У 20 років мій робочий день тривав 15 годин. 12 з них у якості продавчині, 3 — фрілансеркою-модераторкою сайту. Перша робота була для доходу, друга — для можливості прорватися у світ «білих комірців». На другій роботі були передбачені вихідні та святкові дні. На першій працювати на Новий рік, Різдво чи Великдень вважалося великою вдачею: більший виторг — більше грошей. Не впевнена, чи бували в мене в той період взагалі вихідні. А от відпустка була — по звільненню з усіх робіт. І навіть після переходу до звичного офісного режиму хронічна втома не покидала роками.

Мені пощастило: цей жах тривав відносно недовго. Однак скільки людей в Україні роками мають 2-3 роботи або постійно працюють понаднормово на основній, аби мати достатню зарплату?

Одним із наслідків таких умов праці є так звана темпоральна бідність — хронічний брак часу. Часу на повноцінний сон і приготування здорової їжі, заняття спортом або іншим хобі чи саморозвитком, на відвідування лікаря, увагу до дітей, спілкування з близькими. 

Ціна часу

Однією з причин масової темпоральної бідності є «бідність працюючих», коли зарплати за повний робочий день є надто низкими. «Деяким людям вдається не бути “бідними в грошах” лише за рахунок того, що вони “бідні у часі”, адже мають жахливо довгий робочий день, часто працюючи одразу на кількох роботах», — пишуть дослідники у книзі «Час на власний розсуд: нова міра свободи»1Robert E. Goodin, James Mahmud Rice, Antti Parpo and Lina Eriksson (eds). 2008. Discretionary Time: A New Measure of Freedom. Cambridge University ...continue. І зазначають, що країни, які допускають таке становище працівників, стикатимуться щонайменше з низькою продуктивністю. «У такому разі ці висновки є вироком країні щодо того, як  вона ставиться до своїх найбільш вразливих громадян, змушуючи їх працювати довше, ніж того вимагають міжнародні конвенції, аби просто не “потонути” фінансово», — йдеться у дослідженні, яке досить чітко накладається на українські реалії. 

Автори демонструють, що тривалість вільного часу сильно залежить від розвитку країни, фінансових можливостей сімей, соціального забезпечення, а також вибору життєвого циклу людей. Особливо це залежить від того, чи є у них діти та партнери, щоб допомогти піклуватися про цих дітей: у тих, у кого є діти, менше вільного часу, ніж у бездітних дорослих, а у одиноких батьків — ще менше. Врешті дослідники приходять до висновку, що чим бідніше домогосподарство, тим більший тягар лягає на жінок. 

Фото: serPadres

Темпоральна бідність справді пов’язана також із питанням неоплачуваної праці. Щоденна робота по дому, така як приготування їжі, прибирання чи догляд за дітьми, з точки зору класичної економіки знижує вартість робочої сили. Як пишуть авторки збірки «Неоплачувана праця та економіка», «на макрорівні це дозволяє зменшити фонд заробітної плати, а отже, збільшити прибуток. Безоплатний час, витрачений на цю діяльність, в такому разі можна розглядати як “субсидію” бізнес-сектору»2Rania Antonopoulos, Іndira Hirway. 2010. Unpaid Work and the Economy Gender, Time Use and Poverty in Developing Countries, Palgrave Macmillan, UK, ...continue.

Зменшувати таку часову нерівність має трудове законодавство. І рецепти досягнення балансу між роботою та життям не нові й доволі прості: 40-годинний робочий тиждень (у частині країн ЄС він ще коротший), повноцінна оплачувана відпустка, можливість брати лікарняні, гнучкий графік для працівників з дітьми. Однак що робити, якщо ці загальновідомі норми Кодексу законів про працю стали недосяжною розкішшю?

Що про тривалість робочого часу каже українське законодавство

КЗпП має окремий розділ про тривалість робочого часу. Тиждень не має перевищувати 40 годин, а щоденна тривалість має бути, як правило, однаковою — зазвичай 8 годин на день. 

Працівника можуть залучати до надурочних, але дозволений максимум — 120 годин на рік. І цей час мають оплачувати у подвійному обсязі. Так само, як і роботу у вихідні чи на свята. Є категорії працівників, яких залучати до понаднормових і роботи у вихідні та святкові дні заборонено. Це вагітні та жінки з дітьми до 3 років, неповнолітні, студенти-заочники. Матері, які виховують дитину до 14 років або дитину з інвалідністю, а також працівники з інвалідністю мають спершу надати згоду на понаднормову роботу. 

До того ж, низка працівників мають право на скорочений робочий тиждень, однак з пропорційним зниженням платні. Це, знову-таки, вагітні та матері з дітьми до 3 років або з дитиною з інвалідністю, одинокі батьки, люди, під опікою яких перебувають хворі рідні. А от зі збереженням повної зарплати можуть працювати неповнолітні та матері дітей до півтора року, бо останнім надають перерви на грудне вигодовування. І якщо, скажімо, на підприємстві немає дитячої кімнати і жінка такими перервами протягом дня не користується, то зрештою може раніше піти додому.

Роботи, що передбачають позмінний, вахтовий метод, чергування регулюються інакше в залежності від особливостей роботи. При змінах головне, щоб перерви між ними були як мінімум удвічі більші за робочий час. Тобто якщо працюєш 8 годин, то відпочиваєш 16, якщо 12 — то 24, якщо 24 — то щонайменше 48. А робота вночі, до якої відносять проміжок між 22:00 до 6 ранку, має бути на одну годину коротшою. І до нічних годин залучати вагітних та жінок з дітьми і неповнолітніх заборонено. Людей з інвалідністю можна лише з їхньої згоди та якщо це не суперечить медичним рекомендаціям. Оплата нічних робіт має бути мінімум на 20% вищою. 

Щодо відпусток, то їх види бувають різними. Неоплачувані передбачені, наприклад, для чоловіка у разі народженні дитини. Максимальний термін такої відпустки — 14 днів. Її за бажанням працівника мають надати обов’язково. У інших випадках таку відпустку треба узгоджувати. Загалом за рік у відпустку без збереження зарплати можна піти на 15 днів. Винятком став цьогорічний карантин, коли на неоплачувану відпустку фактично зняли обмеження.

Оплачувана щорічна відпустка має тривати щонайменше 24 робочі дні. Працівник отримує право на неї після півроку роботи. Відпустку можна розбивати на різні відрізки часу. Але підряд працівник має право відпочити не менше 14 днів.

На більш довгі відпустки мають право неповнолітні працівники (31 день), працівники шкідливих виробництв (щонайменше 35 днів), представники професій, пов’язаних з емоційним напруженням — наприклад, журналісти (35 днів), вчителі та вихователі дитсадків (56 днів). На додаткові 10 днів мають право матері двох і більше дітей, матері дитини з інвалідністю, одинокі матері або батьки. Працівникам, які навчаються паралельно з роботою, мають надавати відпустки для складання екзаменів. 

І до цього всього в Україні є 11 святкових днів, які часто стають предметом розмов про те, що українці забагато відпочивають. Та чи це насправді так? 

Хто і скільки в Україні працює понаднормово

Через високу тіньову зайнятість знайти повну інформацію про реальні робочі години важко. Втім, певні дані та дослідження на цю тему є. За даними рекрутингового порталу grc.ua3Онлайн-опитування було проведене у жовтні 2017 року. У ньому взяли участь 829 ...continue, 40% офісних працівників затримуються на роботі кілька разів на тиждень, 27% — кілька разів на місяць, 6% — іноді протягом року, а 14% працюють понаднормово щодня. При цьому 80% не отримують компенсації.

У дослідженні Анни Оксютович, яке вона проводила разом із соціальним рухом «Працююча християнська молодь» у 2013-2015 роках у Львові, у фокус потрапили працівники та працівниці сфери обслуговування. В ході близько 70 інтерв’ю з молоддю 18-32 років виявилося, що вони здебільшого працювали 12 і більше годин на день (для декого понаднормові години перевищували 200 на рік) за нестабільну і низьку плату, лікарняні були неоплачуваними, відпустка — короткою, а умови праці подекуди прямо загрожували здоров’ю. 

У дослідженні підкреслено, що жінки, які працюють за таким графіком у віці 20-35 років, втрачають найважливіший для розвитку та самореалізації час. А натомість мають хронічну втому, згасання інтересу до навколишнього світу та виключеність із життя.

«Працюю “тиждень через тиждень”, по 13 годин, — розповідала 24-річна Оксана. — Коли я говорю комусь, то вони просто дивуються! Як так, по 13 годин весь тиждень? Але тоді у мене тиждень вільний, для себе, це добре. Але я в’язну в телевізорі та їжі. Немає сил уже кудись виходити! У мене апатія! <…> Я б хотіла ще займатися танцями або дозволити собі ходити в спортзал. Але це неможливо — через графік і поки це дорого».

«Мій графік — “4 дні через 4 дні по 13 годин”, і всі 13 — на ногах! Здавалося б, це нормально — дві офіціантки на два зали, але ми не встигаємо, постійний поспіх, ми бігаємо з замовленнями! Вимоги дуже високі, як у 5-зірковому ресторані! У цій буденності, роботі, забувається, що є щось інше, крім роботи, їжі та грошей. Раніше я хотіла займатися волонтерством, з дітьми з притулку або в хоспісі, але мені шкода, це нереалізовані мрії», — зазначила 25-річна Оксана.

Про подібну понаднормову роботу, яка унеможливлює особисте життя або змушує поєднувати сімейні обов’язки з професійними, також ідеться у дослідженні Оксани Дутчак про умови праці українських швачок, що виробляють одяг для всесвітньо відомих брендів.

Низька оплата праці та нормативи, які іноді не відповідають фізичним можливостям, змушують жінок брати додаткову роботу.

«Є даже такі люди, в яких немає смєнщіц. Вони роблять від сьомого до десяти часов вечора. Вони сидять-роблять, бо їм так зручно. Да. Ну, вони вже дорослі жінки. У них дітей немає. Ну, діти дорослі вже», — розповіла одна зі швачок. 

49-річна працівниця зізналася, що під час суботніх змін бере з собою на роботу онучку, хоча це й заборонено офіційно. А інша працівниця, яка самостійно виховувала двох дітей підліткового віку, розповідала, що регулярно спала менше шести-семи годин: «Ну, коли в третій, коли в другій (ночі, — ред.), а коли надрання. А ще як свята якісь — треба було щось спекти».

Ще одна зі швачок долучала до роботи, яку забирає додому, дочку підліткового віку. Інший ще більш екстремальний варіант описала одна з колег самотньої матері: «Де в кого сусіди заводили дітей. Ну, бабушкі-дєдушкі десь там колись, бувало, підключались. А бувало таке, що діти самі вдома сиділи [трохи старші] […]. Мама вже в цьому… у телефонному режимі уже цю дитину в школу відправляла».

Такі умови роботи, які є не тільки виснажливими для жінок, але подекуди й небезпечними для їхніх дітей, виникають через специфіку виробництва брендового одягу — є «гарячий сезон», переважно влітку, коли працівниць заохочують, а подекуди й прямо примушують до понаднормових. За таких обставин вони працюють на вихідних, по 10-12 годин на день, а іноді навіть вночі. 

«Виходять, вони в кожну суботу працюють. Кожну суботу. І вони ніби кажуть, що вони не заставляють, але бажано би вийти. Хто не вийде, то ніби наказують. А наказують тим, що дають роботу з меншою розцінкою».

Понаднормова робота протягом кількох місяців зрештою закінчилася для однієї з працівниць сильною травмою руки: «Осьо недавно, перед Новим роком чи після Нового року — жінка на автоматі пальці порізала. Вона робила тоже в дві зміни, три місяці — коли її смєнщіца була на лікарняному» (швачка, 30 років).

Попередні приклади стосувалися приватного сектору та часто неофіційної зайнятості, але і в державних чи комунальних підприємствах понаднормова робота також не є винятком. 

Так, наприклад, у багатьох працівниць дитсадків через низьку зарплату є підробіток чи невеликі господарства, якщо йдеться про сільську місцевість. На це  вказує цьогорічне дослідження «Хто потурбується» Центру соціальних і трудових досліджень.

«Дивіться, яка в мене обстановка вдома. В мене дома ще хазяйство — я в селі живу. В мене є корова, поросята, птиця — то в мене ніякого часу. Я геть не маю часу навіть новості подивитися. Тим більше — двоє дітей» (вихователька, 40 років).

«У мене понеділок, середа, п’ятниця зайняті, у мене тренерська робота. Я прибігла, сумку кинула, переодяглася, побігла на тренування. Плюс ще 3 години. Виходить, 12 годин я працюю» (вихователька, 60 років).

Іноді підробіток пов’язаний зі зниженням кваліфікації: «Я підробляю прибиральницею у своєму домі через день по вечорах» (вихователька, 50 років).

Також частина виховательок працюють понаднормово на основній роботі, бо через плинність кадрів садки не можуть набрати достатньо персоналу. Через це також часто, особливо в містах, групи є переповненими, що збільшує навантаження на виховательок. Іноді виникають труднощі з тим, щоб взяти лікарняний: «От мені потрібно було операцію зробити, то я уже чекала, коли уже пройдуть наші випускні, уже з дітьми попрощаємось, щоб я не забирала цей час у дітей. Щоб ми уже могли підготуватися до нашого свята, випустити дітей, і після випускного вже я пішла на операцію» (вихователька, 44 роки).

Багато виховательок вдома у неробочий час заповнюють численні журнали чи готують навчальні матеріали для дітей: «Приходжу після роботи, відразу вечерю роблю, вечеряю, сідаю за свою роботу. Сідаю за комп’ютер, починаю щось шукати, друкувати. Так проходять вечори. Рідко дуже буває, якщо на вихідних два дні просиджу та дадуть нам теми наперед, то я тоді вже можу приділити час своїм дітям — уроки з ними вчу» (вихователька, 36 років).

Загалом частина опитаних жінок скаржилися, що зрештою їм не вистачає часу та сил на власних дітей: «Дуже важко, коли ти працюєш на такій роботі — емоційній, де треба говорити, спілкуватися і приходити додому — на сім’ю не хватає часу» (вихователька інклюзивної групи, 44 роки). Також бракує часу на спілкування чи культурний відпочинок: «А часу не вистачає на відпочинок. Мені хотілось би… у нашому місті нема кінотеатру, ну хотя б ближнє місто велике — з’їздити подивиться кінофільм. У мене не вистачає часу, та й не вистачає коштів» (вихователька, 54 роки).

Життя без відпусток

«Відпустку я проводжу дома. Я скільки років прожила, я моря не бачила в очі. За матір’ю, доглядається огород, двір, хазяйство. Оце моя відпустка», — розповіла під час інтерв’ю в рамках проєкту «Хто потурбується» інша 54-літня вихователька. 

Попри те, що з минулого року відпустки вихователів стали такими ж, як і у вчителів — 56 днів, низька зарплата багатьом не дозволяє мати повноцінний відпочинок, а частина жінок у цей період шукає додатковий підробіток.

«Я шукаю підробіток. Я виходжу на ринок, торгую косметикою. Я колупаюся з овочами, щоб мати можливість їх піти продати, щоб були якісь гроші. Це незважаючи на те, що як би нам виплачують відпускні, але це сльози, це сльози. <…> На два місяці їхала заробляти гроші. У сади, збирати сливки, яблучка і полуничку. Не за кордон, але в іншу область. Тому що я розуміла, що мені треба одягнути, взути себе, дитину. Комуналка прийде, осінь прийде — все, який відпочинок? Я взагалі не пам’ятаю, коли я останній раз відпочивала» (вихователька, 38 років).

Багато хто під час відпустки продовжує працювати вдома, готуючи навчальні матеріали, або навіть у садочку, якщо бракує кадрів. Також респондентки розповідали про велике навантаження влітку, коли хтось із персоналу йде у відпустки і немає заміни.

«Вихідні і відпустки — це взагалі, да, ти повинен підготуватися до навчального року. Так само і розробляти посібники, і так само треба наглядність якусь, наочність на наступний — це ж інша вікова вже група буде у тебе. Зараз я, наприклад, випустила старших, зараз мені потрібно ж готуватися для молодшої групи. Так само мені новий матеріал потрібен, мені треба готуватися. Може бути, що буде атестація — до неї теж треба готуватися» (вихователька, 44 роки).

Про схожу ситуацію розповідали і швачки у дослідженні Оксани Дутчак. Через те, що пік виробництва одягу припадає на літо, взяти відпустку у цей період їм майже неможливо. Треба або домовлятись і бути готовою працювати у дві зміни, або ж приводити за себе людину. При цьому оплачувані відпустки становили не більше двох тижнів, а у сезони простою працівниць іноді змушували йти за свій рахунок.

«О, я ішла у відпустку прошлого року — мені треба було цілу відпустку, я за себе привела людину працювати. Так […]. Бо було сказано, що не підете нікуди, пока не приведете» (працівниця, 50 років).

Про те, що для отримання відпустки треба попередньо відпрацювати певну кількість змін, йшлося у дослідженні  Анни Оксютович: «Вільний тиждень я просто проскучала, вільний час мене просто лякав! Ця робота, графік — втеча від реальності: тиждень я працюю, все добре, мені не треба думати, є чим себе зайняти, а потім приходить вільний тиждень. Я намагалася піти на роботу в свій вільний день, щоб тоді мати велику відпустку і поїхати кудись» (Марія, 23 роки).

За даними рекрутингового порталу grc.ua4Онлайн-опитування було проведене у липні 2015 року. У ньому взяли участь 2650 ...continue, більше двох тижнів відпустки є рідкістю і для «Білих комірців», а 37% офісних працівників відпочивали лише тиждень. 

Боротьба за час

На тривалість робочого часу впливає законодавство, а також активність профспілок та Державної служби з питань праці, які мають повноваження контролювати дотримання вимог КЗпП з боку роботодавців.

За браку ефективної роботи двох останніх значна частина прав найманих працівників на відпочинок, так само як і на гідну оплату праці, нівелюється. І стосується це, як показують дослідження, і приватного сектору, і державного, і сфери послуг, і посад, що вимагають високої кваліфікації.

Втім, певні позитивні приклади все ж є. 

Так, у 2017 році активісти та активістки Вільної профспілки залізничників України на «Київпастрансі» оголосили голодування та, серед іншого, вимагали належної оплати понаднормових для водіїв. Через брак кадрів багато з них працювали більше належної кількості годин, що, до слова, суперечить техніці безпеки. Однак адміністрація оформлювала документи так, щоб оплату проводити лише як за основну роботу. Змусити керівництво збільшити оплату не вдалося, однак активні учасники профспілки відмовилися від понаднормових годин, а також добилися покращення матеріально-технічної бази. 

Голодування у Куренівському тролейбусному депо, 2017 рік. Фото: Сергій Мовчан 

Іншим прикладом того, як організовані працівники домоглися поступок від роботодавця, став підземний протест шахтарів на Криворізькому залізорудному комбінаті. Однією з головних його причин стала прив’язка оплати праці до виробітку. Тут можна провести аналогії з невиправданими нормами для швачок, що в умовах підземних робіт виглядало особливо цинічно. Півтора місяця страйку на глибині в півтора кілометра все ж дали свої плоди — зарплати підвищили на від 21% до 38%. Можна припустити, що завдяки цьому частина шахтарів та шахтарок зможуть справді мати час на відпочинок, а не шукати підробітки.

Акція протесту медиків руху «Будь як Ніна», 2019 рік. Фото: Сергій Мовчан

Гідну оплату праці  вимагають і медики з руху «Будь як Ніна». Низькі зарплати медсестер, які іноді не дотягують навіть до законодавчого мінімуму, змушують багатьох шукати підробіток, працювати під час відпусток, не мати фінансової «подушки безпеки». Наприклад, у разі різкого погіршення здоров’я — як у медсестри Наталі Юренкової, яка самостійно виграла суд через незаконне звільнення, однак потрапила з інфарктом до лікарні. Вимоги в цьому плані у медиків досить чіткі: зарплата в 10 тисяч для санітарів, 16 — для медсестер, 27 — для лікарів.

Звісно, добитися цього — завдання не з легких. І не в останню чергу через темпоральну бідність більшості працівників, брак у них ресурсів навіть на те, щоб зупинитися й усвідомити своє становище. Не кажучи вже про те, щоб знайти можливість приїхати на акцію протесту в Києві. Однак чітке розуміння того, скільки часу невиправдано й безповоротно втрачається, може стати одним зі стимулів до масової боротьби за трудові права.

Текст опублікований у рамках журналістського проєкту Liquid Labour. Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Robert E. Goodin, James Mahmud Rice, Antti Parpo and Lina Eriksson (eds). 2008. Discretionary Time: A New Measure of Freedom. Cambridge University Press, pp. 9, 16.
2. Rania Antonopoulos, Іndira Hirway. 2010. Unpaid Work and the Economy Gender, Time Use and Poverty in Developing Countries, Palgrave Macmillan, UK, p. 7.
3. Онлайн-опитування було проведене у жовтні 2017 року. У ньому взяли участь 829 респондентів з різних регіонів України. — Прим. авт.
4. Онлайн-опитування було проведене у липні 2015 року. У ньому взяли участь 2650 респондентів з різних регіонів України. — Прим. авт.