В Україні, як і багато де у світі, дуже поширеними є моральна паніка та заклики до збільшення строгості покарань для злочинців. Наприклад, часто можна почути тезу про те, що смертна кара потрібна для зменшення кількості тяжких злочинів — хоча дослідження, проведені в багатьох країнах світу (в тому числі в Україні), свідчать, що в цілому після скасування смертної кари кількість злочинів, за які до того була передбачена страта, насправді зменшувалася, а не зростала. Також інколи стверджують, що страта є економічно доцільною, щоб не утримувати злочинців у в’язницях. Пропонована стаття якраз і спростовує тезу про таку економічну доцільність, спираючись на дослідження про те, скільки коштує смертна кара в США. Варто зазначити, що смертна кара в Україні була остаточно скасована ще 2000 року і навряд чи буде повернута, адже це суперечить вимогам Ради Європи. Проте заклики до збільшення строгості покарань, в тому числі заклики до повернення страти, можна почути і в Україні. На прикладі розгляду економічних аспектів смертної кари ця стаття демонструє, що прислухатися до таких закликів якщо і варто, то максимально обережно.
Одним із найбільш поширених аргументів на користь смертної кари є те, що ув’язнення — це надто дорого, і тому людей, що скоїли тяжкі злочини, з економічної точки зору доцільніше страчувати. Щоправда, зазвичай цей аргумент звучить дещо інакше: «А чому ми маємо їх годувати?» Проте чи справді смертна кара обходиться дешевше, ніж, наприклад, довічне ув’язнення? Як це не дивно на перший погляд, але досвід того, скільки коштує смертна кара в США, показує, що ні.
Так, звіт Комісії для перегляду смертної кари в штаті Оклахома показує, що, наприклад, у двох округах цього штату судочинство щодо підозрюваних у скоєнні злочину першого ступеня коштує приблизно у 3,18 раза дорожче в тому випадку, якщо підозрюваного намагаються засудити до страти (с. 225). Точніше кажучи, в доларах США 2017 року судочинство у разі спроби засудження до страти (death penalty sought) обходилося в середньому в 160 925 доларів на одного підозрюваного, тоді як судочинство у разі спроби засудження до довічного ув’язнення без можливості дострокового умовного звільнення (life sentence without parole sought) коштувало в середньому 50 668 доларів на одного підозрюваного. Легко підрахувати, що різниця становить близько 110 000 доларів. Слід мати на увазі, що автори дослідження зумисно вибрали вкрай обережний підхід до оцінки коштів судочинства у разі спроби засудження до страти, тобто ці кошти з великою ймовірністю є сильно заниженими, і насправді засудження до страти обходиться ще дорожче.
Звідки така різниця в коштах? По-перше, утримання підозрюваних у слідчому ізоляторі (jail) до винесення рішення суду триває в середньому 880 днів, якщо є спроба засудити підозрюваного на смерть, і 566 днів, якщо є спроба засудити підозрюваного до довічного ув’язнення без можливості дострокового умовного звільнення — відповідно, це й обходиться у 1,58 раза дорожче. По-друге, адвокатський захист підозрюваного-«смертника» коштує в 9,78 раза (тобто майже на порядок) дорожче, ніж захист підозрюваного-«пожиттєвника», оскільки в першому випадку такий захист потребує значно більших зусиль, часу, компетентності й досвіду з боку адвокатури. По-третє, робота прокурорів щодо «смертників» обходиться у 3 рази дорожче, ніж щодо «пожиттєвників». Нарешті, кошти апеляції для «смертників» у 5,43 раза перевищують кошти апеляції для «пожиттєвників» (с. 225). Як було сказано вище, згідно із вказаним дослідженням, загальна середня сума для «смертників» перевищує суму для «пожиттєвників» у 3,18 разів, або на 110 000 доларів.
Проте крім коштів, пов’язаних із судочинством, є ще кошти на утримання засудженого у в’язниці (тобто, власне, те, про що йдеться у фразі «а чому ми маємо їх годувати?») — в тому випадку, якщо суд визнав підозрюваного винним, що теж відбувається далеко не завжди. У цьому разі з’являються неоднозначності, але схоже, що і тут смертні вироки якщо і заощаджують кошти, то вкрай нечасто. По-перше, утримання засуджених на смерть у в’язниці коштує значно дорожче, ніж утримання засуджених до довічного ув’язнення, що пов’язано, зокрема, із самою необхідністю підтримувати окрему інфраструктуру, потрібну для смертної кари. По-друге, засуджених на смерть часто утримують у в’язниці тривалий час (наприклад, десятки років), перш ніж їх страчують; даних про те, як довго таке утримання триває, в дослідженні немає (с. 226). Також незрозуміло, скільки із засуджених на смерть буде справді страчено: автори дослідження стверджують, що рано чи пізно вирок близько половини засуджених на смерть врешті-решт замінюється вироком про довічне ув’язнення, а іноді (втім, значно рідше) їх узагалі зрештою виправдовують. При цьому ясно, що до виконання страти, заміни вироку або виправдання утримання і судочинство щодо «смертників» уже обійшлося значно дорожче.
Відтак дані, які наводять автори, вказують на те, що у випадку зі «смертниками», кошти на утриманні можна заощадити лише в тому разі, якщо «пожиттєвник» проводить у в’язниці дуже багато часу до того як помре, а «смертник» — відносно мало часу до того як буде страчений. Разом з тим, навіть для тих, кого все-таки страчують (а не замінюють смертний вирок чи виправдовують), заощаджені на утриманні кошти далеко не завжди зможуть перекрити додаткові витрати на судочинство (с. 225-226). Як показує інше дослідження, проведене у штаті Вашингтон, у середньому сумарні судові витрати на «смертників» є лише трохи меншими за сумарні судові витрати плюс кошти довічного ув’язнення для «пожиттєвників», тоді як ув’язнення «смертників» все одно коштує значних додаткових грошей (с. 3).
Дані цитованого дослідження в Оклахомі підтверджують багато інших досліджень у США (наприклад, 1, 2, 3): смертна кара обходиться значно дорожче, ніж довічне ув’язнення. Згідно зі звітом про низку досліджень у інших штатах, намагання присудити смертний вирок у США коштували дорожче в усіх проаналізованих штатах — наприклад, у Нью-Мексико, Орегоні, Пенсильванії, Індіані та багатьох інших. Зазначено також, що, наприклад, у Небрасці держава витрачає 14,6 млн доларів на рік тільки для того, щоб підтримувати інфраструктуру, потрібну для забезпечення можливості виконання смертної кари. Автори вище цитованого дослідження в Оклахомі й самі посилаються на інші студії в своєму тексті, до того ж зазначаючи, що в інших штатах різниця між коштами, потрібними для спроб засудити до смерті, і коштами, потрібними для спроб засудити до довічного ув’язнення, значно більша, ніж показало їхнє дослідження в Оклахомі, і в середньому дорівнює 700 тис. доларів на одного підозрюваного (с. 227). Автори також зазначають, що не знайшли жодного достовірного дослідження, згідно з яким смертна кара в США коштувала б дешевше, ніж довічне ув’язнення (с. 227).
Звісно, можна заявити, що процедуру засудження до смерті треба просто спростити, тоді і коштів вона потребуватиме менше. Проте варто звернути увагу, що навіть при тому, що на судочинство в разі спроби засудження до смертної кари витрачають величезну кількість коштів і зусиль, є значний відсоток невинно страчених. Згідно з тим самим звітом, щонайменше 4% страчених у США є невинними (с. 41). Окрім очевидної несправедливості вбивства невинної людини за чужий злочин, коли злочинець до того ж залишається безкарним, страти невинних мають тяжкі наслідки для родичів і друзів страчених, а для платників податків — потребу держави виплачувати компенсацію родичам. Є ще і значні неявні фінансові витрати — як державні, так і приватні, — як-от кошти, витрачені раніше на освіту і медицину для невинно страчених, або податки і прибутки, що їх уже не зможуть сплатити або принести невинно страчені. До того ж, як бідкаються представники пенітенціарної і судової систем, страти невинних завдають значну шкоду репутації цих систем і держави в цілому.
Отже, твердження про економічну доцільність смертної кари є необґрунтованим. Навіть найбільш обережний аналіз витрат на смертну кару показує, що ці витрати значно перевищують вартість довічного ув’язнення. Зменшення таких витрат явно призведе до збільшення кількості невинно страчених. Проте навіть при всіх тих зусиллях і коштах, що витрачаються на смертну кару, лишається значний відсоток невинно страчених, що, окрім явної несправедливості, має ще значні неявні економічні наслідки для суспільства, як-от кошти, що були (тепер вже) змарновані на те, щоб навчити і виростити цих невинно страчених людей. І, звісно ж, у проблеми смертної кари є ще багато інших складових, крім суто економічної.