Чому нам потрібні кооперативи у цифровій економіці

Переклала Таша Ломоносова

Такі платформи як Airbnb полюбляють заявляти, що вони будують «онлайн-спільноти», навіть якщо їхній бізнес руйнує справжні спільноти у містах, де вони оперують. Проте історія кооперативного руху демонструє, що ми справді можемо демократизувати сервіси, якими користуємося — за умови, якщо у суспільстві відбудеться ширший перерозподіл влади. 

«Ми хочемо бути хорошими партнерами для всіх», — заявляє платформа Airbnb, справжній цифровий гігант. Зараз весь бізнес компанії оцінюється в 31 млрд дол. Компанія любить позиціонувати себе як невелика низова організація, що об’єднує спільноти та просто робить свій внесок у розвиток так званої «економіки спільної участі»¹Collaborative economy або ж sharing economy — у сучасному розумінні цього терміну позначає … Continue reading. Але попри порожні обіцянки «партнерства з містами» та роботи з місцевими спільнотами, Airbnb витратила мільйони доларів на лобіювання у ЄС, позови проти міських рад та боротьбу зі спробами міст захистити доступне житло.

Достатньо уже самих новинних заголовків про те, як компанія уникає сплати податків, експлуатує своїх працівників та тяжіє до монополізації ринку. Проте все це — лише побічні продукти справді фундаментальної проблеми: такі платформи як Airbnb ніколи і не збиралися забезпечувати суспільне благо, натомість були створені, щоб максимізувати прибуток.

Дехто стверджує, що ключ до вирішення проблеми лежить у стимулюванні конкуренції у галузі за допомогою антимонопольного законодавства. Проте заклики до сильнішого державного регулювання цього ринку не зачіпають суті справи. Навіть в умовах кращої регуляції цифрові гіганти все одно матимуть непропорційний вплив на розробку політики і завжди ставитимуть свій фінансовий зиск понад інтереси місцевих спільнот.

Захоплення наших міст такими компаніями як Airbnb вказує нам радше на необхідність більш ґрунтовного підходу до вирішення проблеми — такого, який би змінив розподіл сил шляхом створення платформ, які б справді належали спільнотам і були в їхньому управлінні. Замінивши експлуататорські платформи демократичними альтернативами, ми зможемо потіснити цих зажерливих «посередників», дозволивши тим, хто надає послуги, та їх користувачам користатися плодами своєї праці — і даними. 

Проте в який спосіб такі альтернативи мали би бути організовані? Корисний перелік орієнтирів можна почерпнути із праць так званого «гільдійського соціалізму». На початку 20 ст. у Британії цей рух закликав робітників захопити контроль над промисловістю та створити партисипативне соціалістичне суспільство. Адаптація ідей гільдійців до наших сучасних умов відкриває можливості для створення дійсно демократичних робочих місць та сервісів — не просто врегульованих державою, а радше колективно керованих тими, хто має безпосередній інтерес у тому, як вони ведуть свою діяльність.

Повінчавши нові технології з перевагами демократії, ми можемо отримати чітку картину цифрового майбутнього, за яке варто боротися.

Якщо ми візьмемо до уваги все різноманіття можливих структур власності та управління, це може допомогти нам переосмислити соціалізм у цифрову епоху — яким інновативним він може бути поза рамками жорстких стратегій державного соціалізму ХХ століття та його націоналізації за моделлю «зверху вниз». Повінчавши нові технології з перевагами демократії, ми можемо отримати чітку картину цифрового майбутнього, за яке варто боротися.

FairBnb.coop: «соціальна» платформа-кооператив

Заснована у 2016 році платформа Fairbnb.coop²Додаючи літеру «F» до назви Airbnb (яка сама є акронімом адреси першого сайту … Continue reading презентує себе як альтернативу до наявних платформ для подобової оренди житла,  заснованих на експлуататорських бізнес-моделях. У жовтні 2018 року платформа зареєструвалася як кооператив. Fairbnb.coop просуває ідею «сталих подорожей»³Ідея «сталих подорожей» або ж «сталого туризму» полягає у тому, щоби просувати … Continue reading, запровадивши правило «один хазяїн / один будинок»,  а також інвестуючи 15% комісії від оренди в соціальні проєкти, які обирають орендодавці та мандрівники. Таким чином платформа планує запобігати витісненню місцевих мешканців. Платформа зобов’язується виконувати місцеві закони, сплачувати податки та обмінюватися даними з муніципальними органами⁴Позитивним прикладом обміну даними між платформами та органами владами, який … Continue reading.

Наразі членство у Fairbnb.coop та управління платформою відбувається на базі кооперативу робітників. У кооператив входять п’ять членів-засновників (вони ж виступили інвесторами платформи), а також десять інших працівників. Проте, за словами одного із засновників Fairbnb Даміано Авелліно, кооператив прагне бути не просто кооперативом робітників, а й об’єднати у своїх лавах представників різних зацікавлених сторін, дозволяючи і їм розділити якусь частину відповідальності за управління платформою та контролю за її діяльністю.

В управлінні платформою могли б взяти участь також і господарі квартир, мандрівники та/або локальні спільноти, які беруть участь у соціальних проєктах Fairbnb. На думку Авелліно, саме участь останніх була б найбільш бажаною. «Має сенс дати більше контролю соціальним проєктам, які ми фінансуємо, — каже він. — Локальні спільноти є першими, хто потерпає від підняття цін на житло, а також від джентрифікації, тому вони мають мати право голосу щодо управління Fairbnb.coop».

Зараз участь в управлінні організацією бере основна група працівників з локальними відділеннями у кожному місті та робочими групами, присвяченими конкретним проєктам. Побудова платформи із багатьома стейкхолдерами означатиме делегування більшої влади локальним відділенням, аби ті могли самостійно вирішувати, як кожне конкретне місто буде вибудовувати свої стосунки з соціальними проєктами у них, а також заохочувати ідею «сталих подорожей». Цифрові платформи дозволяють кооперативам працівників розглядати низку різних структур управління та власності завдяки розпорошеності їхніх стейкхолдерів.

Аби платформа-кооператив була ж такою зручною у використанні, як і інші наявні платформи, у користувачів так само має бути можливість завантажити додаток і створити безкоштовний обліковий запис. Проте ті, хто користується послугами, та ті, хто їх пропонує, також повинні отримати можливість інвестувати якусь невелику суму в організацію в обмін на частку в статутному капіталі та право голосу в рішеннях стосовно платформи. Наразі ж Fairbnb.coop дозволяє лише просто зареєструватися як господар житла чи мандрівник без того, щоб інвестувати щось у розвиток платформи.

Члени кооперативу, звісно ж, неминуче будуть мати різні ступені залученості у роботу платформи, як і різний вплив. Не кожний потенційний член захоче брати участь у нарадах або ж стежити за повсякденною діяльністю кооперативу, проте вони можуть хотіти мати право на своє слово під час прийняття важливих рішень або ж на озвучення своєї незгоди з тією чи іншою практикою в організації.

Fairbnb.coop також демонструє важливість пошуків нових джерел фінансування. Платформа отримала 400 тис. євро від кооперативного банку, який допомагав їй на початкових етапах заснування та просування. Хоча теоретично кооператив утримує половину своєї 15-відсоткової комісії для управління платформою, коли тільки відкриваєш нову справу, ця частка від виручки може бути мізерно малою.

Одна з проблем для нових кооперативних платформ полягає в тому, що їм бракує доступу до капітальних вкладень, необхідних для розширення масштабів бізнесу. Венчурний капітал⁵Венчурний капітал є однією з моделей прямого інвестування в акціонерний капітал … Continue reading і навіть так звані «імпакт-інвестори»⁶Імпакт-інвестиції (від impact — вплив) — відносно новий термін для такого типу … Continue reading, як правило, уникають кооперативів через низьку окупність таких інвестицій та брак контролю над організацією. 

Британський інноваційний фонд Nesta запропонував вирішити цю «дилему з капіталом» шляхом альтернативної моделі капіталовкладення — так званих «акцій громади»⁷Сommunity shares business model — бізнес-модель, що протиставляє себе умовно «звичній» … Continue reading. Ця модель дає можливість будь якій зацікавленій особі зробити внесок у статутний капітал кооперативу, який можна за потреби вилучити⁸Більше про те, як діє принцип «withdrawable share capital» у кооперативах, можна дізнатися на … Continue reading і який не підлягає передачі іншій особі. Вона також забезпечує такий контроль над справами кооперативу, який здійснюється за принципом «один член — один голос», а не «одна акція — один голос».

Це могло б сприяти такій формі краудфандингу, за якої кожна людина може інвестувати у статутний капітал організації, зберігаючи при цьому за собою право забрати свій внесок за ціною, що близька до ринкової, на розсуд правління кооперативу. Акції забезпечують можливість демократичного контролю для всіх, хто ними володіє, а також перешкоджають надмірному впливу на діяльність організації з боку якогось окремого акціонера. Поки що за допомогою цього методу платформі вдалося зібрати понад 150 мільйонів фунтів стерлінгів у всій Великій Британії.

Тим не менш, на Fairbnb.coop чекає нелегка дорога у світ ринку короткотермінової оренди, де панує жорстка конкуренція. Чи вдасться їй коли-небудь випередити своїх конкурентів серед технологічних гігантів? Поширена критика традиційних робітничих кооперативів полягає в тому, що вони намагаються конкурувати з капіталістичними фірмами на капіталістичному ринку, і це просто не працює. Капіталістичні фірми завжди матимуть більше ресурсів для інвестицій у дослідження та розробки, а також вдаватимуться до агресивних бізнес-стратегій, аби витіснити своїх конкурентів. Вони також значно більше готові до екстерналізації витрат, зниження зарплат та менш екологічних практик у своїй роботі.

Соціальний експеримент

Ці проблеми, звісно, не є новими. Насправді, дуже схожі дискусії точилися і в той час, коли кооперативи ще тільки виникали — на початку ХІХ століття, в часи індустріальної революції. Багато кооперативів були створені під впливом праць ранніх соціалістів на кшталт Роберта Оуена та Шарля Фур’є, які створювали бачення гармонічного суспільства майбутнього. 

Більш суперечливу позицію зайняв Карл Маркс. Він мав що сказати про позитивні сторони робітничих кооперативів, називаючи їх «потужними соціальними експериментами», чию цінність «не можна недооцінювати». В його уявленні вони могли виступити у ролі певних перехідних утворень, здатних посилити робітничий клас і зробити його більш незалежним. Але він також визнавав, що острівців соціалізму у вигляді кооперативів буде недостатньо без викорінення найманої праці у ширшому сенсі.

І справді, ті виклики, що їх ставить конкуренція у капіталістичній економіці, здатні нівелювати навіть такі переваги кооперативів, як більший контроль робітників над підприємствами та менша відчуженість від своєї праці. Це включає також і поштовх до «самоексплуатації», який дають ринкові стимули до конкуренції. Роза Люксембург у свій час зробила висновок, що «робітничі кооперативи змушені взяти на себе роль капіталістичних підприємців — і саме це протиріччя приводить їх до краху: таким чином вони або зрештою повністю на них перетворюються, або ж, якщо в них і далі домінують інтереси робітників, все це завершується саморозпуском». 

Цю критику певною мірою підтверджують історичні факти: досі кооперативи не зіграли суттєвої ролі у суспільних трансформаціях, маючи тенденцію до ізоляції від інших форм класової боротьби. Проте, хоч нам і слід визнати, що кооперативи — не панацея від усіх наших проблем, і вони не можуть замінити собою інших форм політичного органайзингу, це далеко не означає, що варто відкинути їх як такі. Насправді, вони найбільш перспективні, якщо розглядати їх в купі з іншими стратегіями соціальних перетворень — від профспілкового руху до рухів опору державні владі. 

Муніципальний соціалізм

Сьогодні ж ці труднощі обґрунтовують необхідність того, що Джанелл Орсі назвала «Munibnb» — платформи, яка, перебуваючи у муніципальній власності, могла би дозволити декільком містам спільно керувати послугами короткотермінової оренди помешкань, які пропонують місцеві мешканці. Це могло би стати новим підходом до того, як міста можуть управляти сферами спільного користування — підходом, який би уможливив ефективне оподаткування оренди, а також регулював таке використання майна у місті, яке б залишало гроші у місті і приносило всім його мешканцями однакову вигоду.

Великою перевагою контролю з боку міської влади є те, що вона (звісно, залежно від особливостей законодавства та її повноважень), володіючи належною регуляторною владою, могла б інколи усувати капіталістичних гравців, а також забезпечувати дотримання належних стандартів та справедливості надання послуг користувачам платформи.

Органи муніципальної влади, відповідальні за роботу такої платформи, могли б також сприяти координації послуг із надання житла в оренду між містами й допомагати вирішувати проблеми з доступністю житла та джентрифікацією. Муніципальна влада також могла б заохочувати користувачів платформ відмовитися від винаймання цілих будинків на короткий строк шляхом підвищення податків на такі сервіси, що могло би сприяти скороченню дефіциту житла.

Органи міського управління з обмеженими фінансами можуть досить неохоче братися за такі послуги, адже це потребуватиме інвестиції значних ресурсів та може потенційно призвести то діри у їхніх бюджетах. Викликом може стати і координація цього процесу на міжміському рівні, а також те, чи зможе одна платформа задовольнити потреби різних органів влади, при цьому залишаючись зручною для своїх користувачів та не збільшуючи витрати на обслуговування.

Так само ми можемо поставити під сумнів і те, наскільки контроль за платформою з боку міської влади зможе забезпечити справді демократичну підзвітність платформи місту. Якщо, наприклад, вибори мера стануть основним способом притягнення платформи до відповідальності за свою діяльність, тоді це піднімає ширші питання «доброго врядування» та партійних уподобань — залишаючи багатьох людей без реалістичних шляхів впливу на політики чи важливі питання щодо надання послуг.

Іншими словами, ризик такої системи муніципального соціалізму полягає у тому, що капіталістичні боси будуть замінені нікому не підзвітними бюрократами. Цей страх перегукується з проблемами, пов’язаними з програмами державної націоналізації «зверху вниз» у ХХ столітті, яким не вдалося врахувати підходи низової демократії та забезпечити дієвий контроль для користувачів послуг.

Гільдійський соціалізм у цифровій економіці

Одним із джерел натхнення  можуть стати праці британського соціаліста початку ХХ ст. Дж. Д. Г. Коула. Приєднавшись під час навчання в університеті до Фабіанського товариства, Коул став одним із відомих критиків низхідних стратегій націоналізації та браку підтримки робітничої демократії. Будучи лібертарним соціалістом, разом із С. Дж. Гобсоном та А. Й. Пенті він розвивав ідеї гільдійського соціалізму у 1910-1920-х роках.

У своїй книжці «Знову про гільдійський соціалізм» Коул висунув ідею про те, що кожна впливова асоціація повинна мати власні демократичні структури управління, щоб розширити можливості окремих людей впливати на прийняття рішень щодо інституцій, які формують матеріальні умови їхнього життя. Коул стверджує: «Суспільство буде здоровим лише тоді, коли воно справді стане вповні демократичним та організованим на засадах справжнього самоврядування, що передбачає, в свою чергу, не лише те, що громадяни повинні мати “право” впливу на його політики, якщо вони того бажають, а й те, що повинні бути забезпечені максимальні умови для того, щоб кожен громадянин справді міг користуватися цим правом».

Одна із ключових тез Коула полягала у тому, що політики, які діють у рамках «представницької демократії», насправді ніколи не можуть адекватно представляти свій електорат «як ціле», оскільки той складається з величезної кількості складних соціальних утворень, які потребують власних демократичних структур. Представництво, на думку Коула, має бути «конкретним та функціональним», а не «загальним та інклюзивним».

Гільдійський соціалізм був передвісником партисипативної соціалістичної демократії, у якій численні виробники, споживачі та муніципальні асоціації (чиї ролі часто накладаються) спільно координують соціальне життя. Він ґрунтується на ідеї перенесення демократичних принципів громадянського контролю та автономії із вузької політичної сфери державного управління на соціальні відносини у широкому сенсі. Коул стверджував, що владні повноваження державних органів слід суттєво обмежити до лише одного елементу у більшій соціальній системі, що складається з демократичних об’єднань, якими керують активні громадяни.

У цих планах також вбачали альтернативу деяким обмеженням синдикалізму, в рамках якого лише робітники/виробники отримували право власності та контролю над підприємствами, а також державної націоналізації, в рамках якої контроль переходив до бюрократів, яких ніхто обирав. Гільдійський соціалізм наполягає на створенні системи, в якій спільноти мали б право власності над виробничими активами, і водночас різними функціональними системами керували б у демократичний спосіб ті, хто зазнає найбільшого впливу від них. 

У випадку житла можна уявити, що в рамках цієї моделі короткотермінова оренда була б під контролем ширшої організації з житлового управління, яка б балансувала потреби різних членів спільноти. Пріоритет би був за забезпеченням того, щоб у всіх членів спільноти був стабільний доступ до довгострокової оренди доступного житла, за збереження певної гнучкості для здачі кімнат на час відпусток.

Нам потрібні не просто нові додатки. Ми мусимо виробити нову культуру та інфраструктуру для кооперативного суспільства, що означає демократичний контроль над інвестиціями та фінансами, нові правові структури та сталі практики, безпечні для довкілля. Кооперативи є лише частиною цієї перебудови, а не альтернативою до участі в інших видах боротьби. Розвиток кооперативної економіки краще розглядати як один із аспектів широкого переходу багатства і влади до робітників, якого можна досягти лише шляхом класової боротьби.

Така організація була б демократичною за своєю суттю й давала б можливість різноманітним зацікавленим особам мати слово щодо того, як такий сервіс влаштований і як ним керують. Ці принципи не пропонують завершеної концепції для нової платформи, проте демонструють, як нові демократичні моделі власності та управління можуть стати кроком вперед та перемогою демократії над владою приватних гравців.

Нам потрібні не просто нові додатки. Ми мусимо виробити нову культуру та інфраструктуру для кооперативного суспільства, що означає демократичний контроль над інвестиціями та фінансами, нові правові структури та сталі практики, безпечні для довкілля. Кооперативи є лише частиною цієї перебудови, а не альтернативою до участі в інших видах боротьби. Розвиток кооперативної економіки краще розглядати як один із аспектів широкого переходу багатства і влади до робітників, якого можна досягти лише шляхом класової боротьби. Кооперативи робітників, а також соціалістичні міські механізми є практичними прикладами альтернативної моделі власності, яка також може стати джерелом натхнення для подальшої боротьби та політичного органайзингу.

Фантазії щодо економіки участі зазнали краху. Але ми повинні відстоювати справедливіші альтернативи, які могли б замінити експлуататорські моделі технологічних гігантів. Ми прагнемо не лише кращої оплати й умов праці для працівників цифрової економіки. Нам необхідно наполягати на фундаментальній реорганізації форм власності та управління цими компаніями, створюючи нові альтернативи з демократичним типом управління.

Джерело: Jacobin

Переклад опублікований у рамках журналістського проєкту Liquid Labour. Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Читайте також:

Виходьте без дзвінка

Швейный кооператив Швемы: «В какой-то степени мы тоже пробуем границы дозволенного»

«Ніхто нам тут завод не побудує». Історія швачок у Старобільську