— Давайте как-то развернемся, а то ж кому мы это показываем, — командує чоловік у жовтій футболці «Mother, father, family». Кілька юнаків та дівчат у таких самих футболках розвертають свої банери: тепер вони стоять спиною до проспекту й обличчями до площі. Сьогодні в одному куті центральної площі Запоріжжя прихильни_ці традиційних цінностей, в іншому — учасни_ці та команда першого в місті Прайд-маршу за права ЛГБТ-людей. Між ними — кордон поліції й зависле в повітрі питання: чи бути зіткненню, як це сталося місяць тому в Одесі.
— …и свергнула с себя земля живущих на ней. Это проклятие, которое призывают эти извращенцы на нашу страну, на наш город, это против природы, это против нормального образа жизни. Мужчина, женщина, семья, продолжение рода и счастье — это сильная страна, это сильные люди, — виголошує в гучномовець чоловік у чорних окулярах і піджаку. Поряд із ним півколом стоять десятеро юнаків у спортивному. Вони перегороджують прохід, але люди, що йдуть на марш, обходять їх проїжджою частиною.
Це не перші молоді люди у спортивному на моєму шляху до Фестивальної площі. На протилежному боці проспекту поруч із входом у підземний перехід стоять шестеро юнаків. Один каже решті: «Ну шо, давайте найдем кого-нибудь и…?» Я прискорююсь у напрямку підземки: там поліція вже проводить виховну бесіду з іншою групою хлопців.
— Это слова, вот будут действия… — відповідає поліцейський на моє попередження про недобрі задуми незнайомців по той бік проспекту.
Любов у часи чуми
Щоб потрапити на територію Прайду, потрібно пройти поліцейський кордон. Жінок на предмет заборонених речей перевіряють жінки-поліцейські, чоловіків — чоловіки. Під крики опонентів маршу «Україна — не содом» мене ультимативно просять пройти далі. До новоприбулих підбігає дівчина в мерчі прайду і міряє температуру, інша вручає шестиколірну маску. Цитати зі Старого Заповіту заглушає поп-музика і заклики бунтувати, кохати та не віддавати права.
Пів години до початку — люди формують колони: «Київпрайду», «Харківпрайду», організацій Insight, Trans*generation та загальну, куди потрапили учасни_ці маршу, що не належать до жодної з цих організацій.
— Масочки, масочки надеваем, молодые люди, на нос! Не заставляем мой голос ломаться еще больше, — захриплим голосом кричить кучерявий хлопець у червоній футболці — волонтер. Волонтер_ки допомагають людям формувати колони, заряджають кричалки і стежать за потенційно конфліктними ситуаціями. Через пандемію їх до прайду готували онлайн.
— Нагадуємо, що на території Прайду всі обов’язково мають бути в масках! Одягайте їх правильно, червоним кольором вгору, — каже в мікрофон ведуча. — Також ви можете підійти і розказати всім своє прайд-гасло!
— За вас, за нас, за гей-Донбасс! — виголошує хлопець з макіяжем нюд і принтом намиста на футболці. В руках у нього плакат із цими ж словами. Хлопця звати Кирило.
— У меня такой плакат, потому что я сам переселенец. Мне пришлось уехать из Донбасса из-за преследований спецслужб. Они узнали, что я состою в «Киевпрайде», думаю, им кто-то рассказал, но у них не было доказательств, и они пытались их получить: допрашивали меня и моего друга, залезли в смартфон, собрали личные данные и сказали, что я теперь буду с ними сотрудничать. После этого я месяц жил не у себя и перешел КПВВ в одну сторону, — розказує Кирило.
Слава — єдина тут людина у військовій формі. На його плакаті напис французькою: «Будь реалістом, вимагай неможливого».
— Це гасло французьких студентів часів революції 68-го року, але мені здається, воно набагато більш доречне зараз. Я тут як транс-людина, і мені в Запоріжжі сильно бракує спільноти та інформації про те, як робити перехід, де знайти візажиста, стиліста, косметолога…
Поруч, очікуючи на початок ходи, хлопець із плакатом «Ми всі різні, любов для всіх одна» каже:
— Сейчас уже не страшно, вот ехать — да, было страшно. А теперь что, нападут, так нападут.
Число диявола
За поліцейським кордоном хлопці з прапорами «Традиції і порядку» відверто нудьгують. У гучномовець співає коротко стрижена сива жінка. Я намагаюся підійти ближче, щоб розібрати слова пісні, але на шляху стає кремезний поліцейський: «Не провоцируй. Уходи».
Вздовж кордону мечуться організаторки: «Будь ласка, не реагуйте на їхні слова». Те саме написано в інструкції, яку розіслали всім, хто зареєструвалися: «…не реагуйте на них словами чи жестами, не відповідайте на провокації та самі не провокуйте їх. […] Якщо у вас намагаються вирвати транспарант чи плакат, — не опирайтеся, нехай забирають — їм потрібніше».
— Это же не радуга, в радуге семь цветов. Эти извращенцы рисуют шесть цветов на своих флагах, а шесть — число дьявола! Против вас творец! — надсадно кричить у мегафон опонент маршу.
— Ну, давайте быстрее уже, а то батарейка садится, — один із них кричить услід організаторці, ховає руки в кишені й огризається поліцейським.
У колоні прайду дві дівчини сміються над банером «Помощь ЛГБТ» з номером телефону:
— Надєюсь, фінансова.
Організатор_ки прайду вмикають гімн України, хода от-от почнеться.
Місто вільних
— Ну, чего стоим? — звертається до своєї колони волонтер. О 12:05 звучить команда рушати.
— Будь ласка, вирівняйтесь у ряд, давайте, ви найкращі! — кричить інша.
Скандуючи «Запоріжжя — місто вільних» і «Ні — насиллю, так — правам», марш рухається розширеним периметром Фестивальної площі: люди проходять між броньованими автами Нацгвардії і поліцейським кордоном.
Пізніше в інстаграм-ефірі організатор_ки розкажуть, що розглядали кілька варіантів маршруту й вибрали мало не в останній момент. У пріоритеті була хода центральним проспектом Запоріжжя, та місцева влада забороняє перекривати рух автомобілів на ньому, а безпеку пересування такої кількості людей тротуарами забезпечити надто складно. Тому зупинилися на маршруті по периметру Фестивальної площі.
Врешті хода триває близько 20 хвилин і закінчується там, де й почалась. Один із організаторів просить учасни_ць утворити півколо й зачитує маніфест «Запоріжжя-прайду» — політичні вимоги до органів влади.
— Запровадити в Україні інститут цивільного партнерства! Друге — забезпечити виконання урядового плану дій з реалізації національної стратегії у сфері прав людини! Третє — виявляти та попереджувати злочини: кримінальні проступки та адміністративні правопорушення на ґрунті гомофобії та трансфобії!
Всі вісім пунктів учасни_ці маршу вітають підбадьорливими криками і оплесками. А поки ЛГБТ-люди та союзни_ці скандують «Права людини понад усе», п’ятеро поліцейських несуть чоловіка з боку контракції до автівки. Йому вдається випручатись, поліцейські так само вп’ятьох скручують його, чоловік кричить: «Меня скрутили! Меня скрутили!» На нього одягають наручники і ведуть далі. Чоловік впирається ногами, один із поліцейських кричить: «Хватит сопротивляться!»
Пізніше поліція Запоріжжя повідомить, що цей чоловік витягнув зброю й направив її в бік учасни_ць акції. Його відпустять на наступний день.
Safe space
— Зняти символіку, вимкнути геолокацію! Давайте нагадаємо їм, що таке Запоріжжя!
Подруга Кирила змиває йому макіяж, більшість людей змінюють веселкові маски на звичайні та чекають у черзі на трансфер у безпечне місце. Автобуси роз’їжджаються в різних напрямках у супроводі патрульних машин, куди — знають навіть не всі член_кині оргкомітету.
— Запоріжжя — наше місто, гомофобам тут не місце, — скандують учасни/ці прайду, сідаючи в автобуси. З-за іншого боку кордону їм пропонують їхати з міста — теж хором.
В автобусі команда «Запоріжжя-прайду» переодягається й ховає мерч у сумку. Один із волонтерів зі словами «Ну, можно пить» дістає пакет молока і прокусує його — цього разу очі від балонів нікому промивати не знадобилося.
Жінка, яка сидить навпроти мене, каже до своїх друга і подруги:
— Ну, вот что значит «не спи з чоловіком»? А шо мне делать теперь?
Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.