Переклала Надія Чушак

Вступ

«Доглядова праця», особливо догляд за літніми людьми, останні кілька років перебуває у центрі суспільної уваги в країнах ОЕСР. Це реакція на кілька тенденцій, що спричинили кризу багатьох традиційних форм допомоги. Перша тенденція — відносне та абсолютне зростання кількості населення старшого віку та збільшення середньої тривалості життя, що не супроводжувалося зростанням пропозиції послуг, які обслуговують літніх людей1Laurence J. Kotlikoff and Scott Burns, The Coming Generational Storm: What You Need to Know About America’s Economic Future (Cambridge, MA: MIT … Continue reading. Водночас зросла оплачувана зайнятість жіноцтва, що зменшило їхній внесок до відтворення сімей2Nancy Folbre, “Nursebots to the Rescue? Immigration, Automation and Care,” Globalizations 3, no. 3 (2006): 350.. До цих чинників нам слід також додати невгамовну урбанізацію та джентрифікацію робітничих районів, що знищила мережі підтримки та форми взаємодопомоги, на які могли раніше розраховувати літні люди, котрі мешкають наодинці: сусід_ки могли зазирнути до людини похилого віку, щоб принести їй їжу, застелити ліжка чи й просто побалакати. У результаті таких тенденцій позитивні наслідки довшої тривалості життя для багатьох літніх людей або нівелюються, або бліднуть перед перспективою самотності, соціального виключення та дедалі більшої вразливості до фізичних і психологічних зловживань. Саме тому я пропоную тут деякі свої міркування про питання догляду за літніми людьми у сучасній соціальній політиці, особливо у США, а потім переходжу до обговорення того, що́ ми можемо вдіяти у цій сфері, і чому питання догляду за літніми людьми не обговорюють ліві.

Моя головна мета — закликати до перерозподілу «суспільного багатства» на користь догляду за літніми і до створення колективних форм догляду, завдяки яким літні люди, коли перестають бути самодостатніми, можуть отримувати догляд, але не коштом життів доглядальни_ць. Щоб так сталося, боротьбу за опіку над людьми похилого віку слід політизувати і внести до порядку денного рухів за соціальну справедливість. Потрібна і культурна революція у ставленні до самого поняття похилого віку — проти зневажливого представлення його, по-перше, як бюджетного тягаря для держави, а по-друге, як «необов’язкового» періоду в житті, який ми можемо подолати і навіть уникнути, якщо вдамося до правильних медичних технологій та «покращуючих життя» пристроїв, які продукує ринок3Як вказують Джойс та Меймо у книзі «Остаршення кіборгів» (2007), нині триває широка … Continue reading. Політизація цього догляду допоможе вирішити не лише проблеми літніх людей, а й проблему нестійкості радикальних рухів, які не в змозі взятися за такі критично важливі питання нашого життя. Це також створить можливість поколіннєвої та класової солідарності, яка роками потерпає від невтомних кампаній політичних економіст_ок та урядів, що зображають соціальні гарантії, накопичені робітни_цями на старість літ (пенсії та інші форми соціального забезпечення), як економічну бомбу сповільненої дії та величезний тягар для майбуття молодих.

Криза догляду за літніми людьми у глобальну еру

Певною мірою, сучасна криза догляду за літніми геть не нова. Такий догляд завжди був у стані кризи в капіталістичному суспільстві — і через знецінення репродуктивної праці в капіталізмі, і тому, що літніх людей трактують як уже не продуктивних, замість того щоб цінувати їх як носіїв колективної пам’яті та досвіду, як це було у багатьох докапіталістичних суспільствах. Себто догляд за літніми потерпає від подвійного культурного та соціального знецінення. Як і всю репродуктивну працю, його не визнають працею, але на відміну від відтворення робочої сили, результат якого має визнану вартість, вважається, що цей догляд поглинає вартість, а не продукує її. Тож кошти, призначені на догляд за літніми, традиційно розподіляються дуже скупо, а завдання піклуватися про них, коли вони вже перестають бути автономними, покладається на сім’ї та рідню, майже без підтримки ззовні, виходячи із засновку, що жінки й так робитимуть це як частину домашньої праці.

Непросто було змусити капітал не лише відтворювати робочу силу, яку зараз «використовують», а й підтримувати цю робочу силу упродовж усього її життєвого циклу, що передбачає і допомогу тим, хто уже не на ринку праці. Проте навіть кейнсіанська держава не могла виконати цієї мети. От, скажімо, «одне з досягнень нашого століття» — законодавство про соціальне забезпечення в рамках Нового курсу, втілене у 1940-х роках у США. Воно лише частково реагувало на проблеми, що постають перед літніми людьми, оскільки прив’язувало соціальне страхування до років оплачуваної зайнятості й надавало допомогу лише тим, хто перебували у становищі повної бідності4Dora L. Costa, The Evolution of Retirement: An American Economic History, 1880-1990 (Chicago: The University of Chicago Press, 1998), 1..

Тріумф неолібералізму лише погіршив ситуацію. Деякі країни ОЕСР у 1990-х роках дещо збільшили фінансування догляду, що базується вдома, і надання психологічної допомоги та інших послуг опікун_кам5OECD Health Project, Long-Term Care for Older People (Paris: OECD Publications, 2005); Lourdes Benería, “The Crisis of Care, International … Continue reading. В Англії уряд дав опікун_кам право вимагати гнучкого робочого графіку, що дозволяє «поєднувати» оплачувану та доглядову працю. Але нищення «держави загального добробуту» та неоліберальне наполягання, що репродукція — це особиста відповідальність робітни_ць, запустили протилежну тенденцію, яка набирає сили з поглибленням економічної кризи.

Крах соціального забезпечення для людей похилого віку був особливо болісним у США. Тут робітни_ці часто убожіють саме через догляд за немічними батьками. Цьому суттєво посприяло переведення великої частки догляду з лікарень на дім. Цей крок був фінансово мотивованим, і його здійснили, не зваживши серйозно, які структури мають замінити послуги, що їх раніше надавали лікарні. Нона Ґлейзер стверджує, що ця зміна не лише збільшила кількість доглядової праці, яку повинні виконувати члени сім’ї, переважно жінки6Згідно з різноманітними дослідженнями, внаслідок цих урізань, […] від 20 до 50 млн. … Continue reading, а й перенесла до домівок «небезпечні» чи навіть «загрозливі для життя» операції, які раніше могли виконувати лише зареєстровані медсестри та лікарні7Унаслідок такого «переносу» дім (як пише Ґлейзер) перетворися на медичну фабрику, … Continue reading. Водночас у субсидованих соціальних працівни_ць, які працюють вдома у пацієнт_ок, удвічі зросло робоче навантаження. Але тривалість їхніх візитів дедалі більше скорочують8Glazer, Women’s Paid and Unpaid Labor, 166-67, 173-74., через що вони змушені обмежувати свої завдання до «утримання дому та тілесного догляду»9Eileen Boris and Jennifer Klein, “We Were the Invisible Workforce: Unionizing Home Care,” in The Sex of Class: Women Transforming American Labor, … Continue reading. Фінансовані з федерального бюджету будинки для літніх людей також були «тейлоризовані» «з використанням досліджень часу та руху, щоби визначити, скільки пацієнтів можуть обслуговувати їхні працівни_ці»10Glazer, Women’s Paid and Unpaid Labor, 174..

«Глобалізація» догляду за старими у 1980-х та 1990-х роках не виправила ситуації. Новий міжнародний розподіл репродуктивної праці  переклав величезний обсяг доглядової праці на плечі жінок-мігранток11Federici, Silvia. (1999). “Reproduction and Feminist Struggle in the New International Division of Labor.” In Dalla Costa, Mariarosa and … Continue reading. Це було на руку урядам, адже дозволило зекономити мільярди доларів, які б інакше довелося витратити на обслуговування літніх людей. Багато літніх людей, які прагнули зберегти свою самостійність, завдяки цьому отримали змогу залишитися у своїх домівках і при цьому не збанкрутувати. Але це не можна вважати «вирішенням» проблеми догляду за літніми чи повною соціальною та економічною трансформацією умов опікун_ок і факторів, що підштовхують їх до «вибору» такої роботи.

Саме через руйнівний вплив «економічної лібералізації» та структурних перетворень у країнах походження тисячі жінок з Африки, Азії, Карибських островів та колишніх соціалістичних країн мігрують до більш заможних регіонів Європи, Близького Сходу та США, щоб працювати нянечками, прислугою та опікунками для літніх людей. Для цього вони вимушені покинути власні сім’ї, разом із дітьми та старіючими батьками, і залучити родичів чи найняти інших жінок з меншим доступом до влади та ресурсів, щоб виконувати роботу, яку вони самі вже не можуть забезпечити12Jean L. Pyle, “Transnational Migration and Gendered Care Work: Introduction,” Globalizations 3, no. 3 (2006): 289; Arlie Hochschild and Barbara … Continue reading. Наприклад, в Італії троє з чотирьох badanti (як тут називають опікунок літніх людей) і самі мають дітей, але лише у 15% сім’ї живуть разом із ними13Dario Di Vico, “Le badanti, il nuovo welfare privato. Aiutano gli anziani e lo Stato risparmia,” Corriere della Sera, June 13, 2004, 15.. Тож більшість із них бореться із тривогами через те, що їхні сім’ї обходяться без турботи, яку вони надають людям на іншому краю світу. Саме у цьому контексті Арлі Гохшільд говорить про «глобальну передачу турботи та емоцій» та формування «ланцюгів глобальної опіки»14Arlie Hochschild, “Global Care Chains and Emotional Surplus Value,” in Global Capitalism, eds. Will Hutton and Anthony Giddens (New York: The New … Continue reading. Але ці ланцюги дуже часто обриваються: мігрантки відчужуються від своїх дітей, проговорені домовленості розвалюються, родичі помирають за час їхньої відсутності.

Оплачувані опікунки-мігрантки наражаються на неабиякі зловживання та шантаж — і через знецінення доглядової праці, і тому, що часто не мають відповідних документів та є расизованими. Результат: довжелезні робочі зміни, брак оплачуваних відпусток чи інших вигод, незахищеність перед расистською поведінкою чи сексуальними домаганнями. Зазвичай платня домашніх опікунок у США настільки низька, що майже половина з них мусять використовувати талони на харчування та інші види державної допомоги, щоб якось дати собі раду15New York Times, January 28, 2009.. І справді, як стверджують «Об’єднані домашні робітни_ці» (головна організація домашніх робітни_ць/опікун_ок міста Нью-Йорк і популяризаторка Акту про права домашніх робітни_ць), опікун_ки живуть та працюють у «тіні рабства»16Акт про права домашніх робітни_ць  був запроваджений до законодавства штату … Continue reading.

Важливо також наголосити, що більшість літніх людей та їхніх сімей не можуть дозволити собі винайняти опікун_ок чи оплачувати послуги, які задовольнятимуть їхні реальні потреби. Особливо це стосується літніх людей із інвалідністю, які потребують цілоденної опіки. Тож багато літніх людей залишаються наодинці з труднощами, які є нищівними саме через їхню невидимість. «Гарячого літа» 2003 року тисячі літніх людей померли по всій Європі від зневоднення, браку води та ліків чи просто нестерпної спеки. У Парижі загиблих було стільки, що міська влада зберігала тіла у охолоджуваних публічних просторах, доки родичі не забирали їх.

Тягар родинного догляду за літніми людьми лягає головно на плечі жінок17Проте, як стверджує New York Times, у США неухильно зростає кількість чоловіків, які … Continue reading, які місяцями чи навіть роками живуть на межі нервового та фізичного виснаження, вичерпані роботою та обов’язком надавати опіку, часто виконуючи процедури, до яких вони зазвичай не готові. Багато з них працюють ще й поза домом, але кидають цю роботу, коли зростає потреба в опіці. Особливо багато стресу у покоління, яке одночасно виховує дітей та опікується своїми батьками18Martin Beckford, “‘Sandwich Generation’ Families Torn between Demands of Children and Parents,” Telegraph, April 1, 2009.. Криза доглядової роботи сягнула таких масштабів, що у неповних сім’ях із низьким доходом у США доглядом за літніми родичами, включно з терапевтичними процедурами та уколами, подеколи займаються підлітки та діти, яким не виповнилося й 11 років.

Альтернативою для тих, хто не може оплатити бодай якусь форму допомоги, залишаються державні будинки для людей похилого віку, більше схожі на в’язниці, ніж на прихистки для літніх. Зазвичай через брак персоналу та фінансування ці заклади надають мінімальну опіку. У кращому випадку резидент_ки тут годинами лежать у ліжках, не маючи поруч нікого, хто б допомогли їм змінити положення тіла, поправили подушки, помасували ноги, доглянули пролежні чи просто порозмовляли з ними. А це — мінімум, необхідний для збереження ідентичності та гідності, відчуття, що ти все ще жива і значуща людина. У гіршому випадку у цих закладах літніх людей накачують ліками, прив’язують до ліжок, де вони лежать у власних екскрементах, і піддають різним видам фізичних та психологічних зловживань. Про це свідчить низка звітів, включно з нещодавнім звітом уряду США за 2008 рік, який зафіксував історію знущань, нехтувань і порушень стандартів безпеки та здоров’я у 94% будинків для осіб похилого віку19New York Times, August 30, 2008.. Ситуація в інших країнах нічим не краща. В Італії повідомлення про знущання в будинках для людей похилого віку над немічними чи хронічно хворими літніми людьми дуже часті, як і випадки відмов у необхідній медичній допомозі20Більше на цю тему див. у: Francesco Santanera, “Violenze e abusi dovuti anche alla mancata applicazione delle leggi” in … Continue reading.

Догляд за літніми людьми, профспілки та лівиця

Проблеми, які я описала, настільки поширені та нагальні, що догляд за літніми повинен бути серед пріоритетів міжнародних рухів за соціальну справедливість і профспілок. Але це не так. Навіть найбільш радикальні профспілки ігнорують опікун_ок, за винятком тих, хто працює в інституціях (медсестри чи санітар_ки)21Shireen Ally, “Caring about Care Workers: Organizing in the Female Shadow of Globalization,” Center for Global Justice, San Miguel De Allende … Continue reading.

Профспілки ведуть перемовини про виплати, умови виходу на пенсію та охорону здоров’я. Але в їхніх програмах мало обговорення систем підтримки, необхідних людям, які старіють, а також опікун_кам — без огляду на те, чи вони працюють за платню. У США профспілки донедавна навіть не намагалися організувати професійних опікун_ок, не кажучи вже про тих, хто не отримує платні. І до сьогодні на опікун_ок, які працюють для індивідів чи сімей, не поширюється Закон про справедливі стандарти праці, прийнятий ще в часи Нового курсу, який гарантує «доступ до мінімальної зарплати, оплату понаднормових, право на укладення трудового договору та інші види захисту на робочому місці»22Boris and Klein, “We Were the Invisible Workforce,” 182.. І США тут — не виняток. Згідно з дослідженням МОП, проведеним у 2004 році, «міжнародні темпи створення профспілок у секторі домашніх послуг становлять заледве 1%»23Ally, “Caring about Care Workers,” 1.. Пенсії також доступні не всім робітни_цям, а лише тим, котрі працювали за оплату, що виключає неоплачуваних опікун_ок із кола сім’ї. Оскільки доглядову працю не визнають працею, а пенсійні системи обраховують виплати на підставі років, проведених у оплачуваній зайнятості, жінки, які займалися тільки домашнім господарством, можуть отримати пенсію лише через чоловіка, який отримував зарплату, і не мають соціального забезпечення у разі розлучення.

З цими нерівностями не борються ані трудові організації, ані соціальні рухи, ані ліві марксисти, які, за кількома винятками, також викреслили літніх людей з-поміж цілей боротьби, якщо судити з браку згадок про опіку над літніми у сучасних марксистських текстах. Відповідальність за такий стан справ частково можна покласти й на самого Маркса. У його працях не йдеться про догляд за літніми людьми, хоча питання старого віку стояло на революційному порядку денному ще з XVIII століття, а спільноти взаємної допомоги та утопічні бачення відтворених спільнот (фур’єристи, оуеністи, ікаріанці)  були дуже популярними у його часи24Robin Blackburn, Banking on Death or Investing in Life: The History and Future of the Pensions (London: Verso, 2002), 39-41; Nordhoff 1966..

Маркс прагнув зрозуміти механізми капіталістичного виробництва і те, як класова боротьба підважує і змінює його. Теми забезпеченості у похилому віці та опіки над літніми людьми не виникали у цих дискусіях. Мало хто з робітників фабрик і шахтарів того часу доживали до похилого віку. Якщо вірити сучасникам, середня тривалість їхнього життя в промислових регіонах, таких як Манчестер чи Ліверпуль, у кращому випадку не перевищувала тридцяти років25Wally Seccombe, Weathering the Storm: Working-Class Families from the Industrial Revolution to the Fertility Decline (London: Verso, 1993 & … Continue reading.

Але найважливіше те, що Маркс не визнавав центральної ролі репродуктивної праці — ні в накопиченні капіталу, ні у створенні нового комуністичного суспільства. Хоча, як і Енгельс, він описував жахливі умови, в яких жив та працював робітничий клас в Англії, він майже натуралізував процес відтворення і ніколи не описував, як репродуктивну працю можна реорганізувати в посткапіталістичному суспільстві чи навіть у ході класової боротьби. Наприклад, він обговорював «співпрацю» лише під час виробництва товарів, ігноруючи якісно відмінні форми співпраці пролетаріату в процесі відтворення, які Кропоткін згодом назвав «взаємодопомогою»26Детальніше про концепцію взаємодопомоги Кропоткіна можна прочитати в останніх … Continue reading.

[…]

Типовою хибою Марксової перспективи є його утопічне бачення, викладене у «Фрагменті про машини» з «Нарису критики політичної економії» (1857-1858). Тут він змальовує світ, у якому всю роботу виконують машини, а люди лише доглядають та наглядають за ними. Ця картина ігнорує те, що навіть у розвинених капіталістичних країнах чимало соціально необхідної праці складається з репродуктивної діяльності, а цю роботу, як показує досвід, неможливо звести до механізації.

Лише частково потреби, побажання та можливості літніх людей можуть бути задоволені залученням технологій до націленої на них репродуктивної праці. Автоматизація догляду за особами похилого віку — не раз випробуваний шлях. Як продемонструвала Ненсі Фолбре, японська індустрія далеко зайшла у спробах технологізувати такий догляд завдяки виробництву інтерактивних роботів. Нянькоботи, які купають людей чи «вигулюють [їх] для фізичних вправ», і «роботи-супутники» (роботизовані собаки чи ведмедики) вже зараз доступні на ринках, хоч і багато коштують27Nancy Folbre. “Nursebots to the Rescue? Immigration, Automation and Care.” Globalizations 3, no. 3 (2006): 356.. Телебачення та персональні комп’ютери також стали сурогатними badanti для багатьох літніх людей. Електронно керовані візочки покращують мобільність тих, хто може достатньо контролювати свої рухи, щоб упоратися з їхнім керуванням.

Ці наукові та технологічні зміни можуть суттєво допомогти літнім людям, якщо стануть доступними. Але вони не можуть замінити праці опікун_ок, особливо у випадку літніх людей, які живуть самі і/або потерпають від хвороб та інвалідності. Як зазначає Фолбре, партнери-роботи можуть навіть поглибити самотність та ізоляцію людей28Там само.. Автоматизація також не може вирішити проблем — страхів, переживань, втрати ідентичності та почуття власної гідності, — з якими стикаються люди у процесі старіння, коли можуть задовольнити навіть свої найбільш базові потреби лише за допомогою інших.

Для вирішення проблеми догляду за літніми потрібні не технологічні інновації, а зміна суспільних відносин, при якій валоризація капіталу не керуватиме суспільною діяльністю, а відтворення стане колективним процесом. Однак цього не станеться у марксистських рамках, якщо не переоцінити докорінно питання праці, як це почали робити феміністки у 1970-х роках, під час наших політичних дискусій про функцію домашньої роботи та походження гендерної дискримінації. Феміністки відкинули центральну роль оплачуваної індустріальної роботи та виробництва товарів у соціальній трансформації, яку їм приписував традиційний марксизм, і розкритикували його неувагу до відтворення людей та робітничої сили. Для феміністичного руху відтворення було не просто стовпом «суспільної фабрики». Зміна умов, у яких ми себе відтворюємо — це вагома умова для створення «самовідтворюваних рухів». Адже ігнорування того, що «особисте» є «політичним», ослаблює міць нашої боротьби.

[…]

Жінки, старіння та догляд за літніми людьми з точки зору феміністичних економіст_ок

Феміністичні економіст_ки стверджують, що криза догляду за літніми людьми (і для самих літніх людей, і для опікун_ок) — це, по суті, гендерне питання. Попри дедалі більшу комодифікацію сфери, більшість доглядової праці й далі виконують жінки, і ця неоплачувана праця не дає їм права на пенсію. Парадоксально: що більше жінки турбуються про інших, то менше опіки вони отримують взамін, адже витрачають менше часу на оплачувану працю, ніж чоловіки, а багато соціальних планів страхування обраховуються саме на підставі кількості років, витрачених на оплачувану роботу. Оплачувані опікун_ки під впливом знецінення репродуктивної праці бідують і мусять боротися за суспільне закріплення за ними статусу робітни_ць. У підсумку, через знецінення репродуктивної праці майже всюди жінки виходять у похилий вік із меншими ресурсами, ніж чоловіки (йдеться про підтримку сім’ї, грошовий дохід і наявне майно). Так, у США, де пенсії та соціальне забезпечення обраховуються на підставі років зайнятості, жінки — це найбільша група літніх бідняків і найбільша частка мешкан_ок будинків для осіб похилого віку із низьким рівнем доходів, цих концтаборів сучасності. А все тому, що значну частину життя вони були не включені в оплачувану робочу силу і займалися тим, що не визнається роботою.

Наука та технології не можуть вирішити цю проблему. Натомість потрібні перетворення у соціальному/статевому розподілі праці і, понад усе, визнання, що репродуктивна праця — це праця, а ті, хто її виконують, мають право на компенсацію. Тоді членки_ні сім’ї, які надають опіку, не потерпатимуть через свою роботу29Див. Mariarosa Dalla Costa, “Women’s Autonomy and Remuneration for Carework in the New Emergencies,” The Commoner 15 (Winter 2012), … Continue reading.

Феміністичні економіст_ки, які працюють з цією темою, озвучили можливі альтернативи наявним системам. Фолбре та її співавторки окреслили, які реформи необхідні, щоб надати безпеку старіючому населенню, особливо літнім жінкам30Nancy Folbre, Lois B. Shaw, and Agneta Stark, eds., Warm Hands in Cold Age: Gender and Aging (New York: Routledge, 2007), 164.. Вони врахували міжнародний досвід і виокремили країни з найбільшими досягненнями у цьому плані. Очолюють список Скандинавські країни, які надають майже універсальні системи страхування. А в самому кінці його — США та Англія, де допомога літнім людям прив’язана до історії зайнятості. Але в обох випадках сам підхід до формування політики у цій сфері проблемний: він відображає нерівний статевий розподіл праці та традиційні очікування щодо ролі жінок у сім’ї та суспільстві. Це ключова сфера, в якій мають відбутися зміни.

Фолбре також закликає перерозподілити ресурси і перенаправити державні гроші з військово-індустріального комплексу та інших руйнівних індустрій на догляд за людьми літнього віку. Вона визнає, що це може здатися «нереалістичним», еквівалентом заклику до революції, але наполягає, що це слід внести до «нашого порядку денного», оскільки йдеться про майбутнє кожної робітни_ці. Суспільство, яке закриває очі на неймовірні страждання, що чекають на стількох людей, коли вони постарішають (як це відбувається у США сьогодні) — це суспільство, що прямує до самознищення.

Ніщо не вказує, однак, що найближчим часом ставлення до цього питання може змінитися. Під приводом економічної кризи політики відвертаються від нього, і всюди лише намагаються урізати соціальні витрати, державні пенсії та системи соціального забезпечення, включно з субсидуванням доглядової роботи. Панує точка зору, — нав’язливе нарікання, — що більш енергійне літнє населення, яке вперто продовжує жити, унеможливлює навіть виплату державних пенсій. І до фінансової кризи 2008 року політики роздмухували війну між поколіннями, постійно попереджаючи, що зростання кількості населення 65+ доведе систему соціального забезпечення до банкрутства й покладе непосильний тягар на плечі молоді. Із поглибленням кризи догляд за старшими людьми дедалі більше урізають, і ніхто навіть не говорить про збільшення державного фінансування цієї сфери31Elizabeth A. Watson and Jane Mears, Women, Work and Care of the Elderly (Burlington VT: Ashgate, 1999), 193..

Рухи за соціальну справедливість, включно з радикальним наукови_цями та активіст_ками, мусять негайно втрутитися у цю сферу, щоб не допустити такого вирішення кризи, яке не вважатиме догляд за літніми людьми пріоритетом у наданні допомоги. Слід також створити ініціативи, здатні об’єднати різних суспільних суб’єктів, залучених до питань опіки над літніми: опікун_ок, сім’ї літніх людей і — у першу чергу — самих літніх людей. Приклади таких альянсів уже інколи виникають: медсестри, пацієнт_ки, оплачувані опікун_ки та сім’ї їхніх клієнт_ок дедалі частіше об’єднуються, щоб разом протистояти державі. Вони свідомі того, що коли стосунки від-творення стають антагоністичними, від цього потерпають і творці, і відтворювані.

Водночас уже зараз відбувається й «оспільнення» репродуктивної/доглядової праці. Так, у деяких італійських містах літні люди створюють комунальні форми життя, основані на «контрактах солідарності». Щоб не бути запротореними до наявних закладів, вони об’єднують свої зусилля та ресурси у випадках, коли не можуть розраховувати на свої сім’ї чи наймати опікун_ок. У США молодше покоління політичних активіст_ок створює «спільноти опіки». Вони мають на меті соціалізувати та зробити колективним досвід хвороби, болю, скорботи та «доглядової праці» і в цьому процесі починають переосвоювати та переозначувати, як це — бути хворими, старіти, помирати32Організація «спільнот опіки» — це проект деяких низових, анархістських … Continue reading. Ці зусилля слід підтримати. Вони необхідні для реорганізації нашого повсякденного життя та створення неексплуатаційних соціальних відносин. Адже насіння нового світу буде посаджене не «онлайн», а у співпраці, яку ми можемо розвинути між собою, починаючи із тих з-поміж нас, хто змушені переживати найбільш уразливий період людського життя без потрібних ресурсів та допомоги — а це хоч і прихована, але поширена форма тортур у нашому суспільстві.

Джерело: Silvia Federici. Revolution at Point Zero

Текст опубліковано в рамках проекту «Політекономія гендеру» Центру соціальних і трудових досліджень за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

L_RLS Ukraine_горизонтальний_13

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Laurence J. Kotlikoff and Scott Burns, The Coming Generational Storm: What You Need to Know About America’s Economic Future (Cambridge, MA: MIT Press, 2004).
2 Nancy Folbre, “Nursebots to the Rescue? Immigration, Automation and Care,” Globalizations 3, no. 3 (2006): 350.
3 Як вказують Джойс та Меймо у книзі «Остаршення кіборгів» (2007), нині триває широка кампанія, керована жагою прибутку та ідеологією, що має на меті привілеювати молодість. Вона націлена на літніх людей як споживачів і обіцяє «оновити» їхні тіла та відкласти старіння, якщо вони використовуватимуть відповідні фармацевтичні продукти та технології. У такому контексті, старий вік стає майже гріхом, проблемою, яку ми самі собі створюємо, коли відмовляємося використати переваги найновіших омолоджувальних товарів.
4 Dora L. Costa, The Evolution of Retirement: An American Economic History, 1880-1990 (Chicago: The University of Chicago Press, 1998), 1.
5 OECD Health Project, Long-Term Care for Older People (Paris: OECD Publications, 2005); Lourdes Benería, “The Crisis of Care, International Migration, and Public Policy,” Feminist Economics 14, no. 3 ( July 2008): 2-3, 5.
6 Згідно з різноманітними дослідженнями, внаслідок цих урізань, […] від 20 до 50 млн. член_кинь сімей у США надають опіку, яку традиційно надавали медсестри та соціальні працівни_ці. Опікун_ки з кола сім’ї постачають приблизно 80% опіки над хворими чи родич_ками із інвалідністю, і потреба в їхніх послугах лише зростатиме у ході старіння населення та покращення здатності сучасної медицини продовжувати тривалість життя. […] Дедалі більше невиліковно хворих людей обирають доживати свої дні вдома, тож родич_ки чи друзі тепер служать неформальними опікун_ками для майже трьох чвертей усіх хворих літніх людей чи старих людей з інвалідністю, які живуть у громаді в останні роки свого життя (Jane E. Brody, “When Families Take Care of Their Own,” New York Times, November 11, 2008).
7 Унаслідок такого «переносу» дім (як пише Ґлейзер) перетворися на медичну фабрику, де проводять діаліз, а домогосподарки та помічни_ці повинні навчитися вставляти катетери і лікувати рани. Цілком новий вид медичного обладнання тепер виробляють для домашнього вжитку (Glazer, Women’s Paid and Unpaid Labor, 154).
8 Glazer, Women’s Paid and Unpaid Labor, 166-67, 173-74.
9 Eileen Boris and Jennifer Klein, “We Were the Invisible Workforce: Unionizing Home Care,” in The Sex of Class: Women Transforming American Labor, ed. Dorothy Sue Cobble (Ithaca: Cornell University Press, 2007) 180.
10 Glazer, Women’s Paid and Unpaid Labor, 174.
11 Federici, Silvia. (1999). “Reproduction and Feminist Struggle in the New International Division of Labor.” In Dalla Costa, Mariarosa and Giovanna F. Dalla Costa eds. (1999). Women, Development and Labor of Reproduction. Struggles and Movements. Trenton (NJ): Africa World Press, 57-8; Jean L. Pyle, “Transnational Migration and Gendered Care Work: Introduction,” Globalizations 3, no. 3 (2006), 283-9
12 Jean L. Pyle, “Transnational Migration and Gendered Care Work: Introduction,” Globalizations 3, no. 3 (2006): 289; Arlie Hochschild and Barbara Ehrenreich, Global Women: Nannies, Maids and Sex Workers in the New Economy (New York: Holt, 2002).
13 Dario Di Vico, “Le badanti, il nuovo welfare privato. Aiutano gli anziani e lo Stato risparmia,” Corriere della Sera, June 13, 2004, 15.
14 Arlie Hochschild, “Global Care Chains and Emotional Surplus Value,” in Global Capitalism, eds. Will Hutton and Anthony Giddens (New York: The New Press, 2000); Arlie Hochschild and Barbara Ehrenreich, Global Women: Nannies, Maids and Sex Workers in the New Economy (New York: Holt, 2002), 26-27.
15 New York Times, January 28, 2009.
16 Акт про права домашніх робітни_ць  був запроваджений до законодавства штату Нью-Йорк у листопаді 2010 року і вперше у США визнав доглядову роботу роботою. Схожі кампанії зараз проходять і в інших частинах США, особливо у Каліфорнії.
17 Проте, як стверджує New York Times, у США неухильно зростає кількість чоловіків, які доглядають за старими батьками.
18 Martin Beckford, “‘Sandwich Generation’ Families Torn between Demands of Children and Parents,” Telegraph, April 1, 2009.
19 New York Times, August 30, 2008.
20 Більше на цю тему див. у: Francesco Santanera, “Violenze e abusi dovuti anche alla mancata applicazione delle leggi” in Prospettive Assistenziali, n.169, gennaio marzo 2010. Згідно з урядовою перевіркою, проведеною у 2010 році, третина закладів для літніх людей порушують правові норми.
21 Shireen Ally, “Caring about Care Workers: Organizing in the Female Shadow of Globalization,” Center for Global Justice, San Miguel De Allende (Mexico): International Conference on Women and Globalization, July 27-August 3, 2005, 3.
22 Boris and Klein, “We Were the Invisible Workforce,” 182.
23 Ally, “Caring about Care Workers,” 1.
24 Robin Blackburn, Banking on Death or Investing in Life: The History and Future of the Pensions (London: Verso, 2002), 39-41; Nordhoff 1966.
25 Wally Seccombe, Weathering the Storm: Working-Class Families from the Industrial Revolution to the Fertility Decline (London: Verso, 1993 & 1995), 75-77.
26 Детальніше про концепцію взаємодопомоги Кропоткіна можна прочитати в останніх двох розділах його однойменної праці «Взаємодопомога як фактор революції» (1902).
27 Nancy Folbre. “Nursebots to the Rescue? Immigration, Automation and Care.” Globalizations 3, no. 3 (2006): 356.
28 Там само.
29 Див. Mariarosa Dalla Costa, “Women’s Autonomy and Remuneration for Carework in the New Emergencies,” The Commoner 15 (Winter 2012), http://www.thecommoner.org.
30 Nancy Folbre, Lois B. Shaw, and Agneta Stark, eds., Warm Hands in Cold Age: Gender and Aging (New York: Routledge, 2007), 164.
31 Elizabeth A. Watson and Jane Mears, Women, Work and Care of the Elderly (Burlington VT: Ashgate, 1999), 193.
32 Організація «спільнот опіки» — це проект деяких низових, анархістських колективів на обох узбережжях США. Вони вірять, що без цього не можливо створити «самовідтворювані» рухи. За модель вони беруть роботу солідарності, організовану Act Up у відповідь на поширення СНІДу в ЛГБТ-спільноті у 1980-х, яке, всупереч логіці, стало поворотним пунктом у зростанні цього руху. Інформацію про проект «спільнот опіки» можна знайти на деяких веб-сайтах та в зінах, що стосуються цієї теми. Більше про цю тему див. у: “The Importance of Support: Building Foundations, Sustaining Community,” Rolling Thunder: An Anarchist Journal of Dangerous Living 6 (Fall 2008): 29-39.