Одним із перших пріоритетних рішень новообраного у 2019 році Президента Зеленського була реформа трудового законодавства, яку мали провести в дусі тодішнього «турборежиму» монобільшості до 1 січня 2020 року. Зробити це тоді не вдалося зокрема й завдяки протестам профспілок. Але від ідеї не відмовились. Тому 7 жовтня, у всесвітній день дій за гідну працю, у центрі Києва відбувся п’ятитисячний протест проти законопроєктів, розроблених у ході цієї реформи.
Гіг-працівники, медики, освітяни, атомники, держслужбовці, гірники, залізничники з усіх куточків країни вийшли на вулиці міста зі своїм баченням української сфери праці, справедливої до потреб працівників.
Ранок холодний. У парку Шевченка метушаться люди, шукають своїх. Профспілкові активісти з різних громад гуртуються біля червоного корпусу університету. Дівчина із зеленим прапором Профспілки працівників лісового господарства йде навпрошки крізь натовп, на протилежному боці площі — інші зелені прапори. Двоє чоловіків розгортають довгий банер «Профспілки Житомирщини». Загубившись у натовпі, не бачиш, звідки починається хода.
Чоловік із мегафоном скандує: «Не допустить принятия рабского трудового кодекса, не допустить увольнения работников без согласия с профсоюзом!». Його звати Дмитро, і представляє він Незалежну профспілку гірників України. Поруч із ним чоловік у чорній бейсболці тримає плакат, де написано маркером від руки: «Ні закриттю шахт». Лівіше від нього — колона, на чолі якої широкий банер із написом «Жодних урізань трудових прав». Жінка тримає блакитний прапор із гаслом «United we are strong». Сьогодні тут можна побачити працівників різних галузей з плакатами та транспарантами, які позначають різні вимоги — від закликів підвищити зарплату на конкретному підприємстві до гасел «Руки геть від наших прав!». Але є й одна спільна вимога — боротьба проти антитрудових законів, що стосуються всіх найманих працівників.
«Що нас об’єднує? Антисоциальні, антитрудові, антипрофспілкові законопроєкти»
Серед спільних формальних вимог протестувальників — відкликати законопроєкти № 5371, № 5388, № 2681, які мають на меті точково змінити та «дерегулювати» Кодекс законів про працю України (КЗпП).
«Наші основні вимоги — передбачити в бюджеті соціальні стандарти, мінімальну зарплату не нижче 6900 гривень, мінімальну пенсію не нижче 3600 гривень і, найважливіше, зупинити безпрєдєл у змінах трудового законодавства, які перетворюють потихеньку наших працівників на рабів, — говорить Олександр із Профспілки залізничників і транспортних будівельників України. — Ми хочемо зупинити цей процес, щоб подібні законодавчі ініціативи погоджувались із соціальними партнерами, як це було раніше, — роботодавцями, урядом і профспілками. На жаль, зараз уряд самостійно намагається пропхнути антитрудові закони».
Що ж це за антитрудові закони, які зараз намагаються «пропхнути» в Україні та які стали причиною сьогоднішньої акції?
Законопроєкт № 5371 («Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність») був розроблений «Офісом простих рішень і результатів» під егідою Міхеіла Саакашвілі.
Що збираються «спростити»? Регулювання трудових відносин збираються звести до рівня працівник-роботодавець, урізавши колективні методи захисту трудових прав. Такий «договірний режим регулювання» запровадять на малих і середніх підприємствах, а також між роботодавцями і працівниками, які отримують місячну зарплату в розмірі понад вісім мінімальних зарплат. Як зазначають юристи ГО «Трудові ініціативи», на малих і середніх підприємствах задіяні близько 70%, тобто запропоновані зміни торкнуться більшості економічно активного населення України.
Також документ запроваджує at-will employment, тобто звільнення працівника з ініціативи роботодавця без жодних інших підстав.
Що це значить на практиці? Роботодавці зможуть включати до трудових договорів будь-які положення й одноосібно диктувати умови праці. Через загрозу втратити або не отримати роботу працівники будуть змушені погоджуватися на трудовий договір, складений не в їхніх інтересах. Тих, хто чинитиме спротив і вимагатиме кращих умов або вищої оплати праці, як і тих, хто публічно говоритиме про корупційні або інші зловживання, звільнятимуть в одноосібному порядку. Звернутися до суду в разі порушення прав буде неможливо, адже роботодавець не зобов’язаний обґрунтовувати рішення про звільнення. Обіцяючи ліквідувати надлишкову бюрократію, законотворці ліквідовують права працівників загалом.
Скандальним «попередником» законопроєкту № 5371 є законопроєкт «Про працю» (№ 2708), який був у фокусі профспілкової «Хвилі гніву» — протестів у всіх куточках України проти урізання прав працівників. Законопроєкт відкликали, коли Верховна Рада відправила у відставку Кабінет Міністрів Олексія Гончарука.
Законопроєкт № 5388 («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції трудових відносин») уже прийнято за основу 21 вересня.
Що «дерегулюють» у трудових відносинах? Скасовуються стаття 43 та 43-1 КЗпП, у яких ідеться про обов’язок роботодавця погоджувати з профспілкою звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Втім, залишається захист від звільнення працівників, вибраних до складу профспілкового органу підприємства. Скасовується необхідність одержання роботодавцем дозволу профспілки для проведення надурочних робіт. Спрощується процедура укладання строкових трудових договорів (на визначений строк, але не більше 5 років) і можливість встановлення у таких договорах додаткових підстав для їх припинення. Також у законопроєкті окреслено нові умови матеріальної відповідальності працівників, як-от можливість притягнення працівника за розголошення комерційної таємниці.
Що це значить на практиці? «Дерегулюються» й усуваються графік змінності та графік відпусток, а запровадження правил внутрішнього трудового розпорядку залежатиме від роботодавця. Строкові трудові договори стають новою нормою, проте перелік підстав для укладення таких договорів залишає важелі стримування від їх неконтрольованого застосування. Знову-таки, регулювання трудових відносин зводиться до договірної форми, позбавляючи профспілки важелів впливу.
Саме законопроєкти № 5388 та № 5371 викликали обурену реакцію з боку міжнародних профспілок. Лідери МКП (Міжнародної конфедерації профспілок) та ЄКП (Європейської конфедерації профспілок) висловили особливу стурбованість щодо законопроєкту № 5371, який «містить низку вкрай загрозливих положень, що можуть стати реальними факторами порушення прав людини».
Законопроєкт № 2681 («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)»), або ж «антипрофспілковий», був зареєстрований ще в грудні 2019 року.
Що обмежує законопроєкт? Не більше двох первинних профспілкових організацій на одному підприємстві, тоді як зараз їх кількість не обмежена. Для створення профспілки потрібно не менше 10 людей, а не 3, як це прописано сьогодні. А студенти втрачають право створювати профспілки повністю. Скасовується право профспілок вимагати звільнення директора підприємства, який/яка порушує законодавство про працю. Профспілкова сторона соціального діалогу втрачає можливість надання своїх пропозицій до законопроєктів. Також пропонують заборонити профспілкам мати право власності; майно профспілок, здобуте за рахунок членських внесків працівників станом на 24 серпня 1991 року, передбачається передати у державну власність. Скасовують конкретні строки для надання профспілкам інформації щодо умов та оплати праці працівників.
«Антипрофспілковий» законопроєкт розкритикували в ООН: після подання ГО «Трудові ініціативи» Спеціальний доповідач ООН з питань права на свободу мирних зібрань та об’єднань надіслав листа уряду України з проханням надати роз’яснення щодо невідповідності законопроєкту міжнародним стандартам прав людини.
Що це значить на практиці? Держава обмежує право українців на об’єднання у профспілки та участь у профспілках для захисту своїх трудових прав. Знову-таки, законотворці намагаються залишити працівників один на один із роботодавцями, попри те, що на стороні останніх набагато більше ресурсів.
Кур’єри і таксисти: працівники, для яких дерегуляція настала вже давно
Трохи осторонь пам’ятника Шевченку кур’єри Bolt Food скинули свої рюкзаки, на яких красуються наклейки «Кур’єри оголошують страйк».
«На жаль, ми працюємо у тих умовах, які працюючим за КЗОТом можуть тільки в нічних кошмарах наснитися. Справа в тому, що в нас взагалі немає ніяких прав. У нас немає права на лікарняні, на оплачувані відпустки. Нас можуть викинути на вулицю, коли заманеться роботодавцю. Нам можуть порізати зарплату у будь-який момент, що і сталося», — говорить кур’єр Богдан.
У серпні 2021 року працівникам Bolt Food урізали оплату праці на близько 50%, що стало приводом до страйку, який триває і досі. Щоп’ятниці страйкуючі кур’єри вимикаються з додатку в рамках акції #FRIDAY_OFF. Ситуація у Bolt Food є типовою для платформ гіг-економіки: під час пандемії кур’єрам Glovo знизили оплату праці щонайменше на 40%, а в Rocket запровадили фіксовану ставку за замовлення незалежно від шляху, подоланого від місця замовлення до клієнта.
«Ни в правовом поле, ни в физическом нам нет в буквальном смысле места на дороге», — говорить кур’єр. Кур’єрів на велосипедах і мопедах не лише дискримінують роботодавці, а й не поважають автомобілісти на вулицях Києва. Своїм «користувачам-кур’єрам» платформи не надають практично нічого, тож на обладнання, засоби індивідуального захисту або ресурси на реєстрацію мопедів доводиться витрачатися з власної кишені.
Водії Uber, Uklon, Bolt та інших платформ таксі перебувають у тій самій ситуації, що й кур’єри. Додатки є посередниками між клієнтами та «користувачами платформи — водіями», й останні не мають впливу на ціноутворення, рівень оплати замовлень, як і не мають права на поновлення у випадку безпідставного «робо-звільнення». At-will employment — звільнення працівника в односторонньому порядку, прописане в законопроєкті №5371, — реалія праці як кур’єрів, так і таксистів.
(Не)замінні працівники під час пандемії
На мітингу чимало медиків. Від держави вони вимагають хоча б виплатити заборгованість по зарплаті працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров’я.
«Медична сфера недофінансовується і знищується під гаслом оптимізації», — каже активістка руху #БудьякНіна. «Це при тому, що у багатьох лікарнях існує заборгованість, ще й за три місяці не повиплачували зарплати. Нещасних чотири тисячі не можуть виплатити до цих пір. Все як було, так і є. Ніяких змін позитивних немає в нашу сторону», — говорить медсестра Ніна Козловська, допис якої став вірусним і надихнув медпрацівників ділитися своїми історіями та вимагати кращих умов праці.
У День дій за гідну працю минулого року профспілки у всьому світі зосередилися саме на правах таких працівниць і працівників, як Ніна — essential workers, або ж незамінних працівників критичної інфраструктури, без яких неможливо було б вижити під час пандемії.
«І так уже практично вся конституція порушується, а з новим трудовим кодексом будуть повністю знищені наші права», — каже Ніна.
«У нас одна мета — захист наших прав, яких не дотримуються і не поважають. Нам хотілося б, щоб нас почули. Ми ж вимагаємо гідного життя», — говорить Лариса, членкиня Профспілки працівників охорони здоров’я. Її колега, медсестра Ірина із Сумщини, додає, що хотілося б вищої зарплати для медиків, адже зараз медсестри отримують менше п’яти тисяч гривень на місяць.
Чим винагородили вчителів
Освітяни, які також сьогодні вийшли на акцію, говорять про критично низький рівень зарплат. Попри обіцянки Президента Зеленського підвищити зарплати вчителям до 4000 євро, протестувальники говорять про зарплати, які починаються від 4000 гривень: «Малі гроші дали, не вистачає вчителям на зарплату. Розрахували, що кількість учнів має бути двадцять одна дитина в класі. В нас нема такої кількості! І в нас вчителі в школі по чотири тисячі зарплати мають. Після інституту чотири тисячі. Що це є? І вже хочуть лишати школу», — говорить викладачка з Івано-Франківщини.
Учасниці акції переконані, що лише фінансування освіти в Україні в обсязі не менше 7% від ВВП може зрушити ситуацію в сфері освіти на краще та зупинити відтік молодих спеціалістів.
Галина, членкиня Профспілки освітян Конфедерації вільних профспілок України, жваво долучається до розмови: «А грошова винагорода — вона взагалі для вчителів становить один відсоток. Цього року перший рік нам не дали премію на День вчителя. У війну давали! Цього року на літо нам не виплатили всі відпускні. У вересні платили в двох частинах. Ми гроші займали тоді. Урізали все».
Окремо викладачі говорили про проблему закриття шкіл, де вакциновані менш ніж 80% працівників. «У нас немає жодного хворого, але за ознакою вакцинації нас дискримінують. У нас всі дітки здорові, всі вчителі здорові, і сидимо вдома. Даже не хворіємо, а тим більше ми перехворіли і маємо антитіла. Того року ж майже всі перехворіли», — говорить Галина. Жінка стверджує, що дітям важко впоратися зі шкільною програмою, яка постійно переривається у зв’язку з пандемією.
Наприкінці дня стало відомо, що працівників закладів загальної середньої освіти все ж зобов’яжуть щепитися проти COVID-19 під загрозою відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. І хоча необхідність вакцинації є очевидною напередодні нової хвилі інфекції, позбавлення зарплат у якості способу мотивувати освітян зробити цей крок іде врозріз із матеріальними потребами, які озвучили учасники акції. Як стверджують юристи ГО «Трудові ініціативи», відсторонення можна буде оскаржити в суді. Тим часом протестувальники були невдоволені директивами МОЗ ще до того, як їх озвучили офіційно: «Ні знищенню шкіл. У нас закрили школи, і якщо закрили, то чи це вже не примусова вакцинація називається?»
«Чтоб не гнобили шахтеров»
Поруч із колоною їде авто із потужними колонками, із яких лунає рівномірна начитка вимог профспілківців. «Збільшити в бюджеті видатки на реструктуризацію вугільної галузі в розмірі два мільярди гривень для погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам», — розмірено говорить диктор.
Чоловік, який іде поруч зі мною, несе блакитно-чорний прапор Незалежної профспілки гірників України. «Как-нибудь потом», — похмуро відказує на моє запитання. Я далі йду поруч. «Как вы думаете, почему мы здесь?» — раптом запитує мене чоловік уже з власної ініціативи. «Через невиплату зарплат гірникам?» — відповідаю я. «И это тоже, но мы собрались здесь потому, что наши права ущемляют, нам не дают нормально жить в этой стране. И тарифы на газ, на свет, они тоже неблагоприятные для простых трудовых людей. Зарплаты платят минимальные. Сдирают три шкуры. Накипело, блин, я уже давно ждал, когда это произойдет.»
Дмитро живе у місті Першотравенськ Дніпропетровської області й уже більше двадцяти років працює на найбільшому вуглевидобувному підприємстві України — «Павлоградвугіллі». «Вот за эти годы как бы здоровье ушатало. Суставы, спина, оно дает свое, — ділиться своєю історією Дмитро. — В Европе, чтоб вы знали, шахтер отработал, у него есть пенсия, есть все. У нас это называется регресс1Регрес — матеріальне відшкодування за втрату здоров’я на виробництві внаслідок … Continue reading. Сейчас же пытаются вот с этими новыми законами сделать такую штуку, что или пенсия, или регресс. Ну, извините, как бы регресс это социальная выплата, мы здоровье свое в шахте оставили».
Як кажуть гірники, злиття пенсійного та регресного фондів створить перешкоди для отримання працівниками регресних виплат. Йдеться про законопроєкт № 3663 «Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне страхування”» у новій редакції, яким збираються об’єднати Фонд соцстрахування з Пенсійним. У ньому йдеться про необхідність вибору тільки однієї виплати з Пенсійного фонду — пенсії або регресу. «А тут еще хотят мне перекрыть кислород, оставить мне только пенсию, которой будет хватать мне на лекарства до смерти дожить. Я как бы работал во благо этой страны и хочу достойную пенсию иметь», — реагує Дмитро на пропозицію законотворців.
Віталій, гірник із Торецька — міста, яке знаходиться на лінії зіткнення — говорить коротко і лаконічно:
— Хотелось бы зарплату достойную.
— А скільки вам уже не виплачують зарплату?
— Три місяці.
«Кіберпанк уже настав»
Поки триває боротьба проти ухвалення законопроєктів № 5371, № 5388 та № 2681, Верховна Рада вже ухвалила ряд інших законопроєктів, які також звужують права працівників і профспілок.
Законопроєкт № 5161, прийнятий у першому читанні 21 вересня, запроваджує zero-hour contracts («нульові договори») в Україні — трудові договори з нефіксованим робочим часом, за якими працівникам надаються й оплачуються робочі години тільки тоді, коли у роботодавця виникає конкретний попит. У Великобританії таких договорів збираються позбутися через те, що «працевлаштованим» таким чином працівникам не вистачає робочих годин, щоб покрити свої базові потреби.
Інший законопроєкт — № 4303 — легалізує «гіг-контракти» та поняття «гіг-працівник» на території «Дія.Сіті», «цифрової бізнес-країни». Тобто брак прав, характерний для гіг-економіки, стає новою нормою українського законодавства, принаймні у «Дія.Сіті». Але урізання прав, які стосуються окремих спільнот, рано чи пізно можуть стати загрозливими для всіх працівників і всіх спільнот України.
Профспілкова акція завершилася біля будівлі Кабінету Міністрів України. Люди заполонили вулицю Грушевського, скупчившись під самою огорожею. Але за ґратами протестувальників зустріли лише байдужі обличчя поліцейських і порожні вікна Кабміну.
«Ни пенсии, ни зарплаты не позволяют нам жить нормально, — почула я уривок розмови двох чоловіків у шахтарських касках. — Люди выживают. Извините, но есть люди, которые получают пенсию две тысячи. Как можно в этой стране прожить на две тысячи? Никак».
Текст опублікований у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
Примітки
↑1 | Регрес — матеріальне відшкодування за втрату здоров’я на виробництві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. |
---|