У продовження нашої серії матеріалів, які пояснюють українському читачу, що ж відбувається у Франції, публікуємо коментар активістки з великим стажем, однієї з багатьох учасниць руху протестів проти трудового закону Ель-Комрі, котра виступає частиною руху передусім як громадянка. До слова, тема досі залишається актуальною, адже від учора, 17 травня, і протягом цілого тижня заплановані масові протести та страйки в найбільших державних підприємствах по цілій Франції — адже прем’єр-міністр зі своєю свитою проштовхують скандальний закон на голосування до парламенту. Ця подія може бути історичною не тільки для Франції, але й для всіх країн, що розвиваються, адже дії французькою уряду вписуються в останні капіталістичні тенденції, і Франція є далеко не першою країною, що створює переваги для підприємств і роботодавців, утискаючи права працівників, і виправдовує свої дії прагненням вивільнити та розвинути економіку. Французи з надзвичайною завзятістю виступають проти такого роду змін, адже ця країна романтичної революції відома своїм комплексом законів, що гарантують працівникам сильний захист та соціальний пакет. Тільки вчора по всій країні на вулиці вийшло, за офіційними даними уряду, 55 тис. осіб, що подекуди призвело до масових конфліктів із поліцією. «Політична критика» й надалі стежитиме за розвитком подій та інформуватиме про них своїх читачів.
Взяла коментар та переклала Катерина Семчук
З новим пропонованим Трудовим кодексом на рівні профспілок на підприємствах ми опиняємося в ситуації, коли в інстанції, що відповідає за арбітраж конфліктів між працівниками та керівниками, відбирають її головну роль. Ліві відстоюють думку, що Трудовий кодекс слід будувати шляхом переговорів усередині підприємства. Цей уряд прагне стерти двісті років боротьби, у результаті якої утворився трудовий кодекс Dalloz (французького видання, що від 1845 року спеціалізується у сфері права), і повернути до вихідної точки боротьбу за права робітників. Він заперечує здобуту незмінну реальність та відкриває підприємствам шлях до відновлення переговорів про все те, що було здобуто в минулому. Наприклад, виборений недільний відпочинок і понаднормова оплата робочих годин у неділю, кількість яких була зменшена в зонах комерційної діяльності, як-от на Єлисейських Полях (магазини Fnac, Darty та інші).
Тобто відбувається реформа, що створює переваги для великих підприємців. Вже навіть не кажучи про те, що Міністр економіки та фінансів Франції Еммануель Макрон є колишнім працівником банку Лазард (Lazard) — приватного інвестиційного банку, що є філіалом Rothschild Group. Тобто ми маємо представника фінансових спекулянтів, які так дорого нам коштували під час фінансової кризи. Адже саме звичайні громадяни знову наповнили банківські фонди після кризи субстандартних кредитів у Франції, Іспанії, Греції та інших країнах.
Відтоді французькі громадяни уважно спостерігають за громадянськими вирішеннями у Греції, «Подемос» («Ми можемо») в Іспанії та іншими громадськими альтернативами, котрі більше нічого не очікують від фінансових корпорацій, держави чи Європи. Медіа, що належать великому бізнесу, стигматизують людей, які розповсюджують попередження і надають актуальну інформацію про поширені прояви несправедливості. Навіть власник Free (головний інтернет-провайдер у Франції) Ксав’є Ніель (Xavier Niel) пояснював, що коли його атакує хтось із журналістів, він купує той журнал, в якому цей журналіст працює, щоб всунути кляпа тому до рота. Через це громадяни починають дедалі більше прислухатися до незалежних джерел інформації. Наприклад, випадок із Панамським архівом розкриває безсилля засобів масової інформації формувати французьку громадську думку чи впливати на неї.
Коли Панама вирішує подати скаргу проти Франції, банк Société Générale опиняється у кабінеті міністра фінансів для надання пояснень. Цей банк відкрив більш ніж 800 підставних компаній для відмивання грошей через Панаму під час фінансової кризи. Тож як уряд реагує на дії Панами, котра в результаті відкликала свою скаргу? Він висуває контрскаргу на викрадення конфіденційних даних невідомим поганим хакером (котрому, у свою чергу, аплодують усі французи) і пропонує покрити збитки, нанесені банкам, без вимоги відшкодування у майбутньому. Не тільки громадяни мали відчуття, що їх обдурили, а й французька держава також.
Під час протесту проти закону Ель-Комрі у четвер, 7 квітня — в огидних погодних умовах, які в іншому випадку зазвичай утримали би французів від виходу на вулиці — студентські профспілки закликали через соціальні мережі продовжити неймовірну динаміку, окупуючи площу Республіки під проливним дощем, щоб провести там ніч у дискусіях та спати в наметах. Відбувся концерт. Поліція дозволила цьому фестивалю тривати до шостої години ранку. Наступного дня, у п’ятницю, молоді люди зі студентських профспілок запросили все громадянське суспільство зробити, як Подемос в Іспанії, — повернутися і зайняти площу Республіки. Потім увечері в суботу, потім увечері в неділю — і так далі без кінця. 11 квітня поліція евакуювала та зачистила площу, що мала неймовірний успіх завдяки дебатам, які відвідували та влаштовували різні громадяни, завдяки цьому відчуваючи свою силу.
Що необхідно знати — це те, що профспілки виступають проти новаторського методу, котрий полягає на тому, щоб продукувати певний закон без попередньої консультації з ними. Понад усе вони проти закону, що дозволяє керівникам підприємств вести особисто переговори зі своїми працівниками щодо умов праці, в той час як держава створила проект нового Трудового кодексу, ні з ким попередньо його не обговоривши. Тобто було проігноровано імператив, за яким міністерство праці повинно вести переговори з генеральними секретарями центральних профспілок про такі глобальні та важливі зміни, які перед усім їх стосуватимуться. Отже, меседж такий: значення профспілок досягло своїх меж у Франції через малу кількість учасників — на відміну від Великої Британії та Німеччини, де рівень членства у профспілках є дуже високим, і саме тому їхня діяльність є дуже впливовою.
Другий меседж: чинний трудовий закон більше не пристосований до сучасної фінансової та індустріальної ситуації у світі. Профспілки поводяться нечесно, відмовляючись сказати правду людям. Це відбувається через Еммануеля Макрона. Наприклад, він критикує 35-годинний робочий тиждень, якого добилася Мартін Обрі (Соціалістична партія Франції) з метою розподілити працю, сприяти працевлаштуванню молоді. Він критикує пакет негрошових пільг для працівників — наприклад, житло та транспортний засіб, надані працедавцем, відшкодування витрат на бензин та коштів, витрачених на поїздку і відрядження тощо. Міністерство фінансів за допомогою URSSAF (Union de recouvrement des cotisations de sécurité sociale et d’allocations familiales — Об’єднання покриття внесків до фонду соціального страхування та допомоги багатодітним сім’ям) наклало обмеження на соціальні пільги для працівників: розмір допомоги на відшкодування витрат не повинен перевищувати певний відсоток від заробітної плати.
#NuitDebout пропонує боротися з усіма цими несправедливостями, котрі не будуть загладжені законом про працю Ель-Комрі, так само як не буде налагоджено стосунки між громадянами та державою. Це водночас і виклик підприємствам і їхньому пірамідальному способу управління, і сумнів у обов’язку кожного щось виробляти (ми повертаємося до Кейнса та Маркса), виступ проти дикого капіталізму та руйнування особистостей, бездомності (sans domicile fixe, SDF — особа без постійного місця проживання), мінімальної зарплатні, відсутності доступу до влади, переходу до IV Реcпубліки[1], за реформу держави тощо. Учасників #NuitDebout турбує також безкарність за руйнування природи, їх цікавить бойкот, відповідальне споживання, догляд, соціальна та солідарна економіка (ESS), краудфандинг, фаблаби, громадське новаторство і так далі.
#NuitDebout збирає велику підтримку колективів та громадян через соціальні мережі. Вони осідлали стрімку хвилю — ту саму, котра привела Подемос в Іспанії до парламенту та уряду. Наприклад, антиглобалістські рухи пропонують громадянську непокору. «Весна економіки» (Le printemps de l’Economie) голосом колишніх економістів клубу десятки[2] пропонують відмовитися від ринкової рівноваги, натомість забезпечити зростання соціальної та солідарної економіки, а також збільшення кількості фаблабів — місць технічної інновації. Так само, як у Греції та Іспанії, #NuitDebout пропонує змінити Францію разом з усіма її громадянками та громадянами.
Майбутнє. За рік до дати президентських виборів кандидати стартували на перегонах. Прем’єр міністр Мануель Вальс прагне набити ціну своїм діям: боротьба проти безробіття, тероризму, одностатеві шлюби — і ось зараз трудовий закон. Він оголив свої амбіції щойно після переїзду в Матіньйонський палац. Його образ погіршився через його сектантство та холеричний характер.
Щодо закону Ель-Комрі — це Вальсова ідея. Саме він надав цій жінці 2 вересня 2015 року посаду Міністра праці. Ця людина близька до Бертрана Деланое (Bertrand Delanoé) та до паризького мера Анн Ідальго (Anne Hidalgo). Перші телевізійні виступи Ель-Комрі показали, що вона нічого не знає про свій проект. Через це мені навіть її трохи шкода, тому що цю людину використовують, і її політичне майбутнє поставлене під загрозу. Те, що з нею відбувається, — це людське жертвоприношення. Її справжня спеціальність — це проблеми міста, дітей та суспільства загалом.
Примітки:
[1] Період республіканського політичного режиму в Франції від 27 жовтня 1946 до 4 жовтня 1958 року, що відзначився великою кількістю реформ задля реставрації країни після Другої світової війни.
[2] Le Groupe des dix — назва групи відомих французьких персоналій, які об’єдналися у період між 1969 та 1976 роками з метою обміну ідеями в галузях політики та науки.