Теперішній уряд Володимира Гройсмана та президент Петро Порошенко від початку своєї каденції роблять наголос на тому, що вони можуть привабити мільйонні іноземні інвестиції в Україну і тим самим залучити до бюджету великі кошти та створити нові робочі місця.
Однією з таких багатообіцяючих та широко розпіарених інвестицій стало відкриття заводу японської компанії «Фуджікура» (Fujikura). Перший цех заводу був побудований у 2016 році в селі Підрясне біля Львова, а другий, «Львів-2», — вже 30 вересня 2017 року. На ньому виробляють електричні мережі для автомобілів Volkswagen. Урочисте відкриття відбувалося за присутності президента України Петра Порошенка та посла Японії в Україні Шіґекі Сумі. Сьогодні цехи японської компанії є і в рідній області Прем’єр-міністра — у Немирові Вінницької області, а також у Черкасах.
Українські медіа вже неодноразово писали про порушення трудових прав на «Фуджікурі». Всі як один повторюють: інвестиції іноземні, але досвід український. Тут, як це часто буває в Україні, перевищуються норми робочих годин, заробітна плата начисляється незрозуміло, бухгалтерія ведеться закрито, ставлення до працівників неадекватне тощо.
«Фуджікура» принаймні два рази опинялася у центрі скандалу. Вперше — влітку 2016-го, коли звільнили членів та голів новоствореної профспілки. Вдруге — на початку березня поточного року, коли працівниця «Фуджікури» потрапила у психічну лікарню з надрізаним горлом, начебто вчинивши спробу самогубства в стані алкогольного сп’яніння.
Красномовними є також оцінки колишніх і теперішніх працівників «Фуджікури», які вони залишають на веб-форумі. Там можна прочитати багато прикрих речей.
Ми поспілкувалися із працівником цього заводу на умовах анонімності і дізналися кілька нових фактів про умови праці на «Фуджікурі».
Та перш ніж перейти до суті, потрібно пояснити, хто є хто на «Фуджікурі», щоб зрозуміти ступінь трудових правопорушень на цьому заводі та їхню структуру.
Від оператора до шеф-лідера
За регламентом «Фуджікури», на виробничій лінії існують чіткі правила ієрархії: обов’язки розподіляються між оператором на найнижчій ланці, ВТК (відділом технічного контролю), лідером та шеф-лідером (це людина, що керує всіма лідерами). Оператори ходять у білих халатах, спеціалісти — в синіх, а лідери — в блакитних.
До компетенцій оператора входить збирання переплутаних дротів і перевірка, чи в них цілий контакт, чи не зламаний дріт, чи не пошкоджена ізоляція тощо. Робота автоматизована: комп’ютер підказує, як і куди потрібно вставляти конектори, щоб усе запрацювало.
Лідер, у свою чергу, контролює дотримання правил з боку операторів і виправляє браки в електричних вузлах, які неминуче трапляються. Ці функції закріплені строго за лідерами, і тільки їм, за правилами «Фуджікури», можуть бути доступні інструменти для ремонту. У деяких винятках оператор сам робить ремонт, але під наглядом контролю якості. Втручання оператора в вузол поза дозволеними за схемою діями може тягнути за собою суворе покарання, а в деяких випадках навіть звільнення.
Іноземне — краще
«Фуджікура» є однією з кількох іноземних інвестицій, котрі рекламували як новий і кращий досвід для України. Як на «Фуджікурі», так і на заводах автомобілебудування «Ядзакі» (Yazaki) та «Флекстронікс» («Flex Україна»), що знаходяться на Закарпатті, українцям обіцяли гідні зарплати, безкоштовний доїзд, високі стандарти, медичне страхування, комфортні умови праці, постійне підвищення кваліфікації, програми бонусів та винагород, цікаве дозвілля.
Справді, в «Фуджікурі» працевлаштування офіційне, за трудовою книжкою. Зарплата оператора «Фуджікури» у 2016 році становила 3800 грн на місяць, а сьогодні — 5200 без вирахування податку. Тобто на руки робітник отримує 4800 грн. З додаткових бонусів для працівників «Фуджікури» доступний безкоштовний транспорт на роботу і з роботи. За харчування із зарплатної картки працівника щомісяця знімають шість гривень.
Такі умови обіцяли й Андрієві (ім’я змінене), робітнику «Фуджікури» у Львівській області. Однак у розмові з ним розкриваються нові деталі про роботу на заводі з «іноземними стандартами». «Реальність виявилася набагато простішою», — ось так просто Андрій підсумовує свій робочий досвід на «Фуджікурі».
Примітно, що переважна більшість працівників на заводі — жінки. Донедавна — можливо, до моменту, коли в Україні посилилася хвиля міграції робітників та робітниць у Польщу, — на роботу у «Фуджікуру» можна було потрапити тільки за направленням із державного центру зайнятості. Так влаштувався на роботу в «Фуджікуру» і Андрій. Працівників із вулиці на роботу так просто не брали. Найбільш затребуваними на «Фуджікурі» є люди без освіти, тому що там гарантують двотижневий курс навчання того, як виконувати найпростіші маніпуляції (нарізати, готувати та збирати різноманітні кабелі).
«Насправді ж на виробничу лінію мене забрали вже на третій день», — так починає свою розповідь Андрій. І це для нього був тільки початок неприємних несподіванок на роботі. Добре розрекламована робота виявилася не такою вже й привабливою.
«Харчування не завжди виходило безкоштовне, — ділиться працівник. — На практиці виходило так, що ця сума у кожного була різна, за місяць могла вийти навіть до 500 грн. Також у навчальному класі нам говорили, що “краще вам не хворіти”». Тобто на практиці виявилося, що хворіти для працівника — собі дорожче: перебування на лікарняному суттєво врізає премію і частину зарплати працівника. «Одного разу я прохворів два дні і за той місяць отримав 2 тисячі гривень платні. Так, це були найдорожчі лікарняні у моїй трудовій кар’єрі», — жартує Андрій.
Варто зазначити, що основна обіцянка потенційним працівникам «Фуджікури» — про офіційне працевлаштування — також була порушена: десь із весни 2017 року «Фуджікура» почала наймати працівників на аутсорсингу. Андрій може назвати тільки дві з-поміж багатьох аутсорсингових фірм, які надають свої послуги заводу, — це «Сігма» та «Благода». Різниця між різними кадровими агенствами, які співпрацюють із «Фуджікурою», — у формі оплати та в регіонах, звідки вони набирають рекрутів. Ті, хто працює на аутсорсингу, отримують у середньому вдвічі більше, ніж офіційно працевлаштовані оператори. Звісно, подвійна платня — це компенсація за прекаризованість. Працівники з агентств отримують оплату, що б вони не робили. Тобто працює робітник чи ні, дає він норму чи не дає — все одно він отримує 300 грн на день. Однак є у цього контракту і великий мінус: на додаток до відпустки та лікарняних, у ньому не врахована й можливість кар’єрного росту. А точніше, перехід із посади оператора у будь-які інші сфери виробництва не враховується в зарплаті. Тобто чи працівник є лідером, чи оператором, він однаково отримує 300 грн. «Я знаю одну людину на фабриці, він лідер уже рік, працює по аутсорсингу і числиться серед працівників як звичайний оператор», — розповідає Андрій.
Умови
Працівники «Фуджікури» розповідають, що як тільки підприємство почало працювати, по цеху гуляв вітер. Скелет заводу продували всі вітри, наче коробку, і люди працювали у верхньому одязі.
Зараз єдине, що дуже дошкуляє в роботі, як каже Андрій, — це занадто сухе повітря в обох цехах. Вологе прибирання роблять тільки тоді, коли приїжджає високе керівництво. У відповідь на скарги працівників керівництво виправдовується тим, що підвищена вологість погано впливає на мідь, і мідні контакти окислюються. Насправді ж, вважає Андрій, вони не дбають про прибирання, бо не хочуть наймати додаткового працівника.
Нехтують на підприємстві й охороною здоров’я працівників. Андрій розповідає, що під час роботи деяким працівницям ставало погано, а коли вони зверталися до медпункту з украй високим тиском, їм давали таблетку і повертали на лінію.
А будь-який інцидент на робочому місці, пов’язаний зі здоров’ям працівників, автоматично списується на них самих. Тут варто згадати ту саму колишню працівницю «Фуджікури» — дамо їй ім’я «Марина», — яка перерізала собі горло на роботі. Офіційна версія подій зі ЗМІ така: працівниця прийшла на завод у нетверезому стані, вимагала свої гроші від лідера, потім пішла на сходи й перерізала собі горло.
Що ж насправді відбулося? Випадок стався у першому цеху, де між працівницею і керівницею лінії Іриною стався конфлікт щодо зарплатні. Все закінчилося скандалом. Марина у той день працювала з виробничим ножем «кортадор», який має жахливо гостре лезо і пластиковий корпус. Під час роботи Марина обламала захисний пластик, таким чином звільнивши лезо від захисту, й порізала собі горло. У результаті, коли історія закінчилася, постраждала потрапила у львівську психіатричну лікарню.
Андрій описує поведінку шеф-лідерки Ірини так: «Її ставлення до працівників просто неможливо описати нормальними словами. Як з рабами: помри, але дай норму. Вона не соромиться найгірших виразів».
Однак не на погані умови найбільше скаржиться Андрій. Найбільше його обурює жахлива неорганізованість праці на заводі, а також свавілля та вкрай погане ставлення керівництва «Фуджікури» до рядових працівників. Від менеджерки по персоналу до простих лідерів — усі порушують умови контракту працівників і змушують їх до понаднормових годин праці.
Фуджікура по-українськи
«В основному 40% конфліктів на “Фуджікурі” — це виробничий процес, а 60% — це понаднормова робота», — підсумовує Андрій. Але ці конфлікти пов’язані між собою. Першопричина — керівництво порушує правила праці. Лідери на «Фуджікурі» не виконують свою роботу, а перекладають свої обов’язки на операторів, порушуючи таким чином правила самої «Фуджікури», які начебто повинні бути обов’язковими. Лідер змушує підлеглих виконувати свої обов’язки просто на підставі своєї влади.
«У дійсності ВТК могла сказати, що це не її робота, дати в руки інструмент зі словами: “Сам наробив? Сам і виправляй”», — скаржиться Андрій.
Серед керівництва «Фуджікури» побутує переконання, навіть на рівні внутрішнього регулювання «Фуджікури», що Львів-1 і Львів-2 — це зовсім різні підприємства, окремі заводи, а отже, правила першого не поширюються на другий. За словами Андрія, лідерам та керівникам просто зручніше заявляти, що у кожного з них зовсім інше підприємство і що вони мають право дозволяти або не дозволяти своїм операторам «робити абсолютно все».
Тоді як оператор, якщо виконує функції лідера, не отримує за це нічого, жодної додаткової оплати. Скоріше навпаки, він робить додаткову роботу під час неоплачуваних понаднормових годин (які, насправді, мали б оплачуватися за подвійною ставкою). І в результаті виконання замовлень у заплановані строки стає неможливим.
«Як правило, шеф-лідери не могли чи не вміли налагодити роботу на лінії таким чином, щоб оператори встигали виконувати замовлення за вісім робочих годин, — скаржиться Андрій. Натомість вони замінюють трудові правила терміновими потребами на виробництві. — Наприклад, відмовляють у відпустці, аргументуючи це тим, що тебе нема кому замінити, хоча на лінії є спеціалісти, і всі б могли потенційно це зробити. Кажуть, що лікарняні не дадуть чи не підпишуть», — каже Андрій.
Замість того, щоб вирішувати проблеми на своїй виробничій лінії на власному посадовому рівні — додати людей на лінію чи щось іще, — керівники маніпулюють робітниками і змушують їх працювати довше та більше. Вони вводили 12-годинний робочий день — до пізнього вечора або й до самого рання. Таке збільшення робочих годин шеф-лідери пояснювали тим, що працівники винні замовнику багато виробів, які оператори не зробили, тому що не встигали виготовити ціле замовлення за 80 годин. Серед працівників почало побутувати прислів’я: працювати «добровільно-примусово» — ще чотири години чи ще одну зміну.
«Шеф-лідер може погрозами змусити працювати будь-яку кількість годин, бо це він подає премії та бонуси працівника в бухгалтерію або може перевести незговірливого працівника в навчальний клас, що рівнозначне суттєвому зменшенню зарплати», — каже Андрій.
Третю зміну — абсолютне порушення трудових прав працівників «Фуджікури» — остаточно було введено на підставі розпорядження менеджерки по персоналу Оксани Лошманової.
«Всі викручуються, як можуть, — каже Андрій. — Один із виходів — це приходити на роботу в суботу, щоб відпрацювати понаднормові години у день, коли дійсно платять подвійну оплату». Якщо за звичайний день платять 150 грн, то в суботу — 300 грн. Та бувало, що працівнику не платили ні за суботи, ні за додаткові години.Крім цього, за словами працівника, керівництво та лідери на виробництві відзначаються дуже хамським ставленням до своїх працівників: лайка з нецензурною лексикою на адресу працівника вважається буденною справою. «Просто скотське відношення лідерів до операторів», — підсумовує Андрій.
Ще одним прикладом методів управління на «Фуджікурі» є те, як керівництво справляється з масовими звільненнями через невиплату грошей за відпрацьовані понаднормові години. На одній із виробничих ліній через заборгованість заводу перед працівниками за власним бажанням звільнилися понад 50 людей. Замість того, щоб погасити заборгованість, керівництво змусило інші лінії перейти на 12-годинний робочий день. І такі випадки непоодинокі. У 2017 році в один день звільнилися 400 працівників, але умови залишаються незмінними.
Кар’єрний ріст на «Фуджікурі» справді можливий. Якщо оператор вивчив більше трьох операцій із дротами на лінії, тоді він може претендувати на переведення на посаду спеціаліста. «Але тут є момент: так, ти можеш написати заяву на підвищення до спеціаліста, але ця заява буде кружляти скільки завгодно. Вона буде розглянута, тільки якщо ти покажеш, що ти можеш працювати 12 і 16 годин. Ось тоді у тебе з’являється перевага, що твоя заява буде позитивно розглянута першочергово. І ставши спеціалістом, ти вже працюватимеш і 8, і 12, і 16 годин, і тоді, коли скажуть», — розповідає Андрій.
Страх посваритися з оператором
Така система праці у «Фуджікурі» подобається далеко не всім, проте переважна більшість робітників та робітниць працювали і далі працюють у третю зміну та в понаднормові години за мовчазною згодою. За словами Андрія, майже ніхто не заперечував, коли вводили 12-годинний робочий день або третю зміну. Тут він називає кілька причин: з одного боку, це пасивність, з іншого — незнання власних прав і правил виробництва, а ще з третього боку — страх посваритися з керівництвом. «Люди, які не читали трудового кодексу, приймають слова керівників та працедавців за чисту монету», — каже Андрій.
Те, чи працював хтось додатково чи ні, залежало від характеру людини. Ті, хто відмовлявся працювати додатково, по суботах не виходили, а ті, хто мовчав — працювали.
«У залежності від людини: якщо вона бачить, що їй не доплатили, то пішла розбиратися і повертає собі гроші. Але, загалом, більшість махали на це рукою. Поскаржитися на щось усі боялися, щоб не посваритися з керівництвом. Тобто їхнє власне здоров’я стоїть на третьому плані», — не йме віри Андрій.
Тож яке має значення спритна політика Петра Порошенка та Володимира Гройсмана приваблювати іноземний капітал в Україну, якщо інституції захисту трудових прав робітників не побудовані або недієві? На прикладі «Фуджікури» бачимо результат лібералізації й так хаотичного ринку, що перш за все б’є по самих робітниках, яких сприймають лише як дешеву робочу силу.