Робота мрії

«У Чернівцях курсують 83 тролейбуси», — розповідає 42-річний Юлій, водій тролейбуса з 13-річним досвідом.

Він зустрічає нас біля Чернівецького залізничного вокзалу й дозволяє проїхатися з ним у кабіні маршрутного тролейбуса 3А. Поки я дістаю диктофон і прошу чоловіка говорити гучніше (бруківка та гудіння тролейбуса створюють неймовірний шум), він розповідає:

«Недавно місто закупило чотири нові тролейбуси, і вони більше стоять, ніж їдуть, — сміється Юлій. — Ті тролейбуси більш-менш якісні, але не для наших доріг. Та й колеги скаржаться, що скло тріскається».

Новий транспорт марки «Дніпро Т203» має літій-іонну батарею, заряджається і не потребує штанг. Час зарядки від контактної мережі становить близько 40 хвилин. Вартість 4 таких тролейбусів — 32 млн. грн.

«За таку саму суму можна було купити близько 20 таких тролейбусів, як мій», — каже водій.

За даними Міністерства інфраструктури України, нині 67% від 3736 тролейбусів по всій Україні вже вичерпали нормативний термін експлуатації і потребують заміни. Нормативний термін експлуатації транспорту 10 років. При цьому, на противагу трамваям та метрополітену, найпоширенішим транспортом є саме тролейбус: у 2017 році у тролейбусах міського сполучення продали 1,300 млрд. квитків.

Чеська Škoda, на якій їздить Юлій, перевозить до 176 пасажирів. Машина приїхала вже не нова, проте саме вона, за словами чоловіка, рятує тоді, коли інші тролейбуси ламаються.

DSC_0678s

Раніше тролейбусне депо було розташоване в центрі міста, і дістатися туди працівникам було досить легко. Тепер депо на околиці. Щоб прибути туди о 5:20, як сьогодні, Юлієві потрібно сісти на черговий автобус о 4:40 і проїхати все місто. А прокинутися, відповідно, десь о третій.

Перед початком зміни лікар перевіряє працівників на вміст алкоголю у крові та вимірює тиск. Потім ставить печатку в «путівці». Цю «путівку» віддають диспетчеру, забирають журнал графіку, приймають тролейбус — і виїжджають на лінію. Сьогодні Юлій працює до сьомої вечора.

Проїжджаючи центр Чернівців, водій зізнається, що це його єдина й улюблена робота на все життя. Каже, що на роботі перебуває більше часу, ніж удома, бо безмежно любить дорогу. Свій тролейбус Юлій намагається не покидати навіть коли той на ремонті, аби впевнитися, що все зроблено як треба.

«Коли є зайвий час, я приходжу до свого тролейбуса, підкручую якусь гайку, щоб менше витрачати часу, коли я на лінії. Дружина вже жартує. Каже, дасть мені подушку з пледом, і щоб я йшов “до себе додому”», — розповідає Юлій.

(Не)тролейбусні конфлікти

Цю роботу Юлій знайшов через центр зайнятості — після того, як відбув термін у в’язниці. Був вибір: зварювальник, автослюсар і водій тролейбуса. Для чоловіка все було очевидно. Його бабуся півжиття працювала водійкою трамваю, а мама так часто розповідала про це різноманітні історії, що чоловік вирішив спробувати й сам.

Юлій каже, що для нього це — робота мрії. Окрім одного — ставлення керівництва. Мовляв, почалося все із затримок зарплати — по 3-4 місяці. Однак щойно на підприємство приходила перевірка, заборгованість виплачували у повному обсязі.

«Де ж взялися гроші для миттєвої виплати?», — знічено запитує Юлій.

Тоді водій вирішив з’ясувати це особисто із тепер уже колишнім керівником Чернівецького тролейбусного управління (ЧТУ) Іваном Іваничеком. А через два тижні чоловіка звільнили з роботи, обґрунтовуючи це тим, що при щоденній перевірці лікар виявив проблеми зі здоров’ям. Юлій подав позов до суду. Каже, зазвичай люди йшли з роботи, похиливши голови, але він вирішив вчинити інакше. У результаті Іваничек суд програв, і Юлія на роботі поновили. Опісля — чисельні скарги, позови та суди.

Тепер Юлій завжди ходить із диктофоном і робить копії всіх документів та заяв. Каже, що це вимушена колекція — просто немає іншого виходу.

Дружина Юлія, Наталія, також  працює у ЧТУ вже протягом 11 років — кондукторкою іншого тролейбуса. Чоловік каже, що після кількох конфліктів проблеми почалися і у неї. Наприклад, якось у жінки різко піднявся тиск, і лікарі швидкої порадили їй відпочити кілька годин, але лікар підприємства цю пораду не підтримав. А через те, що Наталія все ж відмовилася продовжувати роботу, на неї написали доповідну.

Після цієї історії тиск на Юлія через його принципову позицію посилився ще більше. На підприємстві були введені нові правила, що покладали більше відповідальності на водіїв.

«Я, будучи водієм, відповідаю за пасажирів, за транспорт, дорогу, час і так далі. Так от, на мене поклали ще більше відповідальності: за збір ста відсотків виручки за планом кондуктора, уявіть. Але як водій має слідкувати за тим, що робить кондуктор?», — обурюється Юлій.

IMG_0033s

Робота водія тролейбуса вимірюється годинами. У цьому місяці, наприклад, норма, що її має проїхати Юлій, — 152 години. Однак через нововведення водій має отримувати премію не за години, проведені на лінії, а виключно у разі, якщо кондуктор виконає грошовий план. Фактично, такі зміни передбачають, що премії як такої не буде. За словами Юлія, кондуктори змушені додавати власні гроші, аби виконати план і не підвести водія.

«Хіба це правильно? Це ж не “лото-забава”. Коли ми поскаржилися керівництву, нам відповіли: “Ну, і що? Вони ж додають 1500 грн., а премію отримують обсягом 3000”», — пригадує водій.

Протягом чотирьох місяців дружині Юлія винесли чотири догани. Після цього жінці запропонували: або Наталія звільняється, або її переводять на іншу посаду. Зрештою Наталію таки звільнили. За словами Юлія, аргументували це тим, що вона не може зібрати план. Пара відправляла запити до всіх міністерств, які хоч якось стосувалися цієї теми, аби дізнатися, чи правомірним було звільнення.

Юлій згадує, що в одному з отриманих листів було написано: «Кондуктор, а тим паче водій, не несуть відповідальності за стовідсоткове виконання плану. І тим більше за це не мають права звільняти». Наталія виграла суд і її поновили.

«Дружину звільняли не через те, що вона така погана. А через те, що я виступаю за свої права. Вони прекрасно знали, що вона — моя ахіллесова п’ята», — каже чоловік.

Після цього, за словами Юлія, Іваничек подав до суду на адвокатів подружжя за те, що «вони постійно надсилають йому запити і заважають робочому процесу». Оскільки адвокати просто виконували свою роботу, а керівник, припинивши відповідати на запити, не виконував власних обов’язків, цей суд він також програв.

Сон — понад усе

Протягом робочого місяця водій може взяти мінімум 5 вихідних. Юлія це влаштовує. Додаткові вихідні, каже, дають без проблем.

За 195 відпрацьованих годин минулого місяця чоловік отримав 13 800 грн. Тарифна ставка у Юлія більша, ніж у водіїв інших тролейбусів, — за рахунок «гармошки» (з’єднувальна частина довгого тролейбуса, — авт.). Різниця в оплаті між звичайним і «довгим» тролейбусом — 8 гривень за годину.

IMG_0109s

«З документів, які я маю, я знаю, що у нас ставка повинна бути більшою. Але поки я чекаю рішення суду стосовно цього. Ми з адвокатами надсилали запити до кількох міст України — Київ, Дніпро, Львів, Вінниця. На той момент їхня тарифна ставка була 18 грн. з копійками. Натомість ми отримували 10 грн.», — розповідає Юлій.

На питання, як Юлій проводить вихідні, чоловік усміхається і зізнається, що спочатку — сон. Потім — усе інше. Надто вже напружена робота, де постійно мусить бути задіяна увага та пильний зір. Два місяці тому у Юлія народився внук, тож тепер він старається приділити час і йому.

Із розповіді розумію, що водій любить тяглість та спокій. Окрім дороги, найголовніше хобі — це збирання грибів та прогулянка з собакою, яка, каже, аж плаче від того, що вкрай рідко бачить господаря. На все просто не вистачає часу.

Три унікальні пункти

Щоб вирішувати проблеми на ЧТУ, ініціативні працівники разом із Юлієм вирішили створити на підприємстві осередок незалежної профспілки «Захист праці». Звісно, тодішнє керівництво було проти такого гуртування, адже профспілка — це спосіб колективного захисту робітників.

«Іваничек постійно шукає дрібні правопорушення, за які можна покарати. А ще в односторонньому порядку змінює посадові інструкції, тобто запроваджує незрозумілі нововведення. Ми вже звикли з дружиною вирішувати все через запити до столиці», — зізнається Юлій.

Нововведеннями водій називає «три унікальні пункти», за недотримання яких людину можна автоматично звільнити. Перше правило — нерозголошення комерційної таємниці (тобто заборона спілкуватися з чиновниками та журналістами). Друге — ніхто не може самовільно наклеїти або зняти рекламу в салоні тролейбуса. І останнє правило — заборона їздити у сонцезахисних окулярах за кермом.

Як каже чоловік, колишнє керівництво наголошує, що під трьома новими правилами вже підписалися 95 людей. Юлій — єдиний, хто не поставив свій підпис, за що отримав попередження. Він пояснює це тим, що 60% водіїв у  ЧТУ пенсійного або передпенсійного віку — от вони і бояться, що їх звільнять. Юлій зазначає, що нове керівництво тролейбусного управління до людей ставиться лояльніше, і конфліктів з ним він не має, проте правила діють і досі.

«Тоді я ходив на сесію міської ради з того приводу, що перерахування мінімальної зарплати нас оминуло. Вони написали офіційну відповідь у місцевій газеті, у якій йшлося про те, що я помилився. Зрештою гроші перерахували. Це добре. До того, що я винний, я вже звик. Крім того, на сесії колишній начальник управління ЧТУ при купі камер та високопосадовців говорить таке: “А ви знаєте, що Юліан — ‘зек’?”. Тоді активісти вступилися за мене, сказавши йому, що це, як мінімум, неетично. Йому вже не було що сказати, от він і він вирішив маніпулювати мною», — спокійно розповідає водій.

Юлій вважає, що саме ув’язнення вплинуло на те, що тепер він намагається захистити свої права. Мовляв, став жорсткішим, принциповішим, скрупульознішим. Це, каже, і був поштовх до відстоювання власної позиції, а ще — хороша життєва школа.

«Головне — не те, що сидів, а те, що зупинився», — чесно зізнається водій.

IMG_00152s

За що любити цю роботу?

Юлій показує на тролейбус, що їде на перехресті. Звідти нам махає жінка. Це — дружина водія. Був період, коли вони працювали на одному тролейбусі. Але тепер — нарізно.

Запитую Юлія, чому після такої тяганини він не змінює роботу.

«Я її надто люблю, мене вабить дорога і наше місто — це по-перше. По-друге, через неприязнь керівництва я не маю втрачати роботу. І наостанок — це справа принципу, надто багато часу і сил пішло на відстоювання своїх прав. Розумієте, у них немає причин, щоб мене звільнити: я приходжу вчасно, відпрацьовую всі години, проходжу медогляд», — ділиться чоловік.

А ще Юлій упевнений, що кожного дня робить щось хороше. Нехай не щось «надприродне», але те, що полегшує містянам життя.

«Розумієте, у нас є хлопчина у профкомі — Іван. Так-от, він має вищу освіту, знає кілька мов, а працює тут. Бо йому безмежно подобається саме ця робота. Якщо і молодь не проти тут працювати — це показник, я вважаю. Аби тільки ставлення було хороше», — впевнений Юлій.

Хоча чоловік зізнається, що є й мінуси: з людьми часом вкрай важко комунікувати. Юлій моментально стає серйозним і розповідає:

«Буквально вчора на цьому місці (показує, — авт.) сталася ДТП, у моєму салоні впала дівчина і розбила голову. Це сталося не через мене і моєї провини тут немає. Та й дівчина це підтвердила. Однак осад у мене залишився», — розказує водій.

IMG_0094_v2s

Був ще один випадок: три роки тому бабуся переходила дорогу в недозволеному місці — і потрапила під колеса. На щастя, вона залишилася жива, проте зосталися неприємні спогади. І тут, згадує чоловік, адміністрація себе проявила. Було багато свідків, і сама потерпіла сказала поліції, що уся провина на ній. Але керівництво якимось чином домовилось з ДАІ, щоб на Юлія склали протокол.

«Тоді ще не було рішення суду за протоколом, а мені виписали ще одну догану за порушення правил дорожнього руху. Мені здається, тут не треба бути юристом, щоб зрозуміти, що так не має бути. Мені вдалось усе оскаржити», — каже Юлій.

Музика у салоні тролейбуса

Раніше Юлій працював на тролейбусі №275 і для комфорту пасажирів провів до салону музику. Чоловік показує нам програвач зі збірником української треків: «Скрябін», Софія Ротару, «Океан Ельзи», а також хіти 80-х та 90-х.

«Розумієте, люди вранці люди заходять до транспорту заспані, ввечері — втомлені. А тут — музика. Дрібниця, а приємно. Коли грає Despacito, вони аж танцюють у тролейбусі», — тішиться Юлій.

У плейлисті Юлія був трек Ротару з мюзиклу «Сорочинський ярмарок». Втім, пісня звучить російською мовою.

«Тітонька зайшла на “Мікрорайоні”, а вийшла на “Гоголя”, і стукає мені в кабіну, — втомлено розповідає Юлій про черговий привід для звільнення. — Я відчиняю двері, а вона на мене кричить. Ну, я й запитав її, чому. А вона мене обізвала сепаратистом, мовляв, я увімкнув шансон. Погрожувала, що я завтра не працюватиму».

Чоловіка одразу викликали до керівника. Написали догану через те, що була скарга. Цю догану Юлій знову мусив оскаржувати в суді. Адвокати чоловіка наполягли, щоб жінку, яка скаржилася, теж викликали до суду. Вона, за словами водія, виявилася журналісткою газети, де часто практикують замовні інтерв’ю для колишнього керівництва. У результаті, журналістка зізналася, що Іваничек особисто попросив її, щоб вона написала скаргу на Юлія.

Адвокати Юлія називають такі суперечки «батлами». Тепер водій не вмикає музику у себе на маршруті. Не хоче нових конфліктів. Юрій показує мені книгу скарг і пропозицій.

«Читайте, — посміхається, — будь-хто може попросити у мене цю книгу і написати власні думки про сервіс на маршруті».

У книзі читаємо: «Приємна українська популярна музика. Дякую за приємну поїздку», «Тролейбус завжди прибуває вчасно».

IMG_0140s

Ще років п’ять точно проїздить

Юлій дозволяє собі покурити на обідній перерві, вийшовши з тролейбуса. Це — загальне правило для комфорту пасажирів.

«За 12 годин роботи кондуктор збирає близько 1700 грн., а цей тролейбус коштує 170 тисяч. Він — 2001 року, а останній капітальний ремонт був проведений у 2011-му», — розповідає водій.

За інформацією Міністерства інфраструктури України, нормативний термін експлуатації тролейбуса становить 10 років. Утім, нині в Україні налічується 1979 одиниць транспорту віком понад 20 років.

Юлій каже, що стан тролейбуса переважно залежить від догляду водія. Раніше раз на тиждень перевіряли технічний стан транспортного засобу: оглядали мотор, змінювали мастило. Зараз — раз на два тижні. Тому тролейбуси частіше ламаються.

Водій прогулюється пустим тролейбусом. Таке буває тільки тричі на день — під час прийому, обіду та здачі транспорту.

«От чим поганий тролейбус? — гладить поручні Юлій. — Подивіться на його стан: чистий, світлий, акуратний. Я навіть не знаю, до чого причепитись. Пам’ятаю, тривалий час боявся на ньому їздити, бо пересів з короткого на довгий. Тут важче повертати, наприклад. Я думаю, що без серйозних проблем він ще років п’ять точно проїздить».

Починати з себе недостатньо

Водій зізнається, що для того, аби ця робота стала роботою мрії, йому не вистачає тільки нормального ставлення керівництва. Мовляв, кожна людина хоче прийти, зробити свою роботу і отримати за це відповідні гроші.

Для пенсійного стажу Юлієві треба провести 12,5 років за кермом. Тому за пенсію чоловік не хвилюється: ці роки він уже відпрацював.

«Я неодноразово казав керівництву, що вони керівники доти, поки у них є ми, підлеглі. Не буде нас — і їх не треба. Я приїду в будь-яке місто і зможу влаштуватися водієм тролейбуса. А от вони в іншому місті високопосадовцями не будуть. Там є свої. Я би й двірником пішов працювати, аби до мене ставлення було людське», — визнає Юлій.

Зупиняємося на світлофорі. У вікно стукає бабуся, аби Юлій відчинив двері.

«Хай стукає, — махає їй рукою у відповідь Юлій. — Може, хоче привітатися. Це приємно. Посадка людей у недозволеному місці — це штраф».

Звичайний водій тролейбуса, за словами чоловіка, повинен починати з елементарного: не зупинятись у невстановлених місцях, тримати свій транспорт у чистоті і не курити за кермом. «Треба починати з себе, а не чекати, що хтось щось змінить», — саме за таким принципом Юлій бореться за свої права.

IMG_0119_v2s

Фотографії: Марія Марковська, Валентин Булейко

Текст опублікований в рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Невидима праця. ЛоготипL_RLS Ukraine_горизонтальний_13