За останні два роки у Києві закрилися три центральні кінотеатри, які, окрім того, що мали історичну цінність і не були просто «радянськими типовими проєктами», за час роботи стали центрами некомерційного кіно та мистецтва. Два з них — «Кінопанорама» та «Україна» — були приватизовані на початку нульових, що від початку боротьби за них зв’язало руки активіст_кам. Ситуація ж з кінотеатром «Київ», який перебуває у комунальній власності, досі залишає надію на те, що кінотеатр відновить роботу не в інтересах бізнесу, а в інтересах містян_ок та кіно.

Ці процеси підняли питання про шляхи та способи управління кінотеатрами за часів, коли будь-який простір у місті розглядають з комерційної точки зору, а його нового розпорядника обирають за принципом «хто заплатить більше». Ще у 2007 році для того, аби протистояти приватизації кінотеатрів, було створено найбільшу в Україні комунальну кіномережу — «Київкінофільм». Сьогодні вона опікується 17 кінотеатрами у Києві. І хоча входження до «Київкінофільм» не вберегло частину київських кінотеатрів від закриття, це не означає, що ідею створення комунальної кіномережі варто лишити далеко в минулому. У світі існують альтернативні приклади мереж кінотеатрів, що забезпечують функціонування кінотеатрів як освітніх та мистецьких інституцій, вберігають їх від приватизації та відстоюють права своїх робітників.

* * *

За принципами роботи мережі кінотеатрів можна розділити на комерційні, некомерційні та комунальні. До комерційних належать, наприклад, Cineworld, CGV, VUE, CinemaxX, Kinepolis у світі та «Планета кіно», Multiplex, Cinema City, «Кінопалац» в Україні. Кожна з таких мереж вибудовує власну політику в інтересах бізнесу, що для репертуару кінотеатрів означає фокус на блокбастерах, мейнстримному чи сімейному кіно.

Некомерційні ж мережі зазвичай є неприбутковими організаціями міжнародного або національного рівня, які отримують фінансування з коштів фондів, членських та благодійних внесків, рідше — з міського бюджету на потреби конкретних інституцій, що є їхніми членами. До деяких мереж входять приватні кінотеатри або кінотеатри, якими керують комерційні підприємства. У світі це — Europa Cinemas, CICAE, Kino Climates, Sieć Kin Studyjnych i Lokalnych та інші.

Муніципальні мережі є найбільш привілейованими. Вони найчастіше мають статус комунальних підприємств, підпорядковуються органам міського самоврядування й отримують фінансування з міського бюджету, мають можливість не сплачувати орендну плату за приміщення кінотеатрів, які перебувають у власності міста. Більшість муніципальних мереж кінотеатрів діють у країнах і містах колишнього СРСР, де частині кінотеатрів вдалося уникнути приватизації та знищення. До них належать, наприклад, київський «Київкінофільм», московське «Москіно», мінський «Кіновідеопрокат».

Europa Cinemas

Серед некомерційних міжнародних кіномереж однією з найбільших сьогодні є Europa Cinemas, до якої входять більше ніж 1200 кінотеатрів з 3123 екранами у 43 країнах. Вона була заснована у 1992 році і є французькою асоціацією, яку фінансують програма «Креативна Європа / Медіа» Європейського Союзу, Національний центр кінематографії та анімації Міністерства культури Франції, Рада «Єврімаж» та Німецький національний фонд підтримки кінематографії. Членство в Europa Cinemas можливе за умови успішного проходження відбору на фінансування за тою чи іншою програмою підтримки. До мережі входять приватні, комунальні, незалежні кінотеатри з одним залом і навіть мультиплекси. Серед кінотеатрів Europa Cinemas були і київські кінотеатри — як, наприклад, «Жовтень», який з власної ініціативи досі позиціонує себе як її член, хоча отримував фінансування від неї майже 10 років тому. Фінансування Europa Cinemas на рік може варіюватися від максимум 15 500 євро для кінотеатрів з однією залою до 50 500 євро для кінотеатрів з п’ятнадцятьма залами і більше. Для співробітни_ць кінотеатрів мережі Europa Cinemas організовує, воркшопи, програми обміну, конференції. 

Нині закритий муніципальний кінотеатр «Київ» також був членом Europa Cinemas

Ключовим критерієм для входження у мережу є фокус програми кінотеатрів на європейському кіно, а також залучення молодшої аудиторії, підтримка ідеї різноманіття. Водночас серйозним критерієм для входження кінотеатру в мережу Europa Cinemas та його подальшої підтримки є так звана «успішність» кінотеатру, що полягає у високих показниках відвідуваності та рівні розширення аудиторії за час фінансування. Відповідно, навіть попри досить серйозну фінасову підтримку кінотеатрів, Europa Cinemas передусім розглядає їх як частину креативної індустрії, а вже потім — як культурні інституції з просвітницькою метою. А кінотеатри щоразу мають підтверджувати потребу у фінансуванні попитом. І навіть у світлі кризи, спричиненої коронавірусом, координатор Europa Cinemas Менем Річа зазначає, що якщо сьогодні кінотеатр-член мережі опиниться під загрозою закриття, він не зможе отримати фінансування від Europa Cinemas.

Кіно як політична робота й ідея «муніципального кінотеатру». Мережа Kommunale Kinos (Німеччина)

Один із перших — а, можливо, і найперший — муніципальний кінотеатр у світі відкрили у 1912 році у місті Ейкель (нині частина міста Герне, Німеччина). Як не дивно, рішення відкрити цей кінотеатр зумовили консервативні погляди впливових містян_ок Ейкеля. Влітку 1912 року вони вирішили, що репертуар приватних кінотеатрів розбещує глядач_ок і загалом негативно впливає на моральний стан суспільства, тож прийшов час створювати власні «гігієнічно, етично й морально бездоганні кінотеатри», які б фінансувалися з міського бюджету, підпорядковувалися муніципальній владі й мали просвітницьку місію1The Institutionalization of Educational Cinema: North America and Europe in the 1910s and 1920s, Marina Dahlquist, Joel Frykholm. Проте історія з кінотеатром у Ейкелі не пов’язана з утворенням мережі Kommunale Kinos («Комунальні кінотеатри»), що виникла у сімдесяті роки у Федеративній Республіці Німеччини (ФРН) та сьогодні об’єднує 157 кіноінституцій та ініціатив.

«Міста мають підтримувати кінотеатри як культурні інституції, так само, як бібліотеки, театри та музеї»

Масовий процес відкриття муніципальних кінотеатрів у ФРН у сімдесятих роках розпочався з таких міст як Ессен, Дуйсбург, Мангайм і Франкфурт-на-Майні. Саме кінотеатр у Франкфурті-на-Майні, відкритий 3 грудня 1971 року, отримав назву Kommunale Kino, звідки й бере свій початок назва майбутньої кіномережі — Kommunale Kinos, або KoKi. За словами Боряни Ґакович (Borjana Gaković), прес-секретарки Німецької асоціації муніципальних і культурних кінотеатрів і редакторки журналу Kinema Kommunal, поява муніципальних кінотеатрів у Західній Німеччині (ФРН) була зумовлена низкою культурних і соціальних чинників у 1960-х роках. Це, зокрема, поява різних «нових хвиль»2Французька нова хвиля, німецьке нове кіно, критичне осмислення нацизму, експерименти з кіноформою, Обергаузенський маніфест, а також діяльність Александра Клюге й Едгара Райтса3Засновники Інституту кінодизайну (Institut für Filmgestaltung), афілійованого з Ульмською ...continue, «Друзів німецької Сінематеки»4Асоціація Freunde der Deutschen Kinemathek e.V. передувала створенню інституції «Арсенал — Кіно- ...continue, Фі Вайлант5Художня директорка Міжнародного кінофестивалю Мангайм-Гайдельберг. та Гільмара Гофмана, засновника і першого директора Міжнародного кінофестивалю короткометражних фільмів в Обергаузені6Кінофестиваль був заснований у 1954 році, є одним із найстаріших і найвпливовіших ...continue. У розмові з авторками статті Боряна Ґакович зазначає, що «нові кінотеатри створювали люди, які розглядали роботу з кіно передусім як політичну».

«Filmforum» у Дуйсбурзі був одним із перших муніципальних кінотеатрів Німеччини. Фото: Томас Бернс

Ініціатором відкриття муніципального кінотеатру у Франкфурті-на-Майні, а згодом і заснування Kommunale Kinos, був Гільмар Гофман, який з 1970 року працював міським радником з питань культури і дозвілля Франкфурта-на-Майні. Життєвий девіз Гільмара Гофмана — «культура для всіх» (Kultur für alle) — втілився і в його баченні мережі Kommunales Kino, адже, за словами Боряни Ґакович, він був прибічником ідеї, що «міста мають підтримувати кінотеатри як культурні інституції, так само, як бібліотеки, театри та музеї».Сьогодні Kommunale Kinos — це загальна назва Німецької асоціації муніципальних і культурних кінотеатрів (Bundesverband kommunale Filmarbeit, BkF), членами якої є приблизно 150 некомерційних муніципальних кінотеатрів, студентських кіноклубів, кіноініціатив та інституцій. Зараз асоціація функціонує як громадська організація і не є балансоутримувачем або орендарем кінотеатрів, подібним до «Київкінофільму» або «Москіно», тож як мережа вони лише об’єднують кінотеатри, а не керують ними. З 1990 року Асоціація видає щоквартальний журнал Kinema Kommunal, утримує невелику кінодистриб’юторську компанію, а також з 2005 року організовує щорічні федеральні конгреси муніципальних кінотеатрів.

«Кіно є соціальною політикою, складовою суспільства й формою громадянської активності»

Kommunale Kinos не втручається у діяльність кінотеатрів та їхню програму, хоча може пропонувати кінотеатрам до показу фільми, дистрибуцією яких займається. З перших днів роботи комунальні кінотеатри Німеччини ставили собі за мету показувати некомерційне кіно, зокрема авторські фільми, експериментальні стрічки, короткий метр, незалежну документалістику, ретроспективи незахідних режисер_ок, і не прагнули конкурувати з приватними кінотеатрами за їхні аудиторії. 

Боряна Ґакович підкреслює, що вони означують свою асоціацію як освітню інституцію, для якої «кіно є соціальною політикою, складовою суспільства й формою громадянської активності». Вона також зазначає, що однією з відмінностей кінотеатрів їхньої мережі від інших артхаусних кінотеатрів є те, що вони проводять дослідження з історії кіно, на базі яких роблять спеціальні кінопрограми, зокрема ретроспективи, тематичні програми — наприклад, про жінок-режисерок у 1960-х роках. Важливим для мережі є також висвітлення ролі в історії кіно й тих, чию роботу часто вважають другорядною, — наприклад, звукорежисер_ок.

Приміщення кінотеатру мережі Kommunale Kinos «Арсенал» у Берліні з 1970 до 2000 року. Фото: Cinema Treasures
Кінотеатр «B-Movie» у Гамбурзі, що є членом мереж Kommunale Kinos і Kino Climates. Фото: Pauli-Pirate

Раз на рік Kommunale Kinos організовує конгрес муніципальних кінотеатрів, темою якого минулого року стало «Кіно і місто» (Cinema and the City). На конференції обговорювали питання ролі кінотеатрів у містах — і як будівель з певною архітектурою, і як частини міського простору. На думку Боряни Ґакович, у Німеччині кінотеатри рідко планувалися як культурна інституція, що має бути важливою складовою міського простору. Багато з них розташовані на перших поверхах і не вписані у ландшафт міста як окремі цілісні споруди, на відміну від театрів або модерністських кінотеатрів у колишніх країнах СРСР.

Kommunale Kinos як структура прагне представляти інтереси своїх кінотеатрів на політичному рівні — наприклад, доносити важливість фінансування культурних кінотеатрів. Асоціація репрезентує інтереси муніципальних кінотеатрів і кіноінституцій у різних радах, які консультують органи влади з питань розробки політик у сфері культури або змін у законодавчій базі. Ситуація, що виникла внаслідок пандемії COVID-19, стала одним із кризових етапів, коли кінотеатрам було важливо заявити про свої вимоги колективно. Kommunale Kinos спільно з іншими культурними інституціями та організаціями висвітлювали ситуацію в медіа й напряму зверталися з вимогами до уряду. Врешті вони домоглися виділення антикризового фінансування для культурної сфери, зокрема фінансової допомоги фріланс-працівни_цям, які становлять значну частину працівни_ць кінотеатрів. Kommunale Kinos і далі боротимуться, аби ця допомога пішла конкретно на підтримку діяльності кінотеатрів мережі та їхніх працівни_ць.

Досвід реорганізації управління радянськими комунальними кінотеатрами: «Москіно» («Московське кіно»)

«Московське кіно» або «Москіно» — державна бюджетна мережа кінотеатрів Москви, що підпорядковується Департаменту культури міста. До «Москіно» входять 13 кінотеатрів7На балансі «Москіно» також перебуває кінотеатр «Художній», який у 2016 році було ...continue, збудованих у радянський час, що загалом мають 23 зали. Деякі з цих кінотеатрів є однозальними. 12 із 13 кінотеатрів мережі розташовані у спальних районах міста. Всі кінотеатри є власністю міста й перебувають в його управлінні. Частину кінотеатрів мережа переобладнала, додавши малі зали, але у деяких це було неможливо. 

«Коли на початку роботи на посаді генеральної директорки я прийшла до кінотеатрів мережі, то подумала: навіщо люди сюди взагалі ходять?», — Свєтлана Максімченко, генеральна директорка «Москіно»

«Москіно» курує та реалізує великі кіноподії, кінофестивалі на різних майданчиках, але водночас експериментує з форматами, показує фільми з плівки — у мережі є свій фільмофонд, який нараховує більш ніж 5000 найменувань фільмів, а у кожному кінотеатрі зберігся плівковий проєктор. «Московське кіно» проводить дослідження, лекції, спільні проєкти з різними мистецькими ініціативами. Частина показів мережі є безкоштовними. Зараз «Москіно» також займається дослідженням історії кінофікації Москви та готує до видання книгу. 

Досвід «Москіно» багато в чому нагадує київський досвід управління комунальними кінотеатрами, що дісталися у спадок від Радянського Союзу, але виявилися нікому не потрібними. Це кінотеатри з однією залою на 300 та більше місць з вентиляцією, що не працює, старим обладнанням і комунікаціями, неузгодженим «євроремонтом» з 90-х та персоналом, який не завжди зацікавлений у роботі з кіно. «Яскраві горщики для квітів у вигляді свинок, пильні іграшки, брудні дивани — все це застрягло десь у 90-х. Але найсумніше те, що всім це здавалося нормальним. Ніхто не хотів нічого змінювати», — зазначає генеральна директорка «Москіно» Свєтлана Максімченко у розмові з авторками статті. 

Але не лише застаріла техніка та поганий зовнішній вигляд гальмували розвиток кінотеатрів «Москіно» як культурних інституцій. До 2017-го в кінотеатрах працювали різного роду гуртки: з англійської мови, шахів, танців, кулінарії — з ініціативи директорів кінотеатрів. Такі гуртки сьогодні й далі існують у кінотеатрах «Київкінофільму», прикладом чого є концепція «Братислави» та «Старту». Крім того, Свєтлана Максімченко як приклад абсолютно неефективного управління мережею з боку її попередників наводить спроби збільшити прибуток за рахунок відкриття у кінотеатрах кафе та, як наслідок, проведення державних закупівель солодких напоїв та попкорну. На жаль, подібна стратегія і досі характерна для комунального підприємства «Київкінофільм»8Тендер на закупівлю пива на 1 млн гривень, тендери на закупівлю зерна для попкорну ...continue.

«Ми не прагнемо розвиватись як комерційна мережа, ми розвиваємось як культурна інституція. Нашим пріоритетом є кіно, а не прибуток»

З 2017 до 2020 року «Москіно» змінило політику управління, що у 2019 році допомогло збільшити прибутки вдвічі порівняно з 2016 роком. «Ми не прагнемо розвиватись як комерційна мережа, ми розвиваємось як культурна інституція. Нашим пріоритетом є кіно, а не прибуток. При цьому ми вибудовуємо ефективну систему, адже від цього залежить, буде у нас можливість проводити події, лекції, фестивалі, чи ні. Адже більшість із них ми організовуємо за небюджетні кошти», — стверджує Свєтлана Максімченко. 

З 2017 року «Московське кіно» зосередило роботу програмного відділу в головному офісі, де Відділ спецпроєктів «Москіно» підбирає програми для кінотеатрів залежно від аудиторії проєкту. Хоча майже всі кінотеатри мережі розташовані у спальних районах, це не заважає «Московському кіно» експериментувати з наповненням програми та показувати не лише комерційне чи сімейне кіно. Водночас частина кінотеатрів мають певну автономію, а їхні співробітники можуть самостійно пропонувати проєкти для кінотеатрів. Чотири кінотеатри («Звєзда», «Факел», «Юность», «Салют») показують кіно мовою оригіналу та авторський репертуар. Щодо репертуарної політики кінотеатрів генеральна директорка зазначає: «Ми притримуємося того, що хороше авторське кіно буде цікаве будь-якій аудиторії».

Попри те, що «Москіно» зазнало значних змін протягом трьох років роботи нової команди, за цей час капітальний ремонт був проведений лише в одному кінотеатрі (розпочато його було ще до 2017 року). В інших кінотеатрах було проведено лише косметичний ремонт, хоча мережа досі розглядає потребу в капітальному ремонті будівель як найбільшу проблему інституції. Всі кінотеатри «Московського кіно» — це радянські типові проєкти 60-х, 70-х та 80-х років, де, за словами Свєтлани Максімченко, не так багато історичних елементів. При цьому мережа прагне повернути будівлям історичний вигляд, оскільки їхня архітектура залишається важливою для самої концепції «Москіно». Стиль, який об’єднує кінотеатри, є відсилкою до 60-х років та відлиги, але не прямим наслідуванням, а мережа осмислює себе через зв’язок з Московським міським трестом кінофікації (Мосгоркіно), який було створено за Радянського Союзу у 1932 році. І таке самоосмислення з’явилося під час підготовки книги про історію кінофікації Москви, що спершу була запланована лише як невелике дослідження історії кінотеатрів мережі.

Хоча радянська архітектура в Росії не перебуває під забороною, а є радше частиною ідеології, радянські кінотеатри так само не цікаві капіталу як культурні інституції, і велика частина з них або перекваліфіковуються в торгово-розважальні центри, або поступово перетворюються на руїни. Але протягом останніх років муніципальна кіномережа міста прагне змінити це: «У Москві багато закритих кінотеатрів. І в них немає шансів. Тому наша концепція розвитку “Москіно” спрямована на те, щоб у міста з’явилося бажання зберігати кінотеатри. Цей позитивний досвід допоможе нам побачити, що кінотеатри є такими самими культурними інституціями, як музеї, бібліотеки, театри та будинки культури». 

Kino Climates: горизонтальна взаємодія і солідарність

Kino Climates («Кіно клімати») є горизонтальною низовою мережею кінотеатрів. Її створили представни_ці європейських незалежних кінотеатрів за ініціативи брюссельського кінотеатру Nova на Роттердамському міжнародному кінофестивалі у 2010 році. Ініціатор_ки створення мережі прагнули об’єднати альтернативні кінотеатри, які не вписуються у розподіл на комерційні мультиплекси з одного боку та традиційні великі «арт-кінотеатри» — з іншого. 

У 1980-х–1990-х роках масове закриття артхаусних кінотеатрів у Європі спровокувало появу альтернативних кінопрактик, що прагнули реапропріювати частини міського простору і перетворити їх на «гібридні кінотеатри». Це були, зокрема, кіноініціативи у сквотах, які згодом перетворилися на кінотеатри з регулярними показами — наприклад, Regenbogenkino у колишньому берлінському хімічному заводі (з 1981) або Kino im Sprengel у Ганновері (з 1988). Обидва кінотеатри зараз є частиною Kino Climates, а загалом у мережу переважно входять міні-кінотеатри, студентські кінотеатри, кіноклуби й кіноініціативи. 

Kino im Sprengel у колишньому сквоті Гановера. Кінотеатр є членом Kino Climates і Kommunale Kinos. Фото: Бернд Швабе
Модерністський будинок культури у Белграді, частиною якого є студентський кіноцентр, що входить до Kino Climates. Фото з сайту будинка культури.

За словами представни_ць Kino Climates, їхньою метою є, по-перше, обмін знанням і досвідом між незалежними кінотеатрами Європи та підтримка некомерційної дистрибуції, а по-друге, розробка й поширення спільних стратегій та дій для посилення видимості незалежних кінотеатрів. Важливим аспектом роботи кінотеатрів, що є частиною Kino Climates, є демонстрація фільмів в оригінальному форматі — на кіноплівці 16мм, 35мм, 8мм. Жоден кінотеатр не є більш або менш важливим, центральним або периферійним. Кіномережа не втручається у роботу кінотеатрів, не впливає безпосередньо на їхню програму, а також не виділяє їм фінансову підтримку.

* * *

Мережі кінотеатрів в Україні частіше асоціюються з комерційними мультиплексами або ж радянськими кінотеатрами, при потраплянні до яких справді важко зрозуміти, чому люди сюди досі ходять. «Київкінофільм» і досі фінансується містом9З 2019 до 2021 року обсяг фінансової підтримки комунального підприємства ...continue і працює, хоча його сьогоднішня діяльність залишається далекою від ідей «комунального кінотеатру» у розумінні Гільмара Гофмана. Більше того, «Київкінофільм» не має чітко сформульованої концепції та стратегії. Тому, з одного боку, кінотеатри мережі працюють як розважальні центри, школи танців, фотостудії, дитячі гуртки, спортивні студії, попкорн-бари, але аж ніяк не освітньо-мистецькі некомерційні інституції, що розвивають та досліджують кіно. З іншого боку, самі будівлі радянських кінотеатрів розглядаються як тягар, який потрібно «привести до ладу», зробити менш сірим, і ніколи не як невіддільна частина простору, його точка тяжіння, як було  заплановано при проєктуванні. 

Хоча деякі мережі навіть за умов сучасної економічної ситуації і далі ігнорують важливість ідеї кінотеатру як культурного, а не суто економічного простору, є і такі, що вибудовують політику через пріоритизацію освітньої складової. Вони не розглядають культуру як інвестицію, а комунальні кінотеатри — як прибуткові ресурси, на відміну від керівництва «Київкінофільму». 

Можливо від самого початку помилково вірити, що у державі, де виконавчі органи влади часто працюють в інтересах бізнесу, може існувати острівок безпеки у вигляді комунальної кіномережі, яка керуватиме кінотеатрами в інтересах міста, а не навпаки. Але це не означає, що ідея мереж муніципальних кінотеатрів скомпрометована. За неї потрібно боротися, адже вона єдина здатна зберігати та розвивати останні кінотеатри, збудовані за Радянського Союзу, в інтересах кіно і мешкан_ок міста. 

Текст опублікований у рамках журналістського проєкту «Некультурний простір». Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Головне фото: Олександр Коваленко.

Дизайн: Юлія Шумішина.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. The Institutionalization of Educational Cinema: North America and Europe in the 1910s and 1920s, Marina Dahlquist, Joel Frykholm
2. Французька нова хвиля, німецьке нове кіно
3. Засновники Інституту кінодизайну (Institut für Filmgestaltung), афілійованого з Ульмською школою дизайну.
4. Асоціація Freunde der Deutschen Kinemathek e.V. передувала створенню інституції «Арсенал — Кіно- і відеоінститут». Серед її засновни_ць були Ульрих Ґреґор, Еріка Ґреґор, Гайнер Рос, Ґеро Ґандерт та інші.
5. Художня директорка Міжнародного кінофестивалю Мангайм-Гайдельберг.
6. Кінофестиваль був заснований у 1954 році, є одним із найстаріших і найвпливовіших кінофестивалів короткометражного кіно у світі. Фокусом фестивалю є авангардне й експериментальне кіно.
7. На балансі «Москіно» також перебуває кінотеатр «Художній», який у 2016 році було передано в оренду аукціонному товариству «Піонер» на 20 років.
8. Тендер на закупівлю пива на 1 млн гривень, тендери на закупівлю зерна для попкорну і смакових добавок майже на 2 млн гривень.
9. З 2019 до 2021 року обсяг фінансової підтримки комунального підприємства «Київкінофільм» складе 282 млн гривень.