28 жовтня провідні медіа світу знову заговорили про те, що у світовій політиці щось іде не так. На загальних виборах у Бразилії на пост президента було обрано Жаїра Мессіаса Болсонару — людину, яку одні охрестили «Тропічним Трампом» чи «Трампом без гальмів», а інші прямо звинуватили у фашизмі. Такої слави Болсонару заслужив через радикально консервативну, мізогінну, гомофобну та антикомуністську риторику, яка, як це не дивно, і принесла йому перемогу. На додаток Болсонару є прихильником неоліберальної економічної політики, що передбачає відмову від державних соціальних програм, а також, попри застереження екологів, підтримує подальше промислове використання амазонських лісів.

Що ж дозволило такій людині прийти до влади у Бразилії — країні, що відносно не так давно позбулася військової диктатури? Що, крім ув’язнення ключового опонента та колишнього президента Бразилії від Робітничої партії Луїса Лули, зробило можливим президентство Болсонару? Про головні невдачі попередніх урядів, популістську риторику та роль фейкових новин у перемозі Болсонару ми поговорили з бразильським активістом і оглядачем технополітики з Бразилії Жозе да Сілвою.

Давай почнемо з того, що, власне, відбулося в Бразилії. Кажуть, до влади прийшов «новий Трамп».

Те, що відбувається зараз — результат багатьох факторів та довгої історії. Електорально країна ще з декількох попередніх виборів поділена навпіл. Після Лули1, що приходив до влади у 2002 та 2006 роках, була Русеф2, обоє — з Робітничої партії. Лула був дуже популярний лідером, але зараз, як ви знаєте, він у в’язниці. І коли він підтримав Ділму на роль наступної президентки, люди проголосували за неї, бо підтримували Лулу. Сама ж по собі вона вже не була особливо популярною — ні під час першого (2010–2014), ні під час другого строку, з якого була усунена у 2016-му. І під час перших виборів, і під час других перемога далася їй не легко: вона перемогла, отримавши лише трохи більше 50%. Із невеликою перевагою переміг і Болсонару3, отримавши 55% голосів — як бачите, не дуже багато.

Цікавим є те, що Болсонару не вийшов з однієї із мейнстрімних партій, а незадовго до виборів очолив невелику Соціал-ліберальну партію (PSL), витіснивши з неї попереднє керівництво. З приходом Болсонару партія радикально змінила свою ідеологічну лінію, перейшовши на консервативний порядок денний, а на останніх виборах вона здобула більше 10% у Палаті депутатів4.

Справді не вкладається в голову, що людина з таким хейт-спічем могла отримати стільки голосів. Але великою мірою причину варто шукати в тому, як сильно люди налаштовані проти «протилежного табору». Робітнича партія справді втратила дуже багато підтримки — та й, окрім Лули, сіло ще з десяток людей із його уряду5.

За що їх посадили?

Загальну ситуацію можна описати так: президент у Бразилії дуже залежний від коаліції. Це значить, що президент має здобути підтримку сенату і депутатів, аби мати змогу щось зробити. Якщо підтримка є, він чи вона можуть робити практично що завгодно, але якщо її немає, це може призвести і до імпічменту. А як здобути цю підтримку? Наприклад, виміняти її на посадові місця в уряді. Крім того, ще є Petrobras — велика нафтогазова компанія, близько 65% акцій якої так чи інакше перебувають у державній власності. Це багато грошей і багато шляхів для виведення цих грошових потоків, а значить — для корупції. Тож для того, щоб отримати підтримку, вони [Робітнича партія — прим. ред.] роздавали місця у раді директорів невеликим партіям, які не втрачали можливості на цьому нажитися.

Одним словом, гроші через відкати поверталися до партії. І головне питання тут — чи Лула та його соратники при владі знали, що відбувається, чи все-таки ні… Багато хто скаже, що цього неможливо було не знати! Цей аргумент і був використаний проти них у суді. Є правовий принцип презумпції невинуватості, проте тут ішлося про протилежне — що обіймати певні посади та не знати про порушення закону неможливо. Ці суди разом із потужною медіакампанією нанесли відчутний удар по іміджу партії.

Іншою проблемою стали невиправдані очікування. Спершу військовий уряд, потім президент, що закінчив імпічментом, потім 8 років правління правуватого уряду — і тут приходить Лула. Це був перший раз, коли проблеми людей опинилися на порядку денному, і багато людей лівих поглядів справді вірили, що він щось змінить.

Але що все ж зіграло більшу роль у підриві довіри до Робітничої партії — корупційні скандали чи все ж розчарування у політиці, яку партія проводила при владі?

І те, і інше. Можливо, коли ви бачите по телебаченню напівоголених людей на карнавалі, вам здається інакше, але Бразилія — дуже консервативна країна. Це пов’язано з її історією: колоніалізм, рабство, військовий режим 1964–1984 років. Це суспільство дуже консервативне і дуже класистське, і частині населення досі складно прийняти будь-які соціальні програми. Наприклад, Лула запровадив, певно, першу соціальну програму, що охопила справді велику кількість людей — «Bolsa Familia» («Сімейний пакет»). Розмір грошової допомоги, яку отримували сім’ї, був не таким уже й великим — проте для країни, де рівень бідності є надзвичайно високим, навіть це справило помітний вплив. Я не кажу, що Лула — найкращий у світі президент, але він справді запровадив низку хороших соціальних програм, що допомогли вибратися з бідності значній кількості людей.

Звісно, така політика є в певній мірі популістською, і вищі класи так і не прийняли «Bolsa Familia», як і інших соціальних програм. Ну, як вони собі це бачать: ви даєте людям гроші, і вони не працюватимуть. Це неприйняття може переходити всі межі розумного. Наприклад, була запроваджена досить типова програма підтримки культури — коли бізнес звільняється від сплати частини податків, якщо інвестує у культуру. Але і ця ініціатива була розкритикована під тим приводом, що так митців ніби купували і змушували підтримувати Робітничу партію.

Давай поговоримо про цей розкол у суспільстві. Чи пролягає він лише по рівню економічного достатку?

Радше так, але, справді, є й деякі інші фактори. Наприклад, Болсонару дуже релігійний. Він отримав підтримку від найбільшої протестантської церкви Бразилії — у її церковного лідера є навіть свій телеканал і багато послідовників. Чимало людей із нижчих класів ходять у церкву, а тому підтримують Болсонару.

Це підводить нас до питання, чому принаймні частина людей, що традиційно голосували за лівих, підтримали Болсонару на останніх виборах?

Бо церкви — це частина проблеми, як і корупція та розчарування у Робітничій партії. Але є ще одна річ, вплив якої на політику стає дедалі більш помітним, — фейкові новини. Коли хайп довкола них відбувався під час виборів у США — я знав про це, читав, але коли проходиш через це у своїй країні, то справді краще розумієш, як це працює. Важливо розуміти контекст: тут, у Бразилії, близько 60% людей не здатні чітко розрізнити «Фейсбук» та Інтернет6 — це показали результати дослідження, що проводилося декілька років тому. Вони шукають інформацію у «Фейсбуці» — оце і весь Інтернет для них. Це має економічні причини: багато хто може дозволити собі лише дешеві тарифні плани, де використання мобільних даних є дуже обмеженим, тоді як використання «Фейсбуку» та WhatsApp безлімітне.

Крім того, Болсонару найняв Стіва Беннона — одного радників Трампа по проведенню виборчої кампанії в Інтернеті. І вони зробили те саме — в Бразилії тепер є справжні «фабрики фейкових новин»! В одній із наших найбільших газет уже є велика секція для того, щоб їх розвінчувати. Наприклад, сьогоднішня замітка називалася «Ця газета не належить Лулі на 52%» і спростовувала фейкову новину, опубліковану іншим великим виданням.

І що, в Бразилії це все дійсно працює?

Так!

Просто в Україні також багато говорять про фейкові новини і, звісно, звинувачують в усьому Росію. Але інколи здається, що весь цей вплив фейків надто вже перебільшений…

Я не настільки обізнаний із українським контекстом, проте в Бразилії дуже високий рівень бідності разом із низьким рівнем освіти призводить до того, що справді велика кількість громадян немає доступу буквально ні до чого. Звідки їм брати «справжню» інформацію? Що для них значить критично оцінювати її джерело? Саме тому медіа і отримали таку владу: часто вони є єдиним орієнтиром для людей і можуть публікувати навіть повні дурниці. Наприклад, була інша історія із міністром освіти в уряді Ділми, якого звинувачували у публікації матеріалів про ЛГБТ, призначених для дітей. В одній із фейкових новин, що вийшла вже пізніше, десь в останній тиждень перед виборами, йшлося про те, що він розповсюджує серед сімей безкоштовні пляшечки для дітей [для годування молочними сумішами] із соскою у вигляді пеніса. Можете собі уявити, який це низький рівень: «Не голосуйте за цього кандидата, він роздає дитячі пляшечки у формі пеніса!».

Проблема ще й у тому, що через фейкові війни, що відбувалися під час виборів, та механізми роботи алгоритмів соцмереж ти знаходишся «по інший бік» і просто не бачиш, що відбувається у світі фейкових новин. Як і навпаки. На мою думку, цей феномен скоро буде повсюдним — лише почекайте. Нам знадобляться роки, аби зрозуміти, що з цим робити.

Повернімося все ж до розчарування в Робітничій партії — чи пов’язане воно лише з корупційними скандалами?

Як я це бачу з перспективи лівих: Лула пішов на багато компромісів, яких від нього не очікували. Ділма лише продовжила це — візьмімо для прикладу хоча б закон щодо охорони лісів, який був дуже погано сприйнятий екологічним рухом. Він не лише скорочував обсяг лісу, який підлягає збереженню, але й передбачав звільнення від відповідальності за злочини проти довкілля, які до цього розслідувалися й каралися. За Лули було закріплено жорстке регулювання ГМО, що лівим теж не дуже сподобалося.

З іншого боку, Лула сплатив борг МВФ. Ще з 90-х Бразилія мала величезний борг, і він вчинив несподівано — замість того, щоб не платити чи далі розтягувати виплату, він просто взяв і виплатив весь борг. Звісно, зараз у нас новий борг через кредит, отриманий уже за наступного президенства. Я переконаний, що Лула робив як погані, так і хороші речі. Він знав, як вести переговори, і, думаю, знав це аж надто добре — він допереговорювався до того, що надав контроль над державними компаніями іншим партіям.

Бразилія — велика країна з олігополістичним ринком. Частину регіонів фактично «тримають» окремі сім’ї, а 91% медіа в країні належить семи родинам. Виходить, маємо регіони, де всі медіа і значна частина землі належить одній-єдиній родині. Коли влада та гроші настільки сконцентровані, а ви прийшли до влади — як ви будете щось робити?

Щоразу домовлятися з цими кланами?

Саме так. І в перші роки його президентства ми бачили, як Лула тис руки людям, з якими це просто неможливо було уявити раніше — як-от представникам військового режиму чи земельним магнатам. Оскільки сам Лула вийшов із металургійної профспілки, раніше він просував дуже радикальні вимоги, але за декілька тижнів до того, як стати президентом, він опублікував досить відомий лист із обіцянками на кшталт: «Люди ринку, послухайте, все буде нормально, я нічого не руйнуватиму!». Його обрали, і він дійсно дотримався цієї обіцянки. Людей, що вірили Робітничій партії, це не могло не розчарувати.

Добре, але розчарування — одна річ, а проголосувати за Болсонару — інша. На які теми він зробив ставку під час кампанії? Що він такого наобіцяв людям?

У мене таке відчуття, що він матеріалізував деякі ідеї, які витали у повітрі. Наприклад, легалізація зброї — ідея, що люди мають бути озброєні, аби творити правосуддя власними руками. Мільйони по всій країні працюють до сьомого поту, заробляючи копійки, — звісно, ці люди злі. А тут їм кажуть: «Я роздам вам рушниці!»…

Як я казав, Бразилія дуже патріархальна, консервативна країна, і Болсонару прийшов з відповідним сексистським та патріархальним спічем. Хоча все одно важко зрозуміти, чому самі жінки голосували за нього, це якесь божевілля. Проте багато людей каже: «Все, що він говорить, варто ділити на два — він говорить це просто на камеру, насправді він так не думає». Мені здається, коли Болсонару несе якусь маячню, людям легше вірити, що це неправда.

Ще у своїй промові одразу після завершення підрахунку голосів він пообіцяв, що «заборонить усіх цих комуністів». У нас у Бразилії немає такої складної історії з комунізмом, як в Україні, але в тому числі й через структурні розколи, про які я казав, існують антикомуністичні настрої, які Болсонаро радо використав. Навіть уже згаданий закон про фінансування культурних працівників називають комуністичним, бо таким чином держава нібито купує художника. Ну, хіба це не параноя? Все це далеко від реальності: ліві партії у Бразилії досить нечисленні. Наприклад, був протягнутий закон, що мав скоротити кількість партій (у нас їх дуже багато): тепер, якщо партія не отримає достатню кількість голосів на виборах, вона втрачає державне фінансування. І багато партій не спромоглися цього зробити, а серед них і Комуністична партія Бразилії (PCdoB) — ліва партія з тривалою традицією, що була дуже активною в часи опору диктатурі. Тому про що тут взагалі говорити…

Які ще важливі теми розігрувалися перед виборами?

Насправді, важливо сказати, що Болсонару також виступив проти ледь не самого існування нащадків корінних народів та кіломбола7. Для нього та його прихильників боргу перед цими людьми, що постраждали внаслідок складної історії країни, не існує, для них «уже перевернута сторінка». Люди роками боролися за те, щоб добитися шматка землі, а Болсонару заявляє: «Я не дозволю дати їм ні сантиметра більше». Болсонаро дійсно отримає можливість вирішувати це питання, тож розраховувати на захист своїх прав ні корінним народам, ні нащадкам кіломбола не варто.

Проблеми чекають і в екології. Потенційний кандидат на посаду міністра екології в уряді Болсонару вже заявив, що «звісно, є великий простір для подальшої розробки лісів Амазонії». Єдине, що, на мою думку, цікавить Болсонару в Амазонії — це отримання значного прибутку. І це водночас і екологічні проблеми, і соціальні.

На жаль, зараз важко зрозуміти, наскільки сягне його влада, аби він міг реалізувати те, що обіцяє. Болсонару вже почав роздавати посади в міністерствах. Наприклад, Сержиу Моро  — суддя, що виніс вирок Лулі, — тепер може стати міністром юстиції в новому уряді. Він уже встиг заявити, що жодних загроз конституції немає, все в порядку.

Показовим може бути те, як в одному зі своїх епічних виступів, що широко розійшлися у пресі, Болсонару сказав: «У мене четверо синів, а на п’ятий раз я дав слабину й отримав доньку». Так от, один із його синів — сенатор, інший — депутат, третій обіймає посаду мера чи подібну до неї, а четвертий керує медіа, що належать сім’ї. Отже, його родичі інфільтруються у владу на різних рівнях. Болсонару був депутатом довгі 28 років — сім разів без перерви отримував мандат, тобто він не новачок у цій справі і справді знає, як усе працює. Проте протягом депутатської кар’єри він не подав якихось важливих законопроектів, тому складно передбачити, як він діятиме.

Невже в нього не було хоча б якоїсь позитивної, хай і популістської програми?

Здається, і тижня не пройшло відтоді, як він оголосив, що балотуватиметься у президенти, коли він заявив: «Я нічого не знаю про економіку». А потім він представив цього типа з Чиказької школи, послідовника ідей Фрідмана Паулу Гедеса в якості свого економічного радника. Гедес має дійсно хороші зв’язки на фондових біржах. Наприклад, під час виборчої кампанії щойно рейтинг Болсонару піднімався на декілька сходинок, долар падав, а коли його рейтинг падав — курс долара ріс. Збіг?… При такому майбутньому міністрові економіки, як відданий ідеям вільного ринку Гедес, не важко уявити, якими будуть реформи.

Примітки   [ + ]

1. Луїс Інасіо Лула да Сілва — президент Бразилії у 2003–2011 рр. — Прим. ред.
2. Ділма Вана Русеф — президентка Бразилії у 2011–2016 рр. — Прим. ред.
3. Жаїр Мессіас Болсонару був обраний на пост президента Бразилії на загальних виборах у жовтні цього року. — Прим. ред.
4. Законодавчим органом Бразилії є Національний конгрес, що складається з двох палат: верхньої — Федерального сенату, і нижньої — Палати депутатів. Палата депутатів обирається на чотири роки на основі загального мажоритарного голосування. — Прим. ред.
5. Операція «Автомийка» (Operação Lava Jato — порт.) стала найбільшим корупційним скандалом в історії Бразилії, в результаті якого на лаві підсудних опинилися провідні політики і бізнесмени, в тому числі й тодішній президент країни Луїс Лула. У 2018 році апеляційний суд визнав його винним, і Лула був засуджений до 12 років ув’язнення. Винним Лула себе не визнав, а його адвокати подали звернення у Комітет з прав людини при ООН, який прийняв справу до розгляду. У серпні 2018 Комітет закликав Бразилію «вжити всіх необхідних заходів, щоб Лула зміг скористатися усіма своїми політичними правами як кандидат на посаду президента у 2018 році, перебуваючи у в’язниці», але до виборів Лула так і не був допущений, хоча й мав за попередніми опитуваннями найвищий електоральний рейтинг серед усіх кандидатів на президентську посаду. — Прим. ред.
6. Дослідження показують, що у багатьох бідних країнах значна кількість користувачів мережі «Фейсбук» не знають, що користуються Інтернетом.
7. Кіломбола — мешканці поселень кіломбо у Бразилії. Вони є нащадками афро-бразильських рабів, що втікали з плантацій до скасування рабства у Бразилії у 1888 році. — Прим. ред.