Увага медіа до протестів є важливим ресурсом для їхніх учасників: вона дозволяє поставити вимоги протесту на порядок денний, є додатковим важелем тиску та важливим чинником досягнення цілей акцій. Однак дослідникам суспільних рухів відомо, що не всі протести мають однакові шанси привернути увагу медіа. Зазвичай ЗМІ передусім висвітлюють великі, сенсаційні події, що містять насильство та мають стосунок до нагальних політичних питань, а також відбуваються неподалік від міст, де розташовані офіси видань.

Але хоча ці фактори й дозволяють припустити, про які протести інформація з більшою ймовірністю потрапить у ЗМІ, для України цей перелік чинників далеко не вичерпний. 

У статті, нещодавно опублікованій у журналі Post-Soviet Affairs, я аналізую, які акції висвітлювали українські онлайн-медіа у 2013-14 роках і як увага до протестів змінилася після Майдану. Ідея цієї статті зародилася саме в цей період, коли я з колегами з проекту Ukrainian Protest and Coercion Data Центру соціальних і трудових досліджень помітив, що інтерес українських ЗМІ до результатів нашого моніторингу протестів, репресій та поступок впав. Тоді як у 2011-13 роках інформацію про акції протесту, відображену у наших звітах, сприймали з цікавістю та ентузіазмом, після Майдану ситуація різко змінилася. Здавалося, що попри різке зростання їх кількості та сенсаційності (що виражалась у більшій кількості насильства та конфронтації), протести раптом втратили свою важливість для медіа. 

Що саме я аналізував:

Центр соціальних і трудових досліджень з 2009 до 2016 року створював базу протестних подій та реакцій на них. Моніторинг проводили на основі даних з онлайн-медіа: у будь-який момент ми моніторили 5 національних джерел та 7 регіональних джерел у кожній області, а також перелік активістських сайтів. Всього в моніторинг входило близько 200 джерел. Для кожної протестної події в базі могло бути до 5 згадок у національних медіа та до 7 згадок у регіональних медіа. Методом множинної регресії я розрахував, які з характеристик подій у середньому були пов’язані з більшою кількістю згадок події у медіа. Цей метод дозволяє виокремити вплив різних змінних (тактика протесту, кількість учасників, тип вимог, часовий період до чи після Майдану тощо) одне від одного. 

Я припустив, що якщо інформація про протести, які відбуваються у країні загалом, певним чином втратила свою важливість, то й окремі протести мали стати менш цікавими для медіа.

Це справді так: згідно з результатами мого аналізу, у 2014 році після Майдану кожна протестна подія в середньому мала шанси отримати вдвічі менше згадок у національних медіа, ніж до Майдану. Є щонайменше два пояснення таких разючих змін. З одного боку, після Майдану протестів стало більше — а отже, учасники кожної акції змагалися за увагу медіа з великою кількістю інших подій. До того ж робити це їм доводилося на фоні анексії Криму та війни на сході України, що домінували в заголовках. З іншого боку, саме в умовах війни протести стають небажаним явищем, що привертає увагу до конфлікту всередині країни на противагу демонстрації єднання перед зовнішнім ворогом. Це пояснення загалом збігається з аналізом висвітлення збройного конфлікту на сході України, в якому частині журналістів також притаманна «патріотична» позиція1Див. звіт «Детектор медіа» «Висвітлення конфлікту на Сході в українських медіа». ...continue та прагнення допомогти українській армії.

Падіння уваги до протестів у 2014 році, однак, не було рівномірним для різних категорій подій2У рамках моніторингу ми виділяємо чотири типи вимог: Соціально-економічні — ...continue. Очікувано, на сторінках національних медіа у 2014 році була підвищена увага до ідеологічних акцій «за» та «проти» від’єднання регіонів країни чи її федералізації, а також проти військової інтервенції Росії. Кількість ідеологічних протестів у 2014 році після завершення Майдану зросла у 5 разів, а кількість згадок для таких подій у середньому зросла в півтора раза в порівнянні з періодом до Майдану. Це зростання частково компенсувало загальний тренд падіння кількості згадок про акції протесту.

Акція протесту профспілок під Офісом президента. Фото: Сергій Мовчан

Найгірше ситуація виглядала для учасників соціально-економічних протестів. І до, і після Майдану протести, що піднімали соціально-економічні вимоги, в середньому отримували на 25% менше згадок у медіа, ніж події, що їх не піднімали. Цей тренд мав місце попри те, що половина подій до Майдану піднімали соціально-економічні вимоги, а після Майдану абсолютна кількість таких подій навіть дещо зросла. Загальне падіння уваги до протестів у 2014 році лише погіршило цю ситуацію. Для прикладу, якщо у 2013 році до Майдану 5 національних ЗМІ сукупно висвітлили 27% усіх соціально-економічних протестів, що відбулися у країні, після Майдану національні медіа у вибірці написали лише про 15% таких акцій3Відповідно, про решту таких акцій нам відомо з регіональних або активістських ...continue. Меншу кількість згадок соціально-економічних акцій не можна пояснити ні кількістю учасників, ні тим, які тактики такі протести застосовують та хто бере в них участь. Іншими словами, щонайменше у 2013-14 роках у національних ЗМІ існували сталі упередження саме до соціально-економічних тем. 

Увага національних медіа до політичних протестів також дещо впала після Майдану. У 2013-му, коли увага ЗМІ була прикута до кампанії «Вставай, Україно», політичні протести в середньому отримували в півтора раза більше згадок, ніж події без політичних вимог. Після Майдану увага до таких акцій дещо знизилась, але все одно залишилась на високому рівні: політичні протести отримували на майже 17% більше згадок ніж акції, що подібних вимог не піднімали.

Згідно з моїм аналізом, висвітлення протестів за громадянські права не містило значних викривлень. Події, що піднімали такі вимоги, в середньому висвітлювались у національних ЗМІ так само часто, як і події, що їх не піднімали — і до, і після Майдану.

Увага до протестів у регіональних онлайн-виданнях була більш рівномірною та не містила більшості згаданих викривлень. Ймовірно, це пов’язано з відносно невеликою кількістю сенсаційних подій, що відбуваються у більшості регіонів, висвітлення яких могло б відвернути увагу від протестів. Тим не менш, регіональні видання займали виразно більш патріотичну позицію, ніж національні: в середньому в регіональних медіа протести проти сепаратизму та російської інтервенції отримували на 10% більше згадок, ніж протести за від’єднання, федералізацію чи решта ідеологічних протестів.

Ймовірно, знайдеться не так багато людей, що  сперечатимуться з твердженням, що медіа не є об’єктивним відображенням реальності. Стосується це й уваги до протестів. Однак, як демонструє мій аналіз, викривлення в медіа відбуваються не лише у вимірі сенсаційності: існують стабільні упередження ЗМІ щодо певних типів протестних подій. Зокрема, хоча саме соціально-економічні протести були найбільш поширеною категорією протестних подій в Україні у більшість років моніторингу (з 2009 до 2016 року), учасникам цих подій складніше, ніж решті, домогтися уваги національних ЗМІ. Це не лише ускладнює завдання для самих активістів, але й потенційно викривляє інформаційну картину щодо того, які протести та які проблеми домінують у країні.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Див. звіт «Детектор медіа» «Висвітлення конфлікту на Сході в українських медіа». Автори визначають патріотичний або активістський підхід до висвітлення конфлікту як «…свідоме зосередження на представленні української (“нашої”) сторони, ігнорування “іншої” сторони як нелегітимної, можливий компроміс із традиційними професійними стандартами “мирного часу”…». Я використовую це слово саме в такому значенні. — Прим. авт.
2. У рамках моніторингу ми виділяємо чотири типи вимог:

Соціально-економічні — вимоги, пов’язані з безпосередніми економічними інтересами чи добробутом певних груп. Ця категорія включає протести навколо незаконних забудов, трудових прав, комунальних послуг тощо.

Політичні — критика чи висловлення підтримки конкретним політикам, партіям або уряду.

Ідеологічні — вимоги, що стосуються абстрактних ідеологічних питань або ідентичностей, що не зводяться до безпосередніх економічних інтересів. Ця категорія включає питання мови, націоналізму та регіональної ідентичності.

Громадянські права — вимоги, пов’язані з особистою недоторканністю або правами людини. Вимоги в цій категорії включають критику насильства в поліції, вимоги дотримання прав людини та критику незаконних дій / бездіяльності чиновників. 

Одна подія може підіймати вимоги з різних категорій.

3. Відповідно, про решту таких акцій нам відомо з регіональних або активістських джерел. — Прим. авт.