Чудесний новий світ для нового століття

Нам здавалося, що ХХІ століття розпочалося з нью-йоркських терактів 11 вересня 2001 року. Ті події нібито різко поставили перед людством новий порядок денний: боротьба світової спільноти зі світовим тероризмом, розвиток неоліберального капіталізму, глобалізації та нових форм націоналізмів і суверенітетів. Утім, ці процеси формувалися й осмислювалися на тлі живучого старого світу: вони відбувалися під егідою старих еліт і були ще надто «заражені» процесами, притаманними для попереднього періоду. Той відрізок нібито «нового» століття (1990-2020) виявився тільки прелюдією. Насправді зовсім нове століття починається саме зараз. Прийшли нові покоління, виклики, смисли, перспективи.

Якщо видатний британський історик Ерік Гобсбаум називав ХХ століття «віком крайнощів», то ХХІ століття, як бачимо, вимальовується перед нами як століття безперервних криз. Причому вони нашаровуються й накочуються каскадом: санітарно-епідеміологічна криза передбачає кризу економічну, що загрожує потягнути за собою кризу бюджетну, фінансову, політичну, енергетичну, технологічну і так далі. Здається, нові покоління будуть жити у світі, в якому перманентні структурні кризи стануть цілком буденним і «нормальним» явищем.

Нова нормальність 

Принаймні ми вже осягнули, що ніякого «повернення до нормальності» (мантра останніх днів і тижнів) більше не існує. Нормальність — поняття відносне. Те, що вчора вважали патологією, сьогодні стає цілком освоєним і привласненим. Це, зрештою, питання звички. Поки ми сидимо вдома, для нас на виході готують нову реальність. Ще невідомо, чи не будемо ми потім дякувати нашій владі за можливість просто походити берегом річки, подихати безкоштовним чистим повітрям або погуляти містом чи за містом. Чи не будуть вимагати на це спеціальний дозвіл? Адже посвідчення особи при собі вже обов’язкове. А маска чи захисний комбінезон, як у лицарську епоху, чи не стануть нашим другим обличчям і ознакою соціального статусу?

Невже в майбутньому одні матимуть можливість заплатити за щеплення (адже тести в українських аптеках уже з’явилися, але вони не безкоштовні: ціна — від 450 до 733 грн), і такі щасливчики отримають «аусвайс» для вільного пересування, а інші — бідні, хворі, старі — будуть ізольовані в спеціальних зонах «перманентного карантину»? Ці розломи і стратифікації мало-помалу окреслюються зараз.

Ось вона, нова нормальність, не кіно: геолокалізація, камери спостереження, роботи-дезінфектори, роботи-поліцейські, розпізнавання обличчя, відео показових затримань порушників, спеціальні дозволи на пересування, електронні бази інфікованих осіб, індивідуальні QR-коди, браслети для рук, тепловізори для вимірювання температури, сканування облич для покупки товарів, цифрова архівація кожного індивіда…

Давайте зафіксуємо цей унікальний момент. Під нашим носом саме зараз над людством ставлять експеримент. Кажуть, що це тимчасові заходи, але спокуса влади продовжити експеримент буде надзвичайно великою. Китай (приблизно три роки тому, переслідуючи уйгурське населення) був тільки початком, першою соціальною лабораторією, від якої решта світу відхрещувалася або насміхалася¹Орієнтовно з 2014 року китайська провінція Сяньцзинь, населена переважно уйгурами, … Continue reading. Тепер не сміються, а отримують допомогу або переймають досвід. У містах вже не тільки Китаю, а й Західної Європи дрони патрулюють і стежать за вулицями, закритими зонами, цілими кварталами, можуть перевіряти за допомогою інфрачервоних камер температуру перехожих на відстані, навіть на балконах, без їхнього відома або дозволу.

Ось вона, нова нормальність, не кіно: геолокалізація, камери спостереження, роботи-дезінфектори, роботи-поліцейські, розпізнавання обличчя, відео показових затримань порушників, спеціальні дозволи на пересування, електронні бази інфікованих осіб, індивідуальні QR-коди, браслети для рук, тепловізори для вимірювання температури, сканування облич для покупки товарів, цифрова архівація кожного індивіда…

А особливо — так звані «електронні в’язниці», тобто стеження за конкретною особою через мобільний додаток у її смартфоні. Зеленський радісно обіцяв нам «державу у смартфоні», але ми не думали, що в нових реаліях будуть активізовані насамперед її репресивні та каральні форми. Тепер діє український мобільний застосунок для моніторингу осіб, що перебувають на самоізоляції або обсервації. Він має назву «Дій вдома», а ідею, вочевидь, було запозичено з польської аплікації «Карантин вдома» (Kwarantanna domowa). У Польщі особа під наглядом має реагувати на прохання додатку (який може «постукати» в будь-який момент дня) зробити селфі, внаслідок чого буде встановлено місце перебування. За уникання додатку передбачено штраф 5 тис. злотих (1100 євро) та візит поліції. В Україні цей застосунок поки що добровільний. Поки що. Міністр цифрової інформації опублікував у себе на ФБ всеукраїнську мапу порушення самоізоляції, на якій українські громадяни, що повернулися з-за кордону («з країн, де вирує коронавірус»), безтурботно гуляють замість того, щоб сидіти вдома. Міністр дякує за співпрацю компаніям «Київстар», «Лайфселл», «Водафон», від яких міністерство отримує Big Data… У Києві зараз працюють близько 7 тис. звичайних відеокамер спостереження (у Москві — 100 тис.); але і ця цифра не давала спокою, тому було вирішено закупити 400 камер марки Hikvision для так званого «термального скринінгу»²Державна аудиторська служба України визнала закупівлю камер незаконною через … Continue reading.

Поліція і поліційні методи аж ніяк не повинні бути силовою відповіддю або ж алібі, що компенсує загальну медико-санітарну непідготовленість чи некомпетентність у країні. Вони ще й свідчать про фундаментальну недовіру урядів до свого населення.

Утім, як цими днями зазначив відомий письменник-фантаст Ален Дамазіо, поліція і поліційні методи аж ніяк не повинні бути силовою відповіддю або ж алібі, що компенсує загальну медико-санітарну непідготовленість чи некомпетентність у країні. Вони ще й свідчать про фундаментальну недовіру урядів до свого населення. «Тим не менше, потрібно довіряти людям і їхній вродженій гуманності, — нагадує Дамазіо. — Потрібно довіряти людському розумінню тієї чи іншої ситуації. Неадеквати й несвідомі становлять незначну меншість. А люди навчаються, затямлюють, реагують, зважають і поважають одне одного. Після того, як поліція била, ранила й калічила людей на вулицях у 2019 році³Йдеться про жорстокість та насильство, яким французька поліція вгамовувала … Continue reading, не їй вирішувати у 2020-му, кому можна виходити, кому ворухнутися, і як далеко або яким чином… Це нам самим вирішувати, як організовувати себе, активувати нашу солідарність, підтримувати наших санітарів, вирішувати, якою має бути наша охорона здоров’я завтра…»

Капіталізм стеження 

Загалом, Україна не пасе задніх у новомодному тренді, адже по всьому світу зараз повним ходом експериментують і розробляють мобільні додатки для стеження в умовах пандемії. Схематично їх можна розділити на дві категорії: технології tracking (відстеження за геолокацією) та contact tracing (відстеження контактів між користувачами). Неминуче виникає суперечність між їхньою роллю як інструменту боротьби проти COVID-19 та як засобу масового стеження. Китайська модель поки що зайшла найдалі (але китайці й зіштовхнулися з проблемою найперші): функція геолокації Health Code, яка спершу мала визначати рівень здоров’я людини (і приписувати їй, відповідно, «зелений», «жовтий» або «червоний» код), була інтегрована в роботу двох найбільш популярних застосунків у Китаї, якими користуються близько мільярда осіб (мобільна платіжна система Alipay та китайський аналог WhatsApp і Messenger під назвою WeChat від Tencent); але, скоріше за все, Health Code стане частиною Системи соціального кредиту — національної системи класифікації репутації громадян і компаній. У нещодавньому розслідуванні New York Times ідеться про те, що цей мобільний застосунок передає інформацію про користувача прямо на сервери поліції, не повідомляючи про це.

Південна Корея, на відміну від Китаю, послуговується системою відкритих даних, внаслідок чого вони доступні як державі, так і приватним компаніям. А ті можуть розробляти популярні застосунки, як у випадку Corona100m (його мета — contact tracing), які записують і оприлюднюють пересування інфікованих осіб для широкого загалу. За твердженням фахівців, ці додатки на словах «анонімізовані», але використання геолокації (як це робить інший відомий застосунок — Corona Map), на жаль, унеможливлює анонімізацію. Крім того, в Південній Кореї через медіаістерію мав місце спалах соціальної ненависті й переслідувань, як-от щодо членів однієї релігійної секти, після зборів якої заразилася група людей.

У Гонконгу на осіб, які повернулися додому з-за кордону й опинилися в самоізоляції, вдягають електронні браслети для перевірки, чи дотримуються вони карантину. У Сингапурі за допомогою застосунку TraceTogether відстежують контакти з інфікованими через Bluetooth. Вочевидь, це ефективна технологія, бо її перейняли Чехія, Австралія і Нова Зеландія. Однак міністерство охорони здоров’я Сингапуру дозволяє собі публікувати на своєму офіційному сайті подробиці щодо людей, які потрапили «на олівець». У Європі такі порушення конфіденційності, здається, були б неприпустимі, згідно із «Загальним регламентом про захист даних».

Але й у країнах Європейського Союзу теж висловлюють занепокоєння та критикують мобільні застосунки нової хвилі: так, в Італії додаток Immuni, крім технічних вад і недоліків безпеки, має закритий вихідний код, і ним керує приватна компанія, пов’язана з Сільвіо Берлусконі. Подейкують, що тим італійцям, які не матимуть Immuni (скажімо, людям, які не користуються смартфонами, — зокрема, людям літнього віку, але не тільки), запропонують електронні браслети… У Франції схожу критику і побоювання висловлюють щодо застосунку StopCovid. Він нагадав французам систему заходів тривожного сповіщення Vigipirate, які мали служити боротьбі проти тероризму, але з часом замість захисту громадянських свобод перетворилися на обтяжливу систему обмежень і примусів стосовно самих громадян…

Нарешті, такі компанії-гіганти як Google та Apple повідомили у п’ятницю 10 квітня, що віднині вони спільно працюють над «технологією, що дозволить користувачам відстежувати можливі контакти з хворими на COVID-19»… Проєкт складатиметься з двох етапів: створення спільної бази програмного забезпечення (API), котра уможливить розробку функцій contact tracing між смартфонами Android і iPhone. Далі Apple та Google інтегруватимуть ці функції безпосередньо в свої операційні системи та майбутні  пристрої. І це тільки початок…

Слід пам’ятати, що компанії Apple та Google — не святі й не існують у вакуумі поза політикою. Їхні застосунки в подальшому можуть бути або інтегровані в систему національної охорони здоров’я, або в інші державно-корпоративні структури. І тоді користувачі опиняться у них під тиском, якщо відмовляться від сервісу. Або, як у випадку китайського додатку WeChat, система буде інтегрована до інших застосунків, які чинять психологічний тиск на користувачів. Пам’ятаймо також, що у 2019 році адміністрація Трампа наказувала Google відмовитися від Huawei, одного з провідних виробників Android-смартфонів у світі. І так далі. У книзі «Доба капіталізму стеження» дослідниця Шошана Зубофф уже детально проаналізувала, описала й задокументувала схожі випадки, підкреслюючи, що такі компанії мають довгу історію порушення конфіденційності, ба навіть експропріації поведінкової «додаткової вартості» своїх користувачів.

Привид Великої депресії

І все це «майбутнє просто у вас на очах» супроводжується пробудженням привида Великої депресії 1930-х років. І не від когось там з-поміж божевільних алармістів, а від найсерйозніших фінансових інституцій. Так, директорка-розпорядниця Міжнародного валютного фонду Крісталіна Георгієва у відеозверненні на сайті МВФ спрогнозувала найбільший обвал світової економіки з часів Великої депресії 1929-1933 років. «Світ зіткнувся з небувалою кризою, а COVID-19 зруйнував соціальний і економічний порядок блискавично і в таких масштабах, яких не було на пам’яті живих людей». І МВФ не може оминути тему нормальності: «Те, що було нормальним лише кілька тижнів тому — ходити в школу, ходити на роботу, бути з родиною і друзями, — тепер представляє величезний ризик». Цікаво, що директорка не говорить про крах капіталізму як системи, яка ще вчора була еталоном «нормальності», а звертає увагу на, здавалося, найпростіші й елементарні рухи й звички — навчатися, ходити, бути з рідними… Так ніби разом з економічним крахом мають зупинитися всі елементарні форми життя. От що значить міцно тримати світ у заручниках…

Ще радикальніше висловився директор інвестиційного хедж-фонду Odey Asset Management Крістіан Одей: «Нинішній економічний спад не схожий на кризу в 2008–2009 роках, ані у 2001–2002 роках, ані навіть у 1989–1992 роках, — написав він у листі до акціонерів. — Обвал на фондових ринках через спалах коронавірусу і «цінова війна» між Росією та Саудівською Аравією підштовхне світ до іншої епохи… Падіння світових показників внутрішнього валового продукту цього року нагадуватиме ситуацію в 1931-1932 роках. Це були жахливі часи, коли зникали окремі інституції й цілі країни, а такі персонажі, як Адольф Гітлер, скористалися моментом, щоб заволодіти владою».

Отже, ми опинилися в точці біфуркації. З одного боку, в умовах безпрецедентного каскаду криз держава робить ставку на так звану «безпекократію»: посилює свої позиції охоронна та поліцейська форма державного управління. У такий час панування «лібералів» або «лібертарного патерналізму» дискредитується, слабне й потроху мутує в бік «закручування гайок». Цією ситуацією обов’язково забажають скористатися люди, що прагнуть «залізної руки», типу Авакова або інших авторитарних управлінців (та їхніх посіпак). Також це темні часи для піднесення сумнівних пасіонаріїв типу Білецького, Карася, Киви, Парасюка або інших козаків Гаврилюків. Влада неодмінно зробить усе, щоб організувати превентивну контрреволюцію, поки її громадяни сидять на карантині.

З іншого боку, ми вже маємо думати, що можемо протиставити цьому. Зрозуміло, що за таких тенденцій нас точно не врятує пасивність. Потрібна, натомість, кардинальна та широкомасштабна громадянська мобілізація, яка рішуче не дозволить здійснитися авторитарній спокусі держави. Можливо, потрібно повернутися до стратегії робітничих, селянських і студентських рад, народного фронту, партизанських бригад, нових форм кіберпіратства?.. Про це вже потрібно починати думати. А також осмислювати форми іншого суспільного устрою. Адже зміни дарують і нові шанси. 

Зробити вибір

Від початку пандемії й супутнього їй карантину здавалося, що найбільш адекватним гаслом моменту мав бути вибір: «Життя чи економіка?» Тепер бачимо, що одне без іншого далі неможливе: потрібно рятувати як життя людей, так і економічні процеси, які те життя підтримують. Людям ідеться про елементарне виживання. Але урядовці й олігархи хочуть рятувати насамперед систему, яка була найбільш вигідна для них і приносила прибуток саме їм — систему вчорашнього дня. Як ми говорили, вони робитимуть це методом закручування гайок, властивим «надзвичайній ситуації» (киваючи на необхідність затягувати паски у скрутних обставинах «великої кризи»): через контроль і дисциплінарне суспільство, через урізання демократичних свобод, дегуманізацію, страх, істеризацію соціальної дистанції і нормалізацію надзвичайних заходів, через диктат міжнародних фінансових фондів, скорочення робочих місць, допомогу насамперед банкам і репресивним структурам, а не підприємствам і людям. Як ми бачили, буржуазні еліти ототожнюють свою владу з «нормальністю», хоча фактично вони тримають життя людей і цілі економіки у себе в заручниках. 

Натомість, попри все, громадяни мають усвідомлювати й виборювати свої інтереси, не піддаючись на шантаж «великою кризою». Старі владні еліти, а надто олігархічні клани, просто так не підуть на поступки без бою. Тож криза має оголити й заразом пробудити в людях усвідомлення справді нагальних змін: в охороні здоров’я, соціальній захищеності, солідарній економіці, публічних послугах, кліматичній програмі. Жодна революція в цих сферах неможлива без зміни мислення. Так, теперішнім гаслом моменту має стати вирішальний вибір: «Повертатися назад і рятувати стару систему — чи будувати нову економіку на інших засадах?» Іншими словами: «Рятувати капіталізм чи змінювати світ?»

Читайте також:

Який світ після пандемії? – Бруно Латур, Єва Іллуз, Жан-Люк Нансі

Оставайтесь на работе