Кількість робітників, що є членами профспілок, в Україні — одна з найбільших у Європі. За оцінкою дослідницького проекту World Values Survey, станом на 2008 рік кількість робітників, організованих у профспілки, в Україні перевищувала 30% — більше, ніж у Німеччині. Таким охопленням ми майже повністю завдячуємо найбільшій та найвпливовішій Федерації профспілок України — спадкоємиці як активів, так і структури радянської профспілкової системи. Та, попри такі значні показники, представленість у більшості галузей і наявність розвиненої інфраструктури, ФПУ навряд чи можна назвати активною захисницею прав трудящих. А акції протесту, на які профспілка час від часу масово звозила своїх членів, мали скоріше політичний характер і відстоювали інтереси профспілкової бюрократії, поєднаної з правлячою номенклатурою. Тож акцію профспілок, що відбулася 6 липня у Києві, можна вважати такою, що вибивається з цієї безрадісної традиції актуальністю своїх вимог, кількістю учасників та їхньою вмотивованістю.
На акцію вийшли тисячі. Десятки тисяч. Звісно, можна посперечатися, скільки ж насправді цих тисяч було — 20, 30 чи 50, але в усякому разі це наймасовіша акція у центрі столиці з часів Майдану. Висловити свій протест вийшли шахтарі, аграрії, лікарі, освітяни, енергетики, нафтовики, залізничники, працівники культури та багатьох інших галузей, представлених — що також важливо — не лише ФПУ, а також КВПУ і низкою інших незалежних профспілок. Колона, що о 8:30 рушила від парку Шевченка, навіть не могла цілком уміститися в одну вулицю. Початок і кінець губилися за поворотами, заважаючи охопити її в повній мірі. А що ближче до кінцевої точки маршу, Верховної Ради України, — то більше ставало людей.
Особливого різноманіття гасел та відхилень від офіційно затвердженої мети акції спостерігати не випадало. Але більшість тих, із ким вдалося поспілкуватися, поділяли ці вимоги щиро і глибоко особисто.
«Наша профспілка вимагає гідної зарплати. А не щоб отримувати субсидії. Якщо ми ставимо європейські тарифи, а лишаємо “гондурасівську” зарплату — так ми проти цього», — заявила Валентина Миколаївна, голова міської профспілки текстильної і легкої промисловості.
«Щоб не бути жебраками. Жульйо і ворьйо за ґрати. Щоб влада встановила мораторій на підвищення тарифів. Так і запишіть: були середнім класом, стали нижчим, а тепер станем вообще під плінтусом. Тому ми й тут, — врізнобій розповідають члени профспілки працівників ЖКГ. — Ми працюємо в ЖКХ, але ми ж такі самі мешканці, такі самі люди, тоже платим за свої квартири. У нас же від збільшення тарифів нічого не покращується».
«Наша профспілка вимагає нормальні тарифи і нормальні зарплати. Зарплата у нас мінімальна, а тарифи які? Зимою за газ платиш по 2000. А за свєт цени які? А лєкарства, як дитина заболіла? Хай собі в парламенті здєлають мінімальні зарплати, президенту і всім вмєстє взятим. Хай подивляться, як можна жить, бля, за таку зарплату. От шо ми вимагаєм!» — каже Сергій, шахтар з Павлограда.
«Ми вийшли сюди проти підвищення тарифів. Медики займають останнє, 29-те місце по зарплаті. Поруч зі мною йдуть медичні сестри, зарплата яких мінімальна. Їм не вистачає зарплати, щоб заплатити за сьогоднішні комунальні послуги. А що буде через місяць? А що буде взимку? Тобто вся зарплата піде на комунальні послуги. Ми проти цього», — розповідає Ірина, представниця Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я.
А голова профкому КПІ Віталій Молчанов запевнив, що профспілки вже готові переходити від мітингів до повноцінного страйку. От тільки зробити це, враховуючи українське законодавство, не так просто: «К сожалению, у нас власть имущие приняли такой закон, по которому, чтобы объявить забастовку, необходимо минимум 52 дня. Федерация профсоюзов Украины и сейчас находится в трудовом конфликте с правительством, но уже сколько прошло? Тот-то не явился на суд, тот-то, тот-то… Так может годами длиться. Но если народ до такой стадии доведут — нарушим все законы и выведем людей».
Після нетривалої зупинки біля Кабміну колона піднімається до Верховної Ради, де відбувається запланований мітинг із профспілковими лідерами та депутатами, зокрема Олегом Ляшко, у якості спікерів. Основний меседж від профспілкових лідерів: так жити далі не можна, і профспілки — єдина сила, здатна зупинити зубожіння і «тарифний геноцид». Профспілки вимагають від Уряду встановити мінімальну зарплату на рівні 3 тис. гривень з відповідним підвищенням стипендій і пенсій та забезпечити середню зарплату приблизно 8-10 тис. грн., а від парламенту — розібратися з тарифами і встановити справедливу ціну. Меседж від Олега Ляшка: ми за вас там трибуну блокуємо. Ляшку раділи не всі.
Крім основної сцени на площі Конституції, на вулиці Грушевського, де також перебувала значна частина демонстрації, спонтанно утворилася ще одна сцена, організована лівими активістами з «Соціального руху» та студентської профспілки «Пряма дія». За словами одного з її учасників, активіста Соціального руху і юриста Віталія Дудіна, керівництво профспілок робить стратегічну помилку, висуваючи важливі та актуальні вимоги, але не пояснюючи засоби їх досягнення. «Ставлячи прогресивні цілі (зменшення тарифів та збільшення зарплат), профспілки не ставили вимог, які дозволять досягти цих цілей. Влада буде певною мірою права, якщо скаже, що за нинішніх умов ресурсу на виконання вимог нема. Забезпечити доступні тарифи може відмова від продовження ринкових реформ у ЖКГ та дотування цієї сфери за рахунок найбагатших (зокрема, через високі податки та закриття офшорних дірок). Підвищення зарплат можливе шляхом контролю за бізнесом або створення робочих місць у бюджетному секторі», — стверджує Дудін.
Якщо не буде реакції з боку влади, профспілки обіцяють вдатися до більш жорстких дій — зокрема почати страйк. Та чи зможуть «старі», добре вписані в систему профспілки піднятися за права трудящих, щоб ми стали свідками першого всеукраїнського страйку — чи керівництво ФПУ, досягнувши власних політичних цілей, відмовиться від конфронтації з владою? Осінь покаже.
Читайте також: