Переклав Ростислав Погорелов
«Спроби зробити фемінізм загальноприйнятою метою виглядають начебто добре, — пише авторка Джесса Кріспін, — але, на мою думку, це шкодить феміністичному руху»
Кріспін видала полемічну книгу під назвою «Чому я не феміністка», в якій вона критикує банальність сучасного фемінізму. Її твердження достатньо просте: в якийсь момент фемінізм втратив свої політичні орієнтири, він став плоским і беззубим у своєму прагненні до універсальності. Термін «фемінізм» став всеохопним словом для позначення самоствердження та особистих досягнень.
Вона вважає, що феміністки зрадили свої цінності заради асиміляції, тобто вони стали частиною системи, яку колись не визнавали.
«Якщо жінка при владі буде поводитися по-чоловічому, — каже Кріспін, — то це не перемога над патріархатом. … Це лише патріархат за участю жінок».
Згідно з Кріспін, феміністична політика обов’язково має бути антикапіталістичною. Патріархат безпосередньо пов’язаний з капіталізмом, тому боротися необхідно з ними обома. Вона не перша, хто таким чином критикує фемінізм. Соціалістичні феміністки вже досить давно стверджують, що фемінізм вимагає руйнації капіталізму. Проте відмова Кріспін від універсалізму та індивідуалізму виглядає трохи по-новому — чи принаймні здається більш актуально сформульованою.
В цьому інтерв’ю ми з Кріспін обговорили її ставлення до культури споживання, яка просочилася в ідеологію фемінізму та спотворила її засади. Оскільки вона розглядає патріархат і капіталізм як характеристики однієї системи, я запитав її, чи є фемінізм — у правильному його розумінні — революційним проектом.
Розмова була скорочена і відредагована для ясності викладу.
Шон Іллінґ
Ваша книга сприймається як звинувачувальний вирок усій нашій культурі. Ви саме в такому настрої її писали?
Джесса Кріспін
Саме так. Думаю, частково річ у тім, що фемінізм колись був поза культурою. Це був спосіб критикувати культуру. Це був спосіб уявити собі інакшу культуру. Але якимсь чином за останнє десятиріччя фемінізм став просто іще однією частиною культури, він став таким самим прісним та егоїстичним, як і все інше.
Шон Іллінґ
Ви пишете в своїй книзі, що фемінізм багато в чому став став аполітичним чи порвав зі своїми політичними коренями.
Джесса Кріспін
Так, і це мене дійсно засмучує, адже я стала політично свідомою саме завдяки фемінізму. Я відчуваю велике розчарування, коли спостерігаю, як феміністки зраджують своїм ідеалам заради асиміляції та влади. Бачити це було для мене глибоким, глибоким розчаруванням.
Шон Іллінґ
Давайте згадаємо ті забуті цінності й те, що прийшло їм на зміну. Коли ви висловлюєтеся проти нового фемінізму, то проти чого саме ви висловлюєтеся?
Джесса Кріспін
Я проти того фемінізму, який зараз став мейнстримом. Звісно, існує традиція радикального фемінізму. Досі існують люди, які працюють у рамках радикального фемінізму, але їм не дозволяють говорити від імені фемінізму в цілому. Коли хтось пише статтю на цю тематику в New York Times, чи в Washington Post, чи деінде, то зазвичай ця стаття буде написана не з точки зору радикальної політичної свідомості. Ці авторки пишуть про той мейнстримний фемінізм, і вони не залишають місця для інших.
По суті, розмова відбувається між людьми, які взагалі не розуміють, про що кажуть. Це розмова про особисті нариси, про те, яким має бути хороший телесеріал. Це ніяк не стосується питання про те, як можна покращити життя всіх жінок, а не тільки жінок з Нью-Йорка, не тільки молодих, гарненьких, медіагенічних жінок.
Шон Іллінґ
Але ви у своїй книзі заходите значно далі, чи не так? Річ не тільки в тому, що фемінізм асимілювався чи став беззубим, а в тому, що він узагалі почав працювати на патріархат.
Джесса Кріспін
З’явилася ідея, що якщо ми просто поставимо на владні посади набагато більше жінок, то якимсь чином це подолає патрірахат. Але суть патріархату — не в чоловіках. Якщо жінки при владі будуть поводитися по-чоловічому, то це не перемога над патріархатом. Це просто патріархат за участі жінок. Патріархат — це одне з тих слів, які залишають тебе дуже невдоволеним, бо його використовують всі, але немає якогось загального його розуміння, спільного розуміння того, що ж означає це слово (окрім значення «все, що тебе стримує»).
Шон Іллінґ
Як ви визначаєте патріархат ?
Джесса Кріспін
Моє робоче визначення патріархату — це ієрархічно структуроване суспільство. Тому якщо ми це не реформуємо, якщо ми не змінимо суспільство так, щоб ієрархій не стало…. Бо колись ієрархія передбачала, що на верхівці заможні білі чоловіки, а всі інші вже під ними на різних щаблях. Зараз же це просто питання влади та багатства. Тому жінки можуть легко досягти високого становища в ієрархії, але це не кінець патріархату.
До того часу, поки ми не позбудемося ієрархії та не перестанемо структурувати наше суспільство навколо неї, патріархат не можна перемогти.
Шон Іллінґ
Схоже, ви висуваєте аргументи проти капіталізму як такого або проти цінностей, які в нього закладені. Чи зміниться бодай якось ваш аналіз, якщо термін «патріархат» замінити на термін «капіталізм»?
Джесса Кріспін
Ні, але це не нове явище. Представниці другої — та й навіть першої — хвилі фемінізму помітили, що патріархат переплетений з капіталізмом. Тому неможливо побороти одне, не поборовши інше. Капіталізм — це також (як і патріархат) один із тих термінів, які всі вживають без повного розуміння того, що означає це слово. Я, мабуть, також цим грішу. Деякі з моїх знайомих філософів кажуть, що я час від часу неправильно вживаю цей термін, але я намагаюся цього не робити.
Проблема в тому, що патріархат і капіталізм — це одна й та сама система. Вони підтримують одне одного, і неможливо позбутися одного без іншого.
Шон Іллінґ
Отже, ви вважаєте фемінізм жертвою капіталістичної або патріархальної культури, оскільки жінки інтерналізували ці цінності та починають визначати свою успішність саме в цих рамках?
Джесса Кріспін
Так, і це проблема для майже всіх маргіналізованих груп, коли асиміляція стає ціллю. Набагато легше критикувати корпоративну культуру, коли тебе не допускають до вищих рівнів корпоративної культури. Щойно тобі дозволяють стати на чолі великої компанії, ти така: «А, ну, ми просто реформуємо її зсередини. Не обов’язково її руйнувати. Якщо я вже нею керую, то в ній нема нічого страшного».
Тобто це такий спосіб зречення цінностей, бо влада — це дуже приємно. Поки існує ця система, поки жінки отримують привілеї від неї, проводити такі розмови буде важче. Що краще живеться жінкам, то менш імовірно, що в нас будуть такі розмови під егідою фемінізму.
Шон Іллінґ
Ви кажете, що чоловіки — це відповідальність жінок, але не їхня проблема. Що ви маєте на увазі під цим?
Джесса Кріспін
Ну, кожна жінка, яка пише про фемінізм, одразу отримує купу листів, твітів чи повідомлень від чоловіків, які кажуть: «Розкажи мені про фемінізм, скажи, що ти маєш на увазі, поясни це мені». Річ у тім, що фемінізм існує вже досить давно, він — частина культури, частина дискурсу. Якщо чоловіки досі потребують пояснень, то з їхнього боку це лицемірство. Єдине, що вони намагаються зробити — це бути паразитами чи видавати себе за хороших хлопців, щоб їм не потрібно було ставити під сумнів власну поведінку або мислення.
Чоловіки – це відповідальність жінок, оскільки жінки приблизно на 100 років випереджають чоловіків у справі критики гендерних норм, участі в проекті андрогінності та освоєння власної маскулінної сторони. Чоловіки цього не роблять. Вони не досліджують андрогінність (окрім членів квір-спільноти). Вони не розвивають жіночні цінності. Вони не пишуть про це, не досліджують, не проробляють цю працю.
Саме тому чоловіки — це відповідальність жінок, бо на цьому шляху ми далеко попереду. Ми не можемо силоміць перетворити їх на кращих людей — це їхнє завдання. Але ми також не можемо заважати їм це робити чи створювати для них перешкоди, і в цьому сенсі вони — наша відповідальність.
Шон Ілліннґ
Давайте повернемося до політичного змісту фемінізму. Ваш радикалізм передбачає філософську критику универсалізму. На вашу думку, для того, щоб будь-який рух став універсально привабливим, він мусить стати банальним чи беззубим. Тому моє питання таке: як знайти та досягнути балансу між привабливістю для широких мас та маргіналізацією, між прагматизмом та нечистими намірами?
Джесса Кріспін
Фемінізм завжди був радикальним по духу — звідси походить весь прогрес. Прогрес відбувається, коли жінки ставлять під сумнів необхідність шлюбу, коли жінки кидають бомби, чи голодують, чи терплять тортури поліції. Прогрес витікає з відданості справі та ясності бачення — а сучасний фемінізм цього позбавлений. Це не підтримується і не сприймається всерйоз.
Цей популярний фемінізм, який сприймають серйозно, рухається в бік асиміляції та універсальності. Я не згодна з думкою, що кожна жінка повинна бути феміністкою, адже не кожна має виходити на вулиці, не кожна має захищати барикади своїм тілом. Якщо подивитися на радикальних мислительниць другої хвилі, таких як Дворкін, Фаєрстоун, Анджела Девіс та белл хукс, якщо подивитися на стосунки між ними та мейнстримною жіночою культурою, навіть якщо ця культура говорить вустами феміністок на кшталт Глорії Стайнем, то видно, що саме радикалки змушували мейнстримну культуру неохоче звертати увагу на їхню діяльність.
Мейнстримний фемінізм надто м’який. Це фемінізм у в стилі «вперед, дівчино», він зосереджений на самоствердженні і не має нічого спільного с прогресом.
Шон Іллінґ
Тобто нерадикальні форми фемінізму політично безсилі?
Джесса Кріспін
Не безсилі. Я мала суперечку про свою книжку з одним моїм другом, який вважає, що прогресу слід добиватися через участь, що необхідно брати участь в системі, яку ти намагаєшся змінити. Мій погляд такий, що треба утриматися від участі. Візьмімо, наприклад, шлюб. Шлюб — це патріархальний інститут. Історично шлюб — це ставлення до жінок як до власності. Деякі люди вірять, що реформувати шлюб, чи гетеросексуальні стосунки, чи довготривалі моногамні стосунки (гомосексуальні чи гетеросексуальні) можна, якщо укласти шлюб і, так би мовити, вести переговори на рівні пари, а не виступати за скасування інституту шлюбу.
Чи вважаю я, що ніхто ніколи не має укладати шлюб і що ніхто ніколи не має бути частиною моногамної пари? Ні. Чи думаю я, що ніколи не укладу шлюб, бо я переконана, що це правильне рішення через історичну роль шлюбу? Так. Але, сподіваюся, що десь посередині між цими двома підходами ми зможемо реформувати шлюб таким чином, щоб до привілеїв, які можна отримати в шлюбі (медичне страхування, майнові права і тому подібні речі), мали доступ люди, які одружуватися не планують.
Обидві ці речі важливі, але якщо не буде радикальних людей, які будуть кидатися камінням у політичний центр, тоді центристська позиція стане безперечною. Настане застій. У фемінізмі дуже мало радикалок отримують серйозну платформу для висловлювань.
Шон Іллінґ
У своїй книзі ви називаєте фемінізм «очисним вогнем». Що ви хочете підпалити і чим це плануєте замінити?
Джесса Кріспін
Я б хотіла підпалити патріархальні релігії, віру в Бога-чоловіка. Коротко кажучи, все. Але чим це замінити? Серед лівих існує дуже мало теорій, які описують інакші способи організації суспільства та людського життя, інакші системи цінностей, які ми можемо взяти замість тих, які ми всотали з мейстримної культури.
Нам залишаються тільки апокаліптичні страхи про кінець світу. Всі наші фільми — про катаклізми: землетруси чи розумні машини, які прилітають з інших планет, щоб нас знищити. І дуже мало уваги приділяється питанню про те, що ж ми можемо зробити, бо все виглядає на те, що ми ось-ось впадемо на сонце і згоримо: економічне спустошення, екологічне спустошення тощо. Ситуація здається такою нездоланною, що нам залишається розважатися, уявляючи кінець світу.
Інші мої тексти часом критикують за те, що я не кажу жінкам, що їм робити, не прописую для них план дій. Одна з причин, чому я це не роблю, а тільки кажу, що нам треба змінити свої цінності та жити у згоді з цими цінностями, — в тому, що не можна просто зробити щось одне. Змінити треба геть усе. Світ поганий. Він, схоже, переживає один із тих кризових моментів, коли так багато всього неправильного, що навіть неможливо спробувати уявити щось інше.
Тобто навіть просто жити цілісним життям і випробовувати нові способи існування — це вже важлива робота. Немає якоїсь однієї теми чи області. Треба міняти все.
Шон Іллінґ
По суті, ви закликаєте до тотальної революції
Джесса Кріспін
Я не бачу іншого способу нам вижити.
Шон Іллінґ
Не існує революції без солідарності. І це те, що ви підкреслюєте у вашій книзі. Тому слід налагодити солідарність між феміністками та іншими групами, які почуваються маргіналізованими. Але наше суспільство надто атомізоване для цього.
Джесса Кріспін
Багато соціальних рухів атомізовані: забагато конкуренції, забагато внутрішніх чвар. Основним завданням має бути знищення системи, повне її реформування чи знищення, оскільки ми всі перебуваємо під її тиском. Тоді ми тільки зможемо побачити, якою має бути загальна солідарність.
Нещодавно я розмовляла з феміністкою, яка була здивована, коли побачила, що вона погоджується з Папою Римським — адже вона вважала себе ідеологічною опоненткою Папи. Але я думаю, що в нас є деякі спільні цінності з католицизмом, з релігією. Ми не можемо сказати, що якщо хтось не погоджується з нами в питанні абортів, то ми повинні просто відкинути все, що є між нами спільного. Якщо ми повинні поділяти всі наші цінності, щоб могти працювати разом, то ми ніколи не будемо працювати разом.
Необхідно знаходити точки дотику, де це можливо.
Джерело: https://www.vox.com