Для працівниць бібліотечної системи Херсона 2020 рік запам’ятається не лише епідемією коронавірусу, а й боротьбою за збереження власних робочих місць: у вересні там завершилася кампанія із захисту кількох місцевих бібліотек, які збиралися зачинити. Комусь могло би здатися, що в цьому немає серйозної проблеми, адже в Україні (станом на 2015 р.) налічувалося аж 16 тисяч публічних бібліотек. Для порівняння, у Німеччині (країні з удвічі більшим населенням) загальна кількість бібліотек усіх типів — не більше 10 тисяч, а у Великобританії — лише 5 тисяч. Звісно, річ не в тому, що українці більше полюбляють читати, велика бібліотечна система — це спадок соціалістичної епохи. 

Народ, який читає найбільше в світі

Радянська влада приділяла величезне значення бібліотекам та іншим способам поширення друкованої літератури з перших років свого існування, і причиною тому була гонитва за «масовим читачем»1Lovell S. The Russian Reading Revolution. Print Culture in the Soviet and Post-Soviet Eras. — London: Macmillan Press, 2000. — P. 28.. Масовим цей читач був не лише через бажану політичну гомогенність і приналежність до «робітничих мас», але й з банальних кількісних причин: усі, хто не вміли, повинні були навчитися читати. Для цього всіх доводилося забезпечувати книжками, а книжки — бібліотеками. Звісно, в перше десятиліття свого існування СРСР ще не був гігантом швидкого будівництва, і просвітникам доводилося шукати альтернативи на кшталт пересувних бібліотек, що могли одночасно обслуговувати декілька сільських районів, або облаштування книгозбірень у зовсім непридатних для цього місцях2Дубровіна Л., Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. — Київ, 2009. — ...continue. Втім, навіть за період з 1921 по 1928 р. кількість бібліотек в УРСР збільшилася з 3 до 10 тисяч, а от напередодні Другої світової війни їх налічувалося вже близько 40 тисяч3Там само. — С. 168..

Радянський плакат, 1929 р. Автор невідомий. Джерело: Російська державна бібліотека. Текст: «Всі до бібліотеки. Кожний батрак, бідняк, колгоспник має стати читачем бібліотеки».

Втрати бібліотечного фонду та знищення будівель бібліотек під час війни були колосальними, відновлення довоєнної кількості книгосховищ відбулося лише на межі 1950-1960-х рр4Онищенко О., Дубровіна Л. Бібліотечна справа в Україні у ХХ ст.: 30-50-і роки // ...continue. Приблизно в цей самий час в СРСР почало особливо розвиватися друкування книг та журналів, величезні наклади та низькі ціни на екземпляри дозволяли поширювати літературу не лише через мережу бібліотек, а й через книгарні та кіоски. При цьому продовжує збільшуватися і кількість бібліотек (у 1965 р. їх зареєстровано вже більше 70 тисяч5Дубровіна Л., Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. — Київ, 2009. — ...continue), а поняття масового читача забувається, натомість йому на зміну приходить популярний міф про найбільш читаючий народ у світі6Lovell S. The Russian Reading Revolution. Print Culture in the Soviet and Post-Soviet Eras. — London: Macmillan Press, 2000. — P. 47.

Поширення телебачення, самвидаву та поява чорного ринку (в т. ч. й книжкового) у 1970-х рр. мали значно зменшити потоки відвідувачів бібліотек.  Характерним для останніх радянських десятиліть є процес централізації бібліотек — йшлося про утворення тісних зв’язків між бібліотеками різних рівнів, підпорядкування локальних бібліотек центральним та утворення єдиної системи управління і розподілу бібліотечних фондів7Дубровіна Л., Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. — Київ, 2009. — ...continue. Така діяльність була спробою оптимізації та підвищення ефективності роботи бібліотек згідно з трьома основними критеріями: агітаційно-пропагандистським, виробничим та загальноосвітнім8Там само. — С. 418.. Ці три поняття є своєрідним ключем до розуміння причин розвитку бібліотечної справи з партійної точки зору: де-юре бібліотеки розглядали як місця політичної індоктринації, підвищення кваліфікації (завдяки читанню спеціалізованої літератури) та додаткової освіти. 

Радянський плакат, 1929 р. Художник: Федір Слуцький. Джерело: Російська державна бібліотека. Текст: «Що цікавить вас перш за все? У бібліотеці багато книжок з питань, що вас цікавлять».

У 1980-х рр. починається процес автоматизації бібліотечної справи, з’являються перші інформаційні ресурси, а за часів Перебудови бібліотеки починають надавати платні послуги9Там само. — С. 428.. У цей час мережа книгосховищ набуває остаточного вигляду, у якому вона дістанеться вже незалежній Україні. Втім, ще з часів перебудови популярність бібліотек серед читачів почала зменшуватися, а наприкінці існування СРСР вони остаточно втратили більшість функцій, покладених на них впродовж попередніх десятиліть. Подекуди відбувається і скорочення бібліотек — щоправда, найбільше українських читалень зникло з мапи України у 1990-х рр.

Якщо у 1981 р. на території України налічувалося більше 26 тисяч публічних бібліотек10Там само. — С. 429., то, як ми вже згадували, у 2015 р. їх було близько 16 тисяч — і, як демонструє ситуація в Херсоні, ініціативи з їхнього скорочення з’являються і сьогодні.

Руки геть від бібліотек  

23 січня 2020 року депутати Херсонської міської ради із запізненням прийняли міський бюджет, зробивши дуже неприємний новорічний сюрприз співробітницям місцевої бібліотечної мережі. Стаття видатків на заробітну плату працівників культури та освіти міста несподівано скоротилася на 4 мільйони гривень, до того ж цьому «подарунку» передував і інший — ще наприкінці 2019 року місцева влада затвердила перелік об’єктів комунальної власності, що підлягатимуть приватизації, і серед них були 4 бібліотеки. Ця інформація облетіла херсонські ЗМІ11Найактивнішим у висвітленні ситуації навколо бібліотек було видання «КавунCity». та викликала хвилю обурення у соціальних мережах. За скромними підрахунками, без роботи могли залишитися до 70 бібліотекарок, а незабаром було опубліковано наказ про скорочення 43 працівниць херсонських бібліотек. Шість бібліотек міста, відтак, залишалися без жодної працівниці і підлягали закриттю. Артем Кияновський, один з депутатів Херсонської міської ради, коментуючи невдоволення містян зазначив: «Бібліотекарі захищають свої робочі місця. Це зрозуміло — отримуєш гроші, в теплі посидів і тебе ніхто не чіпає. За це можна боротися. Але питання в іншому — коли ми сьогодні утримуємо бібліотеки не за рахунок Міністерства культури, а це власні кошти бюджету, виникає запитання: реанімація, дитяча тублікарня або хороше життя для бібліотекарів?».

Ця теза є прикладом доволі поширеної в українських реаліях логіки знецінення культурної сфери, яку особливо часто відтворюють політики, котрі нерідко розглядають видатки на культуру та освіту як своєрідний резерв потенційно зекономлених коштів. Втім, у соціальних мережах та херсонських медіа майже одностайно поставили під сумнів щирість таких заяв. Цю думку поділяє і Любов Буренко, співробітниця Херсонської центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки. Вона переконана, що рішення про скорочення бібліотечного персоналу і закриття бібліотек слугувало передусім фінансовим інтересам групи міських депутатів поточного та попереднього скликань, які обов’язково спробували би приватизувати приміщення зачинених читалень, більшість із яких розташовані у центральній частині міста.

На жаль, ця проблема не є екстраординарною. Як зазначила херсонська журналістка Євгенія Вірлич, паралельно із закриттям бібліотек у Херсоні ідентичні процеси відбувалися у Запоріжжі та Маріуполі, а на думку Любові Буренко, таке періодично стається у більшості українських міст. До того ж зі складнощами зіштовхуються не лише публічні чи освітні бібліотеки, наприклад, у тому ж січні на межі виселення опинилася Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В. Г. Заболотного у Києві — спеціалізована читальня з величезною кількістю унікальних матеріалів. Втім, варто розуміти, що переважна більшість випадків знищення публічних бібліотек в Україні можуть просто не потрапляти до медіапростору і залишатися невідомими.  

У певному сенсі ситуація у Херсоні все ж стала унікальною, бо викликала опір з боку місцевої громади. Спершу самі бібліотекарки намагалися публічно звернути увагу на наявну проблему. Так, 30 січня працівниці Централізованої бібліотечної системи окремою групою долучилися до акції місцевих профспілок проти законопроєкту «Про працю», солідаризуючись з рештою робітників. Паралельно з цим почали з’являтися перші судові позови проти приватизації бібліотек та скорочення їхніх працівниць, зокрема через імовірне недотримання процедури прийняття рішень з боку депутатів. Інформація про ситуацію з бібліотеками почала ширитися місцевими новинними ресурсами й обговорюватися у соціальних мережах, а в фейсбуці з’явився хештег #рятуймохерсонськібібліотеки. Під ним херсонці ділилися своїми думками  щодо поточної ситуації, спогадами чи враженнями про події у бібліотеках, взятими із них та прочитаними книжками, світлинами, зверненнями і навіть віршами.

Профспілковий мітинг 30.01.2020 у Херсоні. Джерело: Південна інформаційна компанія.

20 лютого Міністерство культури, молоді та спорту опублікувало заяву на захист херсонських бібліотек, засуджуючи ініціативу місцевої влади як протизаконну. Рівно через тиждень біля будівлі Херсонської міської ради відбулася акція протесту, де були присутні не лише бібліотекарки, яким загрожувало звільнення, а й їхні колеги, читачі херсонських бібліотек та небайдужі містяни. Мітингарі вимагали від місцевої влади повернути гроші та робочі місця працівницям, припинити знищення культури та провести модернізацію бібліотечної системи міста. Майже звільнені робітниці тримали написи «Вчора я була бібліотекаркою» та пластикові стаканчики і картонні коробки для збирання дріб’язку.

Бібліотекарки на мітингу біля Херсонської міської ради, 27.02.2020. Джерело: Херсон Online.

Зсередини міськради депутатів чекали кілька жінок з книжками та читацькими квитками. Вони намагалися заохотити політиків зареєструватися у бібліотеці, щоправда, ніхто з них до пропозиції не пристав. Паралельно з акцією відбувалася сесія міської ради, одним із питань якої був розгляд впровадження мораторію на закриття бібліотек і звільнення їх працівниць, але збори було зірвано через блокування трибуни. Попри суспільний тиск та занепокоєння міністерства, працівниці бібліотек так і не отримали швидкої та адекватної реакції з боку міської влади, хоча декілька депутатів підтримали їх під час протесту.

Мітинг біля Херсонської міської ради, 27.02.2020. Джерело: Перший регіональний.

Наступною й останньою колективною акцією, що зачіпала проблему бібліотечної мережі міста, стала Феміністична хода, приурочена до Міжнародного дня боротьби за права жінок. Серед вимог ратифікації Стамбульської конвенції, введення шведської моделі боротьби з проституцією та захисту прав жінок з інвалідністю прозвучали й гасла на підтримку поліпшення трудових умов для жінок і захисту бібліотекарок, які на той час досі очікували звільнення. Примітно, що паралельно з ходою активісток, оточених поліцією та противниками маршу, чиновники Херсонської обласної державної адміністрації святкували 8 березня у дещо інший спосіб.

Феміністична хода на честь 8 березня у Херсоні, 8.03.2020. Джерело: Гендер в деталях, автор світлини: В’ячеслав Гусаков.

Поява коронавірусу в Україні та введення карантину остаточно перемістили боротьбу за збереження бібліотек та супутніх робочих місць з площ  до судів та соціальних мереж. 22 квітня Херсонський апеляційний суд розглянув та задовольнив один із позовів, наклавши таким чином арешт на приватизовані приміщення, тимчасово убезпечивши їх від перепрофілювання. Втім, ухвалення значно важливішого мораторію міською радою було відкладене, до того ж на тривалий термін — Херсонська міськрада повернулася до його розгляду лише у вересні, як не дивно, напередодні місцевих виборів. Перше голосування було невдалим, але з другого разу місцеві депутати все ж набрали достатню кількість голосів для накладення мораторію на скорочення бібліотек та персоналу до кінця 2020 року, взявши при цьому зобов’язання знайти необхідну кількість коштів для дофінансування Херсонської централізованої бібліотечної системи.

Хоча це рішення і є важливим та успішним результатом боротьби бібліотекарок і активісток, все ж його важко назвати остаточною перемогою: наступного року ситуація може повторитися, особливо враховуючи те, що зазіхання місцевих депутатів на ці бібліотеки сталися не вперше. Так чи інакше, наразі херсонська громада отримала заслужену можливість перевести подих.

Не проблеми, а можливості

Та чи можна сподіватися на краще? З одного боку, ми всі підозрюємо, що стан мережі українських бібліотек залишає бажати кращого, і для цього є причини. Наприклад, станом на 2015 р. лише 21% українських бібліотек мали доступ до інтернету, не кажучи вже про банальну нестачу коштів та професійних кадрів для всіх. У лютому цього року заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк висловила принаймні дві важливі думки стосовно сучасних публічних бібліотек в Україні: вони мають не лише надавати книжки, а й гуртувати навколо себе спільноти й надавати ширший набір культурних послуг. Щоправда, варто наголосити: ці послуги не мали би носити комерційний характер, натомість має йтися про створення можливостей для дозвілля та освіти будь-кого, зокрема літніх людей та людей з інвалідністю. 

Навіть на прикладі херсонських бібліотек можна помітити, що певні зрушення у цьому напрямку справді відбулися. Наприклад, херсонська Бібліотека-філія №3 двічі на тиждень організовує покази сучасного європейського кіно, зокрема й фестивального, а на її базі функціонує херсонська кіношкола. Херсонська обласна бібліотека імені Гончара проводить сеанси каністерапії — методики реабілітації дітей через контакт зі спеціально навченим собакою, у бібліотеці це Кіміко, що читає з дітьми книжки. У юнацькому відділі центральної бібліотеки регулярно відбуваються збори літературної студії, де люди можуть поділитися одне з одним власною творчістю, не кажучи вже про численні виставки, майстер-класи та зустрічі з авторами у решті читалень. Тим паче херсонські бібліотеки змогли продемонструвати, що точно здатні гуртувати навколо себе спільноту, готову ставати на захист міської культури.

Звісно, навіть у випадку з херсонськими бібліотеками ситуація є далекою від ідеалу. З іншого боку, українські читальні — це рівномірно розподілена мережа безкоштовних публічних просторів. Попри всі проблеми бібліотечної системи, варто визнати, що саме її існування є можливістю забезпечити мешканок та мешканців України широким спектром культурних та освітніх послуг, створити місця для комунікації громад і соціалізації. Тисячі бібліотек можуть стати тисячами місць приємного та безкоштовного дозвілля — і найголовніше, доступного всім, незалежно від соціального статусу та фінансового забезпечення.

Одна з учасниць мітингу бібліотекарок під Херсонською міською радою заявила журналістам, що читає на місяць по 7-8 бібліотечних книжок і, як пенсіонерка, не має можливості купувати таку кількість літератури у книгарнях. Звісно, можна було б запропонувати їй читати лише безкоштовні книжки в електронному форматі, але для цього людину варто забезпечити доступом до інтернету і, що не менш важливо, навчити ним користуватися, і цим також займаються працівниці бібліотек. Існують в Україні й спеціалізовані бібліотеки для незрячих та слабозорих людей — ця мережа налічує 62 бібліотеки з фондом у понад мільйон примірників і обслуговує більше 18 тисяч читачів і читачок.

Процес перетворення українських бібліотек з книгосховищ на культурні простори відбувається вже давно, таку необхідність розуміють навіть в Міністерстві культури, але цей шлях є дуже поступовим і, на жаль, не повсюдним. Становище бібліотечної системи у тому чи іншому місті передусім залежить від місцевої влади, але, як продемонстрував приклад Херсона, громади можуть і мають впливати на рішення місцевих політиків. Для прикладу, останнім часом доволі активно здійснюється реформування публічних бібліотек Львова, заплановане у Стратегії розвитку культури Львова до 2025 року. Одним із принципів цієї стратегії є погляд на міську культуру як на можливості, а не проблеми. 

Оновлена Бібліотека-філія №37 Львівської ЦБС. Джерело: Galinfo.

Можливо, це саме той підхід, якого не вистачило депутатам Херсонської міської ради і не вистачає багатьом із нас — замість питання «Для чого нам бібліотеки?» варто було б задуматися над тим, якими ці бібліотеки можуть бути12Детальніше ознайомитися з можливими шляхами розвитку сучасних бібліотек можна у ...continue.

Стаття опублікована в рамках журналістського проєкту «Некультурний простір». Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Lovell S. The Russian Reading Revolution. Print Culture in the Soviet and Post-Soviet Eras. — London: Macmillan Press, 2000. — P. 28.
2. Дубровіна Л., Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. — Київ, 2009. — С. 145.
3. Там само. — С. 168.
4. Онищенко О., Дубровіна Л. Бібліотечна справа в Україні у ХХ ст.: 30-50-і роки // Бібліотечний вісник. — 2005, №4. — С. 11.
5. Дубровіна Л., Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. — Київ, 2009. — С. 407.
6. Lovell S. The Russian Reading Revolution. Print Culture in the Soviet and Post-Soviet Eras. — London: Macmillan Press, 2000. — P. 47.
7. Дубровіна Л., Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. — Київ, 2009. — С. 417.
8. Там само. — С. 418.
9. Там само. — С. 428.
10. Там само. — С. 429.
11. Найактивнішим у висвітленні ситуації навколо бібліотек було видання «КавунCity».
12. Детальніше ознайомитися з можливими шляхами розвитку сучасних бібліотек можна у матеріалі Анастасії Бобрової.