Кампуси київських університетів були задумані як крок уперед науково-технічного прогресу. Авторські креслення і концептуалізації, цитування Ле Корбюзьє, Кійонорі Кікутаке, вписаність в історичну забудову, перспективне планування — ось такі ідеї визначали ці проєкти. Від задуму до реалізації їх відділяли роки і десятиліття. І часто втілення відрізнялося від ідеї архітектор_ок. Проте сьогодні найбільші університети України мають ту інфраструктуру, яка дозволяє навчатися, винаходити і викладати. Більше того, радянська архітектура в пострадянській Україні провокує питання про пам’ять, спадщину, конфлікти у соціальному просторі.
Сучасний стан модерністської інфраструктури університетів та інститутів маніфестує занедбаність української освіти та ігнорування радянської культурної спадщини. Часто будівлі вицвілі, брудні або «покращені» у свій химерний спосіб, який не враховує початковий архітектурний задум і навіть не передбачає сталість самої реновації. Для фотодобірки Дарина Мамайсур обійшла три знакові інституції вищої освіти у Києві й зафіксувала їхнє матеріалізоване в архітектурі повсякдення. Неякісний бетон покрився дощовими потоками, а догляд за будівлями є радше доглядом за мораллю студент_ок: малярні роботи проводять лише для прибирання написів «бецка-фен-соль» зі стін. Стихійні базари, вернакулярні кіоски, багатоповерхова забудова, приватизовані публічні простори — ось візуальний контекст модерністських проєктів сьогодні.
Фотографії створені в межах дослідження Віти Шнайдер «Освіта в руїнах: матеріальність Університету в пострадянському просторі».
КПІ ім. Ігоря Сікорського
КНУ ім. Тараса Шевченка
НаУКМА
Фотодобірка опублікована в рамках журналістського проєкту «Некультурний простір». Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
Читайте також: