На господарському дворі Київського зоопарку знаходиться Котомістечко. Це не притулок для тварин — скоріше простір їхнього безпечного співіснування, який створили волонтер_ки ГО «Природа над усе». Попри багаторічну працю зооактивіст_ок, майбутньому Котомістечка загрожує масштабна реконструкція зоопарку. Ната Луньо побувала в Котомістечку і познайомилася з Венерою, Марсиком, Білкою, Бомбеєм і командою «Природи над усе». Цей текст про них, а також про те, де знаходиться Шулявська балка, в яких вегетаріанок руки по лікоть у крові та чому триповерхова інклюзивна парковка на території зоопарку влаштовує не всіх.
Я стою перед зеленими будівельними воротами і довго вагаюся, чи правильно прийшла: територія за ними не схожа ні на зоопарк, ні тим більше на притулок для тварин. По мене виходить усміхнена засмагла жінка із зібраним у пучок волоссям, і ми йдемо крізь ворота по піску повз будівельну техніку. Анжеліка вибачливо всміхається і каже, що тут будують триповерхову парковку, яка, серед іншого, ставить існування їхнього проєкту на території зоопарку під загрозу.
— Але на цій вулиці і справді ніде припаркувати авто, — додає вона.
Розшукуються гладильники котів. Посада неоплачувана
Ще один паркан — і ми в Котомістечку. Воно нагадує щось середнє між літньою кухнею і контактним зоопарком: господарські будівлі, посуд, відра, інші ємності та коти, кішки, кошенята. З колонки грає Led Zeppelin, Анжеліка варить печінку в великому баняку на мобільній газовій плиті.
— Я вегетаріанка, в якої руки по лікоть у крові, — сміється. Вона робить кілька справ одночасно: готує, збирає посуд на миття і килимки на прання, розказує мені про проєкт і коментує свої дії, щоб я могла допомагати. — В нас тут трохи хаос, і деякі люди кажуть, що якщо все правильно організувати, то буде легше. Але в нашій ситуації це неможливо.
В Котомістечко можуть прийти допомагати всі охочі, потрібно тільки зателефонувати й домовитися про час. Анжеліка тут щодня, хоча їй і доводиться добиратися дві години з-за міста і ще витрачати час на ринку, де вона купує м’ясо та рибу для котів і кішок. У телефонній розмові напередодні вона каже: «В нас дуже багато роботи, і вона є для всіх. Найважливіша — це гладити котиків і поширювати інформацію про них, щоб їх забирали».
— Тут у нас волонтерська кімната, — проводить мені екскурсію жінка, — вона мала бути виключно для відпочинку людей, але коти і її захопили.
У кімнаті стіл, кілька шаф, морозильна камера, на стінах — листівки із закликами стерилізувати котів, списки кличок новоприбулих і афіші музичних подій. Анжеліка пам’ятає майже всіх із більш ніж 40 тварин за кличками, плутає тільки кількох чорних.
— Да, нет, вам нужно пройти вдоль красного забора вверх по улице, там будут большие строительные ворота. Я вас там встречу, — жінка відповідає на дзвінок. — Зараз прийдуть ще відвідувачки. Вони давно тут не були, звикли до того, що ми в центральній частині зоопарку, а ми вже давно не там.
Особливості роботи не-притулків для тварин
Поміж екскаваторами й арматурою Анжеліка проводить мене до мафу з пральною машиною і краном. Поки наповнюються пляшки і бідони, розказує:
— Я прийшла працювати в прес-службу зоопарку десять років тому як зоозахисниця. Але тварини адміністрацію ніколи особливо не цікавили: жирафу не купували спеціальний корм, поки я не стала писати про це статті. Інші працівники говорили, що котів, які прибивались сюди, взагалі вбивали.
Ми розбираємо купу одягу і килимків, які принесли волонтер_ки. Синтетичні тканини доводиться відбраковувати, вони надто слизькі; тваринам добре підходять плетені килимки та шерстяний одяг. Анжеліка витягує з купи фрак.
— Тоді, восени 2010 року, я сказала їм: ну як же так, ви ж зоопарк, ви не можете вбивати тварин. Вони погодилися виділити невелику територію для котів, якщо я цим займатимусь. Після цього в мене були постійні сутички з кількома директорами зоопарку, у 2014 році мене звільнили через правозахисну діяльність. Нинішній директор зоопарку зі мною кілька років не розмовляв.
— Здравствуйте! Еле вас нашли, — до нас пробираються жінка і дівчина з рюкзаками.
— Добрый день! Ну, нам пришлось переехать, — відповідає Анжеліка.
У 2017 році почалася перша хвиля великої реконструкції Київського зоопарку, тоді ж Котомістечко виселили з приміщення неподалік від центрального входу на господарський двір, куди можна потрапити тільки через службовий вхід. З того часу команда «Зоокотів» з тривогою очікувала другої і третьої черг реконструкції — ті передбачали будівництво на територіях, суміжних із Котомістечком.
— Так, я помню правило двух дверей, — одна з відвідувачок стежить, щоб двері у вольєр не були відчинені одночасно з дверима в господарську зону. Ми йдемо годувати котів.
— Давай, Бомбей, я знаю, шо ти голодний, — Анжеліка окремо годує менш сміливих котів, поки решта накидається на печінку. — В нас тут сильно помінялась кадрова ситуація, відколи ви останній раз приходили. Вони не всі між собою ладять. Черниш нападає на Джему, а Каміл взагалі живе біля охоронця.
У двох вольєрах живуть приблизно по 20 котів — чорні, чорно-білі, смугасті, руді, триколірні. Котомістечко огороджене парканом. За задньою хвірткою починається заросле лісом урвище.
— Це Шулявська балка. Паркан допомагає тільки частково: деякі коти навчилися його підкопувати, частина з них загинули під колесами машин, когось роздерли собаки. Дірку між парканом і ґрунтом потрібно вистелити металевими листами, ми шукаємо волонтера, який би це зробив.
З 2016 року команда «Природи понад усе» працювала над тим, щоб легалізувати становище свого проєкту. Спершу чиновни_ці на словах обіцяли включити Котомістечко в план реконструкції зоопарку. У 2017 році реконструкція почалася, і Котомістечка в її проєкті не виявилося. Тоді мер Києва Віталій Кличко в особистій розмові запевнив Анжеліку, що котів ніхто рухати не буде. Активіст_ки подавали проєкт створення експозиції «Котяче містечко» на території зоопарку в Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА. Вони зверталися в Департамент земельних ресурсів КМДА з проханням посприяти тому, щоб їм надали в оренду земельну ділянку, і тричі пікетували КМДА.
Інклюзивна парковка, неінклюзивний зоопарк
— Ти можеш прибрати в ізоляторі, — пропонує Анжеліка. Я беру на озброєння щітку і відро та йду прибирати клітки. Завдання негайно ускладнюється: під ногами в мене плутаються чорне і смугасте кошенята, на вигляд не старші місяця. Вони зі своїми матерями живуть в ізоляторі, поки їм не стане безпечно взаємодіяти з рештою котячої спільноти або поки їх не заберуть у сім’ю.
З ізолятора я виходжу на звук голосів. Це прийшли інші волонтер_ки «Природи понад усе»: Маша, Олег, Клавдія. Вони дістають з рюкзаків корм для тварин і овочі та гриби для людей. Олег носить воду, Маша нарізає салат, Клавдія миє посуд. Робота волонтер/ок виглядає більш ніж злагодженою, я намагаюся не відставати і допомагати всюди потроху. Хтось розказує, що в одному з кінних клубів області розпродують коней по м’ясній ціні.
— Может, мы могли бы хоть одного купить?
— Но его же надо еще где-то держать, чем-то кормить…
Я кажу, що мені вже треба йти, але Анжеліка не відпускає мене без обіду, і ми всі разом сідаємо за стіл. Так зазвичай закінчуються дні волонтер_ок у Котомістечку.
22 вересня Віталій Кличко відкрив триповерховий інклюзивний паркінг на 435 місць на території зоопарку. На сайті КМДА повідомляють, що «для облаштування будівлі паркінгу на території зоопарку демонтували застарілі та аварійні приміщення, а частину споруд перенесли». Цього разу Котомістечко залишається в зоопарку, але майбутнє проєкту все ще невиразне.
Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
