У Японії за два тижні після запуску краудфандингової кампанії кіноспільнота зібрала понад 2 млн доларів США на підтримку діяльності так званих міні-кінотеатрів, які зазвичай показують авторське й фестивальне кіно. Крім того, активіст_ки запустили петицію до уряду Японії, у якій вимагають виділити з бюджету кошти на допомогу міні-кінотеатрам під час епідемії COVID-19.

Протягом сімдесятих-вісімдесятих років у Японії почали масово з’являтися міні-кінотеатри, розраховані на 200 або менше місць, де сінефіл_ки мали змогу переглянути добірки фільмів незалежних режисер_ок як з Європи, так і з Японії. Більшість міні-кінотеатрів успішно функціонували до нульових-десятих, коли почалася хвиля закриття маленьких кінотеатрів через їхню нерентабельність і глобальну діджиталізацію. Попри те, що до сьогодні деякі міні-кінотеатри досі є осередками культурного життя місцевих мешканців і залишаються єдиною можливістю переглянути авторське кіно на великому екрані, пандемія посилює небезпеку їхнього зникнення у найближчому майбутньому.

Режисери Кодзі Фукада й Рюсуке Хамагуті вирішили протистояти загрозі закриття міні-кінотеатрів і заснували спеціальний фонд Mini-Theater AID Fund, запустивши краудфандингову кампанію на підтримку міні-кінотеатрів. Ініціатор_кам кампанії важливо зберегти кінотеатри й не допустити їхнього закриття під час або після пандемії. Станом на 1 травня кампанія зібрала понад 217 млн йєн (2 млн доларів США). Перші 100 млн зібрали всього за три дні, і, за словами організатор_ок, це перша в історії Японії краудфандингова кампанія у сфері мистецтва й культури, якій вдалося зібрати 200 млн йєн. До кампанії вже долучилися 20 тис. учасни_ць, збір коштів триває до 14 травня, а всі гроші будуть передані кінотеатрам, які беруть участь у кампанії.

Ще одним способом підтримати міні-кінотеатри є державна фінансова підтримка, якої прагнуть домогтися ініціатор_ки петиції «Врятувати кінотеатри» (Minishiata o Sukue). Станом на 1 травня її підписали понад 80 тис людей. Автор_ки петиції наголошують на тому, що «міні-кінотеатри вкорінилися у всій країні та є ядром японської культури кіно. Вони існують не лише для розваг. Вони знайомлять з дуже різним мистецтвом, що забезпечує “культурні права” місцевих спільнот. Для демократичного суспільства їхнє існування й можливості, які вони пропонують, так само важливі, як і художні музеї, драматичні театри й концертні зали. Їхні працівни_ці так само важливі, як і учасни_ці театральних груп, музикант_ки оркестрів і художни_ці». Підписант_ки вимагають від уряду Японії компенсувати фінансові збитки, яких зазнали міні-кінотеатри після впровадження карантину через те, що були змушені зменшити кількість місць і сеансів, а також покрити посткарантинні витрати, серед яких реклама, спеціальні покази, запрошення гостей тощо.

Ацусі Цубой, заступник директора міні-кінотеатру Cinema Skhole, заснованого у 1983 році, тримає табличку з написом Save the Cinema.

Через пандемію майбутнє всієї кіноіндустрії досить непевне, а робітни_цям кінотеатрів — особливо тих, що не входять до великих мереж і показують незалежне кіно — доводиться звільнятися або йти у неоплачувану відпустку. Така ситуація типова і для України, адже відправити людей у неоплачувану відпустку або взагалі їх звільнити видається найлегшим шляхом, яким може піти роботодавець. Це й зробили у кінотеатрі «Жовтень»1https://www.youtube.com/watch?v=YhaJ0BWegu0, з 11:30., комунальному підприємстві «Київкінофільм»2https://www.youtube.com/watch?v=-jv7aGVnisA, з 2:28:30. і комерційній кіномережі «Мультиплекс». Проте деякі комерційні мережі виявилися спроможними виплачувати принаймні частину заробітної плати своїм співробітни_цям — зокрема, «Планета кіно», де працевлаштовані приблизно 650 людей, у березні платила 70% заробітної плати всім працівни_цям, у квітні — 50%, а також домовилася з ТРЦ про тимчасове зниження або скасування орендної плати3https://www.youtube.com/watch?v=YhaJ0BWegu0, з 15:15..

Навряд чи можна порівнювати спроможність урядів Японії й України забезпечити фінансову підтримку кінотеатрів у часи кризи, оскільки й до епідемії коронавірусу підтримка незалежних кінотеатрів з боку держави була або мінімальна, або її взагалі не було. Проте підтримки незалежних кінотеатрів не вистачає і з боку кіноспільноти, адже за останні півтора року, попри закриття трьох культових кінотеатрів у центрі Києва й численні акції на їхню підтримку, в Україні так і не сформувався масовий активістський рух на захист кінотеатрів, який би мав силу впливу на рішення міських чиновни_ць та менеджер_ок комунальних кіномереж.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]