях між Домом інвалідів та Марсовим полем. Їх швидко почала переслідувати CRS (Compagnies Républicaines de Sécurité — Республіканська компанія безпеки), через що в результаті і відбулися сутички. Кілька ліцеїв змушенні були зачинитися, як і університети Sciences Po та Paris 8.
Саме в цей день, двадцять четвертого березня, сталося скандальне побиття хлопця працівниками поліції. Це сталося у Парижі: 15-річний ліцеїст отримав кілька ударів від одного зі співробітників CRS під час розгону демонстрації. Випадок був знятий на камеру телефона неподалік від ліцею Бергсона, розташованого в 19-ому окрузі Парижа. На відео, котре стрімко поширилося вибухом обурення по всіх соціальних мережах, видно молодого хлопця, який лежить на землі, оточений кількома правоохоронцями. Один із поліцейських бере його за барки і кричить: «Вставай!». У той момент, коли хлопець, котрого тримали двоє інших співробітників CRS, починає підніматися на ноги, перший завдає йому сильного удару в живіт. Причини побиття невідомі. Офіційне представництво поліції стверджує, що через хлопця постраждали двоє поліцейських, а хлопець це заперечує. За його версією, він із кількома іншими хлопцями «кидали яйця в поліцейських, один із них отримав по голові — і вони мене почали бити, хоча могли просто надіти наручники та відправити у відділок».
У зв’язку з цим в обід 25 березня близько сотні ліцеїстів зібралися перед ліцеєм Бергсона, де напередодні стався випадок із побитим поліцією молодим хлопцем. Спочатку мітинг був задуманий як мирний протест. Та зібрання близько сотні молодих людей швидко переросло в буйну демонстрацію. Кілька учасників використали димові гранати. Потім гурт розбрівся по вулицях 19-го округу, викрикуючи лайливі гасла проти поліції. Два поліцейські відділки в тому ж районі, неподалік ліцею Бергсона, стали мішенню найбільш радикально налаштованих молодиків, які кидали в ці будівлі камені і спробували пробити броньовані вікна, використовуючи дерев’яні дошки у якості тарана, у той час як поліція була забарикадована всередині. Після цього на фасаді будівлі залишили напис «Смерть ментам», таким чином виступаючи проти жорстокого поводження поліцейських із їхнім товаришем. Одну людину заарештували.
Вчетверте прозвучав заклик усе блокувати й окупувати 31 березня. Це був день наймасовішої мобілізації проти трудового законодавства: 390 тис. осіб у 250 містах за даними влади та 1,2 мільйона за словами організаторів. При цьому відбулося 77 затримань, а 33 людей було поранено. На протести вийшли у багатьох найбільших французьких містах. Демонстрація пройшла під проливним дощем, але від цього настрої протестувальників не змінилися, і вони з іще більшою силою вигукували через мегафон, що ніхто не здаватиметься, поки план реформи не буде відкликаний. Міністр праці запевнила, що вона «прислухалася до проблем молоді», та все ж підкреслила, що «закон є необхідним та справедливим». Тому профспілки не поступаються, і вже встановлюють заздалегідь дві нові дати мобілізації, 5 і 9 квітня, і стверджують, що будуть виходити на вулиці доти, поки «текст не буде скасований».
Поки на площі Республіки вже розгортається рух #NuitDebout і протягом дня в режимі нонстоп відбувається протест, 5 квітня 24 тис. осіб протестують по всій Франції, при цьому 177 з них затримано, в основному для «встановлення особи». 9 квітня, під час шостої всефранцузької маніфестації, профспілки зареєстрували 110 тис. осіб у столиці, а Міністерство внутрішніх справ — між 18 та 20 тис. 26 осіб були заарештовані, у тому числі дев’ять у Парижі. Троє поліцейських отримали легкі поранення в Парижі. #NuitDebout було організовано в майже 60 містах. Поширювалися листівки, що закликали демонстрантів після закінчення маршу приєднатися до окупації площі Республіка.
#NuitDebout
Протистояння противників трудового закону El Khomri, з ціллю ведення ефективнішої та маштабнішої боротьби, паралельно до демонстрацій згуртованих суспільних організацій, набуло нової форми та нової сили з народженням нового руху. Натомість повторюваних демонстрацій, що закінчувалися нічим, найактивніша частина учасників протесту вирішили стояти і в день і в ночі на знак протесту.
Окрім проведення найбільшої демонстрації, в Парижі 31 березня також були заплановані заходи на площі Республіки: концерт, виступ відомого економіста та соціолога Фредеріка Лордона (Frédéric Lordon), показ фільму «Дякую, шеф!» (Merci Patron) журналіста газети Fakir Франсуа Руффіна (François Ruffin). «Дякую, шеф!» — це документальний фільм, у якому Франсуа Руффін грає Робіна Гуда та намагається врятувати родину Клюр, котрі були звільнені внаслідок закриття фабрики Ecce (власність LVMH — Louis Vuitton Moët Hennessy — виробник предметів розкоші) в Пуа-дю-Нор (Poix-du-Nord), на котрій вони працювали все своє життя, і через це погрузли в боргах.
Оскільки генеральні асамблеї студентів, ліцеїстів та профспілок щоразу ставали слабкішими та менш перспективними, після кількох протестів у межах одного місяця напередодні найбільшої демонстрації в Інтернеті починають поширюватися нові заклики: #OnNeRentrePasChezNous («ми не розходимося по домівках»), ми проводимо #NuitDebout («ніч на ногах»). З настанням темряви на гігантському екрані проектують «Дякую, шеф!». Фільм має успіх на площі та збирає сотні людей. «Nuit Debout» продовжилася на неформальний заклик колективу «Збір тих, хто бореться» (Convergence des luttes). Це неофіційна група учасників профспілок та зацікавлених громадян, які зібралися разом довкола фільму «Дякую, шеф!» та команди газети Fakir. Як написано на їхньому сайті, група була створена, щоб «нас почули — те, як нам накипіло через політику уряду, політику, котра не припиняє відбирати у нас наші соціальні права виключно через інтереси роботодавців». Після фільму люди відчувають, що не час повертатися до себе додому. Переповнені бажанням мати силу діяти, впливати і вирішувати, вони оголошують про окупацію площі Республіки. А далі все розвивалося дуже швидко. Багато людей почали будувати хатини, накриття та інші конструкції. Миттєво почали утворюватися різні асоціації, групуючись за інтересами. І окупанти оголосили про продовження березневих протестів, починаючи відлік з наступного дня як 32 березня.
#NuitDebout став аполітичним рухом, що народився з мобілізації проти трудового закону Ель-Хомрі та переріс у щось зовсім інше, адже відтоді до протесту приєдналися різноманітні інші рухи. Там немає профспілкових банерів або прапорів певних груп, що прикрашали би протест на площі, — надзвичайна рідкість для Франції. Цей протестний рух багато разів порівнювали з такими акціями, як Occupy 2011 року та Indignados в Іспанії. Концепція, що стоїть за цим рухом, — це «збір тих, хто бореться» (la convergence des luttes) без єдиного лідера, тобто створення «громадської асамблеї, у котрій обговорювали би стан актуальної боротьби, формування збору та місце відновлення». Іншим головним діячем #NuitDebout є Спільний рух незалежної боротьби (Mouvement inter Luttes Indépendant) — колектив, що складається з «молоді» (ліцеїстів, студентів чи просто молодих людей) та радикально відділяє себе від профспілок чи класичних політичних організацій.
Попри те, що кожного дня близько п’ятої години ранку поліція зачищає площу від учасників #NuitDebout та зносить їхні споруди, з початком нового дня вони знову повертаються і відновлюють свій побут. Уже протягом кількох місяців акція стає менш потужною, вона не зникає, та водночас не може спалахнути й набрати рушійної сили. Від сотень до кількох тисяч людей потребують регулярно зустрічатися в десятках міст, щоб узяти слово, обговорювати щось, міркувати про те, як діяти та змінити баланс сил, про вироблення стратегії пристосування до боротьби, а також про те, як вони хочуть вести цю боротьбу, та, зрештою, до якого суспільства вони прагнуть. Ніхто з учасників не знає, чим це все закінчиться чи що воно змінить, та всі, хто бере участь у цьому русі, здаються щасливими від того, що створюють унікальне місце обміну, зустрічей та «диких демонстрацій». Всі до останнього мають враження, що відбувається щось достатньо важливе, щоб це суттєво позначилося на соціальній ситуації.
«Накипіло»
У той час як французьку молодь надихає те, що відбувається на площі, а всі альтернативні лівацькі сили відчувають, наче це їхній момент, у багатьох «стояння» викликає недовіру, скепсис та уявлення, ніби це просто безперервне гуляння молоді в публічному просторі (тим більше, що площа Республіки є традиційним місцем протестів усіх чимось незадоволених). Головне до них питання: «Чого ви хочете?» А потім: «Змін, добре, але яких саме?», «Чому саме зараз?», «Що плануєте робити — змести чинний уряд? влаштувати революцію? утворити партійну силу?» Ви, як і, зрештою, у цілої міжнародної спільноти, що споглядає за #NuitDebout, маєте відчуття непорозуміння. На перший погляд, це протест якоїсь невдоволеної групи. Але насправді #NuitDebout — більше, ніж «просто» протест. Щоб поставити питання, які вас турбують, живим учасникам #NuitDebout, авторка статті відірвалася від ноутбука і пішла на площу.
Площа Республіки в Парижі досить велика і оточена ззовні кільцевою дорогою. #NuitDebout влаштувалися з одного боку від центрального монументу. При вході до оточення стоїть імпровізована конструкція рецепції, де розкладені різні листівки і можна отримати основну інформацію. За стійкою стоять двоє людей і записують контакти охочих у списки. Я чекаю у черзі, натрапляю на дівчину Азіл і прошу у неї пояснити мені, що ж відбувається.
Тут ми робимо підсумок та інформуємо про все, що відбувається чи планується на #NuitDebout, проводимо запис для людей, котрі бажають допомогти, і тих, хто хоче бути в курсі наших справ. Ми зберігаємо контакти цих людей, а потім, за потреби, розподіляємо їх по різних комісіях, просимо їхньої допомоги відповідно до їхніх компетенцій. Є комісія анімації, комісія дії, комунікації та інші. Все у процесі створення. От тоді, тридцять першого березня, ми всі зібралися і стали думати, як нам організовуватись. Все будувалося з нуля. Речі просувалися поступово. Тож зараз поки що ми маємо шість комісій, але є люди котрі створюють підкомісії і так далі. Серед нас зібралися різні люди: тут є ті, в кого проблеми з орендою житла, від асоціації «Право на житло» (Droit au logement), студенти, прекаріат, анархісти, організації ЛГБТ, безробітні, зелені та багато інших. Тобто наша мета — це збір усіх людей та рухів, які борються. Чому саме зараз? Причиною, певно, стало саме одночасне накопичення багатьох різних речей. Накипіло, скажімо так.
На іншому краї площі стоїть маленька сцена, звідки розважають публіку, йдуть реп-батли. Коли я пробираюсь крізь натовп, репер як раз намотує: «Вони хочуть нас вимести, але ми залишимося».
Над площею натягнутий намет, де люди ховаються від дощу з пляшками пива в руках. Між двома рядами стендів з кожного краю площі повно люду, що просто відвідують місце і вештаються, а кілька окремих груп сидять у колах переважно на землі — очевидно, кожна група зібралася за своєю тематикою. Так проходять обговорення того, що їх хвилює: про #NuitDebout, як змінити суспільство, про стратегію змін, про те, як краще дійти до пункту, де всім буде добре. Обговорення відбуваються так: якась група має мегафон, інші передають пляшку з-під пива чи соди, таким чином отримуючи право взяти слово. На знак згоди в колі піднімають руки догори і вертять долонями (наче викручують лампочки).
По правій стороні встановлено кілька наметів, де йде обмін речами, роздають їжу і є маленький медичний пункт. Я намагаюся проникнути туди, щоб більше дізнатися, та дорогу мені перекриває якийсь хлопець і каже, що не можна, бо відбувається нарада лідерів #NuitDebout. Тоді я прошу про невеличкий коментар, і хлопці з нехіттю довго вирішують між собою, хто ж мені його надасть, а тоді один приречено все ж киває мені головою — мовляв, «питай». Жак (після тривалої паузи він відповідає мені на питання, як його звати) розповідає:
Наприкінці лютого зібралася генеральна асамблея — здебільшого з людей, котрі зараз ведуть боротьбу — де було визнано, що нам уже в печінках сидить після кожної демонстрації розходитися по домах. У певний момент це починає бути смішно: у понеділок страйкують волоцюги, у вівторок це медпрацівники, в середу безробітні… Всі погодилися, що нам потрібно створити колективний рух, що складався б із людей, котрі раніше боролися кожен на своїй стороні та навіть не зналися, і котрим такий спосіб набрид. Для того, щоб об’єднати всіх активістів, щоб боротися разом. Тому що, зрештою, трудовий закон — закон абсолютно жахливий, з яким необхідно боротися, — це не тільки символ одного-єдиного суспільства, одної політичної філософії, котра є сьогодні, зокрема, у Франції, але становища усюди, у всій капіталістичні спільноті, котра нас оточує. У певний момент потрібно використати цю енергію, цей каталізатор, яким є трудовий закон, щоб змогти всі ці енергії об’єднати разом і спільно спробувати винайти іншу модель, почати рухати речі в іншому напрямку. Ми дуже різні, та я думаю, що кожен зазнав того самого. Тобто не всі мають той самий рівень політичної освіти, ані такі самі глибокі переконання, та всі ми дійшли до того пункту, де ми не можемо оплатити нашу оренду, рахунки… ми не можемо жити. Тобто в певний момент потрібно змінити речі, щоб могти жити. І всі. Всі разом. Я сподіваюся, що ми прийдемо до чогось у результаті. Але в будь-якому випадку це все не на марно, тому що навіть якщо це лише дозволить людям зрозуміти, що вони живуть у гнилих суспільствах, і вони таким чином почнуть боротьбу з їхнього боку, і ми зможемо каталізувати всі ці енергії, то це буде виграш.
Попри те, що пройшло багато часу, #NuitDebout досі триває. І в найближчий час можна очікувати посилення руху, адже закон просуває група прем’єр-міністра в парламенті. А головна вимога — це відкинути відредагований проект закону.