Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA таки відбудеться у цьому неспокійному році — як і більшість подій під час карантину, фестиваль перенесено в онлайн.17-й Docudays UA триватиме з 24 квітня до 3 травня. А вже післязавтра, 17 квітня, відбудеться дофестивальний показ фільму французького режисера Жерома ле Мера «Вигорання». Публікуємо свою рецензію на стрічку й запрошуємо приєднатися до онлайн-перегляду на платформі DOCU/SPACE

Стрічка «Вигорання» — це портрет медичних працівників із паризького шпиталю, які виснажені своєю роботою. Український читач може подумати, що герої стомлені, бо вони лікарі і в них важка робота. Які ж проблеми можуть бути у лікарів на Заході, де системи охорони здоров’я точно кращі за нашу? Але французькі лікарі страждають від накопиченої втоми і незадоволення, психічного знесилення, одним словом професійного вигорання. І в цьому винні системні причини.

Саме до цього явища режисер підійшов у фільмі як до «духу» ХХ століття. Для нього вигорання — захворювання, яке вражає дедалі більше людей — є наслідком капіталістичного (хоча цього слова він не використовує) суспільства, яке не надто турбується про фізичне, а тим паче психологічне благополуччя працівників. Деперсоналізація живих людей в економіці — центральна тема стрічки ле Мера.

Чому ж ле Мер вибрав для свого дослідження саме лікарню? Через збіг обставин. Знайомство Жерома ле Мера із філософом Паскалем Шабо, який написав книгу «Глобальне вигорання», привело режисера кілька років тому на медичну конференцію, темою якої було вигорання серед лікарів у Франції. Там Жером познайомився з лікаркою, яка пізніше стала героїнею його фільму і, по суті, відкрила йому двері до лікарні Сен-Луї у Парижі.

Режисер знімав свій фільм у хірургічному відділенні. У лікарні Сен-Луї це цілий поверх із чотирнадцятьма операційними кімнатами, де механізм роботи налаштований, як конвеєр: тут безперервно повинно відбуватися по вісім-десять операцій. Хірурги, анестезіологи та медсестри перебігають з однієї кімнати в іншу, дотримуючись комп’ютерного розкладу та розподілу — все розраховано до хвилини.

Ця система виснажує хірургів – та й, зрештою, всіх працівників лікарні. Вони відчувають, що від них вимагають кількісного результату за рахунок їхнього власного комфорту. Все не так, як було колись, коли хірург з анестезіологом працювали в незмінній компанії, де працівник зі скальпелем був богом. Герої «Вигорання» неодноразово повторюють, що тоді, раніше, вони відчували задоволення від роботи. Однак ефективність, продуктивність та результат стали пріоритетними для керівників.

«На жаль, схоже, що ця ситуація у французькій лікарні — це швидше правило, ніж виняток. Наш сучасний світ перетворив лікарні на фабрики охорони здоров’я, а пацієнтів — на об’єкти», — вважає сам режисер.

Але ж централізовану французьку систему охорони здоров’я у світі вважають чи не найкращою. Вона була заснована на принципах солідарності та перерозподілу, у якій члени суспільства сплачують в Національний фонд медичного страхування відповідно до своїх фінансових можливостей, і кожен отримує догляд відповідно до своїх потреб. Тобто медичні послуги загальнодоступні, а пацієнти розподілені між лікарнями та приватним сектором спеціалістів.

Однак в останні роки державне фінансування системи охорони здоров’я було суттєво урізано, і добре налаштована система вже не працює так справно, як раніше. Оскільки французькі лікарні були змушені зменшити свої витрати на 9 мільярдів євро з 2005 року, сотні ліжок було скорочено, а через те, що зарплати медикам не підвищували, відбувся відтік працівників у приватний сектор.

З того моменту лікарні почали скрупульозно рахувати гроші, намагаючись викорінити всі зайві видатки і максимізувати продуктивність. Тоді ж у лікарні Сен-Луї керівництво почало вимагати максимальну експлуатацію операційних кімнат. Роботу хірургів було поставлено на конвеєр.

Тепер тут все інформатизовано й розраховано по годинах. Хронічний стрес, вигорання та психосоціальні ризики вражають лікарню. Хірурги, анестезіологи, медсестри та фельдшери, а також керівники, менеджери та директори потрапили у шалені перегони, які здаються нескінченними. Працівники конфліктують між собою, адже через збої чи помилки в комп’ютерній системі вони часто змушені боротися за операційні кімнати від імені своїх пацієнтів, що чекають годинами в коридорах; сваряться через дискомфорт, який всі відчувають на роботі. У лікарні критично не вистачає анестезіологів, які позвільнялися, а медсестри, замість виконувати свою роботу, прибирають, бо операційні швидко-швидко треба готувати для щоразу нової операції, і на виконання решти обов’язків навіть не вистачає часу.

Тож у цьому місці у фільмі страйк неминучий, бо йдеться про французів. Але розпочати діалог із адміністрацією лікарні дуже важко, тому що їй бракує фінансування з боку держави, а величезна черга пацієнтів не зменшується. Тож щоб владнати конфлікт, адміністрація замовляє аудит роботи лікарні зовнішній фірмі. Спочатку обнадіяні хірурги згодом розчаровуються, адже усвідомлюють, що висновки аудиту націлені, знову ж таки, на те, як покращити продуктивність лікарні, а не на те, як вирішити проблеми в організації роботи працівників.

Дещо розчаровує, що у своїй стрічці ле Мер вирішив зосередитися виключно на «глобальній епідемії ХХІ століття» (мабуть, у цій категорії коронавірус переплюнув вигорання). Фільм міг спрямувати свою критику на систему охорони здоров’я у Франції, натомість ле Мер свідомо оминає цю тему й чіпляється тільки за емоційні стани своїх героїв. Режисер не просто стоїть за камерою, а втручається, ставить питання, є свідомо присутнім, чітко займає сторону працівників з вигоранням і виступає третьою стороною між адміністрацією та медпрацівниками, які протестують. Однак у фільмі бракує аналізу самого конфлікту, адже до вигорання медичного персоналу призводять конкретні  проблеми організації роботи державної системи охорони здоров’я.

І хоча цей фільм було знято у 2016 році, становище медиків у Франції, на жаль, не покращилося. Так, весь минулий рік відзначився періодичними протестами всього медичного персоналу в країні. Медичні працівники скаржилися на урізання фінансування, скорочення кількості ліжок за рішенням уряду та серйозний брак медичного персоналу, закриття операційних, перевтому медсестер, лікарів та доглядачів унаслідок важких умов праці. На все те, про що йдеться у фільмі «Вигорання».

З лікарні Ле Ман © Радіо Франція — Аліса Качанер

Протести відбувалися також у переддень проголошення у Франції карантину та спалаху COVID-19 на сході країни. Це був затяжний національний страйк проти пенсійної реформ, яку запропонував президент Еммануель Макрон у рамках своєї виборчої кампанії. Реформа передбачала запровадження універсального державного пенсійного плану, який би замінив 42 окремі пенсійні плани, які зараз існують у Франції. Макрон вважає, що реформа необхідна тому, що населення Франції суттєво старіє, а пенсійний дефіцит країни до 2025 року може становити 17,2 млрд євро (сьогодні Франція належить до країн, які витрачають найбільше грошей на пенсії — 14% ВВП). Але реформа Макрона означала б, що для багатьох французів пенсії б суттєво зменшились, а їхні збереження було би втрачено. Проте поки що через пандемію Макрон оголосив про призупинення всіх реформ, зокрема пенсійної.

Через карантин було призупинено протести, а медперсонал став як ніколи важливим для функціонування країни. COVID-19 — це реальне випробування для виснаженої французької системи охорони здоров’я. Франція є однією з країн, по яких пандемія вдарила найдужче. Станом на 14 квітня тут було зареєстровано 136 779 офіційно підтверджених випадків зараження COVID-19 та 14 967 смертей. У найбільш ураженому регіоні Ельзас лікарні змушені були відправляти пацієнтів військовими літаками і навіть медично оснащеним швидкісним потягом в менш постраждалі регіони. Лікарні в Ельзасі настільки переповнені, що французькій армії довелося розбити польовий шпиталь.

Попри вигорання, медпрацівники неначе знайшли друге дихання у цей надважкий період. Питання у тому, що настане після вигорання? Це, мабуть, ідея для майбутнього документального фільму про наслідки пандемії коронавірусу для французької системи охорони здоров’я (та й не лише для неї). А поки що фільм «Вигорання» добре ілюструє, як держава ставиться до лікарів у мирні часи й чому система охорони здоров’я — це не та сфера, в якій акцент слід ставити на рентабельність.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.