Україна вирізняється ліберальним законодавством у сфері допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) і їхнім мінімальним державним регулюванням — немає державних послуг або фінансування ДРТ, медичного органу, який контролював би застосування ДРТ, національного реєстру донорок та окремого закону про використання ДРТ. Українська асоціація репродуктивної медицини здійснює певний контроль над приватними клініками в галузі репродуктивної медицини, але це професійне об’єднання, яке не володіє повноваженнями органів державної влади, тому лише близько 80% приватних клінік звітують їй про свої результати і діяльність. Ця ситуація хвилює навіть професійну спільноту фахівців у приватних клініках, які хотіли би, щоб держава запровадила певні мінімальні регуляції та встановила стандарти якості та «хороших практик», яким клініки будуть зобов’язані відповідати. Є проєкт закону про допоміжні репродуктивні технології (8629), в написанні якого брали участь деякі фахівці з приватних клінік, але він був відкликаний. Ця стаття детально описує умови донації яйцеклітин в Україні на основі досвіду самих українських донорок та медичних працівників і висвітлює проблематичні аспекти цього процесу. Вона є продовженням статті, опублікованої раніше на сайті, в якій ішлося про мотивацію та ставлення донорок до донорства в Україні як способу заробітку.

Відбір донорок яйцеклітин

Відповідно до українського законодавства, доноркою яйцеклітин може стати лише здорова жінка віком від 18 до 36 років, що має здорову дитину1. На практиці процес відбору донорок відрізняється від клініки до клініки і залежить від досвіду установи і бажань безплідних пар.

Один із лікарів пояснює мені: «В першу чергу ми керуємося наказом МОЗ України, тобто критеріями віку, ваги, наявності хоча б однієї здорової дитини. Надалі робимо УЗД, і тут вже наступні критерії — хороший оваріальний резерв яйників жінки та антимюллерів гормон»2.

Під час перших візитів до клініки лікар пояснює процес донації жінці, яка бажає бути донором, здійснює її гінекологічний огляд та бере її кров на аналіз3. Якщо результати обстеження донорки перебувають у межах норми і в неї немає ніяких спадкових захворювань, її профайл створюють у каталозі клініки і пропонують парам. Клініки також вимагають від донорок не курити і не вживати алкогольних напоїв.

Хоча донорство яйцеклітин в Україні є анонімним, більшість клінік, які співпрацюють з іноземними пацієнтами, дозволяють їм вибрати донорку відповідно до медичних та особистих профайлів, а також фотографій в онлайн-каталозі. Крім того, вони вказують, чи готові донорки виїжджати за кордон у разі потреби та чи погоджуються на неанонімну донацію для країн, де анонімна донація заборонена (наприклад, Великобританія). Профайл часто включає улюблені предмети донорки в школі, мови, якими вона володіє, її місце роботи, її таланти та інтереси, спосіб життя, історію хвороб членів її сім’ї, а також причини, через які вона хоче стати доноркою. Пари переважно вибирають донорок за зовнішніми даними (фенотипом), до яких належить зріст (вище 165-170 см), вага (без зайвої ваги) і вік (до 30 років). Вони часто цікавляться, чи донувала ця донорка раніше і чи були народжені в результаті діти, а також її здоров’ям та спадковістю. 

Один із лікарів під час нашого інтерв’ю зауважує, які донорки є найбільш популярними в клініці: «Ми оцінювали, що найбільш частими донорками, яких обирають, є блондинки з блакитними очима. Також багато хто не хоче говорити дітям потім про те, що це була програма донації, тому підбирають просто під свій фенотип: якого зросту, якої ваги, який колір волосся та колір очей. Освіта також грає роль для реципієнтів. Працевлаштування вже не таке важливе, вони про це рідше питають». 

Ольга почала донувати в 2012 році, коли їй був 21 рік, і вже пройшла близько десятка донорських циклів. Її сестра Наталя також працює доноркою систематично з того самого часу, і лік її програм донації вже сягнув 15. Оля підтверджує, що клініки і пари в основному відбирають донорок до 30 років, світленьких, високих, струнких і з вищою освітою:

«Мені здається, вони дивляться більше на зовнішність. Українські дівчата — найгарніші. Також це завжди душевні та відкриті дівчата. Всі так говорять, і в багатьох країнах хочуть українок, навіть в Росії. Мою рідну сестру більше беруть, ніж мене, тому що в неї світла шкіра та блакитні очі. В мене більш смаглява шкіра і карі очі, тому мене не особливо беруть. Зараз дуже сильно хочуть високих дівчат, мінімум 170 см. За кордоном ніхто не хоче низеньких, а 160 см — для них низенька. Також огрядних та схильних до повноти не беруть — це зразу для них вето. І чомусь усі запитують, яка освіта. Вони хочуть, щоб вища освіта була, хоча я не знаю, яке це має значення і як це відобразиться на дитині. Але якщо в дівчини магістр, їй навіть доплачують». 

Наталя. Фото: Юліана Паранько

Під час мого спостереження в клініці одна з лікарок також висловила думку, що українські донорки користуються попитом серед іноземців через те, що їхня зовнішність відповідає певним стандартам краси, що характерні для білих людей, асоціюються з фертильністю і дозволяють безплідним парам відтворити цей фенотип у своїх дітях. На її думку, принцип вибору донорки яйцеклітин схожий на принцип вибору чоловіками партнерок за зовнішніми ознаками як майбутніх «матерів»: 

«По-перше, я думаю, що ми гарні фенотипічно слов’янські дівчата — світленькі, голубоокі… Чомусь існує думка, що ми є симпатичними для іноземців. Відповідно, якщо жінка гарна, чоловік усвідомлює, що вона здорова і може бути доброю матір’ю і продовжувачкою роду. Цей момент. Ну, і другий — співвідношення ціна/якість тут свою роль таки грає. Тому що у порівнянні з іншими країнами Україна продвинута в цій галузі, не стоїть на місці. Але ті ж самі послуги в нас коштують на порядок дешевше, ніж в рідній країні пацієнтів, які до нас прилітають», — каже лікарка.

Процес донації

У випадку, якщо яйцеклітини будуть заморожені, прийом стимуляційних препаратів, що дозволяє наростити яйцеклітини, починається зразу. Якщо яйцеклітини будуть запліднені й ембріони будуть підсаджені реципієнтці без заморозки, стимуляція починається після того, як донорку вибрала пара і менструальні цикли двох жінок були синхронізовані. Лікар детально пояснює донорці, яку дозу препаратів і як колоти щоденно. Під час стимуляції донорка ще два-три рази приходить до клініки для того, щоб перевірити за УЗД й аналізом крові, як яєчники реагують на стимуляцію. Зазвичай на 13 день стимуляції здійснюється забір яйцеклітин. 

Протягом мого спостереження в клініці я чула, як лікар пояснює донорці, як проходитиме процес пункції: «Пункція відбувається вагінальним методом. Тобто лікар буде збирати яйцеклітини таким самим датчиком, як вам сьогодні проводили УЗД. В кінці датчика кріпиться така малюсінька голочка, яка буде всмоктувати їх всередину. Сама пункція триває приблизно 15-17 хвилин. Вона відбувається під загальним наркозом, але дуже поверховим, оскільки дуже маленький термін самої процедури. Вас виводять з наркозу, йдете в палату, відпочиваєте дві години».

Зазвичай у той же день або на наступний день донорці виплачують кошти і повертають гроші за проїзд до клініки. У деяких клініках через два тижні їй призначають огляд у гінеколога, щоб перевірити, чи її яєчники в нормі. Лікарі часто очікують, що будуть співпрацювати з донорками на систематичній основі, тому через два місяці запрошують донорку в нову програму. 

Той самий лікар продовжує пояснювати майбутній донорці: «Орієнтовано через два місяці після пункції можна йти в нову програму. За той час ваші яєчники будуть відпочивати, відновлюватися, і відповідно до цього ми зможемо планувати. Ми будемо з вами узгоджувати, чи ви не їдете на якийсь відпочинок і так далі, щоб ми на вас не розраховували, а планували собі пізніше, треба обговорювати».

Зазвичай донорки донують систематично — раз на 2-6 місяців. 60% донорок у клініці, де я проводила включене спостереження, донували яйцеклітини більше 4 разів. Деякі донорки, з якими я мала розмову, донували до 20 разів, хоча за наказом МОЗ № 787 рекомендується проведення не більше 8 спроб донації. 

Одна з донорок пояснила мені, як вона вирішує йти в програму в залежності від того, чи відновився її менструальний цикл після попередньої донації: «Бувало кожні півроку, бувало кожні чотири місяці. Були трохи збої менструального циклу, але як тільки він відновлювався, я зразу думала, що можна йти знову. І якраз у цей час мені дзвонили з клініки та запрошували».

Багато дівчат приїжджають донувати до клінік Києва з інших міст та селищ. За весь процес донації донорки змушені приїжджати на УЗД до клініки до 5 разів, що часто означає кожні два-три дні. Для декого з них дорога займає більше 12 годин, тоді як їхнє тіло і зокрема яєчники перебувають у хворобливому стані. Вони проводять багато часу, очікуючи на свою чергу в коридорах клініки, а також на свій поїзд додому на вокзалі. Часто дівчата знайомляться одна з одною в процесі очікування, підтримують одна одну і діляться досвідом (також донорки використовують групи в соціальних мережах, щоб ділитися враженнями від клінік та умов донації в них). 

«Вони практикують більше на кількість, ніж на якість»

Оскільки явище донації яйцеклітин ще достатньо нове, які можуть бути його наслідки для здоров’я у довгостроковій перспективі — не до кінця відомо. На первинній консультації лікарі часто попереджають жінок про можливість гіперстимуляції, але також запевнюють, що це трапляється рідко, оскільки вони контролюють дозу гормональних препаратів і стан донорки. 

Вони пояснюють жінкам, що таке гіперстимуляція, таким чином: «Це означає, що ваш організм дуже добре реагує на стимуляційні препарати і наростив багато яйцеклітин. Але в той час, коли у вас забрали ці яйцеклітини, у ваш живіт виділяється трохи рідини. У вас виникає відчуття наче живіт здутий. Лікар це бачить одразу, ми вас тут лишаємо і ставимо крапельницю».

Серед моїх респонденток майже кожна жінка в якийсь момент мала синдром гіперстимуляції яйників. Якщо у цей момент вона перебувала в дорозі чи вже вдома, вона не отримувала ніякої допомоги. Багато жінок, з якими мені вдалося поговорити, скаржилися на порушення та болі під час менструального циклу, кісти в яйниках, збільшення ваги та зміну гормонального фону, що призводило до випадіння волосся, погіршення стану шкіри тощо. 

Донорки негативно оцінюють ті клініки, де лікарі намагаються отримати велику кількість яйцеклітин, недостатньо піклуються про здоров’я донорок і виплачують невисокі компенсації. 

Перша донація яйцеклітин Олі була в Києві. Їй дали великі дози гормонів, і за 19 яйцеклітин вона отримала 10 тис. гривень. У результаті дівчина перенесла гіперстимуляцію, втратила свідомість після пункції і лежала під крапельницею. Вона змушена була повернутися до клініки через погане самопочуття через три дні після процедури, але їй не надали допомогу. Коли донорка донувала наступного разу, в неї забрали 30 яйцеклітин, і вона знову отримала гіперстимуляцію. Хоча донація була анонімною, Олі вдалося познайомитися з реципієнткою і домовитися про вищу оплату для себе (1000 доларів зверху оплати клініки). Від реціпієнтки вона дізналася, що та отримала лише 15 яйцеклітин.

Донація сильно повпливала на здоров’я дівчини, яка також часто подорожувала за кордон з цією метою: «Я літала з дівчатами, які не вперше займаються цим — вже по десятому разу. Як тільки вона здала яйцеклітини, вже шукає нову програму і говорить: “Мені тридцять, мене потім більше ніхто не візьме, мені потрібно більше і більше зараз”. Я не роблю це так часто, як інші дівчата — не частіше, ніж раз на півроку. Може, ще декілька разів піду. Більше я не можу, бо після київської клініки мені було дуже погано. В мене болів живіт. Вони практикують більше на кількість, ніж на якість. Чим більше вони беруть, тим краще для них. Здоров’я пацієнта не цікавить їх зовсім — як я себе почуваю, що зі мною. Загалом у мене почало боліти серце, аритмія частіше буває, посипалися зуби — напевно, не вистачає кальцію, після кожної пункції відвалиться пів зуба. Жіноче здоров’я зіпсувалося: цикл збивається, місячні більш болісні, яєчники тягнуть, болять, після гіперстимуляції перекручуються. Поки вони стануть на місце, може бути кіста, тому що не всі яйцеклітини забирають. На здоров’я це впливає, звісно, ніхто ж так просто гроші не платить». 

Коли сестра Олі, Наталя, донувала в Україні, вона теж мала гіперстимуляцію, не могла ходити 10 днів і отримала менше грошей, ніж спочатку було обіцяно. Часто її яйцеклітини продавали декільком парам, тоді як вона отримувала лише одну компенсацію. Зараз, коли дівчина працює як агентка, вона стверджує, що «лікарі не піклуються про здоров’я сурогатних матерів або донорів, вони піклуються лише про свої гаманці». 

Наталя. Фото: Юліана Паранько

У більшості клінік лікарі намагаються взяти не менше 12 і не більше 20 яйцеклітин, щоб, з одного боку, виправдати витрачені на стимуляцію кошти, а з другого — отримати матеріал хорошої якості. Один із лікарів пояснює це донорці:

«Наприклад, є жінки, у кого в кожному яйнику по 3-4 фолікули. Це означає, що один фолікул може дати одну яйцеклітину, відповідно, цих яйцеклітин може бути максимум 6. Для нас це дуже мало, тому що ми закладаємо в обстеження великі кошти. Тим більше, що яйцеклітини можуть бути поганої якості, всяке буває. Тому ми дивимося резерв і хочемо взяти мінімум 12 яйцеклітин. Брати дуже багато ми теж не хочемо, бо тоді вони можуть бути поганої якості». 

Але існують і негативні приклади клінік, що беруть забагато яйцеклітин, ризикуючи здоров’ям донорок.

Коли Аліна приїхала з Черкас, щоб стати доноркою в одній із клінік Києва, для неї все пройшло благополучно. Однак вона була шокована кількістю донорок у клініці і тим, як швидко і стандартизовано все відбувалося — наче на «конвеєрі». Аліна пригадує, що дівчатам давали велику кількість гормонів, щоб мати змогу забрати більше ооцитів, заморозити їх та наповнити банк, що часто призводило до гіперстимуляції.

«Вони гребуть, гребуть — там така кількість людей… Я приїжджаю туди на 8 ранку, і я вже 42 в черзі. Я сиділа по 5 годин. Там просто їх неміряно… Це ж кожного разу беруть не одну, не дві, а 10-20-30 яйцеклітин. Я підозрюю, вони беруть більше, ніж говорять, тому що багатьом дівчатам призначали такі великі дози гормонів, що в них була гіперстимуляція. Майже кожній третій давали крапельницю додому. А чому дають? Бо дівчатам погано, їм болить. Ненормально давати такі дози гормонів. В однієї дівчини брали 2 рази по 48 яйцеклітин. Вони складають базу свою. Вони їх заморожують, і “батьки” вибирають із бази. Зі мною було ще 8 дівчат, які були в одній палаті зі мною і здавали в той самий день. Тобто бігом все».

Аліна також розказує, що клініки дуже відрізняються з точки зору умов донації, і вона віддає перевагу тим, де є ретельний відбір і донорки дотримуються дисципліни. Зараз дівчина працює сурогатною мамою в іншій київській клініці, яка задовольняє її значно більше. Відбір сурогатних мам у ній, за словами дівчини, проводять ретельніше.

«У моїй теперішній клініці такий жорсткий відбір, що для донорів, що для мам, тобто просто з вулиці ти не прийдеш. Вони дивляться на все: і на зуби, і на очі, і на кількість дітей — тобто на все. З зайвою вагою не можна. Якщо був кесарів розтин — у сурогатні мами вже не можна. Я сюди як приїхала, то я була дуже задоволена тим, скільки до мене уваги і який догляд. У попередній клініці брали всіх. Я більш ніж впевнена, що мене ніхто не обирав. Я жахнулась, коли побачила, які там мами. Там мами приходять без чотирьох передніх зубів, вона ще не вагітна, але вона вже наче на п’ятому місяці. Я просто в шоці. А донори… Хто там кого вибирає, ти п’єш чи не п’єш. Я колись приїхала, то була дівчина з таким перегаром, і це вважалося нормально».

Відрізняється і сума компенсації: «Дійсно, що там все оптом, тому там така ціна. Якщо порівняти виплати сурогатним мамам у мене і там, там виплата 10 тис., а в мене 15 тис. після пологів. Це не рахуючи моїх 400 доларів, що я отримую щомісяця. Там — 3000 гривень щомісяця».

Аліна також згадує, що компенсацію доноркам виплачують у залежності від того, скільки вони забрали яйцеклітин і якої вони були якості — 12 тис. гривень за 6 яйцеклітин, 14 тис. за 10-15 та 18 тис. за 20-30. Така кількісноорієнтована система вкупі з неможливістю перевірити кількість забраних яйцеклітин призводила до зловживань з боку лікарів клініки. За, як вона думала, 10-15 взятих яйцеклітин Аліна отримала 14 тис. гривень. Але під час проходження обстеження у наступній клініці дізналася від лікаря, що в неї, скоріше за все, взяли близько 27. 

Схожа історія в тій самій клініці була і в самотньої мами з Полтави Віки. Віці 27 років, вона працювала доноркою три рази, а зараз теж працює сурогатною мамою. Вона пригадує свій досвід донорства: «Ставлення було жахливе. Вони ні за що не несуть відповідальності. Вони пообіцяли одне, а отримала я інше. Якщо вірити їм, вони взяли в мене замало яйцеклітин і вони всі були “пусті”». Віка отримала 2000 гривень за 5 яйцеклітин. У «поганому» результаті донації клініка звинуватила Віку: «Вони сказали, що я поставилася безвідповідально і була не права. Але я колола уколи вдома відповідно до інструкцій. Я не курю і не п’ю. Я на роботі. Але що я могла довести?». У клініці, де я проводила своє включене спостереження, якщо донорка донувала менше 12 яйцеклітин, їй виплачували 1000 гривень і запрошували спробувати донувати ще раз більшу кількість яйцеклітин вже за повну компенсацію (12 тис. гривень).

Аліна та Віка розказують, що в клініках дівчат штрафують, якщо тести на нікотин чи алкоголь виявляються позитивні. Деякі з опитаних мною донорок уникають цих штрафів, приносячи сечу своєї дитини. Деякі вибирають сторону клініки, не курять і не вживають алкоголю самі й негативно оцінюють інших жінок, які порушують це правило. Аліна негативно ставиться до клінік, які недостатньо ретельно перевіряють своїх донорок. На її думку, це може відобразитися на якості біологічного матеріалу: «І комусь із “батьків” попадають такі матеріали. Я уявляю, які колосальні гроші платять “батьки” за це все. І потім страждає що сурогатна мама, тому що їй підсадили незрозуміло що, що “батьки”, тому що вони чекали так довго, а в результаті ембріон не приживається».

Донаційні подорожі

Іншим способом вибрати кращі умови донації та вищі компенсації є подорожі за кордон або знайомство з парою, для якої відбувається донація, напряму. За свою першу програму в Індії Наталя отримала 1200 доларів. Програми різних агентств мали різні маршрути. Іноді дівчину стимулювали протягом 10 днів в Україні, і вона подорожувала до Індії на п’ять днів тільки для пункції яйцеклітин. Інша програма включала медичні тести в Україні, 10 днів стимуляції в Грузії і пункцію в Індії. Третя передбачала проходження всіх процедур протягом двох тижнів вже в Індії. Переліт і проживання завжди оплачувало агентство, а жити донорки могли у п’ятизіркових готелях, згадує Наталя. Вона знайомилася з парою замовників через Skype або навіть особисто. Найчастіше вони були з США, Ізраїлю або Австралії. 

За поїздку до Таїланду Віка отримала 1100 доларів. Колоти гормони вона почала ще вдома в Україні. Її яєчники перевіряли перед польотом, після чого, вже у Таїланді, вона донувала 12 яйцеклітин «гарної» якості. І хоч після цього у неї було виявлено кісту і їй потрібно було очистити матку від рідини, яка там збиралася, поїздка до Таїланду їй дуже сподобалася: «Ми хоч би побачили світ завдяки клієнтам. Розвиваємося, порівнюємо, трохи відпочиваємо. Ми ходили на екскурсії, ходили в трансгендерний клуб, плавали в басейні, гуляли, було цікаво». Вона також познайомилася з іспанською парою, для якої донувала яйцеклітини: «Вони піклувалися про нас. Вони забронювали п’ятизірковий готель для нас, чудові умови та ресторан, все. Я бачила, що вони дбають і їм це потрібно, вони постійно були в клініці». Небезпечним аспектом таких усних домовленостей з парою напряму є брак контракту зі встановленою сумою компенсації та умовами процедури.

З іншого боку, як у випадку з донорством, так і у випадку з сурогатним материнством знайомство з парою напряму працює як певна страховка, що дозволяє захистити свої інтереси від агентства чи клініки. 28-літня сурогатна мама з Києва Аліса вважає, що успіх її програми багато в чому залежав від хороших стосунків із данською парою, для якої вона виношувала дитину і яка виявилася дуже турботливою. Аліса пояснює, яке було ставлення до сурогатних мам в агентстві: «Агентство не повністю на нашій стороні. Вони ставляться так: “Сиди і мовчи, прав в тебе мало, роби, як кажуть, ти ж отримуєш гроші”». 

Що можна зробити

Хоча більшість клінік в Україні дбають про безпеку донорок у процесі донації, завжди є клініки, навколо яких виникає «погана слава» як серед донорок, так і в професійному середовищі лікарів. Тому з точки зору умов праці донорок та збереження їхнього здоров’я було би корисно зобов’язати всі приватні клініки дотримуватися певних універсальних стандартів та практик. Наприклад, враховуючи розповіді донорок про небезпеку донації великої кількості яйцеклітин та використання великих доз гормональних препаратів, необхідно контролювати дози препаратів та кількість вилучених яйцеклітин. Щоб уникнути негативних практик, також можна запровадити додаткові вимоги до клінік, яким дозволено проводити програми з донації яйцеклітин та сурогатного материнства. Наприклад, вони можуть бути дозволені тільки в клініках, що роблять більше 500 циклів на рік, мають достатню кількість висококваліфікованого персоналу, ембріологічну лабораторію, що відповідає високим стандартам, психологічний та юридичний супровід процесу тощо. 

Інша серйозна проблема у цій сфері — це брак загальнонаціонального реєстру донорок яйцеклітин. У результаті неможливо відстежити, де і скільки разів українські жінки донують яйцеклітини. Хоча існує державне обмеження спроб донації до 8 разів за життя, більшість моїх респонденток не дотримувалися цієї регуляції. Не зайвим було б забезпечити подальший медичний супровід донорок після досвіду донації, щоб простежити за можливими довгостроковими наслідками для їхнього здоров’я. 

Текст опублікований в рамках журналістського проекту «Невидима праця. Жінки». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

L_RLS Ukraine_горизонтальний_13

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Наказ МОЗ № 787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні».
2. Якщо донорка має більше 6-7 фолікулів у кожному яйнику, хороший доступ до яйників та АМГ між 2 та 5, її схвалюють для подальшого скринінгу, оскільки в такому разі вона буде хорошим «відповідачем» на гормональні медикаменти та донує бажану для клініки кількість ооцитів (не менше 12-14).
3. Типове медичне обстеження донора включає вагінальний мазок, резус-фактор, рівень ЛГ, естрадіолу і прогестерону, тест на ВІЛ, каріотипування та інші скринінги ДНК, тести на гепатити В і С, цитомегаловірус, скринінг сифілісу, загальний аналіз крові тощо.