У столиці України з 11 до 14 квітня відбулася важлива подія – друга Європейська лесбійська*1 конференція (ЄЛК). Завдяки протестам українських праворадикалів вона не пройшла непомітною ні в українських, ні в міжнародних ЗМІ.

Це унікальна подія для лесбійського* руху в країнах Європи та Середньої Азії, адже вона відіграє велику роль у солідаризації та поєднанні квір-жінок* у міжнародному масштабі. Те, що конференція відбулася в Києві, для організаторок і учасниць було політичним актом видимості та боротьби за рівні права для ЛГБТ+.

У п’ятницю, у перший день конференції, учасниць біля входу до готелю «Турист» зустріли радикальні праві, які тримали плакати українською та англійською мовами з написами на кшталт «Гомосексуальність — це гріх». Деякі учасниці та поліцейські, які зіткнулися з протестувальниками, постраждали від газу, що його розпилювали праворадикали. Однак пізніше поліція відтіснила їх від входу. Але вже наступного ранку протестувати проти проведення лесбійської* конференції прийшла нова група протестувальників — представники православної церкви. Вони теж намагалися прорватися до готелю, однак безуспішно.

Конференцію охороняла протягом усього часу проведення приватна охорона та поліція. На жаль, те, що подію добре охороняли, не захистило лесбійок, транс- та небінарних людей від агресивних, гомофобних і трансфобних ремарок з боку охорони чи гостей готелю.

На ЄЛК приїхали 310 учасниць із заявлених 350. Як уже було зазначено, це друга конференція: перша відбулася у 2017 році у Відні. Є кілька причин, чому на цей раз конференція пройшла саме в Україні. Як пояснила директорка ЛГБТ-організації «Інсайт» Олена Шевченко, з одного боку, це був практичний вибір: «Під час першої конференції ми зрозуміли, що серед учасниць був великий дисбаланс: майже всі були із Західної Європи, а люди зі Східної Європи та Центральної Азії не мали можливості взагалі приїхати — бо дуже дорого, потрібні були візи та через інші питання безпеки. Тому ми врахували всі ці особливості, а також вартість проведення, і прийняли рішення, що будемо чергувати: один рік це може бути Західна Європа, а інший це має бути Східна Європа або Центральна Азія. Це важливо з політичної точки зору, щоб презентувати загалом цілу Європу».

А з іншого боку, конференція була проведена в Києві тому, що Олена входить до складу головної ради ЄЛК від її заснування у 2015 році під час конференції ILGA (International Lesbian, Gay, Bisexual, Trans and Intersex Association — Міжнародна асоціація лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів) на тренінгу «Простір для лесбійок». Таким чином, «Інсайт» відіграв важливу роль в організації лесбійської конференції в Україні.

Що ж до самої конференції, це були чотири дуже інтенсивні дні, під час яких обговорювалися такі теми, як виклики лесбійського* активізму у Європі та Середній Азії, його особливості, проблеми в самому лесбійському русі, життя лесбійок, лесбійське мистецтво та сексуальність, а також питання про те, звідки черпати фінансові ресурси для лесбійського* активізму тощо.

Відкрила конференцію своєю промовою бразильська борчиня за права людини та лесбійка Моніка Беніціо. Її присутність була важливою, адже вона бере активну участь у бразильському феміністичному протестному русі, а також бореться за справедливе розслідування смерті бразильської міської радниці та борчині проти поліцейської жорстокості Маріель Франко. Маріель та Моніка були партнерками протягом 14 років. Під час своєї промови Моніка говорила про становище квір- та транс-жінок у Бразилії, про корективні зґвалтування2, жертвами яких стають лесбійки, про боротьбу та смерть своєї дружини, та закликала до продовження протестних рухів. «Нехай кохання між жінками зцілить та веде нас крізь цей шлях [боротьби]», — такими словами Моніка закінчила свій виступ.

Учасниці ЄЛК одностайно висловлювали своє захоплення конференцією та тим фактом, що в одному місці зібралося таке різноманіття квір-жінок*. Деякі з них поділилися з нами своїми враженнями.

Клер з Великої Британії, лесбійка, близько 40 років: «Я новенька в активізмі, приїхала сюди дізнатися щось про активізм і справді багато чого навчилася. Я думаю, що ця конференція дуже важлива, тому що дає активісткам-лесбійкам відчуття спільноти, де можна поділитися хорошим досвідом, викликами і способами їх побороти. Це дуже важливо для побудови, підтримки і прогресу руху. Але я також приїхала для власного досвіду, щоб зустрітися з іншими людьми та здобути ідеї, мотивацію, зрозуміти, що я робитиму, зокрема, у своєму житті».

Елена Петровська з Македонії, лесбійка, приблизно 25 років, належить до організації HERA (Health Education and Research Association) та до лесбійської феміністичної групи Lesfem: «Ми маємо можливість навчатися, дізнаватися про те, як сестри живуть в інших країнах. Це також акт видимості. Ми бачили протести патріархальної та гомофобної частини українців, але я сподіваюся, що невдовзі ця ситуація покращиться. Я здивована, яким ворожим виявився Київ, але, з іншого боку, це показало нашу сміливість».

Анастасія з Санкт-Петербурга, лесбійка, близько 30 років, волонтерка ЛГБТ-організації «Вихід» і ЛГТБ-кінофестивалю «Бок о бок»: «Мені дуже подобається привітність всіх учасниць, а також культурне різноманіття, тому що в Росії існує одноманіття навіть з расової чи національної точки зору. Мені цікаво послухати про досвід, про який ти нічого не знаєш, тому що живеш на іншій півкулі».

Андреа Тібо зі Швеції, небінарна транс-людина, близько 20 років, радник при муніципалітеті Гьотеборга щодо ЛГБТ-питань: «Я був на першій конференції ЄЛК, де обговорювалися проблеми транс-людей. Тож у мене були більші сподівання щодо другої конференції. Справді помітно, що організаторки цього разу врахували деякі речі — як, наприклад, бейджі, на яких можна було зазначити свій займенник, і те, що на початку конференції було наголошено, що тут не всі ідентифікуються як жінки. Однак водночас цього не достатньо. Гетеронормативність переважала на воркшопах та дискусіях. Недостатньо, щоб проблеми транс- та небінарних людей були просто додатком до основної теми конференції. Попри це, конференція дивовижна, і я повертаюся повний енергії. Я зустрів багато чудових людей, з якими підтримуватиму контакт».

Водночас різноманітність учасниць на ЄЛК стала також перешкодою для конкретної дискусії довкола лесбійського* руху. Адже для початку потрібно було багато часу на те, щоб кожна зі спікерок та ведучих тренінгів могла розповісти про власне становище. Поки що лесбійки* із Західної Європи стикаються з іншими проблемами, ніж жінки* у Східній Європі чи Центральній Азії. Якщо для перших це невидимість у лесбійському русі квір-жінок* та жінок із небілим кольором шкіри, то в других це досі загроза життю через публічність своєї гомосексуальності. Таким чином, для конструктивного обговорення проблем навіть чотирьох днів виявилося замало.

У програмі конференції на суботу о 17:00 була запланована публічна акція, яка мала відбутися на Русанівці з метою створення видимості лесбійок*. Однак через протести та загрозу з боку праворадикалів організаторки конференції змушені були скасувати її проведення.

«Беручи до уваги ситуацію і те, що опозиційні сили хочуть також проводити свою публічну акцію одночасно з нашою і на тому ж місці, ми прийняли рішення все-таки утриматися від акції, особливо враховуючи, що у нас головна мета – це конференція. На флешмоб було відведено лише годину, а через наявні ризики воно б зайняло більше часу», — коментує Олена Шевченко.

Наприкінці головна рада ЄЛК оголосила, що на основі конференції буде утворено міжнародну організацію «Європейська та Центральноазійська лесбійська спільнота».

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Зірочка при слові «лесбійка» означає, що цей ярлик не є обмежуючим, а може включати також бісексуальних та трансгендерних жінок, трансгендерних чоловіків, небінарних та квір-людей.
2. Корективне зґвалтування — це злочин на ґрунті ненависті, пов’язаний із сексуальністю чи гендерною ідентичністю жертви. Ціллю корективного згвалтування, з точки зору нападника, є «виправлення» сексуальності жертви на гетеросексуальну.