Переклала Руслана Козієнко
Ми схильні думати, що, отримуючи гроші задарма, люди стають лінивими. Проте величезна кількість досліджень доводять протилежне: отримання грошей допомагає людям вибратися з бідності. Ба більше: викорінення бідності — це інвестиція, що зрештою з лихвою відшкодовує витрачені на неї ресурси.
13 жовтня 1997 року нове казино на півдні від Великих Димчатих гір, що у Північній Кароліні, відкрило свої двері для відвідувачів. Попри похмуру погоду, біля входу вишукувалася довга черга, і оскільки люди продовжували прибувати сотнями, господар казино почав благати їх лишатися вдома.
Такий широкий інтерес не став несподіванкою. Зрештою, хоча б тому, що це не був якийсь черговий гральний притон, який тримає мафія. Harrah’s Cherokee — це велике розкішне казино, що належало і досі належить східній групі індіанців черокі, і його відкриття позначило кінець політичного перетягування канату, що тривало протягом десяти років. Один із лідерів племені передрік, що азартні ігри стануть прокляттям черокі, а губернатор Північної Кароліни на кожному кроці намагався перешкодити реалізації проекту.
Незабаром після відкриття стало очевидно, що 35 тисяч квадратних футів (приблизно 3200 квадратних метрів) ігрової площі, три готельні хмарочоси на 1000 кімнат та 100 люксів, численні магазини, ресторани, басейн та фітнес-центр принесуть племені не прокляття, а полегшення. І не прокладуть шлях організованій злочинності.
Навіть навпаки: прибуток, що сягнув 150 мільйонів доларів у 2004 році і виріс майже до 400 мільйонів у 2010, дозволив племені побудувати нову школу, лікарню і пожежну частину. Однак левова частка зароблених коштів потрапляла одразу до кишень 8000 чоловіків, жінок та дітей східної групи племені черокі. Їхні прибутки від казино, що приносили їм 500 доларів на рік на самому початку, швидко сягнули 6000 доларів у 2001 році, складаючи від чверті до третини середнього сімейного доходу.
Можна вважати це збігом, але з 1993 року професорка Дюкського університету на ім’я Джейн Костелло (Jane Costello) досліджувала психічне здоров’я молодих людей на півдні від Великих Димчатих гір. Щороку 1420 дітей, що брали участь у дослідженні, проходили психіатричний тест. Із сукупних результатів стало видно, що діти, які зростали у бідності, були значно більш схильними до проблем із поведінкою, ніж інші діти.
Втім, це не було новиною. Таку кореляцію між бідністю та психічними захворюваннями раніше окреслив також інший дослідник, Едвард Джарвіс (Edward Jarvis), у своїй знаменитій «Доповіді про божевілля», опублікованій іще у 1855 році.
Попри це, питання лишалося без відповіді: що з цього є причиною, а що — наслідком? У часи, коли Костелло проводила своє дослідження, дедалі більш популярним ставало пояснення психічних проблем генетичними чинниками. Якщо першопричина лежить у природі, то роздавати щороку купу грошей — це те саме, що лікувати лише симптоми, не звертаючи увагу на саму хворобу.
З іншого боку, якщо психічні захворювання є не причиною, а наслідком бідності, то це означає, що 6000 доларів здатні творити дива. Костелло зрозуміла: те, чого вдалося досягти за допомогою казино, є насправді унікальною можливістю пролити світло на це питання — адже чверть дітей, що брали участь у її дослідженні, належали до племені черокі, а більше половини з них жили за межею бідності.
Невдовзі після відкриття казино Костелло помітила значні зміни у житті її підопічних. Рівень поведінкових проблем серед дітей, чиїм батькам вдалося вийти з бідності, зменшився на 40%, урівнюючи їх таким чином із тими дітьми, що ніколи не знали нестатків. Окрім цього, серед черокі знизився рівень підліткової злочинності, вживання наркотиків та алкоголю, тоді як їхні шкільні оцінки помітно зросли. Тепер шкільна успішність дітей черокі була на тому ж рівні, що й у неплемінних учасників дослідження.
Через десять років після відкриття казино дослідження Костелло продемонструвало: що молодшим був вік, у якому діти лишали бідність позаду, то кращим було їхнє психічне здоров’я у підлітковому віці. Серед наймолодшої вікової групи Костелло спостерігала «різке зниження» злочинної поведінки. Насправді діти черокі, що брали участь у дослідженні, тепер поводили себе краще, ніж діти із контрольної групи.
Отримавши дані дослідження, Костелло спочатку не повірила. «Зазвичай від соціальних заходів очікують незначних результатів, — коментувала дослідниця пізніше. — Тоді як цього разу вплив виявився величезним». Вона підрахувала, що додаткові щорічні 4000 доларів призводять до того, що до 21 року учасники отримують освіту на один рік довше, а ймовірність судимості у віці 16 років зменшується на 22%.
Але найбільш вагомим досягненням було те, як гроші допомагали батькам. До відкриття казино дорослі зазвичай важко працювали влітку, але часто потерпали від стресу через безробіття взимку. Нове джерело доходу дозволило сім’ям черокі відкладати гроші й оплачувати рахунки заздалегідь. Батьки, яким завдяки цьому вдалося вибратися з бідності, зазначали, що у них тепер з’явилося більше часу на дітей.
Попри це, як з’ясувала Костелло, вони працювали аж ніяк не менше. Матері та батьки витрачали на роботу стільки ж часу, скільки й до відкриття казино. Як зазначила членкиня племені Вікі Бредлі (Vickie L. Bradley), більше за все гроші допомогли послабити тиск на родини: енергія, яку вони раніше витрачали на хвилювання через гроші, тепер спрямована на дітей. І це, як пояснила Бредлі, «допомагає батькам бути кращими батьками».
Що ж тоді насправді є причиною психічних проблем серед бідних? Природа чи культура? Костелло дійшла висновку, що і те, і те — бо стрес, пов’язаний із бідністю, ставить людей, генетично схильних до таких хвороб чи розладів, у ситуацію підвищеного ризику. Але це дослідження веде до ще більш важливих висновків.
Вплив генів неможливо скасувати. Але вплив бідності — можливо.
Викорінення бідності -— інвестиція, що виправдовує витрачені зусилля
Ренделл Акі (Randall Akee), економіст із університету Лос-Анджелеса, підрахував, що кошти, які надходять від казино до дітей черокі, у кінцевому підсумку скорочують витрати. За його його скромними підрахунками, зменшення бідності насправді приносить більше грошей, ніж увесь прибуток від казино, — через скорочення злочинності, зниження витрат на медичне обслуговування, а також зменшення кількості випадків, коли школяру доводиться залишатися в одному класі двічі.
А тепер спроектуємо ці наслідки на суспільство в цілому.
У Сполучених Штатах, де більш ніж 20% дітей зростають у бідності, численні дослідження доводять, що бюджетні кошти, які йдуть на заходи зі скорочення бідності, насправді дозволяють навіть скоротити державні витрати. Грег Данкен (Greg Duncan), професор Каліфорнійського університету, з’ясував: щоб витягнути одну американську сім’ю з бідності, необхідно 4500 доларів на рік — тобто менше, ніж доходи, які отримує одна сім’я черокі від казино. Врешті, «відшкодування» такої інвестиції на одну дитину протягом її життя буде виглядати ось так:
- на 12,5% більше відпрацьованих робочих годин;
- на 3000 доларів щорічно менше витрат на соціальне забезпечення;
- 50–100 тисяч доларів додаткового заробітку протягом життя;
- 10–20 тисяч доларів додаткових податкових надходжень до державного бюджету.
Таким чином, професор Данкен дійшов висновку, що боротьба з бідністю «відшкодовує витрачені на неї кошти ще до того часу, як дитина, яка раніше жила у бідності, досягне середнього віку».
Звісно, щоб вирішити таку масштабну проблему, знадобиться широка програма дій. Згідно з підрахунками економіста Мета Брюніга (Matt Bruenig), викорінення злиднів обійдеться у 175 мільярдів доларів. Але сама бідність виявляється ще дорожчою. Дослідження 2013 року показало, що дитяча бідність коштує Сполученим Штатам аж 500 мільярдів доларів на рік. Діти, які зростають у нестатках, врешті отримують на два роки менше освіти, працюють на 450 менше годин на рік, а імовірність того, що у них буде погане здоров’я, зростає втричі у порівнянні з дітьми із забезпечених сімей.
Як стверджують дослідники, самі лише інвестиції в освіту насправді не здатні по-справжньому допомогти таким дітям. Спочатку їм треба піднятися над межею бідності. Нещодавно проведений метааналіз 201 дослідження, присвяченого ефективності фінансової освіти, дійшов таких самих висновків: наявність фінансової освіти фактично нічого не змінює. Це не означає, що вона нічому не вчить, — звісно, бідні люди можуть таким чином стати мудрішими. Але лише цього недостатньо. «Це ніби ви вчите людину плавати, а потім кидаєте її у море під час шторму», — нарікає Елдар Шафір (Eldar Shafir), професор Прінстонського університету.
Настав час побороти бідність раз і назавжди. Звісно, 2000 років тому Ісус із Назарету казав, що бідні завжди існуватимуть. Але тоді майже всі робочі місця були у сільському господарстві. На той час економіка просто не була достатньо продуктивною, щоб дозволити кожному провадити комфортне життя. Тому ще у XVIII столітті бідність просто сприймали як неуникний факт.
Французький лікар Філіпп Екет (Philippe Hecquet) писав: «Бідні — як тіні на картині: вони створюють необхідний контраст». А за словами відомого економіста Бернарда де Мандевілля, «у вільній країні, де заборонено рабство, найбільш надійним багатством є величезна кількість працьовитих бідняків».
Але Мандевілль був далекий від істини. Сьогодні ми вже розуміємо, що багатство породжує ще більше багатство. «Бідність є запеклим ворогом людського щастя; вона неминуче руйнує свободу, робить одні чесноти недосяжними, а інші — важкодосяжними», — стверджував британський публіцист Семюєль Джонсон (Samuel Johnson) ще у 1782 році. На відміну від багатьох своїх сучасників, він розумів, що бідність — це не брак характеру. Це брак грошей.
Якщо ж усього сказаного недостатньо, щоб зачепити ваше моральне чуття, зважте принаймні на матеріальні аргументи. Боротьба з бідністю корисна не лише для нашого сумління, але й для наших гаманців. І, як досить стримано зауважує професорка Костелло, «це дуже цінний урок, який варто засвоїти суспільству».
Джерело: Tech Insider