З чеської переклав Олексій Севрук

Міхал Трчка — аспірант Інституту політології при філософському факультеті Карлового університету в Празі, викладає на кафедрі філософії Технічного університету міста Ліберець, а також співпрацює з Мультикультурним центром у Празі. Він займається, зокрема, вивченням трудової міграції у контексті державних кордонів. Ми поговорили про відрядження працівників з України до Чехії, прекаризацію праці і безглузду чеську репресивну політику щодо іммігрантів.

Ви займалися режимом так званого короткотермінового відрядження закордонних працівників у Чеську Республіку. Які особливості такого режиму відрядження людей на роботу і що конкретно він передбачає?

На тему відрядження працівників ми проводили дослідження в Мультикультурному центрі. Воно стосувалося головним чином людей з України та деяких інших країн поза ЄС. Для режиму відрядження характерно те, що завдяки йому чеські фірми забезпечують себе працівниками в межах послуг, які надаються на європейському ринку. Проблема полягає в тому, що цим механізмом часто зловживають як ширмою для порушення так званої директиви про відрядження, у якій чітко прописані умови такого способу відправки працівників. При цьому виникає ціла низка неприємних явищ, які мають негативний вплив на людей, котрих відряджають на роботу. Робітників можна відправляти лише на короткий термін, і таке відрядження має чітко встановлені правила, які часто порушуються. Одне з цих правил таке: працівника можуть відправити тільки з країни ЄС, де він зазвичай працює. У випадку людей із країн поза ЄС це означає, що вони мають пропрацювати в ЄС принаймні пару місяців перед відрядженням. Людині з України необхідно офіційно приїхати, наприклад, до Польщі, там пропрацювати кілька місяців, і тільки потім вона може їхати на роботу в Чехію. Насправді ж відбувається так: українські працівники лише проїжджають через Польщу, де працюють зовсім мало або взагалі не працюють. Цим вони порушують офіційну вимогу щодо звичайного або постійного місця роботи. А по-друге, цей механізм використовують для порушення правил окремих країн ЄС. У режимі відрядження працівників часто діють фіктивні фірми, які не виплачують медичне й соціальне страхування. У результаті виникає величезна прекаризація і досить жорстока експлуатація працівників.

Ви говорите про Польщу. Можна сказати, що українці використовують її як транзитну країну на шляху в Чехію?

Для відрядження закордонних працівників у минулі роки було характерне використання так званих «польських віз». Чеська міграційна політика у порівнянні з польською доволі жорстка, і польські візи слугували для того, щоб її обходити. За допомогою польських віз українці потрапляли в Чехію. Проте польські візи діяли лише на короткі терміни — зазвичай усього кілька місяців. Це призводило до того, що ці люди постійно їздили туди й назад. Усе це відбувається досить цікаво. Українці, зацікавлені у роботі в Чехії, раніше мали можливість подати прохання про візу через інтернет-систему «Візапоінт». Ця система мала бути офіційним каналом, і водночас вона була пов’язана з українськими посольствами. Проте насправді можна було купити місце в черзі. У гру вступив «неформальний» сектор, тобто особи, які за хабарі продавали охочим не тільки місця в черзі, але й візи або дозволи на роботу. Уявіть: ціна за чеську робочу візу минулого року становила близько 900 євро. Чеський дозвіл на роботу можна було придбати за ціною від 270 до 450 євро. Проте навіть «Візапоінт» і ця нелегальна система не змогли задовольнити попит серед чеських роботодавців. А коли наприкінці минулого року «Візапоінт» припинив свою діяльність, замість нього не було створено жодного дієвого механізму. І з цих причин, серед іншого, українці почали потрапляти до нас напівлегальним шляхом — за допомогою польських віз, які є одним із менш дорогих і менш складних варіантів отримання дозволу на короткострокове перебування.

З якими проблемами найчастіше стикаються люди з України, яких відряджають на роботу?

Українці, яких до нас відряджають на роботу, часто повністю залежні від людей, які їм цю роботу знайдуть. Вони змушені приймати те, скільки їм заплатить посередник — якщо вони взагалі отримають платню. Інколи при цьому відбувається так зване ланцюгове скупчення фірм. Чеський роботодавець знайде фірму в Чехії або в Польщі, яка йому пообіцяє надати працівників, але така фірма користується послугами іншої подібної фірми, а та — ще іншої і так далі… Для чеської інспекції праці буває дуже важко — або навіть неможливо — викрити весь ланцюг таких фірм. І це ще не все. Українці, які сюди потрапляють із польськими візами, досить швидко засвоюють механізми експлуатації, примиряються з ними. Їхня поведінка ґрунтується на припущенні, що вони тут залишаться лише на кілька місяців, і за цей час вони хочуть заробити якомога більше грошей. Проте після повернення в Україну вони знову роблять польську візу і знову повертаються сюди. Велика частина з них відтворюють цей цикл. Нам навіть траплялися випадки, коли людина таким чином  їздила багато років, і не тільки з польською візою.

Як виглядає щоденне життя українців, які працюють у Чехії за такою системою?

Тут треба нагадати, що в Чехії живе багато українців, бо їм близька наша мова і культура, а також внаслідок різних намагань привабити сюди робочу силу з України. Вони прибувають сюди у більшій кількості, ніж до сусідньої Німеччини — попри те, що там вони могли б заробити більше грошей. Але тут їм допомагають соціальні зв’язки з українцями, які раніше осіли на території Чеської республіки. Більшість короткотермінових робітників, однак, вирізняються тим, що погано орієнтуються у нашому середовищі і працюють на роботах, за які менше платять, або взагалі на некваліфікованих роботах. Хоча вони заробляють більше, ніж в Україні, проте вони живуть відірвані від своїх родин, часто не платять соціальне і медичне страхування і перебувають у сірій, напівлегальній зоні економіки. У випадку травми або аварії під час нерегулярної роботи вони віддані на милість долі. І якщо їм роботодавець не заплатить, вони, фактично, не можуть себе захистити. Тоді вони звертаються за допомогою, наприклад, до мафії, яка залишає собі приблизно половину поверненої суми. Не є винятком і ситуація, коли ці люди працюють одинадцять і більше годин, шість днів на тиждень, тобто стають об’єктами порушення трудового законодавства. Якщо вони потрапляють сюди за польськими візами, роботодавці дотримуються польської соціальної системи, яка набагато гірша у галузі соціального забезпечення робітника, ніж чеська. Результат — з одного боку, заниження різноманітних соціальних і трудових стандартів, а з іншого — залежність від посередників і різних нелегальних структур. Тільки наприкінці минулого року чеська влада дала юридичне визначення того, як саме розпізнати режим несправжнього, фальшивого відрядження.

Як такі люди можуть себе захистити — крім «допомоги» від мафії?

Це важке питання. В’їзд до Чеської Республіки за польською візою є легальним. Проблеми починаються, коли робітник із України почне тут працювати. Цього в переважній більшості випадків польські візи не дозволяють — за винятком ситуацій, коли, робітник працював у Польщі тривалий час і в нього є трудові відносини з фірмою, що відправила його у відрядження в Чехію. Якщо цих людей зупинить і перевірить поліцейський на вулиці, то у них не буде проблем. А от на робочому місці вже буде не все гаразд — згадаймо, наприклад, випадок із чеською фірмою Rohlik. Робітники «у відрядженні», таким чином, живуть у напівлегальному становищі і часто не знають, куди звернутися по допомогу. Вони відрізані від офіційних установ, зазвичай живуть у страху і бояться звернутися інспекцію праці або неурядові організації. Вони бояться того, що може трапитися, якщо їх викриють. Проте не кожна нелегальна ситуація є абсолютно нелегальною: деякі умови перебування ці люди виконують, або принаймні намагаються. Коли в них, наприклад, закінчується віза, вони здебільшого повертаються в Україну за новою. Деякі з них намагаються звертатися у різні неурядові організації з метою легалізації свого перебування. Бо працедавці користуються цим їхнім становищем і платять їм за таку саму роботу менше, ніж чехам.

Що має змінитися, щоб така масова експлуатація людей з України та інших країн зникла?

Ситуація в Україні є катастрофічною для більшості її мешканців, тому вони й надалі будуть приїжджати до нас. На жаль, у нас малий історичний досвід з міграцією, і горизонти наших політиків у цій галузі досить обмежені. Сьогодні на чеському ринку праці високий попит на робітників із-за кордону, тому це абсурдно, що ці люди у нас перебувають у нелегальному або напівлегальному становищі. Від цього програють усі. Держава втрачає кошти за медичне і соціальне страхування, не сплачуються податки, а прибутки осідають у кишенях посередників чи фірм. Це наносить збитки чеській економіці. Працедавці, щоправда, стверджують, що працівники до нас повинні приїжджати на короткі терміни, щоб їх можна було у відповідний момент (наприклад, у час кризи) позбутися. Але це так не працює. Німеччина вже в минулому мала схожий досвід із гастарбайтерами. Вони там також мали перебувати лише короткий термін, а після закінчення роботи мали виїхати. Але коли ви десь тривалий час працюєте, ви обростаєте соціальними контактами, відбувається возз’єднання родин — зрештою, ви там осядете. Тому ці люди в Німеччині, як правило, залишились надовго. Як позитивне явище я оцінюю те, що наша влада наприкінці минулого року зробила більш жорсткими умови для працедавців і підвищила штрафи за нелегальне надання роботи. Зараз за таке надання роботи працедавцеві загрожує штраф розміром до п’яти мільйонів чеських крон. Тому я очікую, що зловживання польськими візами й експлуатація людей у цьому конкретному випадку зменшиться.

Як би мала покращитися чеська політика щодо мігрантів і нелегальної роботи?

Державна інспекція праці мала би більше звертати увагу на трудові права мігрантів, а не лише на їхню нелегальність. Часто це виглядає так, що карають тільки іммігрантів, тоді як погані, невигідні умови праці і посередники не несуть покарання або це покарання є відносно незначним. Ідеальним було би спростити процедуру видачі чеських віз. Міграційну політику в нас координує Міністерство внутрішніх справ, і це вказує тільки на один — часто досить жорсткий — підхід до всієї проблематики. Якби цю політику координувало, скажімо, Міністерство праці і соціальних справ, усе могло би виглядати набагато краще. Сьогодні ми звідусіль чуємо риторику про нелегальну імміграцію. Це підживлює репресивну політику, проте не вирішує проблему міграції. Бо люди будуть приїжджати постійно, і це з них тільки робить нелегалів. І саме у випадку з українцями це не мало би бути проблемою. Ми вже до них звикли: з дев’яностих років у нас є двостороння угода з Україною, і таким чином сюди приїхало багато людей, які утворили свою спільноту. Серед чеських фірм є тривалий попит на українців — до того ж, вони мають добру репутацію працьовитих робітників.

Чи можуть до охорони прав трудових мігрантів долучитися чеські профспілки?

Безперечно. Ми постійно чуємо, що мігранти в нас забирають роботу. Проте мігранти, насправді, рятують чеську економіку. Тут є помітний брак робітників, тому що чехи деякі роботи просто не будуть виконувати. Шкода, що чеські профспілки у своїй кампанії під назвою «Кінець дешевої роботи» говорять про небезпеку економічної міграції, але зовсім не згадують про те, що мігранти працюють у сірій економіці, тому набагато важче простежити за їхніми робочими умовами і за впливом на ціну праці у Чеській Республіці взагалі. Якби державна політика була більш ліберальна, і мігранти могли отримувати дозвіл простіше, це все було би легше контролювати. Інспекція праці не мусила би постійно перевіряти лише нелегальність іммігрантів, а могла би зосередити увагу на поганих робочих умовах і низьких зарплатах. Шлях до вищих зарплат у Чехії не лежить через жорстку міграційну політику. Вона не зупинить приїзд іммігрантів до Чеської Республіки. І якщо ці люди будуть надалі перебувати в сірій зоні як нелегали, все залишиться як і раніше — включно з низькими заробітними платами.

Чи натрапляли ви колись на те, щоб українці або якісь інші іноземці самоорганізувалися для колективних перемовин і захисту своїх прав?

У Празі, наприклад,  існує солідарна мережа «Соліс», яка допомагає деяким мігрантам отримати зарплату, яку їм не хочуть виплачувати. Щоправда, це одна з небагатьох організацій, які це вирішують успішно, і їхній діапазон мінімальний. Іноземці, до того ж, шукають допомогу лише в окремих випадках. Якщо іммігрант перебуває в нелегальному становищі, він рідко боротиметься за своїх права. Ситуація невдовзі має покращитись. Важливо, щоб на іммігрантів перестали звалювати провину за те, що в нас тут останні двадцять років низькі зарплати. Основною причиною є передусім політика правих урядів і наше тривале становище монтажного цеху Євросоюзу.

Цей текст було створено в рамках проекту «Боротьба за трудові права для працівників, відряджених у ЄС» і «За кращу боротьбу за робітничі права по різні боки кордонів».

Перекладено за: A2larm

Переклад опублікований у рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Невидима праця. ЛоготипL_RLS Ukraine_горизонтальний_13

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.