Sweet home Америки: як передмістя перестало бути квінтесенцією американської мрії

Ілюстрація: Валентина Петрова

З 2000-х років американські передмістя — відомі на весь світ знакові простори, що символізували втілення американської мрії та заможності країни — зазнають суттєвих змін. Новою реальністю є зменшення середнього класу, доступу до соціально важливих послуг освіти, медицини та житла і ріст бідності з появою харчових пустель (food desert). Передмістя США відображають складні загальнонаціональні економічні та соціальні процеси поляризації американського суспільства і зростання соціальної напруги. У цій статті я аналізую причини їхньої трансформації, розглядаючи мінливість історично сформованих в американському суспільстві культурних світів, таких як місто — передмістя — сільська місцевість і демократи — республіканці. Американський досвід — це приклад для України, чого не варто повторювати, особливо у сфері містопланування та політики регіонального розвитку. 

Три Америки в часі та просторі і соціальна напруга між ними

Коли я планував відвідати Чикаго, одна знайома сім’я — мешканці класичного американського передмістя заможного класу — попереджала, щоб я був дуже обережний у місті, адже воно, на їхній погляд, небезпечне. Після багатьох історій про злочинність і заворушення, немало з яких я дізнався з телебачення, я усвідомив існування в США культурного поділу між містом, передмістям (suburbs) і сільською місцевістю, а також наявність взаємних фобій — особливо між двома першими. Америка більш ніж одна. 

Міста — ліберальні, толерантні, мультикультурні, високоосвічені, прогресивні, інноваційні й екологічно свідомі. Вони традиційно голосують за «синіх», тобто демократів. 

Сільська місцевість — віддалена від урбанізованих районів, консервативна, релігійна, здебільшого менш освічена, нетолерантна до всього «іншого» (особливо до іммігрантів), не визнає глобального потепління і традиційно голосує за «червоних» (республіканців). Це, якщо узагальнювати, величезний простір між щільно заселеними східним і західним узбережжями Атлантичного та Тихого океану. Його розмір приїжджі — та й самі американці — часто недооцінюють, а згадують лише тоді, коли потрібно дістатися автомобілем від, наприклад, Нью-Йорка до Сент-Луїса. Така поїздка — подолання 1500 км — займе близько 14 годин їзди без зупинок. За європейськими мірками це рівнозначно подорожі від Варшави до Парижа, тобто проїхати доведеться через майже весь Європейський Союз. А це навіть далеко не половина США. Якщо рухатися далі на захід від міста Сент-Луїса, яке зі своєю химерною та гігантською аркою біля річки Міссісіпі вважається воротами Заходу (West) як культурного регіону, відстані стають ще більшими і починають нагадувати вже не Європу, а простори Росії за Уралом. Щоб потрапити до Сан-Франциско, потрібно подолати ще 3000 км.

Поділ на міста та сільську місцевість ускладнюється наявністю расово й економічно сегрегованих кварталів у містах і донедавна багатих, однорідних передмість так званої «одноповерхової Америки». Свою різноманітність вносять і регіональні культурні відмінності, пов’язані з історією колонізації континенту, його господарського освоєння та потоками міграції — як внутрішньодержавної, так і зовнішньої. Наприклад, на півдні штату Іллінойс наявна культура німецьких емігрантів Середнього Заходу (Midwest), релігійність і консервативність Півдня (South) та повільний ритм життя і дух свободи Заходу (West). Також наявний культурний вплив інших держав, як-от Мексики, Канади, Японії, Китаю, країн Карибського басейну чи країн походження найбільшої кількості емігрантів останньої хвилі імміграції — держав Латинської Америки та Азії.

Тема контрасту між американським містом і сільською/фермерською місцевістю та прірви між їхніми цінностями постала однією із центральних в обговоренні несподіваної перемоги Трампа на президентських виборах 2016 року. Проте в описі ціннісних розбіжностей американського суспільства мене стурбував спрощений і вузький поділ на місто та сільську місцевість, демократів і республіканців, бідних і багатих, який не враховує складних змін, що відбуваються у передмістях. Географія цінностей США — роздвоєння американського суспільства на міста і сільську місцевість з їхніми культурними відмінностями та світоглядами — має давню історію ще з кінця XIX століття та стає дедалі складнішою через зміни, що відбуваються у передмістях. Як я покажу нижче, просторовий перерозподіл цінностей «місто — село» дає привід говорити про зростання різноманітності у передмістях через довготривалі і суперечливі економічні процеси поляризації. Передмістя з 1990-х, а особливо у 2000-х роках змінюють своє обличчя. Зокрема, йдеться про зменшення доходів його постійних мешканців і мешканок, приплив іммігрантів, менш заможного класу починаючи з 1980-1990-х з депресивних центральних міст. Відбувається також паралельний процес втечі білих і бізнесу у нові включені до міст території (incorporated urban land), а останнім часом і в центральні міста, а також зменшення надходжень до місцевого бюджету та погіршення інфраструктури і сфери послуг, особливо в освіті. Культурні та ціннісні межі між містом і передмістям більше не є чіткими, як це було у післявоєнні роки. З 2000-х років ця межа стає дедалі більше розмитою. Як показують президентські вибори 2020 року, передмістя є дедалі більш політично мінливими. Якщо раніше мешканці та мешканки передмість традиційно підтримували республіканців, визначальною для перемоги кандидата від демократів Байдена були саме голоси передмість, що динамічно змінюються. 

У загальноамериканському масштабі відбувається значна регіональна економічна поляризація, зменшення середнього класу та, відповідно, зростання нерівномірного доступу до соціально важливих послуг житла, освіти, медицини, а також погіршення інфраструктури. Це, у свою чергу, робить вклад у поляризацію і самого суспільства, поширення протестних настроїв, ріст підтримки популістських кандидатів у президенти та посилення їхньої радикальності. Економічні процеси у США після 1980-х років, перехід на неоліберальну форму капіталізму та великі регіональні диспропорції у розвитку належать до ключових факторів, що визначають теперішній стан американського суспільства.

Народження нації передмістя — ідилія для привілейованих і виключення для решти

Деякі дослідники стверджують, що американці впродовж ХХ століття були антиміськими, інші — що це перебільшення і більш правильно говорити про їхнє амбівалентне ставлення до міст. Американська нація історично є досить сільською, що проявляється у любові до природи, відкритого простору, незалежності, свободи (зокрема пересування на великих потужних автомобілях) та в сильному індивідуалізмі. Цьому сприяли наявність у минулому фронтиру, великих відстаней та менш підвладних центральній адміністрації районів. Проте, як стверджує Роберт А. Борегард у книжці «Коли Америка стала передміською», американці люблять міста через їхню культурну символічність і розваги, музеї та спортивні команди, за які вони вболівають. Проте саме маленькі міста стали для американців ідеальними просторами поєднання сільського та міського способів життя. Ці вподобання були основою для ідеї масової післявоєнної субурбанізації у 1940-х–1970-х роках і створення всім відомої «одноповерхової Америки». 

Культурні та ціннісні розбіжності між містом і селом сформувались досить давно та є глибоко вкоріненими у свідомості американців. «Війна» між ними виникає вже у кінці ХІХ століття під час швидкої індустріалізації й урбанізації. Просторова структура індустріального міста у кінці ХІХ — на початку ХХ століття складалася з центральної частини — даунтауну (центральний діловий район), що був економічним, політичним і культурним центром міста та регіону, і його окраїни — переважно бідних кварталів працівників заводів та фабрик. З розвитком кінного, а потім електричного трамваю виникають перші передмістя з заможними мешканцями та мешканками. Напруга між містом і селом у цей час була спричинена притоком мігрантів і мігранток — як зовнішніх, так і внутрішніх із сільської місцевості, а також поганими умовами життя та ростом соціальних проблем у містах. Почали з’являтися громадські ініціативи й організації, що популяризували сімейні цінності та важливість єдності місцевої спільноти. Будинок і володіння житлом, а не його орендування, було центральним аргументом для вирішення проблем. Як наголошує Браян МакКейб, саме в цей час посилився вододіл між сільським способом життя з «моральними» сімейно орієнтованими власниками будинків, які брали участь у громадському житті і робили вклад у розвиток нації, та міським «аморальним» життям орендарів нерухомості зі слабким включенням у громаду. Ідеологію переваги володіння будинком активно підтримували як громадські активісти й активістки, так і газети, реклама і брошури. Під час Великої депресії у 1930-х роках з ростом безробіття та соціальних проблем взаємні упередження міста і села ще більше посилилися. 

У післявоєнні десятиліття відбулася форсована федеральним урядом субурбанізація найбільших міст і поява масового, загальнонаціонального та стандартизованого феномену передмістя. У цей час також зростають міста сонячного поясу¹Сонячний пояс (Sunbelt) — регіон у Сполучених Штатах, виділений на основі кількості … Continue reading (sunbelt cities). Федеральна влада надавала субсидії та спрощені іпотечні кредити білим американцям — особливо тим, які повернулися з війни — для придбання житла у передмісті. Це була спланована програма — центральний рушій розвитку економіки після Великої депресії поряд із будівництвом федеральної системи швидкісних автострад (Interstate Freeway System). Період з кінця 1940-х до 1960-х років вважають «золотою добою» американських передмість для білих американців та американок і появи високої частки середнього класу у передмістях та в загальнонаціональному масштабі. 

Основою ландшафту передмістя були переважно типові односімейні будинки (tract housing), порівняно дешеві та швидкі у спорудженні з використанням префабрикатів. Технологію придумав девелепер Вільям Левітт, за що його називають батьком сучасного американського передмістя. У 1980-х роках з’являються також однотипні, але більші за розміром будинки у стилі «Макменшн» (McMansion), що зараз вважається зневажливою назвою для масових і стандартизованих будинків мешканців і мешканок вищого середнього класу передмістя, у яких немає смаку. 

Крім того, передмістя мають особливе автомобілецентричне планування: широкі дороги, значну кількість розв’язок та автостоянок, проїзди у комерційних закладах (drive-through) та тупикові вулиці (cul-de-sac). Це нове середовище мало чіткі правила забудови з вимогами, подібними до наших ДБН (державних будівельних норм) — наприклад, щодо величини площі автостоянок біля закладів торгівлі, ресторанів, шкіл та адміністративних будівель. Скажімо, кампус Університету Південного Іллінойсу в Едвардсвіллі (Southern Illinois University Edwardsville), у якому я навчався, був спроєктований у 1950-х і за площею належить до п’ятірки найбільших кампусів у Штатах з автомобілецентричним плануванням. Він розташований за містом і має власну двополосну кільцеву дорогу, а здоровезні автостоянки, які добре видно на Google Earth, займають площу в кілька разів більшу, ніж самі будівлі університету. Перехід від одного корпусу до іншого — це подолання автостоянок з величезною кількістю автомобілів по розпеченому сонцем асфальту. Проте найближчим часом університет планує провести реновацію кампусу — ліквідувати внутрішні автостоянки, перетворивши їх на громадський простір. Залишаться лише зовнішні паркувальні місця. 

Політика автомобілецентричності позначилася і на якості громадського транспорту, зокрема залізничного. Залізничний вокзал Сент-Луїса, який у першій половині ХХ століття був переповненим і жвавим, у 1978 році перестав використовуватись за призначенням, а в 1980-х був перероблений для потреб готелю. Під ангарами постав торговий центр, проте дух вокзалу і його основна структура збереглася. Новий вокзал за розміром нагадує вокзал Самбора, але він тут ще менш жвавий. Залізничний транспорт у Штатах повільний, та ще й недешевий. Дорога з Сент-Луїса, штат Міссурі, до Тусона, штат Арізона, у 1882 році займала 2 дні і 4 години (52 години), а у 2016-му до Тусона можна добратись за 43 години — і цим сказано все про стан залізничного транспорту в США. Amtrak — державна компанія, яка обслуговує залізничний транспорт — не знає, як себе позиціонувати в домінантній автомобільній культурі Америки. 

• 

Станом на 1960-ті роки США перетворилися на найбільш субурбанізовану країну світу, де в передмістях живе більше людей, ніж у центральних містах (central city або core city). Передмістя також стали центрами нечуваного до цього споживання речей і сервісів. Водночас центральні міста отримали набагато менше уваги з боку федеральної влади. Тоді як передмістя у проєкті уряду були «зарезервовані» за білими американцями, центральні міста перетворилися на центри бідності, концентрації мігрантів та афро-американців, але також і людей мистецтва — художників, музикантів, письменників тощо. Програми створення доступного житла у 1950-х роках для малозабезпечених груп людей у центральних містах зазнали краху через погану продуманість. Випадок кварталу багатоповерхового житла Прюїтт-Айгоу у Сент-Луїсі та його знесення у середині 1970-х років став цьому символом. Політична сила центральних міст з активними громадськими просторами та культурним різноманіттям після 1940-х років почала спадати через вливання основної кількості грошей у передмістя — будівництво житла, споруд торгівлі та офісних центрів з транспортними розв’язками задля вигідного прибутку опісля. Після Великої депресії у 1930-х роках, форсованої субурбанізації 1940-х–1960-х років, рецесії та реструктуризації економіки у 1970-х роках міста стали символами кримінальності та джерелом натхнення для коміксів і фільмів на кшталт Супермена, Бетмена чи Робокопа. Розлом між депресивними центральними містами та заможними передмістями ще більше посилив і без того значні культурні розбіжності двох соціальних просторів. З 1980-х років деякі передмістя з появою у них промислових парків, торговельних центрів, адміністративних будівель та інших сервісів перетворилися на повноцінні міста, відомі як околичні міста (edge city). Таким чином колишня метрополія з єдиним центром-даунтауном перетворилася на мультицентричний метрополіс.

Від початку американські післявоєнні передмістя матеріально й ідеологічно конструювалися як свого роду утопічні спільноти, як шлях до швидкого здійснення американської мрії та створення «нового типу американців». Передмістя створювалися як ідеалізовані місця реалізації «американських цінностей»: достатку, комфорту, безпеки, свободи, індивідуалізму, споживання та мобільності. Все це було реалізовано у вигляді односімейного будинку для патріархальної нуклеарної сім’ї з автомобілем і газоном. Їх концептуально можна порівнювати з радянськими соцмістами та масовим житлом. Вони так само стали результатом централізованої політики федерального уряду США.

Масове будівництво передмість здійснювалося через різні програми субсидій та кредитування для білих американців. Проте для багатьох людей, які перебували у менш сприятливих умовах через відкриту дискримінацію й утиски, передмістя були недоступними і перетворилися на символ соціального виключення та сегрегації, расової та класової нерівності, утиску жінок та інакших форм сім’ї. Передмістя також критикували через його монотонність, занудність і, насправді, брак переваг міста та села в одному поселенні, про які заявляли у рекламних плакатах. Проте як комерційні компанії, так і центральний федеральний уряд, що надихнувся кейнсіанською моделлю державного регулювання економіки, були зацікавлені у популяризації передміського життя. Передмістя сприяли економічному зростанню через збільшення споживання товарів і послуг, пов’язаних з обов’язковими покупками для життя у будинку та потребою пересування на особистому автомобілі. З 1950-х років життя у передмісті активно популяризувалося у кіно й на телебаченні. А оскільки телебачення і кінематограф у цей час стають дедалі більш масовими, вони сильно вплинули на на ідентичність американців, показавши, як вони мають жити і що їм має подобатись. Уніфікація стилю життя була такою нав’язливою, що співачка Мальвіна Рейнольдс (Malvina Reynolds) присвятила цьому пісню «Малі коробки» (Little Boxes) у 1960-х роках, а група Rush — пісню Subdivisions у 1980-х.

У часи Холодної війни передмістя почали використовувати у якості пропаганди як наочний приклад переваг американського способу життя. Роберт А. Борегард наголошує, що проєктом передмістя уряд хотів створити доступне житло у спосіб, відмінний від того, як його створювали у соціалістичних країнах. Оскільки США як найбільш зростаюча економіка світу вважали за потрібне нав’язати свою модель суспільства всьому світу (так само, як і Радянський Союз), передмістя і його спосіб життя були ключовими у міжнародній пропаганді. Зокрема, переваги передміського життя були представлені на унікальній і безпрецедентній у часи Холодної війни Американській національній виставці у Москві в 1959 році. Передмістя стало одним із найбільш впізнаваних символів американської культури, квінтесенцією втілення американської мрії та способу життя — володіння приватним будинком, автомобілем, шопінг у супермаркеті, перегляд телебачення, їжа в ресторанах, пікніки вихідного дня та розваги, такі як гольф чи автомобільні подорожі. 

Роберт А. Борегард вважає період 1940-х–1970-х років аномалією в історії розвитку міст Сполучених Штатів, а штучне збільшення передмість називає паразитичною урбанізацією, катастрофічні та довгострокові наслідки якої ми, можливо, тільки починаємо усвідомлювати. Монофункціональне зонування з автомобілецентричним плануванням з глухими вулицями (cul-de-sac), брак громадських просторів і транспорту зазнали значної критики у пізніші роки. 

Зростання різноманіття у передмістях

З 1990-х років, а особливо у 2000-х у передмістях відбуваються важливі економічні та ціннісні зміни. Вони більше не є «твердинею» середнього класу білих американців. Ці простори стають дедалі більш расово та класово змішаними. 

Згідно із дослідженням Орфілд та Люс, населення расово різноманітних передмість, у яких небілі становлять від 20% до 60%, збільшується швидше — з 38% у 2000-му до 44% у 2010 році, тоді як населення суто білих передмість (80 і більше відсотків білих) зменшилося з 51% до 39%. Якщо у 1970 році 65% американців мешкали у місцях життя середнього класу, то у 2014-му — тільки 42% (дані Кендри Бішофф та Шона Рірдона). Закон про справедливе житло 1968 року, який забороняє расові дискримінаційні практики, такі як редлайнінг (redlining) у страхуванні та кредитуванні житла, а також заборона у 1975 році явищ блокбастінгу та стірингу (blockbusting та steering)²Redlining, blockbusting та steering — заборонені американським законодавством практики … Continue reading в нерухомості, теж посприяли диверсифікації передмість. Проте передусім ці зміни зумовлені ширшими економічними процесами у США.

У передмістях зростає кількість бідних і відбувається їх геттоїзація, на що наголошує Ендрю Візе. У 2008 році у передмістях живуть більше людей за межею бідності, ніж у центральних містax чи в сільській місцевості — традиційних осередках бідності в Америці, хоча в містах бідність досі більш концентрована з точки зору відсотку від усього населення (за даними Бруклінського інституту). Крім того, після 2000 року темпи росту бідності у передмістях є найшвидшими. Передміська бідність (suburban poverty) є новим явищем. Вона має свої особливості у порівнянні із міською та створює багато викликів, які ускладнюють її подолання. Серед них адміністративна фрагментованість передмість, незначна кількість та погано налагоджені зв’язки між громадськими організаціями, просторова розпорошеність мешканців і мешканок, а також стереотипи щодо їхньої заможності та пов’язані з цим низькі надходження від філантропів і державних програм підтримки.

Одним із таких викликів є харчові пустелі (food deserts) — коли люди, які не володіють автомобілем, не мають доступу до якісної їжі через брак продовольчих магазинів, до яких можна було б дійти пішки чи дістатися громадським транспортом. Також поступово закриваються торгові центри, що служили своєрідними громадськими просторами для монотонних передмість. Це пов’язано із рецесією 2008 року, ростом популярності онлайн-покупок, перенесенням соціальної взаємодії у соцмережі, змінами у споживацьких вподобаннях американців і загальним зменшенням середнього класу в передмістях. Реновація даунтаунів і збільшення розваг у них, зокрема й у громадському просторі, також має свій вплив.

Джеймс і Ненсі Данкени у своїй книзі «Ландшафти привілейованості: політика естетики американських передмість» показують, як зростає тривожність білої спільноти американців середнього і вище класу щодо можливих змін у «їхньому» передмісті. Через створення додаткових архітектурних регулювань, благоустрою-підтримки ідилічного сільського на вигляд ландшафту та зонінгу — наприклад, мінімального розміру ділянки для продажу задля збереження високої ціни на нерухомість і заодно виключення менш заможних верств — білі мешканці намагаються вберегти своє поселення від будь-яких зовнішніх впливів. Часто Асоціації власників будинків (Homeowner Association), мета яких — передусім зберегти високу ціну на нерухомість, є ключовими акторами у встановленні таких регулювань.

Попри зміни, передмістя і далі залишаються центрами багатства США у порівнянні з містами, що показує дослідження ста найбільш населених метрополій, яке провела Уїтні Ейргуд-Обрицька. Загалом, передмістя зберігають вищий економічний статус: мають вищі доходи, вищу вартість будинку, більшу частку випускників університетів і професіоналів. У період 1970–2010 років зміна цих показників для передмістя залишається позитивною. Проте відмінності існують між різними передмістями залежно від їхнього розташування щодо центрального міста та часу виникнення. Найбільша частка прибутку сконцентрована у найновіших передмістях, половина з яких у період між 1970 і 2010 роками економічно розвивалися. Тоді як найперші передмістя, найближчі до центральної частини міст, які виникли ще у передвоєнний період, мають найгірші показники економічного статусу, а у післявоєнних передмістях спостерігається значне падіння їхнього економічного стану з 1970 року. 

Зміни у передмістях в останні десятиліття, а саме збільшення їхньої расової, етнічної та класової різноманітності, є, без сумніву, позитивним явищем. Проте статистична різноманітність не означає збільшення соціальної взаємодії, а сегрегація і далі залишається характерним явищем американського суспільства, де багаті та бідні живуть поруч, але водночас окремо. Упереджене правосуддя щодо певних груп людей, особливо у расово і класово змішаних передмістях, є джерелом протестів. Наймасштабнішими за останній час стали протести у Фергюсоні біля міста Сент-Луїса у 2014 році, а також у містах Балтиморі, Клівленді та нещодавно в Міннеаполісі у 2020-му зі значною кількістю затриманих і травмованих. Останній протест, зумовлений вбивством Джорджа Флойда, поширився на всю країну і став наймасовішим за всю історію США. Він супроводжувався поваленням пам’ятників, які символізують колоніалізм та дискримінацію, серед яких і пам’ятник Колумбу.

Попри згадані вище зміни у передмістях, там досі зростає населення. Наприклад, з 2000 до 2010 року воно збільшилося на 14%, тоді як у містах — лише на 5%. Проте у містах відбувається ренесанс центральних частин (даунтаунів) і джентрифікація у минулому занедбаних та промислових кварталів. Це також спричиняє поступове витіснення менш заможних мешканців і мешканок до інших кварталів та передмість через ріст цін на нерухомість і життя. Критика автомобілекористування через його неекологічність також змінює вподобання молоді. Тож спостерігаємо притік щораз більшої кількості людей до культурно динамічних центральних частин американських міст, які називають «фанкі-даунтаунами» (funky downtown). «Даунтаун» — пісня-хіт 1960-х років, написана не американцем, а англійцем, який надихнувся даунтауном Нью-Йорка, у виконанні Петули Кларк (Petula Clark — Downtown) — добре відображає цей настрій. Прагнучи соціалізації, активних громадських просторів і культурно різноманітного життя, молодь розглядає сімейно-орієнтовані передмістя зі щоденним добиранням на роботу автомобілем, щотижневим косінням газону і розкиданим по значній території сервісом як анахронізм ХХ століття. В останні роки навіть самі передмістя та малі міста, історична центральна частина яких — мейн-стріт (main street) із роздрібною торгівлею — була закинутою у часи функціонування шопінг-молів на окраїнах, почали змінювати своє архітектурне середовище на більш урбанізоване. Зокрема, до них застосовують принципи нового та/або розумного урбанізму зі створенням міського дизайну (urban design) громадського простору, основний наголос яких — на озелененні, візуальній архітектурній естетиці будинків і підвищенні зручності та безпеки пішоходів і маломобільних людей. Наприклад, у передмістях Сент-Луїса колишні індустріальні залізничні колії, закинуті з 1970-х, було перетворено на велодоріжки. Це стало хорошим рішенням для рекреації, але добиратися до розкиданих по субурбії магазинів і ресторанів по них так само незручно.

Описані вище зміни у передмістях, пов’язані з ростом бідності, демонструють більш загальні процеси, що відбуваються у США, зокрема в економіці та її впливі на цінності та політичні погляди населення. Значна регіональна поляризація в економіці, зменшення середнього класу та доступу до базових соціальних благ збільшують політичну роз’єднаність американського суспільства і змінюють політичні вподобання мешканців та мешканок передмість. 

Культурно-просторові зсуви в американському суспільстві: економічна система, географія розподілу капіталу та регіональний розвиток/занепад 

Причини змін в американських передмістях, ріст роз’єднаності суспільства та його протестності можна зрозуміти завдяки аналізу економічної системи країни та географії розподілу капіталу. Особливо важливим є їхній вплив на міграційні процеси всередині країни, доступ до житла, освіти, медицини та задоволення інших соціально важливих потреб, а зрештою й на політичні переконання і світогляд американців та американок. Збільшення нижчого класу у передмістях США — особливо тієї його частини, яку називають «працюючими бідними» (working poor) — є наслідком ширшого політико-економічного процесу, притаманного неоліберальному капіталізму, тобто слабко врегульованій державою ринковій економіці. Географія розподілу капіталу американської економіки показує збільшення у період 1980–2013 років поляризації як заробітної плати, так і надходжень до місцевих бюджетів, чого не спостерігалося у такій мірі до цього — на цьому наголошує Роберт Мандука у своєму дослідженні регіональних проявів економіки та нерівностей у США. 

Неоліберальна форма капіталізму і його регулювання економіки вільним ринком з мінімальним втручання держави вимагає існування, тобто створює як внутрішньодержавні периферії, які «працюють» на центр, так і глобальні периферії, результатом чого є розподіл на країни «першого» і «третього» світу. Потоки капіталу рухаються в тому напрямку, де його може стати ще більше, зокрема через інвестиції. І якщо держава не втручається у цей процес, відбувається значна поляризація розвитку. Міста, які історично були більш економічно різноманітні та потужні, розвиваються ще більше, тоді як ті, що мали слабку економіку, трансформуються у периферію. Саме така доля і спіткала чимало передмість. 

Початок неоліберальної парадигми в регулюванні економіки та змін у розподілі капіталу відбувся у Сполучених Штатах після рецесії 1970-х років і деіндустріалізації та реструктуризації економіки. Цей новий підхід, що передбачає зменшення втручання держави в економіку та скорочення витрат на соціально важливі сфери, прийшов на зміну післявоєнній кейнсіанській економіці зі значним державним регулюванням. Політика президента-республіканця Рейгана у 1980-х стала ключовою для цього переходу. Тоді власники промислових виробництв (manufacturing), так званого вторинного сектору економіки переважно у важкій індустрії, почали переносити виробництво у країни з дешевшою робочою силою та сировиною. Саме на цих підприємствах працювала значна кількість робітників (blue-collar work), які тоді ще належали до середнього класу. В інших випадках технологічні покращення не потребували великої кількості працівників і працівниць. Паралельно зросла частка економіки сервісів — бізнесу, фінансів, освіти, торгівлі та медицини (white-collar work). Колись добре оплачувана робота з багатьма додатковими перевагами у промисловому виробництві змінилася для більшості на низькооплачувану і менш стабільну роботу у сфері послуг. Як наслідок, робота поляризувалася на низько- та висококваліфіковану (low-skill and high-skill), що мало вплив на динаміку соціальних класів в Америці, а саме поступове зменшення середнього класу і збільшення розриву між багатими та бідними. Частка середнього класу зменшилася з 61% у 1971-му до 49,9% у 2015 році (за даними Pew Research Center). Крім цього, з’являлася також просторова невідповідність (spatial mismatch), коли місця роботи для низькокваліфікованих працівників і їхні місця проживання не збігаються.

Тип економічної системи та процеси незбалансованого регіонального розвитку, що відбуваються в Америці з 1980-х років, призводять до зменшення середнього класу, росту працюючих бідних і водночас дуже багатих. Разом з тим дедалі менш доступними стають житло, освіта та медицина. Це, у свою чергу, відображається у політичних настроях, які ще ніколи не були такими поляризованими та роз’єднаним з часів Громадянської війни, а протестність є найвищою після 1960-х років. Йдеться про протести не тільки проти расової дискримінації, а й класові та феміністичні, що набули глобального виміру — «Оккупай Волл-стріт» у 2011-му, протести проти Трампа у 2016-му, Марш жінок на початку 2017-го (наймасштабніший одноденний протест в історії США), антиковідні протести 2020 року. 

Зміни географії розподілу капіталу позначаються й на регіональному розвитку. Збільшується кількість місцевостей у занепаді, серед яких і передмістя, а погляди мешканців і мешканок у них радикалізуються та стають ближчими до тих, які притаманні сільській місцевості. Але водночас президентські вибори 2016 і 2020 років показали політичну мінливість передмість, які традиційно підтримували республіканців. У порівнянні з виборами 2016 року значний ріст підтримки кандидатів від демократів відбувся навіть в екcурбії (дані Bloomberg CityLab) — найбільш віддалених від центральних міст передмістях.

У ХХІ столітті передмістя остаточно перестали бути символом американської мрії, як це було у повоєнні десятиліття. Сьогодні вони швидше демонструють усю складність і суперечливість довготривалих економічних та соціальних процесів в американському суспільстві. Расова та класова напруга з давньою і болючою історією дискримінації та пригноблення знайшла вихід тепер і в передмістях. Попри політичні розбіжності виборців, одне зрозуміло точно — американська мрія так і залишається мрією для багатьох мешканців і мешканок у країні щораз менш рівних можливостей. 

Література

Airgood-Obrycki, W. (2019). Suburban status and neighbourhood change. Urban Studies, 56(14), 2935–2952.

Beauregard, Robert A. (2006). When America Became Suburban. Minneapolis: University of Minnesota Press.

Duncan, N., & Duncan, N. (2003). Landscapes of Privilege: The Politics of the Aesthetic in an American Suburb (1st ed.). Routledge.

Florida, R., Patino, M., and Dottle, R. (2020). How Suburbs Swung the 2020 Election. The urban-rural divide is becoming the urban-suburban divide. https://www.bloomberg.com/graphics/2020-suburban-density-election/.

Florida, R. (2019). The Persistent Economic Advantage of America’s Suburbs. https://www.bloomberg.com/news/articles/2019-03-07/the-decline-of-the-suburbs-is-at-odds-with-the-data.

Kneebone, E., and Berube, A. (2013) Confronting Suburban Poverty in America. Brookings Institution Press.

Luhby, T. (2015). Middle class no longer dominates in the U.S. https://money.cnn.com/2015/12/09/news/economy/middle-class/index.html.

Manduca, R. (2019). How national income inequality in the United States contributes to economic disparities between regions. https://equitablegrowth.org/how-national-income-inequality-in-the-united-states-contributes-to-economic-disparities-between-regions/.

McCabe, Brian J. (2016). No Place Like Home: Wealth, Community and the Politics of Homeownership. New York: Oxford University Press.

Meinig, D. (1979). Symbolic Landscapes. Some idealizations of American communities. In D. Meinig (Ed.). The Interpretation of Ordinary Landscapes: Geographical Essays. (pp. 164–192). New York: Oxford University Press.

Pargin, J. (2016). How Half Of America Lost Its F**king Mind. https://www.cracked.com/blog/6-reasons-trumps-rise-that-no-one-talks-about. Український переклад у «Варіантах»: https://varianty.lviv.ua/38950-selo-proty-mista-i-amerykanskyi-donbas-zvidky-nakh-vziavsia-donald-tramp?fbclid=IwAR0XzEIhqLarz7d-LnYzPLKYCZgipXJ2-pay4C2KamycRSl07LGWanBoVjU.

Robbins, P. (2007). Lawn people: how grasses, weeds, and chemicals make us who we are. Philadelphia: Temple University Press.Wiese, A. (2005). Places of Their Own: African American Suburbanization in the Twentieth Century. Chicago, Ill.: University of Chicago Press.

Текст підготовлений у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.