25 листопада 3 кораблі ВМС України, що намагалися пройти Керчинською протокою, були обстріляні російськими збройними силами, а їх команда, 6 членів якої було поранено, затримана Російською Федерацією. Це стало приводом для екстреного засідання Ради національної безпеки, що висунула ініціативу із запровадження в Україні воєнного стану. Це рішення було підтримане Президентом, а у понеділок, 26 листопада, за введення воєнного стану на території 10 областей проголосувала Верховна Рада. Проте і причини введення воєнного стану, і його можливі наслідки для населення, викликають чимало питань і пересторог. Які саме воєнні заходу відбуватимуться в нових умовах? Які обмеження громадянських свобод застосують до цивільного населення? Які політичні наслідки такого кроку та як воєнний стан вплине на розвиток ситуації в країні напередодні виборів? Щоб отримати відповіді ми звернулися до експертів у різних галузях щоб почути їх оцінки та коментарі.

Що означитиме запровадження воєнного стану для шахтарів та індустріальних робітників, та чи створить він прецеденти для порушення робітничих прав ми дізналися у юриста та активіста «Соціального руху» Віталі Дудіна.

У понеділок, 26 листопада, парламент фактично запровадив обмеження на протести у регіонах, де існують найвищі борги по заробітній платі. Зокрема, це Харківська, Донецька й Луганська області. Особливу активізацію можна було спостерігати саме серед шахтарів вугільних шахт.

Легітимність цих заборон є сумнівною. Деякі експерти сумніваються, чи можливе тотальне табу на мирні зібрання, оскільки рішення військових адміністрацій про це немає. Проте навряд чи робітники цих регіонів матимуть бажання перевіряти на собі ці положення. Можна посперечатися також із доцільністю запровадження обмежень в інших кінцях країни (Вінницька, Миколаївська області). Більше того, від активних дій будуть утримуватися по всій території України — зі зрозумілих причин. Запровадження воєнного стану може прямо торкнутися працівників залізниці, адже там було запроваджено особливий режим функціонування. Акції на кшталт «роботи за правилами» формально не заборонені, але ризики існують. Окрім того, деякі власники підприємств можуть відмовитися від виконання зобов’язань за колективним договором, вважаючи воєнний стан обставиною форс-мажору. У судовому реєстрі є рішення, де форс-мажорні обставини на Сході були визнані перешкодою для здійснення виплат за КЗпП. Ухвалений закон передбачає заборону страйків, проте складно однозначно відповісти на питання, чи стосується це лише власне зупинки роботи, чи початок колективного трудового спору теж буде прирівняним до страйку.

Чи доречні ці обмеження? Видається, що держава і так запровадила специфічний режим у деяких районах Донбасу, необхідний для ефективного виконання функцій військових. Відомо, що у таких містах як Лисичанськ громадяни лише почали відходити від шоку війни й захищати свої права. Введення воєнного стану на території цілих областей стане відкатом.

Нагадаємо, що в Україні немає закону про мирні зібрання, тому карати за порушення порядку їх проведення (ст. 185-1 КУпАП) незаконно. Проте є адміністративна відповідальність за злісну непокору (ст. 185 КУпАП) та хуліганство (ст. 173 КУпАП). Саме так часто кваліфікують «неугодні» зібрання. Вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або «за інших надзвичайних обставин» (ст. 35 КУпАП) обтяжуватиме адміністративну відповідальність.

Також є кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення (ст. 382 ККУ). Нерідко мирні зібрання забороняли в судовому порядку, а порушників заборони притягали до відповідальності за невиконання судового рішення (ст. 382 ККУ). Слід мати на увазі, що вчинення злочину під час воєнного стану є обставиною, що обтяжує покарання (ст. 67 ККУ). Риторичним є питання, чи будуть застосовувати відповідальність до чиновників за перешкоджання мирним зібранням (ст. 340 ККУ). Швидше за все, це ніхто не вважатиме злочином.

Більше того, існує побоювання, що й на інші порушення проти працівників дивитимуться крізь пальці. Нагадаємо, що парламент погодився з пропозицією Президента обмежувати права, визначені статтею 43 Конституції, котра включає гарантії на безпечні умови праці та захищає від незаконного звільнення. Чи не зрозуміють це окремі роботодавці як заклик до негативних дій? У строгому розумінні це означатиме залучення до примусової праці. Конвенція МОП про примусову чи обов’язкову працю № 29 передбачає, що така неоплачувана робота може відбуватися навіть з віддаленням від місця проживання. Ст. 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану» передбачає, що військові адміністрації можуть змінювати умови праці місцевих підприємств. Ст. 20 гарантує право лише на мінімальну зарплату при відбуванні трудової повинності.

Варто звернути увагу на «Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану». Як випливає з пункту 6, навіть неповноліття чи вагітність — не перешкода залученню до відповідних робіт. Це заборонено лише тоді, коли виконання таких робіт «може негативно вплинути» на стан здоров’я.

Хочеться вірити, що введення воєнного стану не призведе до жорстких порушень прав громадян. Проте є підстави вважати, що воєнний стан буде більшим тягарем саме для трудящих, а не для олігархів. Нинішнє вразливе становище України зумовлене браком ресурсів, які могли бути реалізовані. Впевнений, що ніхто й далі не буде вдаватися до конфіскації майна корпорацій, прогресивного оподаткування чи обмеження права виводити кошти в офшори. Не слід забувати і те, що безліч підприємств у сфері оборонно-промислового комплексу навіть не були завантажені за роки війни й накопичують борги по зарплаті. Невже за нездатність урядовців використати наявний потенціал громадяни будуть розплачуватися трудоднями?