Чим прогодувати Вовка з Волл-стріт: земельна реформа, конвенційне сільське господарство та екологія

Якщо ви колись подорожували Україною на машині, то точно звертали увагу на пейзажі вздовж дороги: суцільні поля соняшника, кукурудзи та інших зернових, прямокутні, однорідні, жодна рослина не відрізняється, часто навіть жодне дерево не псує цієї геометричної абстракції. Таку рівномірну і стандартизовану місцевість навіть складно назвати «природою»¹Для таких описів історик Вільям Кронон використовує марксистський термін «друга … Continue reading. Природа тут мімікрує під таблиці ексель, в які її «приборкувачі» вводять цифри отриманих з неї прибутків. Але для того, щоб досягти такого вражаючого візуального ефекту, необхідно безперервно інвестувати у велетенські машини, які будуть регулярно труїти дорогими хімічними препаратами рослинних, тваринних та грибних ворогів цього видовищного результату перемоги Людини над Стихією. І що більше стає таких бездоганно рівних полів пшениці та соняшника, то менше стає осередків біорізноманіття, які могли б сповільнити мутацію та поширення цих «ворогів». А оскільки шкідники стають більш наполегливими у своїй боротьбі за виживання, то й агротехнології для протистояння їм стають дедалі більш агресивними. А що більше хімії та сільгосптехніки задіяно, то дорожчим стає виробництво сільгосппродукції. Окрім того, що таке сільське господарство потребує великої кількості пестицидів, хімічних добрив та палива, воно також не може існувати вічно, оскільки підтримувати високі врожаї на ґрунтах, які виснажуються монокультурами та хімією²Зокрема, згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН … Continue reading, за браку вологи, яка без продуманої сівозміни не затримується в розораних нивах, та всупереч шкідникам стає складніше з кожним роком. 

У пострадянських країнах, особливо там, де, як в Україні, землю колективізували в кінці двадцятих — на початку тридцятих років минулого століття, відновлення дореволюційної мережі невеликих господарств (що стало принаймні частково можливо у центральній Європі чи в Румунії (Maurel 2012; Verdery 2003)) стало нездійсненним завданням. Після розпаду Радянського Союзу значні за розміром земельні фонди колгоспів та совгоспів у багатьох випадках зберегли свою цілісність в руках підприємливих орендарів, хоч і формально були розділені між безліччю дрібних землевласників. Така особливість пострадянського українського сільського господарства, поєднана з корумпованими правовими інституціями, створила умови для безконтрольного накопичення земель у руках внутрішніх інвесторів, які зараз визначають тенденції розвитку цієї сфери в Україні і зовсім не готові цим впливом ділитися.

Таким чином у пострадянській Україні сформувалося надзвичайно сприятливе середовище для втілення капіталістичних мрій про безлімітне нарощування обсягів продуктивістського конвенційного³Від “conventional” англійською, тобто “звичне”, “традиційне”. Конвенційне … Continue reading сільгоспвиробництва. Обмежені лише нерегламентованою та агресивною конкуренцією (свідченням якої є безліч історій про хижацькі рейдерські атаки) підприємці цілковито підпорядковуються вимогам глобального капіталізму до зростання, доводячи його до абсурдної гігантоманії українських агрохолдингів. Для обмежених державними та регіональними політиками аграріїв з Європи Україна, з її незрівнянно родючими ґрунтами, відносно невеликою кількістю населення та безмежною ріллею, постає як Ельдорадо для аграрного капіталізму⁴Дякую за цю деталь Жілю Лаферте, який поділився нею в рамках (онлайн) семінару … Continue reading. Тут жодна державна інституція чи громадський рух не встромлятиме палиці в колеса його стрімкого потягу до прибутків.

Нова редакція закону, старі цілі

Минулого тижня Володимир Зеленський підписав закон про зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Його прийняттю не завадила світова санітарна криза — а можливо, навіть посприяла. Без лібералізації ринку землі МВФ вже давно погрожує перекрити потік кредитів в Україну. У цій ситуації така погроза виглядає дуже страшною, і тому Президент та поточний уряд поспішають виконати наполегливі поради міжнародного Старшого Брата, щоб під час глобальної економічної кризи, яка невблаганно наближається вже під час санітарної, не залишитися зовсім наодинці. 

У затверджених цим законом змінах до Земельного кодексу з’явилося декілька цікавих деталей. Зокрема, ще в першому читанні прибрали частину про те, що земельні ділянки можуть викуповувати тільки ті громадяни України, які мають аграрну освіту або досвід роботи у сільському господарстві⁵Порівняльна таблиця до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких … Continue reading. Така зміна дещо насторожує, адже брак цього обмеження відкриває простір для потенційних спекуляцій на ринку землі. Наприклад, у повоєнній Франції було створено дві інституції на рівні місцевих громад, які контролюють кількість переданих в одні руки земель, а також те, що з цією землею планують робити у тривалій перспективі, віддаючи перевагу молодим аграріям з освітою та проєктом на кілька десятків років (Barral and Pinaud 2017, 81). Ці інституції еволюціонували, але існують і сьогодні, в результаті чого у 2016 році середній розмір господарства у Франції сягав лише 63 гектарів. У Канаді ж відкриття ринку землі для інвесторів, які не мають попереднього досвіду в сільському господарстві, призводить до руйнування зв’язків усередині місцевої громади, недбалого ставлення до ґрунтів та місцевості через часту зміну власників, а також зростання цін на землю через спекуляцію на транзакціях купівлі-продажу. Відповідно, молодь, яка хотіла б зайнятися сільським господарством, не може собі дозволити купити чи навіть взяти в оренду таку дорогу землю (Müller forthcoming).

У прийнятих змінах до Земельного кодексу передбачено обмеження на купівлю до 10 тисяч гектарів землі для юридичних осіб (а після 1 січня 2024 року — стільки ж і для фізичних осіб). Для українського контексту таке обмеження видається цілком поміркованим, якщо ми згадаємо, що земельний банк найбільшого українського агрохолдингу в 2019 році досягав 570 тисяч гектарів. Однак не забуваймо про 63 французькі гектари — майже у будь-якому іншому контексті це все ще захмарно великий розмір для одного господарства. І попри заборону купівлі в одні руки більше 10 тисяч гектарів, навряд чи українські агропідприємці покинуть свої гігантоманські мрії. Те, що не зможуть купити, продовжать брати в оренду, як вони це роблять уже більше двадцяти років.

Автори української земельної реформи, як і багато інших прихильників зняття мораторію, переконані, що можливість віддавати землю під заставу банкам, яка з’явиться з відкриттям ринку землі, стане надійним джерелом стартового капіталу для охочих почати своє господарство з нуля⁶Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких … Continue reading. Але сама лише можливість віддавати землю під заставу банкам не вирішить питання «підняття села з колін»: цих кредитів буде недостатньо для коштовного високотехнологічного аграрного виробництва, а кредитори зможуть маніпулювати недосвідченими боржниками. До того ж це ще один фактор, який може суттєво підвищити ризик спекуляцій на ринку землі.

Але навіть якщо у таких фермерів-початківців щось вийде, вони будуть на невиграшному боці розподілу сил і не матимуть можливості самостійно вирішити, що і як їм вирощувати. Скоріш за все, вони оберуть найменш ризиковані та прибуткові культури, які дадуть можливість швидко відшкодувати кредит, а отже, найбільш імовірно приєднаються до лав любителів бездоганних ліній полів соняшникових та кукурудзяних гібридів. Нагадаю, що зараз в Україні в основному вирощують усього шість основних культур (пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, сою та ріпак). Такий обмежений вибір повторює світові тренди в агроіндустрії, оскільки, як пише соціологиня Херіет Фрідмен, те, що сьогодні називається «їжею», позначає невелику кількість зернових та олійних культур, а також види тварин, якими торгує глобальний капітал (Friedmann 2017, 249).

Земельний кодекс та пилові бурі

Якщо ж ми наважимося пошукати в тексті закону згадки про його потенційний вплив на довкілля, то знайдемо лише одне місце в пояснювальній записці, де стверджується, що завдяки йому вдасться подолати явище деградації ґрунтів. Щоправда, не пояснюється, яким саме чином. В українському земельному кодексі⁷Зокрема у главах 32 та 33. вже досить детально прописано екологічні вимоги щодо ставлення до довкілля загалом, а також до ґрунтів та водних ресурсів зокрема. Тобто питання не у законотворчій діяльності, а в акцентах, які розставляють політики. Прийнятий земельний закон жодним чином не ставить під сумнів практики українського сільського господарства та не пропонує плану для збереження ресурсів та контролю над ними. 

Прихильники зняття мораторію вірять, що ця проблема вирішиться автоматично, адже агропідприємці будуть уважніше ставитися до стану ґрунтів, коли вони стануть повноцінними власниками своїх земельних ділянок. Втім, дослідники вважають, що на практиці все завжди складніше, і те, як аграрій буде ставитися до природних ресурсів, залежить від різних чинників⁸Зокрема, Джулі Ґутман, посилаючись на Коліна Дункана, наводить приклад Англії, де … Continue reading. В українському ж контексті, найімовірніше, нічого не зміниться і аграрії продовжать business as usual, оскільки конвенційна модель індустріального сільського господарства вважається у нас беззаперечним взірцем⁹Щоб переконатися у цьому, варто хоча б раз відвідати виставку сільського … Continue reading. Якщо ж їх запитати про те, чи довго ми зможемо так виробляти нашу їжу, вони повторюватимуть головне гасло мультинаціональної агроіндустрії про те, що лише конвенційне сільське господарство здатне прогодувати 10 мільярдів землян у недалекому майбутньому. 

Розораність земель у масових масштабах та підпорядкованість природних ресурсів нестримному прагненню  людини до контролю над ними, з одного боку, є відносно недавнім явищем (менше двохсот років тому американець Джон Дір винайшов сталевий плуг, який радикально змінив виробничі можливості сільського господарства), з іншого ж, вже можна було б зробити деякі висновки й не повторювати ті самі помилки. Так, наприклад, у тридцятих роках у США та Канаді через масову розораність прерій (тим самим сталевим плугом) та знищення багаторічних трав, які утримували вологу в ґрунті, відбулася екологічна катастрофа, відома під назвою «пиловий казан» (dust bowl). Протягом тридцятих років мешканці Техасу та Оклахоми були змушені тікати від пилових бурь, які унеможливлювали не тільки фермерство, а й життя у цих місцевостях загалом¹⁰Про ці події у 1936 році було знято документальний фільм «Плуг, який зламав … Continue reading. Набувши цього гіркого досвіду, аграрії почали масово висаджувати лісосмуги між полями, які б затримували вологу та вітер. Щоправда, через покоління про це забули, і лісопосадки почали поступово вирубати знову. Пилові бурі та пожежі, які так драматично підкреслили апокаліптичність глобальної санітарної кризи в Києві позаминулого тижня, стали наслідком в тому числі і значної кількості розораних земель в околицях, помноженої на брак вологи цієї весни (ще одне моторошне явище, яке поступово стане звичним з глобальною зміною клімату).

Ідеологічна боротьба проти здорового глузду

В одному з господарств, які я відвідала, головний агроном, попереджуючи мої запитання, скоромовкою розповідав мені про те, що всі «засоби захисту рослин», які вони використовують, належать до третьої групи токсичності, тобто вони, на його думку, практично нешкідливі. Розповідав мені про бабусь, які приходять жалітися, що у них все на городі посохло після того, як обприскали сусіднє з їхньою хатою поле. Агроном бив себе по лобі, настільки йому ці бабині претензії здавались абсурдними. З висоти своєї модерної позиції агроном навіть не міг уявити можливості діалогу на рівних із забобонною бабою, яка, скоріш за все, хотіла отримати якусь матеріальну вигоду від великого агровиробника, з яким вона живе по сусідству. Цей діалог між агрономом і бабою символізує ідеологічну боротьбу за нинішні та майбутні практики українського сільського господарства.

Ця боротьба, хоч яка нерівна, може приносити справжні результати. Наведу лише один приклад про заборону неонікотиноїдів¹¹Неонікотиноїди – це група інсектицидів, які впливають на центральну нервову … Continue reading у Франції зокрема та в Європейському Союзі загалом. Для того, щоб професійних пасічників, чиї бджоли регулярно вимирали від контакту з протруєними квітконосами, почули і взяли до уваги їхню критику, їм необхідно було протягом двадцяти років організовувати безліч акцій протесту, взаємодіяти з незаангажованими науковцями, робити досліди, які були б альтернативними тим, які пропонували агрохімічні корпорації. А також боротися проти здорового глузду, яким керувалися політики, що не хотіли підривати продуктивність агровиробників, забороняючи одну із найбільш поширених груп інсектицидів у світовій агроіндустрії (Aureille forthcoming). Цей приклад далеко не єдиний, але він добре ілюструє еволюцію від «абсурдних» вимог пасічників до законодавчої заборони використання поширеної токсичної речовини в сільському господарстві.

Коли я вступала на аспірантуру і презентувала свій дослідницький проєкт про спрагу українських аграріїв до прибутків, мене запитали, а як же так може бути, що в країні, де колись вибухнув Чорнобиль, немає потужного, ба навіть притомного екологічного руху¹²Я не намагаюся применшити заслуги тих екологічних організацій («Екодія», … Continue reading. І я довго не могла зрозуміти — зараз, мабуть, теж не до кінця розумію. Але є одна гіпотеза. В Україні — і сільське господарство в цьому далеко не виняток — прийнято рівнятися на когось. Зараз прогресивним вважається брати приклад з Європи, Штатів, загалом із Заходу. А там нам впадає у вічі «Атлант, що розправив плечі», і «Вовк із Волл-стріт», і американська мрія. Нам є куди рухатися, прогрес у «той» бік. Але ті, хто «там», не мають такого омріяного горизонту, і «там» вже дехто розуміє, що Атланти і Вовки¹³З цього приводу цікаво почитати і послухати антропологиню і феміністку Анну … Continue reading довели нас до незворотного глобального потепління, виснажених ґрунтів, отруйної їжі в тарілках та води в кранах, а також прірви між багатими та бідними. «Там» подумують, що, можливо, варто перестати мислити в рамках «прогресу» та «руху вперед», а навпаки, зупинитися і разом подумати, хто ми, що ми тут робимо і як нам бути далі.

Література:

Aureille, Marie, forthcoming, “Qu’est ce qui tue les abeilles ?”, Etudes Rurales.

Barral, Stéphanie, and Samuel Pinaud. 2017. “Accès à la terre et reproduction de la profession agricole.” Revue Francaise de Socio-Economie n° 18 (1): 77–99.

Cronon, William. 1991. Nature’s metropolis: Chicago and the Great West. New York, Etats-Unis d’Amérique, Royaume-Uni de Grande-Bretagne et d’Irlande du Nord.

Friedmann, Harriet. 2017. “Towards a Natural History of Foodgetting.” Sociologia Ruralis 57 (2): 245–64. https://doi.org/10.1111/soru.12144.

Guthman, Julie. 2004. Agrarian dreams: the paradox of organic farming in California. Berkeley, Etats-Unis d’Amérique, Royaume-Uni de Grande-Bretagne et d’Irlande du Nord.

Maurel, Marie-Claude. 2012. “La grande maille agraire en Europe Centrale : un invariant spatiotemporel ?” Études rurales, no. 190 (January): 25–47.

Müller, Birgit. forthcoming. “‘I Drive by This Mess All the Time’. Land Investments and the Divisions of Farming.” In Divided Province, edited by Cora Sellers, JoAnn Jaffe, and Trish Elliott. Regina: Fernwood Publishing.

Tsing, Anna Lowenhaupt. 2015. The Mushroom at the End of the World: On the Possibility of Life in Capitalist Ruins. Princeton: Princeton University Press.Verdery, Katherine. 2003. The vanishing hectare: property and value in postsocialist Transylvania. Ithaca, N.Y. etc., Etats-Unis d’Amérique: Cornell U.P.

Читайте також:

Земля як товар: соціальні та екологічні наслідки зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель в Україні

Як зріє невдоволення на Черкащині