Успіх білоруського диктатора Олександра Лукашенка в контрабанді людей залежить від мережі підставних компаній у Сирії, Туреччині та Іраку, таємних грошових переказів і використання солдатів у ролі торговців людьми. Інсайдери розкривають нові деталі безжальної схеми.
Мхамад бачить перед собою колючий дріт, а за ним — польських солдатів. Вони озброєні, а їхні обличчя закриті. Коли Мхамад озирається, він бачить білоруських солдатів. Вони теж у масках і при зброї. Щоразу, коли Мхамаду або його дітям потрібно справити потребу в лісі, вони мусять проходити повз цих солдатів, які зайняли позиції позаду. Телефоном Мхамад пояснює, що білоруси дають їм рівно п’ять хвилин. «Не тікайте, — попереджають вони. — Ми вас знайдемо!».
Мхамад, одружений 40-річний чоловік і батько трьох дітей, не планує тікати. Він хоче йти далі. Мхамад разом із сімʼєю втік з міста Сулейманія на півночі Іраку в надії потрапити до Європейського Союзу й податися там на притулок і прилетів до Мінська з пересадкою в Дубаї, щоб не ризикувати життям, перетинаючи Середземне море. Тепер він застряг на зовнішньому кордоні ЄС із дружиною та трьома дітьми. Наймолодшому менше двох років.
Близько 4000 біженців вже кілька днів перебувають на білоруському боці кордону біля польського села Кузьниця. Минулого понеділка вони пішки вирушили дорогою М6 у напрямку Європейського Союзу.
Це була хода відчаю. Багато хто протягом останніх тижнів неодноразово намагалися перетнути кордон з Польщею. Втім, вони кажуть, що польські прикордонники постійно повертають їх назад — у руки білоруських силовиків. Мігранти стверджують, що білоруси потім забирають їхнє майно й переміщають їх уздовж паркану або відвозять до інших прикордонних районів.
На знімках польських військових гелікоптерів видно прикордонні табори, де люди шукають притулку в наметах чи лабазах і розпалюють багаття, щоб врятуватися від холоду. Вночі температура опускається нижче нуля. Мхамад надсилає фотографії свого укриття, яке він побудував сам зі шматків металу, дроту, зеленого пластику та ялинових гілок. Він каже, що Червоний Хрест роздає хліб, воду та ковдри, але от його молодша дитина потребує дитячого харчування.
Під час телефонної розмови зв’язок постійно переривається. На фоні чутно оголошення польських прикордонників. «Увага! Увага!, — лунає. — Законом дозволено перетин кордону лише на прикордонних переходах». Але офіційний прикордонний пункт давно закрили.
Вночі на прикордонній ділянці мерехтять сині вогні. Мхамад майже не спить: він завжди мусить бути на варті. Він сподівається, що люди обік паркану залишаться мирними, але додає, що деякі намагалися пробити дірки в прикордонній огорожі та закидати польських солдатів камінням. «Нам тут не потрібна ворожнеча — ні з поляками, ні з білорусами», — каже Мхамад. Білоруські солдати, за його словами, робили попереджувальні постріли, коли біженці намагалися повернутися до шосе.
Протягом останніх кількох місяців білоруський диктатор Олександр Лукашенко привозив людей з Туреччини та Близького Сходу. Європейський Союз занадто довго просто спостерігав, як мінський правитель видає туристичні візи людям, які бажають втекти до Європи. Таким чином він проклав новий маршрут на Захід. Спочатку білоруси відвозили мігрантів у бік Литви, а тепер скупчують їх біля польського кордону.
Схоже, Лукашенко мстить ЄС за жорсткі санкції, введені проти його режиму після вимушеної посадки пасажирського літака Ryanair у травні. Біженці — ідеальний інструмент. Ніщо зараз не викликає більшої паніки в ЄС, ніж кілька тисяч шукачів притулку на прикордонному переході.
У прагненні посилити тиск на Європу Лукашенко створив ганебну контрабандну мережу, яка тепер простягається аж до Сирії, Іраку та Туреччини. Команда журналістів DER SPIEGEL кілька тижнів робила репортажі в Мінську, Стамбулі та вздовж польського кордону. Журналісти оцінили дані про рейси та візові документи, опитали контрабандистів та посередників, які за запитом режиму привозять мігрантів до Білорусі. Їхнє дослідження виявило контрабандну схему, з якою ЄС ще не знає як боротися. Щодня сотні людей приземляються в мінському аеропорту, і з кожним днем дедалі більше з них рушають до кордону.
До цього часу польський уряд переважно застосовував силу, щоб зупинити шукачів притулку. До кордону направили близько 15 тисяч військовослужбовців, а також прикордонників і згодом поліції. Силовики використовують водомети та перцеві балончики.
Тепер ЄС стоїть перед вибором: залишити людей напризволяще або відкрити їм шлях. Повідомляють, що за останні тижні в прикордонній зоні загинули щонайменше 10 людей. Правозахисні організації, які вже давно попереджали про гуманітарну катастрофу, вважають, що кількість загиблих може зрости й до кількох десятків.
Стамбул, Туреччина: розсадник контрабандистів
Щойно настає ніч, приходять нові люди. Юнаки в потріпаних светрах. Батьки й матері з немовлятами на руках. Все нечисленне майно вони носять із собою в поліетиленових пакетах чи рюкзаках.
Саме тоді починається робота для Ібрагіма. Він, здавалося б, безцільно прогулюється ринком у стамбульському районі Аксарай. У якийсь момент він зупиняється перед кафе з арабською назвою. Своїх клієнтів він впізнає за виразом обличчя й коротко підморгує.
34-річний Ібрагім сім років тому втік від війни в Сирії до Туреччини. Він каже, що двічі намагався потрапити до Греції, але обидва рази йому не вдалося. Тепер він переправляє інших людей до Європи як представник, за його словами, турецьких мафіозних груп.
Ібрагім блукає лабіринтом провулків і веде повз обмінні пункти, кіоски з кебабом і погодинні готелі, поки ми зрештою не сідаємо в чайній. Перед тим як погодитися на інтерв’ю, він наполягає не використовувати його справжнє імʼя. Він не хоче, щоб його турецькі роботодавці дізналися, що він розмовляв з журналістами.
Протягом багатьох років Аксарай був місцем скупчення контрабандистів та біженців. Ібрагім каже, що раніше використовував це місце як плацдарм для контрабанди сотень людей звідси до ЄС, майже завжди через Грецію.
Втім, останніми місяцями справи пішли інакше. Після того, як Греція закрила кордони з Туреччиною, залишилося мало доступних шляхів для біженців. Зате тепер відкрився шлях до Польщі з Білорусі, тож Ібрагім скоригував свою стратегію. Замість Греції він дедалі частіше відправляє шукачів притулку до Білорусі. За його словами, з літа їх було трохи менше десятка — серед них переважно сирійці та іракці, які намагаються потрапити до Європи. Деякі вже кілька років живуть у Туреччині, інші щойно приїхали. Турецькі гуманітарні організації підрахували, що лише з Туреччини до Білорусі прибуло кілька тисяч біженців.
«Візи видають білоруси, а турки, сирійці, іракці та ліванці ведуть бізнес на місці».
Ібрагім створив низку фальшивих акаунтів у Facebook і Telegram, де видає себе за мігранта і захоплено оповідає про подорож до ЄС з Мінська, столиці Білорусі. «Найпростіший шлях до Німеччини», –– пише він на одній сторінці. На іншій: «До Берліна за п’ять днів».
Стратегія Ібрагіма — вибудувати довіру. Він якийсь час переписується з мігрантами, перш ніж домовитися про зустріч в Аксараї. Він каже, що ці розмови, як правило, стосуються уточнення деталей. Скільки коштує поїздка? Коли можна виїхати? Куди саме?
Якщо все йде добре, Ібрагім за певну комісію перенаправляє своїх клієнтів до компанії, замаскованої під туристичну агенцію в Стамбулі, яка, своєю чергою, співпрацює з подібними «туристичними агенціями» в Мінську. «Візи видають білоруси, а турки, сирійці, іракці та ліванці ведуть бізнес на місці». З літа у Стамбулі, в північних іракських містах Ербіль і Дахук, у ліванському Бейруті та в сирійському Дамаску зʼявилися десятки подібних «туристичних агенцій».
Ібрагім каже, що турецька влада знає про такий бізнес, але закриває на нього очі. З одного боку, мафія підкуповує поліцію. З іншого боку, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган хоче сприяти міграції до ЄС, щоб мати важелі тиску на європейців. Ще навесні 2020 року Ердоган справді намагався тиснути на ЄС і домогтися поступок у сирійському конфлікті, для чого відправляв мігрантів автобусами до кордону з Грецією. Тепер цю тактику перейняв Лукашенко.
Раніше будь-яка компанія в Білорусі могла видавати візи мігрантам з Туреччини та Близького Сходу. Але з кінця вересня лише 12 компаній мають на це дозвіл. Принаймні так кажуть контрабандисти. Режим Лукашенка, очевидно, хоче забезпечити достатній заробіток на торгівлі людьми. Контрабандисти та біженці кажуть, що плата за візу зросла з 1200–1700 доларів до аж 2500 доларів, на додаток до вартості квитка на літак зі Стамбула до Мінська, який у Turkish Airlines може коштувати 1000 доларів.
Робота Ібрагіма закінчена, коли його клієнти прибувають до Мінська. Каже, вони самі відповідають за подальшу подорож.
Мінськ, Білорусь: у транзитній пастці
36-річний Шимал сидить з опущеною головою на лавці в центрі Мінська. Він із Дахука на півночі Іраку, і він не знає, куди подітися зі своєю родиною. За кілька метрів його дружина тулиться до фасаду однієї з будівель у пошуках прихистку від холодного вітру, що проноситься вулицями. Їхні син і дочка, трьох і п’яти років, грають на траві в футбол порожньою пластиковою пляшкою.
Шимал думав, що вже давно буде зі своєю родиною в Німеччині. Саме це йому обіцяли контрабандисти на батьківщині. Але зараз він разом із дружиною та дітьми сидить на вулиці в Мінську без чинної візи та місця, де можна сховатися від холоду.
Станом на кінець жовтня вони не єдині, хто застряг у Мінську. Більше біженців гуртуються біля торгового центру Galleria. Більшість із них з Іраку, як Шимал, а інші — з Сирії.
При ногах мігрантів нагромаджені рюкзаки та спальні мішки. Якщо спробувати з ними бодай заговорити, наближаються чоловіки у спортивному вбранні, перебивають і ставлять провокаційні питання. Зрештою вони починають погрожувати, що краще звідти рухатися, бо інакше «щось може статися».
Наприкінці жовтня німецьке видання DER SPIEGEL було одним з останніх західних ЗМІ, які ще могли працювати в Білорусі. Незалежні міжнародні ЗМІ — а також критично налаштовані білоруські ЗМІ — в країні тепер небажані. Диктатор Лукашенко вже заарештував десятки білоруських журналістів.
Актуальна інформація з таборів біженців на польському кордоні біля М6 надходить переважно від представників державних ЗМІ. Їхня задача — задокументувати, як погано Польща ставиться до тисяч біженців. Кремль демонстративно підтримав Лукашенка, засудивши «жорстокі дії польської сторони щодо мирних людей». Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров навіть закликав ЄС надати допомогу білоруському режиму.
Проте документи, які переглянули журналісти DER SPIEGEL, свідчать, що саме режим Лукашенка проклав шлях через Білорусь. Державна компанія «Центркурорт» почала видавати десятки туристичних віз іракцям у травні. Ця компанія підпорядкована адміністрації президента Лукашенка. Через деякий час уряд поступово передав візовий бізнес приватним компаніям, зокрема «Оскартур» у Мінську, яка спочатку відповідала за дозволи на в’їзд з Іраку, а потім з Туреччини та інших країн Близького Сходу. «Оскартур» зараз також активний у Сирії.
У Мінську компанії розміщують біженців переважно в готелях, які також мають зв’язки з адміністрацією президента Лукашенка. Це прибутковий бізнес: підраховано, що зараз у Білорусі близько 15 тисяч шукачів притулку.
І щодня приїжджає дедалі більше людей. Представник FlyDubai називає цифру в 200 біженців на день — і це лише на рейсі авіакомпанії з Дубая. Один зі співробітників мінського аеропорту ще в жовтні говорив про до 400 новоприбулих на день.
Зараз, імовірно, їх набагато більше. У зв’язку з нещодавнім запровадженням зимового розкладу зараз сполучення з містами Туреччини та Близького Сходу — приблизно 40 рейсів на тиждень. Серед них рейси зі Стамбула, Дубая, Бейрута, а тепер і Дамаска. Cham Wings регулярно літає до Мінська зі столиці Сирії — лише протягом першого тижня листопада відбулося пʼять рейсів, що можна відстежити за FlightRadar24.
Попит став настільки великим, що посольство Білорусі в Дамаску тимчасово більше не приймає заявки на отримання візи — за офіційною версією, «з технічних причин». Наразі в черзі 2200 паспортів, йдеться у дописі у Facebook.
Державна білоруська інформаційна агенція «Белта» повідомляє, що уряд також планує збільшити кількість міжнародних рейсів безпосередньо до обласних центрів країни. Гродно і Брест, розташовані поблизу кордону з ЄС, мають аеропорти.
За переліт зі Стамбула до Мінська з сімʼєю Шимал загалом заплатив 14 тисяч доларів «туристичній агенції» в Дахуку, а також окремо за візу та проживання в готелі. З потрібними людьми його звʼязав друг. Поїздка коштувала майже всіх його заощаджень, а також грошей від продажу мікроавтобуса. «Мені соромно, що я дозволив себе так обдурити», — каже він і додає, що не хоче йти до кордону. «Це занадто небезпечно, — каже він, — особливо для дітей».
На п’ятому поверсі ТРЦ Galleria у Мінську настрій серед біженців напружений. Старші чоловіки ходять туди-сюди з мобільними телефонами. Один із них одягнений у футболку з написом «Німеччина».
Чоловік, який вільною російською представляється як іракець з Ербіля, супроводжує трьох курдів 18, 21 і 24 років. Каже, що вже два місяці допомагає цим людям у Мінську. Пізніше він зізнається, що отримує гроші за свої послуги. А звідки знає російську? Він пояснює, що вчився в університеті у Москві й був одружений з росіянкою. Але більше говорити він не погоджується.
Торговий центр — важливе місце зустрічі біженців у Мінську. Люди гріються за одним із круглих столів на фудкорті біля кавʼярень і китайського ресторану, їдять картоплю фрі та крильця з KFC і п’ють чай.
У деяких людей, які щойно приїхали, в руках туристичні килимки, теплий одяг і яскраво-нові помаранчеві спальні мішки з написом «-25 градусів Цельсія». Деякі сплять, поклавши голову на стіл, а перед ними на підлозі лежать потерті рюкзаки. Це шукачі притулку, які вже чотири чи п’ять разів — безрезультатно — намагалися дістатися до Польщі.
Багато з них змушені провести кілька днів у прикордонній зоні, перш ніж знайдуть спосіб повернутися до Мінська. Біженці часто змушені платити білоруським чиновникам сотні доларів, щоб їх пропустили назад.
Зростає кількість повідомлень про те, що білоруські силовики силоміць затягують мігрантів до автомобілів і везуть їх далі на північ, до кордону з Литвою. Деякі біженці стверджують, що литовські прикордонники зумисне застосували проти них електрошокери, щоб відігнати їх назад.
Тим часом білоруська влада змінила тактику й видає лише групові кількаденні візи для «туристів» із Близького Сходу. Групова віза Шимала та його сім’ї була чинна лише вісім днів. Після закінчення терміну дії візи біженців виганяють із готелів.
Ті, хто має близькосхідні риси, тепер повинні платити за проживання більш ніж подвійну ціну, діляться Шимал та інші біженці. Часто вони зрештою віддають 20 доларів або більше за ніч за ліжко в переповненій спільній кімнаті у занедбаній квартирі чи гуртожитку. Але багато мігрантів не можуть собі дозволити навіть цього і сплять у парках чи на вулицях Мінська.
Зрештою, зваживши всі «за» і «проти», Шимал подав заявку про повернення на батьківщину до Міжнародної організації з міграції. Минулого четверга він повернувся в Ербіль через Дубай. Йому страшно. Він каже, що отримує погрози через конфлікт з родиною дружини. До самого кінця він сподівався, що Польща змінить підхід і відкриє кордони. Однак зараз це не здається ймовірним.
Сємянувка, Польща: зона смерті
Вже по десятій ранку Франек Стерчевський отримує геолокацію, тож він одягає темні окуляри й цього понеділка знову вирушає до лісу. Група біженців, вочевидь, провела понад два тижні, блукаючи цією надзвичайно болотистою місцевістю, що становить більшу небезпеку, ніж сам перетин кордону.
33-річний дипломований архітектор Старчевський пішов у політику в надії покращити інфраструктуру Польщі, але відколи Білорусь почала надсилати дедалі більше людей на кордон, він зосередився на допомозі біженцям. Це його друга поїздка на кордон, і він долучається до групи активістів, щоб допомогти тим, хто все ж потрапив на територію Польщі. Він сподівається, що його присутність означатиме, що людям дадуть можливість подати заяву про надання притулку.
Кордон між Польщею та Білоруссю простягається на 400 кілометрів. З серпня було зафіксовано 30 тисяч спроб незаконного перетину кордону — далеко від добре охоронюваних прикордонних пунктів.
На початку вересня польський уряд запровадив надзвичайний стан у регіоні й обмежив доступ до зони, яка починається за три кілометри від кордону. Блокпости перебувають під військовим контролем — пропускають лише місцевих жителів та силовиків. Активісти кажуть, що в цій зоні зараз панує беззаконня.
На одному відео можна побачити те, що часто залишається поза полем зору журналістів та активістів. Польські та білоруські прикордонники в масках і з автоматичною зброєю напоготові стоять лицем до лиця на кордоні. Це напружене протистояння, і кожна сторона фільмує іншу. Білоруси штовхають шукачів притулку — чоловіків, жінок та дітей — на польську сторону кордону, а там польські прикордонники відмовляються їх пропускати.
Та навіть коли біженцям вдається зайти далеко на територію Польщі, вони все ще в небезпеці. Неодноразово повідомляли, що польські прикордонники повертають їх у ліс і кидають напризволяще.
Навіть парламентарів, таких як Стерчевський, не пускають в обмежену зону. Мігрантам доводиться вибиратися самостійно або за допомогою місцевих. Тільки тоді Стерчевський зможе надати свою допомогу виснаженим і замерзлим шукачам притулку.
Стерчевський добирається до місця призначення за півтори години. Автомобіль повертає на вузьку сільську дорогу, що простягається через густий сосновий ліс. Під безлистим кущем сидять восьмеро людей із Сомалі. Вони не взуті, хоча вночі температура в лісі опускається нижче нуля.
Одна жінка лежить на землі й панічно ковтає повітря. Її супутники повідомляють, що у неї проблеми з серцем. Активісти, яких покликав Стерчевський, дають їм воду, кілька енергетичних батончиків і таблички з написом: «Я хочу притулку в Польщі». Мігранти кажуть, що польські прикордонники вже сім разів змушували їх повернутися до Білорусі.
Прикордонники зʼявляються десь за 30 хвилин. З фургона виходять четверо чоловіків, один із них наближається до біженців. У нього кругле обличчя й привітні блакитні очі, які холодіють, коли він розмовляє з шукачами притулку. «Як ти перетнув кордон? Нелегально чи законно?» — кричить він.
Біженці, що сидять перед ним на землі, дивляться на нього і нерішуче підіймають свої таблички. «Я хочу отримати притулок у Польщі», — каже один із них. «Чому ви не поїхали на прикордонний пункт, де можна було легально потрапити до Польщі?» — запитує прикордонник. Стерчевський втручається: «Вони знають, що це можливо лише в теорії. Білоруси виштовхують їх за кордон». Прикордонник гавкає: «Я їх питаю, а не вас».
«Ці люди — як каміння. Білоруси кидаються ними в нас, а ми перекидаємо їх назад».
Їх оглядають та саджають або у швидку допомогу, або у військову вантажівку. Прикордонники кажуть, що здорових відвезуть у приймальний пункт для шукачів притулку. Чоловік починає плакати, коли двоє медичних працівників починають вести його до карети швидкої допомоги. «Будь ласка, я не хочу повертатися, — каже він. — Я хочу отримати притулок у Польщі».
Коли ніхто не чує, прикордонник каже Стерчевському: «Ці люди — як каміння. Білоруси кидаються ними в нас, а ми перекидаємо їх назад».
Націонал-консервативна партія «Право і справедливість», яка очолює польський уряд, робить все можливе, щоб представити себе як охоронців християнського світу. «Кордон — священний», — написав прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький у Facebook на початку минулого тижня. Він додав, що задля його захисту була пролита кров цілого покоління, і звинуватив Лукашенка у веденні гібридної війни та використанні мігрантів як зброї.
У попередніх коментарях журналістам члени уряду стверджували, що на мобільних телефонах шукачів притулку було знайдено порнографію з тваринами та джихадистські матеріали. А Варшава планує побудувати при кордоні паркан, який нібито коштуватиме 350 мільйонів євро. На макеті паркану зображено металеві бруски заввишки понад п’ять метрів, увінчані колючим дротом.
Жорсткий підхід уряду до мігрантів має підтримку в Польщі. Тим часом у Брюсселі багато хто стурбований тим, що це може покласти початок подальшому нехтуванню захистом біженців. Такі країни, як Греція та Хорватія, безсумнівно, проводили незаконні висилки протягом останніх кількох років, але більшість таких заходів відбувалися в основному поза увагою громадськості.
Польща — одна з перших країн, яка наважилася легалізувати такі висилки, і до неї приєдналися інші країни Східної Європи. Відповідно до польського законодавства, прикордонники можуть самостійно вирішувати, чи дозволяти мігрантам подати заяву про надання притулку.
Часто буває, що біженців перехоплюють глибоко всередині країни, щоб повернути їх на кордон. За словами німецького офіцера федеральної поліції, в цей момент польські прикордонники прорізають дірку в паркані, щоб виштовнхути людей назад до Білорусі. Польська прикордонна служба навіть почала вести офіційний підрахунок «вимушених виїздів».
Як європейське законодавство, так і Женевська конвенція про біженців постулюють, що шукачі притулку, які потрапили на територію ЄС, мають право на справедливий розгляд заяви про надання притулку. Однак у Польщі право на отримання притулку було суттєво обмежено. Як наслідок, члени Європарламенту від Лівої партії, Зелених, соціалістів і демократів та деяких лібералів протягом тижнів вимагали розпочати провадження про порушення.
Європейська комісія вивчає відповідні закони в залучених країнах Східної Європи, але поки не ухвалила рішення. Проте, в принципі, багато хто в ЄС вітає підхід польського уряду. Власне, у Брюсселі розгорілися дебати щодо того, чи повинен ЄС платити за новий паркан на кордоні Польщі.
Польські опозиціонери, неурядові організації й активісти стурбовані тим, що якщо ЄС не діятиме, взимку кордон може стати смертельною пасткою. Заболочені ліси на кордоні — один із найхолодніших регіонів країни, де часто випадає до метра і більше снігу, а температура опускається до мінус 20 градусів за Цельсієм. Більшість мігрантів рухаються вночі, без ліхтариків, щоб їх не перехопили прикордонники. Мешканці регіону добре усвідомлюють небезпеку, і деякі з них вночі вмикають при своїх будинках зелене світло як сигнал біженцям, що вони можуть звернутися по допомогу.
Правозахисні організації вважають, що, можливо, деякі з десяти загиблих на кордоні людей раніше були відтіснені до лісу польськими або білоруськими прикордонниками. Справжня кількість жертв може бути ще більшою. Мігранти повідомляли, що бачили тіла загиблих у прикордонному регіоні, але такі повідомлення неможливо перевірити.
Активісти та політики, такі як Франек Стерчевський, прагнуть уникнути нових жертв і роздають теплий одяг та павербанки. Стерчевський ніколи не дзвонить за офіційним номером екстреної допомоги, побоюючись, що мігрантів потім можуть переправити назад через кордон. А багато хто з них все ще хочуть поїхати далі до Німеччини. Іноді в прикордонній зоні поблизу забороненої зони активісти бачать фургони контрабандистів.
Один з водіїв такого фургону — Алаа Халабі, чиє ім’я в цій статті було змінено. Журналісти DER SPIEGEL зв’язалися з ним по телефону.
Халабі каже, що три роки возив людей з Греції до Австрії чи Німеччини. Але коли кордони майже повністю закрилися під час першої хвилі пандемії коронавірусу, він пішов у відставку. Раптом стали запроваджувати багато нових перевірок, тож це стало занадто небезпечним.
Почувши про новий маршрут через Білорусь, він зателефонував своєму колишньому начальнику й запропонував обслуговувати новий шлях. Халабі каже, що його бос має прекрасні зв’язки з турецькою мафією — а вони мають міцні зв’язки з іншими злочинними угрупованнями в Європі. Начальник Халабі погодився й відтоді він знову працює контрабандистом: перевозить людей з Польщі до Німеччини за 2000 доларів. Щоб дістатися кордону, йому потрібно близько 14 годин.
Біженці надсилають йому своє місце розташування, каже Халабі, і передають гроші в «страхову компанію» в Туреччині. Начальник Халабі та інші посередники співпрацюють із п’ятьма компаніями й беруть тільки тих, хто заплатить довіреному представнику. Після цього він телефонує комусь, хто знає когось на кордоні й може сказати, чи перебувають біженці в безпечному місці чи ні. Тільки якщо так, він їх забирає.
Дорогою до Німеччини Халабі доводиться уникати німецької федеральної поліції. Вісім підрозділів патрулюють кордон Німеччини з Польщею, а особливу увагу приділяють фургонам. Наразі їм уже вдалося заарештувати кілька сотень контрабандистів. Попереду Халабі їде друг, щоб попереджати його про перевірки або блокпости на шляху.
Халабі платять лише тоді, коли він довезе мігрантів до місця призначення. Потім йому дають код, з яким він може вимагати гроші, внесені в страхову компанію в Туреччині.
Це буде останній платіж з довгого ланцюжка грошових переказів. Якщо все йде добре, то мігранти обмінюють свої заощадження на можливість почати нове життя в Німеччині. Та якщо все йде погано, вони опиняються в пастці на зовнішньому кордоні ЄС і мусять боротися за виживання.
Автори: Юрген Далькамп, Крістіна Гебель, Мюріель Каліш, Штеффен Людке і Максиміліан Попп
Титульне фото: Іракська родина в мінусову температуру на польсько-білоруському кордоні. Войтек Радваньски / AFP
Джерело: https://www.spiegel.de/
Читайте також: