Якщо Схід і Захід разом, то це про ситуацію у вугледобувній галузі. Адже 2018 рік можна вважати рекордним за кількістю протестів гірників, а також за радикальністю їхніх протестів по всій Україні. 2 липня відмовилися підніматися на поверхню шахтарі шахти «Нововолинська» № 10. 16 листопада працівники ДП «Львіввугілля» перекрили міжнародну трасу «Львів – Рава-Руська». 30 діб провели під землею гірники на шахті ім. Капустіна ПАТ «Лисичанськвугілля». Піднятися на поверхню та припинити голодування вони погодилися лише пару днів тому, 19 листопада. Але чи не найважча ситуація склалася на шахтарському об’єднанні «Селидіввугілля». Від початку року шахтарі займали приміщення у Міністерстві палива те енергетики, протестували під Верховною Радою, перекривали дороги, зупиняли роботу шахти, а голова профспілки НПГУ Віктор Трифонов двічі починав голодувати. Ще два роки тому він навіть вчинив самопідпал, але вимоги шахтарів відтоді практично не змінилися: повернути шахтарям зароблені кошти та врятувати цілі міста, що тримаються на роботі шахт.
13 липня Верховна Рада проголосувала за виділення 1,4 млрд грн на погашення боргів по зарплаті перед шахтарями, але станом на кінець жовтня на виплату зарплат надійшло лише 113 млн гривень, тоді як на одному «Селідововугіллі», за словами Михайла Волинця, робітникам винні 150 млн. На деяких підприємствах люди не бачили грошей уже 5 місяців, що призводить до серйозних соціальних проблем: грошей не вистачає на сплату комунальних платежів, оселі шахтарів відмикають від тепло- та енергопостачання, а в магазинах шахтарських містечок виникла практика продажу товарів у борг. Щоб краще зрозуміти, як живуть шахтарі в умовах хронічного недофінансування, кореспонденти «Політичної критики» вирушили на Донбас, у Селідове, щоб особисто поспілкуватися з гірниками.
Над відео працювали:
Валерія Зубатенко – журналістка
Анна Воробйова – операторка
Юрій Черната – монтаж