Ігор ІСАЄВ, експерт VIPoL (Варшава)
У вересні в Польщі була створена профспілка домашніх працівників і працівниць — як частина загальнонаціональної профспілки «Робітнича ініціатива» (пол. Inicjatywa Pracownicza). Це чергове починання польського профспілкового руху, що спрямоване на мігрантів з України.
Опікунки, єднайтеся!
Профспілка домашніх працівниць і працівників зародилася, з огляду на свій тип організації, в досить нетиповий спосіб — вона виникла з проєкту мисткині Марти Романків, яка спільно з Музеєм сучасного мистецтва у Варшаві влаштувала місце зустрічей для опікунок літніх людей у Польщі. Марта зосередилася на опікунках не випадково, адже ця професія є типово іммігрантською — не тільки в Польщі, а й у більшості країн ЄС та Північної Америки.
— Ці люди зазвичай замкнені в чотирьох стінах, у них немає тут [у Польщі] подруг, з якими вони могли б зустрітися. Зазвичай це вихідчині з України. Я просто хотіла дати їм можливість поділитися своїми проблемами. Попри те, що це було місце відпочинку, їхні проблеми постійно виникали в розмовах, тому з’явилася ідея, що потрібно щось зробити. Найкращим рішенням, яке ми вигадали, було створити профспілку, яка могла б безпосередньо втручатися в різні ситуації, — розповідає Марта.
Таким чином спільнота в соцмережі «Можеш на мене розраховувати» стала місцем не тільки спілкування, а й дії. «О 6 год. ранку дочка хворої розбудила її і звинуватила в тому, що та вкрала гроші. Вони вигнали людину, [коли була] ніч на дворі. Жінка пропрацювала там лише два дні. За ці два дні не заплатили. Будьте чуйними, якщо знаєте, що [хтось потрапив у] пекло, повідомляйте», — читаємо уривок з однієї історії, опублікованої у згаданій групі. «Ми повернули заробітну плату українській працівниці!» — хвалиться на своїй фейсбук-сторінці профспілка «Робітнича ініціатива», розповідаючи історію, як працедавець не заплатив належного під приводом оплати прописки працівниці.
Як твердить Романків, окрім невиплати платні, найчастіші проблеми працівниць і працівників — це ненадання вільного часу, незабезпечення харчуванням, мобінг у різних формах. Профспілка домашніх працівниць і працівників, яка складається в переважній більшості з українських мігранток, є насправді комітетом при «Робітничій ініціативі». На даному етапі організація лише розробляє власну стратегію, проте вже намагається втручатися в конфліктні ситуації.
— Нині більшість людей в опіці працює без контрактів. Це означає, що ми не платимо соціальне страхування, тому не можемо звернутися до лікаря, — каже Руслана Побережник, членкиня президії новоствореної профспілки. — Час нашої роботи та перелік обов’язків жодним чином не регламентується. Роботодавці часто очікують, що ми працюватимемо 24 години на добу 7 днів на тиждень. Тим часом гроші, які ми отримуємо на руки, лише трохи більші за польську мінімалку (бл. 430 євро на руки — прим. ред.).
Мисткиня Марта Романків додає, що проблема системна: у польському Трудовому кодексі взагалі не прописана специфіка роботи опікунок і домашніх працівниць, котрі живуть у роботодавців.
Патології польського профспілкового руху
Загалом кульгає вся система праці в Польщі — польське законодавство просто не встигає за розвитком сучасного ринку праці. Особливо це помітно в період пандемії: правила, що стосувалося роботи з дому, прописувалися на ходу. Це нагадувало гасіння пожежі, а не комплексне бачення сфери праці у країні.
Ще складніша ситуація склалася для мігрант_ок — у їхньому випадку патології польського ринку праці проявляються, як у збільшувальному склі. «Іммігранти найчастіше беруться за малопрестижну та низькооплачувану роботу, тому вони частіше стикаються зі зловживаннями та з недосконалістю всієї системи праці. Частіше, ніж польські робітники. Тому саме іммігранти та іммігрантки є такою групою, яка може голосно говорити про зловживання та боротися за трудові права, тому що саме їх вони найбільше захищатимуть», — говорить Романків.
У Польщі ще з 2016 року діє Міжгалузева профспілка українських працівників, на яку звертали увагу як польські, так і українські ЗМІ. Попри те, що ця структура діє при одній із найбільших польських профспілок — OPZZ (Ogólnopolskie Porozumienie Związków Zawodowych, укр. «Загальнопольський союз профспілок») — її персональних зусиль замало для того, щоб лобіювати системні зміни. Голова структури Юрій Карягін у польській публічній дискусії про трудові права неодноразово заявляв про те, яким величезним викликом є системні зміни становища працівни_ць у Польщі. Втім, аби домогтися системних змін, мусить бути ширша коаліція організацій, не тільки профспілок.
Осиротілі профспілки
Поляки назагал неохоче стають членами профспілок. Для когось вони асоціюються зі старим режимом, хтось просто вважає, що вони не відповідають на сучасний корпоративний виклик. Дослідження, котрі майже 30 років проводить головний Центр дослідження громадської думки (Centrum Badania Opinii Społecznej, CBOS), показують, що лише 5,9% польського суспільства є членами профспілок. Тобто близько мільйона працівників і працівниць. З них половина (2,9% поляків) належить до згаданої «Солідарності», 1,6% до — до OPZZ, 1% — до Форуму профспілок (Forum Związków Zawodowych) і решта, 0,5% — до інших профспілок. Це дані з вересня 2019 року. Для порівняння, у квітні 1991 року членами профспілок була аж п’ята частина поляків.
Як причини такого різкого спаду?
Сьогодні лише чверть польського суспільства (також за даними CBOS) працює на підприємстві, де діє хоч яка-небудь профспілка. Найбільше їх на державних виробництвах, натомість у сучасних великих компаніях з іноземним капіталом їх зазвичай немає.
Чверть членів профспілок — це промислові спеціалісти, медсестри та поліцейські. Є також гірники та фермери, але персоналу з вищою освітою та представників сучасніших професій — обмаль.
Парадоксально, але незалежні профспілки, котрі у 1990-ті принесли до Польщі демократію, стали жертвою нової системи. Молодше покоління призвичаїлося до найпотворніших форм корпоративного капіталізму, де в цинічній гонитві за грошима профспілок взагалі немає. Таким чином, польські профспілки з 1990-х років не лише слабшали, а водночас і політизувалися.
Дві найбільші профспілки Польщі — «Солідарність» та OPZZ — прямо пов’язані з політичним поділом польського суспільства. Якщо перша постала у 1980-х як незалежна відповідь громадянського суспільства на кризу комуністичного управління, то друга була створена владою як противага «Солідарності». Після 1989 року «Солідарність» все більше тяжіла в сторону правого політичного спектру — аж дійшла до підтримки партії Ярослава Качинського «Право і справедливість», тоді ще опозиційної партії. Нині «Солідарність» співає з провладною партією в унісон, адже саме вона виступає ініціаторкою та речницею урядових проєктів, подекуди сумнівної якості. «Солідарність» відкрито заграє з польськими неофашистами, підхоплюючи їхній антибрюссельський, «антилівацький» наратив. Нерідко з боку «Солідарності» звучать засудження антиурядових протестів інших працівників і профспілчан — а їх останнім часом було немало, наприклад, освітян чи медиків.
Сила польських профспілок
Чи польські профспілки бояться входити в нові сучасні професії? Марта Романків не погоджується з цією тезою. Вона наголошує, що зв’язок між працівником і профспілкою — взаємний: якщо самі працівники не будуть засновувати профспілки у закладах нового зразку — як, наприклад, колцентрах — то ті ж профспілки їм не в змозі допомогти, тому що не можуть втручатися там, де до них немає прихильності.
«Мова йде про роз’яснення людям, про що йдеться в профспілках і чому варто в них вступати. Профспілки для таких видів зайнятості, як няні чи домашні працівники, — це загальносвітова тенденція. Величезні успіхи є в подібних структурах у США, де такі профспілки дійсно впливають на ситуацію, вводять певні правила, впливають на владу. І це працює», — підкреслює Романків.
Теоретично профспілки можуть представляти інтереси працівників на трьох рівнях. На найвищому — вплив на законотворчість: у Польщі є Тристороння комісія, до якої входять представники уряду, бізнесу та профспілок. Це найважливіший рівень з точки зору іммігрантів, адже коріння їхніх проблем знаходиться на законодавчому рівні. Проте нинішня польська влада фактично заблокувала дію комісії. Середній рівень, на якому діють профспілки, — це переговори щодо галузевих угод. І найнижчий — боротьба на рівні конкретного місця праці. Фактично, у Польщі нині залишився можливим лише останній метод боротьби за трудові права.
У ситуації, що склалася в Польщі політично та в галузі захисту прав працівників, діяльність на окремих робочих місцях для профспілок є необхідністю. У разі, якщо профспілки відмовляться від опору на найнижчому рівні, їхнє існування просто втратить сенс.
Працедавець чи профспілка?
Від початку масової міграції українців до Польщі профспілки зацікавилися їхніми проблемами, адже вони були аж надто очевидні. На сайтах головних профспілок почали з’являтися інформації українською мовою чи про українців. Для профспілок, незалежно від політичного спектру, мігранти стали об’єднуючою темою і водночас можливістю зловити подих свіжого повітря.
Утім, нині — парадоксально — головною «профспілкою» для українських мігрантів і мігранток залишається працедавець, особливо перевірений. За іммігрантів, особливо спеціалістів, іде боротьба. Польські працедавці, за дослідженнями вищезгаданого CBOS, готові платити мігрантам (тим паче спеціалістам) більше, ніж полякам. Тому сам по собі польський працедавець стає джерелом і рішенням у всіх ситуаціях. Саме він найчастіше забезпечує мігрантів житлом, преміями, додатковими соціальними бонусами тощо. Сьогодні працедавець зацікавлений у тому, щоб не тільки знайти працівника, а й спонукати його залишитися та приїхати до нього знову, тож головний вододіл робітничих прав українських іммігрантів у Польщі зводиться до того, чи працедавець «чесний», чи ні.
Проте така ситуація склалася через добу «ринку робітника» з рекордно низьким безробіттям і постійно вакантними робітничими спеціальностями. Це ті проблеми польського трудового ринку, які першочергово спровокували найновішу хвилю української міграції до Польщі. А що буде, коли ситуація на трудовому ринку зміниться? Хто, крім неурядового сектора, буде захищати їхні права? Точно не приватний бізнес, а поза ним інфраструктури для українських мігрантів фактично не існує.
Українські іммігранти в Польщі — це хороший шанс для польських профспілок, щоб вийти із кризи, в якій вони опинилися. Це можливість розв’язати проблеми також самих польських робітників. Це також можливість збільшити віру українців, які живуть в Україні, у силу профспілкового руху в самій Україні, та й у сучасному світі загалом.