Ставлення УПА до єврейської меншини

Переклад: Ольга Шевченко

21 вересня у німецькому видавництві Ibidem вийде книга відомого канадського історика українського походження Джона-Пола Химки «Українські націоналісти і голокост». Книга присвячена діяльності ОУН та УПА в часи німецької окупації (з 1941 по 1944 роки) та причетності цих організацій до масових вбивств єврейського населення. Ця тема є надзвичайно контраверсійною в українській історіографії, тож для відновлення повної картини подій автор звертається до документів, виданих самими ОУНівцями, німецьких, радянських джерел, а також до спогадів як українських націоналістів, так і євреїв, яким вдалося вижити.

«Політична критика» публікує переклад фрагменту книги про ставлення УПА до єврейських меншин, який нам люб’язно надав автор.

За рік до створення бандерівської УПА ОУН(б) виявила, що її причетність до масових убивств німцями євреїв перетворилася на обтяжливу обставину на міжнародній арені. Дещо нерішуче розірвавши зв’язки з німцями на початку 1942 року, рух мав ще попрацювати над створенням привабливішого для західних союзників образу. У квітні 1942 року Друга конференція ОУН постановила: «Не зважаючи на негативне відношення до жидів як знаряддя московсько-большевицького імперіялізму, вважаємо за недоцільне в сучасний момент міжнародної ситуації брати участь у протижидівській акції, щоб не стати сліпим знаряддям в чужих руках і не відвернути увагу мас від головних ворогів»¹Poliszczuk, Integralny nacjonalizm ukraiński, 3:220, цитата з DARO, фонд R-30, опис 1, справа 10; опис 2, справа 1. … Continue reading. Попри це, влітку 1942 року з нагоди першої річниці проголошення відновленої української державності ОУН(б) поширила на Західній Україні листівку, в якій пишалася «партизанськими діями» організації минулого літа й участю у фізичному знищенні «московсько-жидівського окупанта»²Кентій, «Нариси», 135..

У жовтні 1942 року ОУН(б) провела у Львові свою першу військову конференцію. Документи безпосередньо з цієї конференції не збереглися, однак звіт про її рішення потрапив до рук радянських органів безпеки через інформанта — члена ОУН. Конференція постановила, що всі поляки мають бути виселені з території України, забравши з собою частину майна. Ті, хто відмовилися б їхати, мали бути знищені. Це стало би початком великої етнічної чистки поляків, яка забрала би десятки тисяч життів. Щодо єврейського населення конференція ухвалила таке: «Евреев не следует уничтожать, но выселить их с Украины, дав им возможность кое-что вывезти из имущества. Считаться с ними нужно, потому что они имеют большое влияние в Англии и Америке»³Шаповал, «Про визнання і знання», 18, посилаючись на ГДА СБУ, Київ, фонд 13, справа 372, … Continue reading. ОУН давно вважала, що євреям належить непропорційно великий контроль над зовнішньою політикою демократичних країн⁴Див. вище, xx. Більше на цю тему див. у Химка, “What Were They Thinking”, особливо в розділі … Continue reading, і це переконання зберігалося ще довго після війни⁵Див. нижче, xxx. Як у 1997 році писав у своїх спогадах мельниківець Микола Куделя, … Continue reading.

Саме в цьому контексті орієнтації на Америку та Британію слід розуміти зміни у програмі, прийняті ОУН(б) на Третьому надзвичайному великому зборі 21-25 серпня 1943 року у Золотій Слободі (пол. Słoboda Złota) — селі на південний захід від Тернополя. На цей час німці зазнали поразок під Сталінградом і Курськом, від якого залишалося менше 150 кілометрів до кордону Української РСР. Західні союзники були єдиною надією націоналістів, тож для актуалізації можливості американської та британської допомоги у їхній справі слід було дещо прикрасити програму. Матеріали й рішення Третього надзвичайного великого збору поривали з колишніми позиціями ОУН і встановлювали рівні права для національних меншин Української Держави, хоча й докоряли пасивності євреїв під час Голокосту:

«Український нарід, який не хоче себе дати безборонно вирізувати на жидівський лад, мусить зазіханням большевицьких імперіялістів протиставитися організовано і збройно […]
I. Програмні постанови... У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти […] за новий державний порядок та новий соціяльний лад […]
11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й по змісту національну культуру.
12. За рівність всіх громадян України, незалежно від їх національности, в державних та громадських правах та обов’язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок.
ІІ. Політичні постанови [...]
14. Національні меншини України, свідомі спільної долі з українським народом, борються разом з ним за Українську Державу!»6Гунчак і Сольчаник, «Українська суспільно-політична думка», 3:64-71. Матеріали … Continue reading

Заяви не збігалися з діями. Проголошуючи рівні права для національних меншин, ОУН(б) водночас масово вбивала цивільних поляків на Волині. Офіцер УПА Юрій Стельмащук під час допиту в Рівненському НКВС 20 лютого 1945 року зізнався в такому:

«29 и 30-го августа 1943 г. я с отрядом, численностью в 700 вооруженных бандитов, по указанию Командующего Военного Округа “ОЛЕГА”7«Олег» — позивний Миколи Якимчука, командира воєнного округу УПА «Турів»., вырезал поголовно все польское население на территории Голобского (пол. Hołoby), Ковельского, Седлещанского (пол. Siedliszcze), Мацкевского и Любомльского (пол. Luboml) р-нов, разграбив все их движимое и спалив все их недвижимое имущество.
Всего в этих районах я за 29-е и 30-е Августа 1943 г. вырезал и перестрелял свыше пятнадцати тысяч мирных жителей, среди которых были старики, женщины и дети.
Делали мы это таким образом:
Согнав поголовно все польское население в одно место, окружаем их и начинаем резню. После того, когда оставалось ни одного живого человека, вырывали большие ямы, сбрасывали туда все трупы, засыпали землей и, дабы скрыть следы этой страшной могилы, зажигали над ней большие костры и уходили дальше.
Так мы переходили из села в село, пока не уничтожили все население — свыше 15 тысяч человек.
Весь скот, ценные вещи, имущество и продукты мы забирали, а постройки и прочее имущество сжигали»8USHMM RG-31.026, котушка 37, кадри 199-200; ЦДАГО, фонд 1, опис 22, справа 861, фф. 42-43. Поліщук в … Continue reading.

Липень і серпень 1943 року насправді були місяцями найінтенсивніших етнічних чисток поляків на Волині — ймовірно, на цей час припало більше половини тогорічних масових убивств⁹Владислав Сємашко та Ева Сємашко оцінюють загальну кількість убитих на Волині в … Continue reading. Ставлення ОУН-УПА до поляків свідчить, наскільки мало стосунку до реальності мали положення серпня 1943 року щодо прав національних меншин.

Перш ніж звернутися до проявів ставлення УПА до єврейської меншини, слід окреслити дві прогалини. Першу з них означив найбільш концептуально орієнтований історик України — Іван Лисяк-Рудницький. Заперечуючи твердження ветерана ОУН Мирослава Прокопа про те, що в 1943 році і надалі ОУН(б) не була ксенофобною та шовіністичною, Рудницький зазначив:

«Як усі знаємо, в Україні сталася під час німецької окупації безпрецедентна трагедія: поголовний геноцид єврейського населення. Відповідальність за цей страхітливий злочин падає на німецький нацистський режим, хоч не можна заперечити, що допоміжну ролю зіграли теж деякі українці (органи місцевої адміністрації, “українська” поліція). Хто ж був покликаний запротестувати в імені українського народу проти гітлерівського злочинства? В тодішніх умовах це могло зробити тільки націоналістичне підпілля, що діяло незалежно від окупаційної влади. Чейже ОУН, особливо бандерівська, відбувала нелеґальні конференції, проголошувала різні деклярації, видавала безцензурну пресу тощо. Таким чином, не було ніякої об’єктивної перешкоди, щоб ОУН(р) не могла засудити геноциду євреїв та перестерегти українців перед співучастю в нацистських звірствах. Є ситуації, коли не вільно мовчати, бо той, що має змогу протестувати й цього не робить, цим показує, що він згоджується. Мовчанка оунівського табору в обличчі трагедії українського єврейства дуже промовиста»10Рудницький, «Націоналізм і тоталітаризм», с. 85..

Інша варта уваги прогалина полягає в тому, що ОУН-УПА так і не створила організацію на кшталт «Жеґоти» (польських підпільників, які допомагали єврейському населенню).

Антисемітські висловлювання і надалі з’являлися в різних текстах, пов’язаних із ОУН(б). У серпні 1943 року бандерівці випустили листівку до українців Холмщини та Підляшшя, у якій стверджували: «…для нищення українського народу відвічний ворог України Москва шле ватаги циганів, москалів, жидів і іншої наволочі – т.з. “червоних партизан”»¹¹Сергійчук, «ОУН-УПА в роки війни», с. 366.. Надрукована на одній сторінці листівка від 31 грудня 1943 року зверталася до волинської молоді із закликом припинити ставитися до східноукраїнців із недовірою, адже вони теж беруть участь у національній боротьбі. Як стверджувалося в листівці, одна з причин низької національної свідомості східняків у тому, що вони провели чверть століття «у жидівсько-більшовицькому рабстві». Видається, що ця листівка була не офіційною, а радше написаною кимось зі Східної України, хто служив в УПА¹²Ворон, «Друзі українці». USHMM RG-31.017M, котушка 1; ДАРО, фонд 30, опис 1, справа 16, ф. 52.. (У цей час ОУН(б), особливо її молодіжна організація, масово вбивала військовополонених зі Східної України.) Далі з’являлися антисемітські пісні. Ось така пісня на мотив популярної народної «І шумить, і гуде» увійшла до збірки пісень та поезій від 20 травня 1944 року:

І шумить, і гуде, ось повстанець іде —
Тікай, тікай, вражий жиду [sic], бо загинеш, як найде.
Озирається жидяк і не знає, що то є,
А повстанець український вже по спині його б’є.
Україна не для вас, утікайте, жидяки,
В Україні нашій славній запанують козаки.
Чи то лях, чи москаль, чи румун, чи німак —
Всі покинуть Україну, як скоштують наш кулак13ДАРО, фонд R30, опис 2, справа 108, ф. 57..

УПА вела облік євреїв, що залишилися на підконтрольній їй території. Звіти коменданта терену «Іскра» містять згадки про «около сотні» євреїв у середині вересня 1943 року та «около двохсот» — на кінець місяця. У рапорті з воєнного округу Заграва від середини жовтня йдеться про таке: «Банда місцевих і жидів у числі до 60 осіб переважно зле озброєних крутяться в околицях Озерська [пол. Jeziersk] і Сварицевич [пол. Swarycewicze]» (населені пункти на північ від Сарн, майже на кордоні з Білоруссю)¹⁴«Звіт команданта воєнного терену “Іскра” Невмирущого за час від 12.08 по 12.09.1943», … Continue reading.

Кілька джерел різного походження свідчать про усний наказ службі безпеки ОУН та УПА вбивати знайдених євреїв. На початку серпня 1943 року всіх членів СБ ОУН зібрали на з’їзд у селі Дядковичі (пол. Diatkowicze) приблизно за п’ятнадцять кілометрів від Рівного. За свідченнями про радянські звірства Миколи Слободюка від 13 квітня 1944 року, службі безпеки наказали «уничтожать всех “врагов УПА”, под последним подразумевать всех поляков, чехов, евреев, комсомольцев, офицеров Красной Армии, работников милиции и всех мало мальски симпатизирующих советской власти украинцев»¹⁵Росов, «Чем занималась СБ ОУН». Див також McBride, Contesting the Malyn Massacre, 18.. Інший член УПА розповів слідчому з НКВС, що навесні 1943 року його загін отримав завдання «убивать и грабить всех поляков и евреев на территории Дедеркальского района»¹⁶«Протокол допроса Вознюка Федора Ирадионовича», https://szturman.livejournal.com/270073.html (доступ … Continue reading. Існує й польське свідчення про наказ убивати всіх поляків, євреїв і комуністів довкола Кисилина (польськ. Kisielin), що на схід від Володимира-Волинського, та по всій Україні. Автор свідчення почув про це від друга-українця, який годував його з родиною, коли ті переховувалися в лісі¹⁷Siemaszko і Siemaszko, Ludobójstwo, 1:150.. Деякі документи, створені самою ОУН-УПА, розповіли про те саме. У блокноті оперативника СБ ОУН від 12 липня 1943 року читаємо: «Всі відділи, які не є підпорядковані УПА, їх ми ліквідуємо як опортуністів. Всі нац. меншини»¹⁸ДАРО, фонд R30, опис 2, справа 15, ф. 127.. Імовірно, це нотатки із навчання для новобранців служби безпеки ОУН. Наказ командування ОУН до СБ ОУН (без дати, але, ймовірно, виданий у кінці 1943 року) приписує персоналу з безпеки зняти однострої, тризуби, «всі блискучі цяцьки. СБ тепер у підпіллі… 8. Повернути до конспірації. 9. Людей, на яких є матеріали, без повідомлення ділового зверхника невільно стріляти крім жидів, ляхів і німців»¹⁹Поліщук у Integralny nacjonalizm ukraiński, 4:420, цитує ДАРО, фонд R30, опис 2, справа 15, фф. 53-54.. Звіт Тимофія Строкача, начальника штабу українського партизанського руху, від 21 січня 1944 року зазначає, що партизани перехопили рапорт агента СБ УПА під кодовим іменем «Жбурт» (дата не вказана). У рапорті Жбурт писав: «Ранее СБ издала приказ — всех жидов неспециалистов конспиративно уничтожить, чтобы жиды и даже наши люди не знали, а пускали пропаганду, что ушел [sic] к большевикам»²⁰Кентій, «Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля», книга 1, с. 126. Оригінал … Continue reading. 11 березня 1944 року, коли радянські війська ще не захопили всю Волинь, але завоювали Луцьк і Рівне, СБ ОУН на Волині видала наказ «негайно ліквідовувати комуністів і жидів»(Motyka, Ukraińska partyzantka, 293-94, цитує ЦДАГО, фонд 3838, опис 1, справа 57, ф. 6. Наказ підписав «Беркут».)). Інший документ наказував «нищити НКВС-ників, інформантів, жидів і поляків»²¹Motyka, Ukraińska partyzantka, 294, цитує ЦДАГО, фонд 1, опис 23, справа 928, ф. 190..

Існувала також вказівка вбивати всіх, хто переховував євреїв. У вже процитованому блокноті оперативника СБ ОУН також читаємо: «За переховування жидів і поляків каждий буде розстріляний»²²ДАРО, фонд R30, опис 2, справа 15, ф. 126.. Вцілілий єврей згадував події в селі Старики (пол. Staryki) на південний схід від Радивилова у Рівненській області:

«Бандерівці погрожували селянам, що вб’ють їх, якщо ті допомагатимуть євреям. Ми з Ландау жили в добросердого селянина. Ми плели капелюхи і платили за проживання… На Пасху 1943 року відбулася велика конференція бандерівців у селі Тинне [на південний схід від Сарн у Рівненській області]. Наш господар також відвідав конференцію, хоча й не був бандерівцем. Ми з Яковом пішли до села подивитися на святкування Пасхи. Ми відчули, що багато молодих людей причаїлися в засідці і чекали на нас. До свого прихистку ми повернулися кружним шляхом. Наш господар прийшов пізно ввечері, нажаханий. Він розповів нам, що на конференції один бандерівський офіцер виголосив промову, в якій попередив: нікому, хто переховує євреїв, це просто так не минеться»23Агарон Ліфшиц, «Боротьба за життя», https://www.jewishgen.org/yizkor/rokitnoye/rok317.html (доступ 1 квітня … Continue reading.

У двох спогадах вцілілих євреїв згадується, що у Кременецькому районі бандерівці вбивали українців, зокрема священика, який прихистив євреїв²⁴Бецалель Шварц, «Голокост», https://www.jewishgen.org/yizkor/kremenets/kre231.html (доступ 26 березня 2020). … Continue reading.

Є кілька (зовсім небагато) ознак протилежних тенденцій, які можна пов’язати радше з політичним керівництвом ОУН(б) на Галичині (Миколою Лебедем та іншими), ніж із військовим і безпековим командуванням на Волині (Дмитром Клячківським та іншими). У попередніх розділах я вже зазначав, що деякі бандерівці зверталися до української поліції із закликом утриматися від участі в акціях проти євреїв²⁵Див. вище, xxx.. Наказ Верховного командування УПА від 1 листопада 1943 року закликав пропагандистів поширювати звістку, що в майбутній українській державі до євреїв ставитимуться як до повноправних громадян. У наказі містилася рекомендація ініціювати обговорення цієї теми із євреями, які співпрацювали з УПА як лікарі або інші фахівці. Ґжеґож Мотика вбачав у цьому початок зміни у ставленні до євреїв, але я підозрюю, що в цьому випадку зміни обмежувалися цариною пропаганди²⁶Motyka, Ukraińska partyzantka, 295-96. Під час допиту крайовий провідник УПА Федір Воробець … Continue reading. Нам доступний зошит із конспектом такого собі Михайла Сменчака, який проходив курс політичної підготовки ОУН чи УПА 1943 року на Волині. На дванадцятому занятті йшлося про «наше відношення до національних меншостей». Щодо євреїв він занотував таке: «Жидів уважаємо агентами Московського імперіялізму, колись царського, а тепер пролетарського. Але раніше треба бити москалів, а потім жидівських недобитків»²⁷USHMM RG-31.017M, котушка 1; ДАРО, фонд 30, опис 2, справа 82, фф. 36v-37. Рукописна розшифровка … Continue reading. Лист із інструкціями керівництва ОУН(б) політичним референтам надрайонів від 8 січня 1944 року стверджував просто: «Проти жидів не виступаємо»²⁸Сергійчук, «ОУН-УПА в роки війни», 379.. Цей документ призначався для внутрішнього користування.

На початку липня 1944 року, всього за кілька тижнів до нового завоювання Галичини радянськими силами, ОУН(б) провела установчий з’їзд Української головної визвольної ради (УГВР). Армстронґ назвав програму УГВР «сумішшю соціального егалітаризму та романтичного авторитаризму, який характеризував нову ідеологію ОУН(б)»²⁹Armstrong, Ukrainian Nationalism, 119.. «Універсал» новоствореної організації проголошував: «Всі національні меншини, що живуть на українських землях, закликаємо включатись в українську визвольну боротьбу. Їм забезпечуємо повні громадські права в українській державі». «Платформа» організації до того ж обіцяла «забезпечення всіх громадянських прав усім національним меншостям в Україні»³⁰Гунчак і Сольчаник, «Українська суспільно-політична думка», 3:99, 102. Англійські … Continue reading. Юрій Стельмащук, вищий командир УПА і заступник крайового провідника ОУН на Волині, розповів своїм радянським поневолювачам, що УГВР вигадали лише для того, аби ввести в оману громадську думку демократичних країн. «Никакой организации УГВР не существует… УГВР существует только на бумаге, в оуновской печатной пропаганде»³¹USHMM RG-31.026, котушка 37, кадр 205; ЦДАГО, фонд 1, опис 22, справа 861, ф. 48.. Як зазначалося раніше в цій книзі, в еміграції деякі пов’язані з УГВР постаті розірвали стосунки з бандерівською фракцією і змогли використати свою демократичну програму, аби здобути прихильність американського ЦРУ, яке підтримувало їхні публікації³²Див. вище, xx.. В українському підпіллі також були пропагандисти ОУН-УПА, які після радянського відвоювання просували більш демократичну й суспільно свідому лінію УГВР³³Їхні дописи включено до праці Potichnyj and Shtendera, Political Thought..

Унікальне джерело, яке проливає світло на ставлення до національних меншин, — щоденник воїна УПА на ім’я Олександр Повщук³⁴USHMM RG-31.026, котушка 1; ЦДАГО, фонд 7, опис 4, справа 344. Я опублікував велику добірку … Continue reading. Він почав вести свій щоденник 17 вересня 1939 року, коли радянські війська захопили Волинь, і закінчив його 3 серпня 1944 року — ймовірно, незадовго до своєї смерті. Коли він завів щоденник, йому було сімнадцять. За радянської влади він здобув середню освіту, а за нацистів почав працювати вчителем у Пирятині. Уперше з’явившись на його життєвому обрії, УПА геть не справила на нього враження. 30 квітня 1943 року він написав у своєму щоденнику:

«Сиджу і серце стискається від того, як погляне на свій народ […] Замість того щоб битись зі своїм відкритим і опасним ворогом, б’ють поляків. Перше працювали 41 р. німцям — шкодили більшовикам, пішли за німцем проти світу напр. Америки де є українські міліонери і змогли б помогти. Тепер і світова преса оплямила українців і німець душить»35Химка, “Refleksje,” 183. Також див. вище, xxx..

Через два тижні, 15 травня, Повщук напише:

«Всі поляки виїжджають зі своїх помешкань в міста та пишуться в поліцію, решту вивозить німець до свого краю. Тепер не зобачиш ні одного поляка, щоб мешкав на селі. Наша партизанка гонить і нищить їх. […] Бувають випадки, що проїжджають партизани, німці їх не чіпають. Ця політика мене дивує і я проти такої тактики боротьби. Життям мирного польського населення не здобудеш собі незалежності, коли ворог стоїть незачіплений, гине натомість дві поневолені нації. Хотівши знищити [поляків], то всетаки не тепер. Люди по селах не сплять один одного боїться»36Химка, “Refleksje,” 184..

Допис від 20 червня: «Ввечір за селом запалили польські хати. Їх скрізь палять. Поляка не побачиш ніде в селі»³⁷Там само..

Але пізніше того ж літа його записали до УПА, як і багатьох інших молодих волинян. Повщуку здавалося, що його віддали до УПА багатші односельці, аби позбутися такого вільнодумця. Після призову він переглядає своє ставлення до деяких речей. Змінився його лексикон: тепер він пише не про «німців», а використовує термін «німак», нещодавно запроваджений ОУН(б). Лише в серпні 1944 року, коли німці покинули Волинь, поступившись місцем радянським військам, він читає текст програми, прийнятої на Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) минулого року. Звісно, такі офіційні програмні документи не одразу потрапляли до рук рядових воїнів УПА. Повщук був у захваті. 5 серпня 1944 року він написав у щоденнику: «На загал скажу таке, що по всіх духовних моїх невдоволеннях і стихійних виступах проти неправди успокоює мене чудова випрактикована життям програма ОУН. Тут шовінізму нема, як більшовики кажуть. Всі меншини мають рівні права в Українській державі». Далі він перераховує всі соціальні блага, які програма обіцяє жінкам, робітникам і селянам. «Я тільки вспом’янув, що за такі стремління боротись і гинути — це святість. [Місцеві націоналісти] гадали, що Україна для українців проти чого я був проти. […] І програма написана на ІІІ з’їзді ОУН є у мене свята, за яку варто гинути»³⁸Там само, с. 186-87..

Однак того ж дня він написав, що, хоча дискримінації за національною ознакою бути не повинно, зовсім інша справа — «коли нація намагається оволодіти нами і порабатити напр. поляки живуть на нашій землі і творять організації і на з’їздах своїх обговорюють і торгуються за нас, як за худобу-тяглову силу». Докорінно змінилося ставлення Повщука не лише до місцевих поляків: у своєму щоденнику він почав писати про євреїв, чого раніше не робив. 1 серпня 1944 він пише про голод серед робітників і колгоспників у СССР. «Оце наслідки жидівської політики». Залякані і змушені мовчати українські селяни не могли чинити опору реквізиції зерна державою. «…І Мойше візьме стільки, скільки можна взяти (щоб зосталось колгоспникові, щоб не вмер)». Саме євреї знаходили «підлизувачів», які долучалися до стахановського руху. Євреям спало на думку посилати піхоту в атаку на німецькі танки «Тигр». Колишній дарвініст і атеїст Повщук, загартований у боях, переосмислює своє ставлення до релігії. Проте «я в старий заповіт не вірю і вірити не буду бо це жидівська брехня». Бог Старого Заповіту посилав Єшуа в бій і допомагав убивати по 2000 неєвреїв. «Але це не свідчить, що вже нема Бога. Не обов’язково жиди могли знати чи не знати чи є бог. А як знали, то так само не могли зрозуміти як і ми, а уявляли і пристосовували [божество], як їм було потрібно і до чого їм було потрібно»³⁹Там само, с. 188-89.. Авжеж, рік у лавах УПА до невпізнанності змінив світогляд молодого вчителя-солдата.