За лаштунками шоурумів: хто шиє дизайнерський одяг в Україні

У 2017 році значний резонанс у суспільстві викликало дослідження міжнародної кампанії Clean Clothes¹Інтерв’ю з організаторкою дослідження в рамках «Кампанії за чистий одяг» в … Continue reading що стосувалося умов праці на українських підприємствах західних брендів. Тоді виявилося, що швачки, які шиють одяг для найпопулярніших марок Західної Європи, мусять працювати понаднормово, часто в неналежних умовах, і отримують мізерну зарплату.

Той, хто не хоче купувати в мас-маркеті на зразок Zara чи H&M — і може собі дозволити цього не робити — піде до шоурумів місцевих брендів. Ціни там суттєво вищі, але заможні покупці впевнені, що куплять дизайнерський, пошитий зовсім в інших умовах одяг. У суспільстві звикли вважати, що у приватних дорогих брендів, на відміну від мас-маркету, умови праці мусять бути кращі — адже там немає величезних цехів та великої кількості працівників, а якщо одяг дорожчий, то й люди, які його шиють, отримують нібито більше.

Один із приватних брендів з таким іміджем — марка жіночої нижньої білизни ZhyliovaLingerie. Її засновниця, Валерія Жильйова, кілька років тому переїхала до Києва з Маріуполя — тут же і започаткувала свій бренд.

Білизну ZhyliovaLingerie може дозволити собі не кожна. Ціни на одиничні вироби (окремо труси чи бюстгальтер) починаються від 800 гривень, середня ціна за комплект білизни — 4000-5000 грн. Відтак серед клієнток Валерії Жильойової — популярні блогерки, співачки та дружини депутатів; багато замовлень шиють також за кордон.

Одна з працівниць бренду Н. на умовах анонімності розповіла нам, як починала розвиватися марка Жильйової.

«Я працювала у них майже від початку існування бренду. Спочатку нас було 5 людей, ми працювали у винайнятій двокімнатній квартирі. За час моєї роботи ми змінили 4 локації», — зазначила дівчина.

Бренд розвивався, і шоурум, де клієнтки спілкуються зі стилістками та купують білизну, на найновішій локації зрештою став найбільшим з усіх попередніх — тепер він дворівневий. Натомість дівчата, які шиють білизну, працюють у дедалі менших приміщеннях.

Інша колишня працівниця розповіла, що зараз для бренду працюють у двох кімнатах-цехах: поопераційному та експериментальному. В поопераційному швачки шиють комплекти однакової білизни визначених розмірів. В експериментальному цеху працюють з індивідуальними замовленнями, нестандартними розмірами тощо.

Там же розташована і кухня. У графіку робочого дня швачок передбачена година на обід, однак 15 осіб фізично не можуть пообідати на кухні, де вміщаються максимум дві людини. Кухня, як розповідають дівчата, перероблена з колишньої ванної кімнати.

«Нам доводилося займати чергу, щоб пообідати. На кухні не було витяжки, і на нас кричали, щоб ми зачиняли двері, бо пахне їжею. Але якщо на кухню заходила друга людина, то двері вже не зачинялися», — пояснили дівчата.

Клієнтів ZhyliovaLingerie вже біля дверей зустрічає консультантка. Поки я роздивляюсь каталоги і п’ю запропоновану воду з графина, вона розповідає: невдовзі мають привезти нову партію білизни.

— Привезти? Ви звідкись її імпортуєте? — запитую.

— Ні-ні, у нас усе — українського виробника, — з гордістю запевняє мене дівчина.

Вдовольнити мою цікавість і показати, як шиють цю вишукану мереживну білизну, вона не може: пояснює, що обидва цехи — закритого типу.

Утім, проходячи коридором, я минаю іншу кімнату, до якої саме зачиняють двері. Вона значно менша за шоурум, і там стоять декілька столів, біля яких дівчата працюють за швейними машинками. Усе приміщення розташоване в одному зі старовинних будинків у центрі Києва.

Влаштуватися не можна звільнитися: як це працює

За останній місяць з ZhyliovaLingerie звільнилися не менше десяти людей. Одна з колишніх працівниць розповідає: коли звільнялася вона сама, з тих дівчат, що вже працювали на момент її появи в компанії, залишилася лише одна.

«Дуже висока ротація, постійно хтось звільняється. Вони набирають купу стажерок — їм платять менше. Стажування офіційно місяць, але його часто подовжують, бо у нас немає людини, яка б навчала новеньких. Їх “вішають” на інших швачок, у яких купа своєї роботи та обов’язків, за місяць стажерки не встигають усього навчитися — і стажування виявляється довшим, ніж їх попереджали на початку».

Більшість дівчат, що працюють у фірмі — приїжджі.

«Коли я прийшла, то з київською пропискою, крім мене, була ще тільки одна дівчина — з 15-20 людей, — розповідає моя співрозмовниця. — Я знаю багатьох дівчат, які кажуть, що хочуть звільнитися, нервуються, але бояться, що важко буде знайти іншу роботу чи що нічим буде платити за квартиру».

Вона додає, що дівчата також рідко беруть лікарняні у разі хвороби і не відвідують лікарів, намагаючись лікуватися самостійно. Лікарняний оплачується за 30% ставкою, а це 100 грн. на день. Тоді як прийом у лікаря для приїжджих коштує 400 грн.

У описі вакансії, розміщеної на сайті work.uа, вказаний розмір зарплати — 8000 грн. Це як середня ціна двох комплектів білизни, яку дівчата шиють на роботі. Стажерам платять 5000-6000 грн.

«У мене в експериментальному цеху була норма — 4 одиниці за день, — розповідає одна з них. — 8000 ділиться на 20 робочих днів — отримуємо 400 грн. на день, тобто 100 грн. за одиницю. Відповідно, якщо на місяць робочих днів більше, за одиницю виробу отримуєш менше».

Якщо швачка встигає виконати свою денну норму раніше, її — за логікою — мали б раніше відпускати з роботи. Однак виявилося, що у ZhyliovaLingerie це неможливо.

Одна з дівчат розповідає, як одного разу закінчила свою норму раніше і хотіла піти додому, оскільки дівчини-закрійниці, яка могла б призначити їй додаткове завдання, також не було: її робочий день уже закінчився.

«До кінця робочого дня залишалося приблизно півгодини, але мене все одно не відпустили додому. Довелося просто сидіти, — згадує дівчина. — Іншого разу мені було погано, і мене все-таки погодилися відпустити на годину раніше — але для цього треба було написати заяву».

Спочатку для швачок ZhyliovaLingerie  робочий тиждень двічі на місяць був шестиденним — за робочі суботи, втім, не доплачували понаднормово, як це передбачено в законодавстві. Їх  скасували лише після того, як з фабрики через це звільнилася людина.

Звільнитися з роботи у Валерії Жильйової теж виявилося непросто — передусім тому, що дуже мало хто працює в неї легально. З однією з моїх співрозмовниць підписали трудовий договір після двох років роботи, з іншою — за місяць до звільнення, ще одна дівчина, яка пропрацювала трохи більше місяця, мусила підписати договір «заднім числом», щоб мати можливість звільнитися. Зарплатних карток у дівчат не було, гроші їм видавали в конвертах.

Згідно з українським законодавством, за кожного працівника, щодо якого допущено порушення, роботодавець платить штраф у розмірі понад 100 000 грн. Враховуючи те, скільки людей працювали в ZhyliovaLingerie нелегально та отримували зарплату в конвертах, якби ці порушення виявили при перевірці на фабриці, Валерія Жильйова збанкрутувала б.

Після звільнення дівчатам ставлять вимогу: не працювати у цій сфері протягом року. Такі правила нібито вказані у «договорі про нерозголошення». На відміну від трудового договору, цей документ мусить підписати кожна, хто тільки починає працювати у ZhyliovaLingerie. Знову ж таки, на відміну від трудового договору, «договір про нерозголошення», згідно з коментарями юристів, не має жодних правових підстав і юридичної сили.

«Це повна маячня, бо у них не було жодних сертифікованих технічних процесів, нічого. Коли я звільнялася, у мене навіть забрали всі зошити з моїми особистими нотатками — у мене там були розписані всі комплекти, закупки тощо. Я почала його вести ще до того, як прийшла на роботу до Жильйової. Вони ж заявили, що мають “зберегти комерційну таємницю”», — розповіла одна з дівчат. Їй самій під час звільнення спершу не хотіли видавати зарплату за останні два тижні, бо не могли знайти «договору про нерозголошення таємниці», який вона підписувала, коли влаштовувалась на роботу. Щоб отримати свої гроші, дівчині довелося підписати новий документ «заднім числом».

Вона додає, що одразу після звільнення з ZhyliovaLingerie пішла працювати в інший український бренд — там виявилися набагато кращі умови роботи: спеціалізовані приміщення з гарним освітленням і професійне обладнання:

«У Жильйової в одному з колишніх цехів, що був на Золотих Воротах, стіни були пофарбовані в жовтий колір. Через це неможливо відрізнити, наприклад, білі в тебе в руках нитки чи молочні. Виходиш з цього приміщення з бюстгальтером у руках і вже бачиш, що треба перешивати, бо прошито не тими нитками. Коли ми просили перефарбувати нам стіни, колір змінили в коридорі та шоурумі — але не в нашому цеху».

Багато хто з дівчат, які не обізнані з законами, і справді бояться договору, котрий вони колись підписали. І саме через це ще рік після звільнення з ZhyliovaLingerie вони не працюють за спеціальністю.

«Унікальність, дизайн, розробка моделей»

Н. займалася в ZhyliovaLingerie куруванням фабрики, робила зразки нових моделей, а також шила та навчала новеньких — фактично, вона виконувала обов’язки трьох працівниць.

«Найчастіше було так: Валерія шукала в гуглі білизну улюблених брендів і вимагала зробити схожі — за поєднанням кольорів чи виглядом. Часто це просто білизна, яка їй подобається, тільки з іншим мереживом», — каже Н.

Моделі білизни, які вони шили, дівчата через брак манекенів мусили міряти на собі — при цьому скрізь у робочих цехах встановлені камери спостереження.  

Щоб затвердити новий комплект, який треба віддати на фабрику, швачки мали одягати зразки білизни і демонструвати їх Жильйовій.

«Одного разу Валерія затвердила новий комплект в усній формі, — розповідає одна з дівчат. — Тобто ми прийшли, вона сказала, що їй подобається і вона це затверджує. Коли ж комплекти були вже пошиті, вона раптом заявила, що ніколи нічого такого не бачила і не погоджувала. Абсолютно кожна з нас могла їй підтвердити, як це було: хто який міряв розмір, хто з нас був при цьому, навіть на якому дивані сиділа Жильйова — але вона все одно заявила, що нічого такого не було. Пізніше навіть прийшла до мене і заявила, що я її підвела і що маю попросити пробачення. Після цього всі комплекти затверджуються в письмовій формі — так ми хоча б можемо щось довести, якщо вона раптом змінить думку».

Перед днем народження Валерії Жильйової від дівчат вимагали скидатися їй на подарунок.

«Спершу казали по 300 грн., потім — по 250 і 200, бачили, що ніхто не хоче, — розповідає моя співрозмовниця. — Врешті-решт гроші, які ми нібито мали здати їй на подарунок, урізали нам із зарплати. Менеджерка, коли видавала мені зарплату, просто в мене на очах забрала і відклала 100 грн.».

На ці гроші Валерії подарували картину. На ній — Мона Ліза з обличчям самої Жильйової і котом на руках.

Додаткове прибирання і штрафи за запах тютюну

У березні в ZhyliovaLingerie ввели штрафи для працівниць. Дівчата показують список цих штрафів, сфотографований на телефон. У ньому є, наприклад, грошове покарання за «необґрунтовану неявку на роботу». Нею вважають кожен випадок, коли працівниця не попередила про те, що її не буде, до 10 ранку.

Карати вирішили і за куріння — 300 грн. за кожен випадок. Підставою для покарання вважають як і фактичне куріння, коли швачку ловлять на тому, що вона стоїть із цигаркою, так і випадок, коли від людини просто пахне тютюном.

Інший штраф — за «псування майна, навмисне або ні». Сюди належать ножиці та машинки, які ламаються просто в процесі використання, а також санвузол, яким користуються не лише швачки, а й їхнє керівництво та клієнтки ZhyliovaLingerie.

Крім того, що треба пильнувати, аби нічого не зіпсувалося, дівчата мають стежити за чистотою: за недотримання цього передбачений черговий штраф. Кожного дня швачки, крім своєї основної роботи, повинні по черзі виконувати функції «чергової».

«Зрозуміло, ми й так прибирали після себе в цеху під кінець робочого дня: замітали нитки на підлозі тощо. Але я не підписувалася на прибирання, наприклад, кухні чи туалету, — каже одна з дівчат. — На кухні часто скидають брудний посуд, який залишається після клієнток: їх пригощають кавою, шампанським. Якщо чергова “допускає непорядок”, їй мають нарахувати штраф 200 грн. і призначити додатковий день чергування».

Інший штраф — за «зривання поставлених строків, навмисне або ні». При цьому старші на фабриці, які встановлюють строки, самі шити не вміють, тому часто не можуть об’єктивно оцінити, скільки часу треба на виконання завдання.

«Вони ніколи не враховували і не враховують варіанти того, що швачка може захворіти, або що може не бути якогось комплектуючого. Через це швачки дуже часто не встигають. Взагалі весь робочий процес — дуже на нервах, в основному через те, що встановлюють важкі норми, або комусь щось треба дуже терміново. У нас же специфічні клієнтки. Постійно “ой, мені пошвидше”, “у мене завтра літак”, “у мене завтра зйомки”. Старші взяли і щось затвердили, а матеріалу, щоб пошити, нема. Важко, ти нервуєш, стараєшся встигнути. Нерідко мусиш залишитися на довше, щоб встигнути все пошити. Але за роботу в неробочий час ніхто не доплачує», — розповідають дівчата.

На сайті ZhyliovaLingerie зазначено: окрім Києва, їхні вироби можна купити в Москві, Відні, Ризі, Лондоні, Стамбулі, Токіо та Ель-Кувейті.

«Бувало таке: треба пошити щось за кордон, нам його затвердили, і тут закінчується матеріал. Окрім цього, раніше у нас не було техкарт. У техкарті записано, скільки на що треба матеріалу, як шити і т. д. Раніше цього взагалі не було, і сиди думай — як зробити так, щоб людині нормально сиділо, носилося. Зараз дівчата шиють за техкартами, але вони часто неправильні — наприклад, купили нову гумку, вона по-іншому тягнеться — і все», — каже М.

Коли штрафи тільки-но ввели, керівництво фабрики дало їх список закрійниці, яка мала пояснити все працівницям. З усіма питаннями дівчата мали йти до директорки — вона, разом з Валерією Жильйовою, займається формальним управлінням фабрикою.

«Наша дівчинка прийшла до неї, але Таня (директорка — ред.) відмовилася відповідати, сказала, що погано себе почуває. До нас вона приходити відмовилась також, сказала: у кого є питання, хай підходить пізніше особисто. А ми знаємо, яке це «особисто»: якби ми пішли разом, то кожна би підтвердила її відповідь. А так ми підійдемо поодинці, а вона потім скаже: я такого не казала — і ти ніяк цього не доведеш. Так ніхто до неї і не пішов. З нашим керівництвом так було завжди. Вони лили воду і не відповідали по суті або казали щось, а через деякий час заявляли: “Ми такого не говорили”. Довести щось тут неможливо», — згадує одна з дівчат.

Коли вона писала заяву про звільнення, її збиралися звільнити за статтею про прогул. Дівчина вирішила звільнитися після того, як її без її згоди перевели на роботу до іншого цеху. Вона повідомила про своє звільнення, але коли прийшла писати заяву, виявилося, що цей день їй уже зарахували як «неявку на роботу». Штраф за це, за рішенням керівництва, становить 1500 грн.

Наступного дня, вже у присутності юристів, керівництво фабрики заявляє: ніяких штрафів нема й не було.

Тим часом, згідно з українським законодавством, поняття штрафу у трудових відносинах немає взагалі: працедавець не має права встановлювати таку форму покарання.

Захист своїх прав: правові можливості для працівників

Трудові відносини в Україні сьогодні регулюються Кодексом законів про працю, що походить ще з 1972 року, а також деякими нормативними актами радянських часів і прийнятими у незалежній Україні доповненнями та корективами.

Натомість проект Трудового кодексу вже кілька років перебуває на стадії обговорення. Проти його прийняття активно виступають незалежні профспілки — насамперед через те, що він містить суперечливі норми, які працедавці могли б адаптувати під свої потреби. Скажімо, у документі закріплене право роботодавця видавати нормативні акти, встановлювати стеження за працівниками на робочому місці, передавати працівників іншому роботодавцю, за угодою з працівником встановлювати тривалість робочого дня тощо. Умови праці у ZhyliovaLingerie створюють враження, що деякі з цих норм проекту Трудового кодексу вже почали впроваджувати на практиці.

Для працівників, що працюють в умовах, схожих на умови швачок з ZhyliovaLingerie, наразі існують два шляхи відстоювання своїх прав: звернення до Державної служби України з питань праці або позов до суду.

Другий варіант дорожчий і набагато довший, і в таких ситуаціях його вибирають одиниці. Працівники, чиї права порушував роботодавець, радше з почуттям полегшення звільняться з попередньої роботи (заплющивши очі на порушення) і знайдуть нову, ніж іще кілька років займатимуться судовою тяганиною.

Держслужба з питань праці має право перевіряти роботодавців. Теоретично, якби працівники фабрики звернулися до цього відомства із заявою, в якій виклали б факти порушення їхніх прав, Держінспекція мала би прийти до Zhyliova Lingerie з позаплановою перевіркою. На практиці все складніше: не за кожним зверненням такі перевірки фактично проводять.

Дівчата, що звільнилися з роботи у Валерії Жильйової, з допомогою юристів ГО «Трудові ініціативи» звернулися до Держслужби з питань праці і нині чекають на відповідь відомства. Сама Жильйова також відреагувала на скандал, який спричинив її бізнес: пообіцяла виплатити колишнім співробітницям заборговані гроші та «написати в Інтернеті пост із вибаченнями».

Дівчата, що звільнилися з ZhyliovaLingerie, кажуть: вони хотіли б і далі працювати у швейній промисловості. Проте тільки у тому разі, якщо будуть пропозиції з належними умовами праці — не такими, які були в майстернях Валерії Жильйової.

Текст опублікований в рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.