Листопад розпочався обнадійливою новиною для санаторіїв України і кожного працівника, який сплачує ЄСВ: Верховна Рада повернула право на безкоштовну реабілітацію після інфарктів, інсультів і виробничих травм працевлаштованим особам. З квітня 2020 — цілих півроку — жоден працівник не відновлював здоров’я коштом Фонду соцстраху, через що санаторії «Укрпрофоздоровниці» були заповнені лише на 10-30%. Цей період можна вважати експериментом над санаторно-курортною системою України та над людьми, яких держава позбавила права на відновлення.
Наскільки вдалим виявився експеримент і чим він закінчився — розбиралися Марина Овчиннікова й Александра Ренуар, відвідавши клінічний санаторій «Жовтень» у Конча-Заспі.
Запах хвої запрошує дихати глибше. Сосни височіють, наче мудреці, злегка похитуючись над невисокими жовтолистими деревами, котрим несила протистояти осені — на відміну від велетнів-сусідів. Вітер злегка дражнить, нагадуючи коротунам, хто зовсім скоро позбавить їх пишного вбрання.
З осіннім лісом намагається злитися напис «Санаторій „Жовтень“», який залишився тут незмінним з радянських часів. Назва виглядає доречною саме зараз, хоч надворі й листопад.
Алею, якою ми крокуємо до корпусу, викладено великою квадратною плиткою, знайомою всім жителям пострадянських країн. Все довкола тут нагадує дитинство. Можливо, це тому, що дерева великі, а ти — маленький, а може й через згадки про дитячі табори чи відпочинок з батьками десь у схожих місцинах. Складно поєднати відчуття ностальгії з думкою, що зовсім поряд маєтки корумпованих можновладців. «Жовтень» розташовано у серці Конча-Заспи — районі елітної забудови на півдні Києва, де мешкають олігархи, депутати та прокурори.
У лікувальному корпусі санаторію на нас вже чекає заступниця директора Олена Петрівна Тимченко, аби поговорити про виклики і проблеми курортно-санаторної сфери під час карантину й скасування права на відновлення після тяжких хвороб.
«Жовтень» на карантині
— У нас наразі проходять реабілітацію лише 130 людей замість 500, на що розрахований санаторій, — розповідає Олена Петрівна, посуваючи стіл, аби ми вдвох комфортно вмостилися на дивані її кабінету.
Ми домовилися про зустріч заздалегідь, коли Рада ще не ухвалила законопроєкт про відновлення скасованих у квітні виплат, тож не зрозуміло, чи Олена Петрівна підготувала ошатну сукню для зустрічі з нами, чи для святкування перемоги у піврічній боротьбі за пацієнтів санаторію.
— Півроку без людей! Борги ростуть: аби просто вийти на рентабельність, ми маємо бути заповнені хоча б наполовину. Багато хто з наших працівників звільнився або сидить у безстроковій відпустці, отримуючи ⅔ окладу від Фонду соцстраху. Медсестри і санітарки й без того отримували по 4000 гривень, тому зараз це взагалі копійки.
У кабінеті, де ми знаходимося, три робочі місця, два з яких порожні, ніби підтверджуючи слова жінки.
На стінах тут — грамоти й подяки, над дверима — декоративна підкова з малесенькою іконою.
— З початком карантину ми були одним із двох санаторіїв Київської області, які погодилися приймати людей з-за кордону на обсервацію. Решта боялися: це було одразу після Санжар, тоді всі чекали на таку ж реакцію. Але для нас це був єдиний шанс не залишитись зовсім без людей і роботи у той перший період жорстокого карантину.
Нас перериває телефонний дзвінок. Олена Петрівна поспішає до робочого місця, де пронизливо лунає мелодія Samsung, і швидко додає, доки не взяла слухавку:
— Повинні були приїхати 500 людей, але там зверху 8 разів міняли думку, хто ж має це фінансувати, то в результаті на обсервацію ми прийняли лише 100.
Наша співрозмовниця дає швидку консультацію по телефону — відчувається, що порядок отримання путівки вона повторює «на автоматі» — і навстіж відчиняє двері. За час нашої короткої розмови хтось вже стукав: зібралася черга з охочих заселитись, виселитись чи щось запитати.
Між заповненням санаторних карт і бланків заступниця директора ще встигає відповідати на дзвінки й наголошувати на необхідності довідки про епідеміологічне оточення.
— Вибачте, що затримала, — повертається до нас Олена Петрівна.
Відповідаємо, що вибачатись не варто і чудово, що тут вирує життя, є люди.
— Це не те життя, яке тут зазвичай у такий час.
Оптимізація оздоровлення
Олена Петрівна працює в санаторії останні 19 років. Прийшла сюди після декрету бухгалтером-касиром і так і залишилась. Вона згадує, що тоді «Жовтень» приймав до 800 відпочиваючих одночасно і цілий рік був повністю заповнений.
— Нам тоді платили премії раз на квартал — по 50% окладу. Гарні були часи. Але з кожним роком програми урізали, пацієнтів, а з ними й коштів, у санаторії ставало все менше.
За словами Олени Петрівни, 2014 рік став переломним для курортно-санаторної системи — тоді скасували можливість щорічного безкоштовного оздоровлення для працевлаштованих. До цього кожен працівник, який сплачував єдиний соціальний внесок (ЄСВ), мав право раз на рік відпочити в санаторії. З 2014 року залишили тільки безкоштовну реабілітацію після виробничих травм і перенесених хвороб. Також право на санаторно-курортне лікування залишилось у вагітних.
— З тих пір ми втратили близько 1000 пацієнтів на рік.
Продовжуючи розмову, ми вирушаємо на оглядову екскурсію санаторієм. Наш гід Олена Петрівна розповідає про потенціал закладу і щохвилини вітається з працівниками. Лікувальний корпус з’єднано з житловим довгим коридором, обшитим вагонкою. Стіни з одного боку прикрашають репродукції сучасних картин, а з іншого — афоризми видатних попередників про здоров’я.
У холі головного житлового корпусу атмосфера типова для пострадянських установ: простір і світло, бетонна підлога, колони з ракушняка та вкраплення євроремонту на кшталт пластикових вікон чи плитки «під живий камінь». Люди, більшість похилого віку, відпочивають на шкіряних диванчиках, розставлених по периметру.
Трохи далі — зона відпочинку зі столом для пінг-понгу, шахами й книжковим стелажем. Якби не інтерв’ю, ми б із задоволенням тут затрималися. Тим більше, що поряд можна налити собі чаю.
Але наша мета — побачити місцеву гордість, нещодавно відремонтоване інсультне відділення. Олена Петрівна із захватом розповідає, як лише за рік керівництва нового директора Сергія Мельника вони встигли зробити ремонт у всіх палатах цього відділення, оновити труби й покращити територію. Жінка каже, що кошти вдалося виділити з тих, які «розподілялися вище» за попереднього керівництва (протягом 30 останніх років заклад очолював головний лікар).
Відділення і справді приємно вражає. Палати на двох зі свіжим ремонтом, новими меблями й окремим санвузлом у кожній кімнаті.
— Після такого початку у нас були наполеонівські плани на 2020-й: хотіли зробити ремонт у кардіовідділенні, все скрізь поновити, — зітхає заступниця директора.
Карантин завдав санаторно-курортній системі подвійного удару: багато людей не хочуть відпочивати за свій кошт через карантин, а реабілітацію працюючого населення після травм і хвороб від Фонду соціального страхування у квітні скасували. Зараз більшість пацієнтів — це чорнобильці, ветерани АТО та люди з інвалідністю з дитинства. Ці категорії фінансує безпосередньо Мінсоцполітики, покриваючи повну вартість путівки. Також у санаторії багато пенсіонерів, чиї діти оплатили їм лікування: безкоштовне оздоровлення чи реабілітація для людей пенсійного віку в Україні не передбачені взагалі.
Вартість путівок у «Жовтень» стартує від 810 гривень на добу, мінімальний курс лікування — 12 днів. Учасникам і ветеранам війни, ветеранам праці, інвалідам всіх груп, учасникам АТО та дітям — знижка 10%.
До карантину в літній сезон санаторій завжди був заповнений, при чому половина або й більше пацієнтів приїздили за власний рахунок.
На думку Олени Петрівни, санаторно-курортна система України не зможе функціонувати без компенсації путівок Фондом соцстраху і Мінсоцполітики.
— З кожним роком санаторіїв у нас стає менше, вони банкрутують.
Аби трохи заробити, «Жовтень» здає приміщення в оренду — тут розташовані приватний «Дім серця» та інші лікувальні кабінети. Також кафе, магазин, ресторан, а до карантину працював стоматологічний кабінет. Пандемія забрала у санаторію не лише пацієнтів, а й орендарів.
Черговий цвях у майбутню труну
Величезна кількість санаторіїв дісталися Україні у спадок від радянської системи охорони здоров’я Семашка. «Тоді профілактика захворювань вважалась пріоритетною, тому людей що два роки направляли на оздоровлення», — розповідає нам голова Всеукраїнської профспілки працівників виробництва і підприємців України Наталія Землянська. Таким чином, люди регулярно проходили повне обстеження у профільних спеціалістів і попереджали можливі проблеми тритижневим курсом санаторного оздоровлення.
Але сьогодні санаторії мають виходити на самоокупність, підтримувати велику територію та корпуси — для більшості закладів це виявляється надзвичайно складним завданням. А іноді й непосильним.
Одним із основних джерел фінансування для санаторіїв завжди були надходження від путівок Фонду соціального страхування. Але на вимогу Закону про зміни до бюджету з 18 квітня 2020 року Фонд призупинив фінансування реабілітації офіційно працевлаштованих осіб, які отримали травму на виробництві, пережили інфаркт чи інсульт, а також вагітним жінкам — усім, хто сплачує ЄСВ, тобто застрахований державою і має право на безкоштовну реабілітацію та лікування в санаторіях.
Крім цього, вищезгаданий Закон призупиняв страхові виплати у разі втрати працездатності або смерті працівника, оплату соцпрацівникам догляду та побутового обслуговування осіб з інвалідністю, компенсацію вартості ліків для потерпілих на виробництві, а також щорічну реабілітацію працюючих після перенесених захворювань і травм.
Цю новину у галузі сприйняли як черговий цвях у майбутню труну санаторно-курортної системи. Наприкінці серпня представники охорони здоров’я провели прес-конференцію, під час якої розповіли, чим загрожує повне скасування виплат на реабілітацію працюючого населення України.
«На 2020 рік Фондом соцстрахування було закладено бюджет на реабілітацію 35 000 осіб. Наразі реабілітацію змогли пройти лише 6000 осіб», — розповіла представниця Фонду соціального страхування Олена Пухка.
«В самому Києві відбувається 10 000 інсультів на рік, в Україні це приблизно 100 000 інсультів, — нарікає на тій же прес-конференції Марія Прокопів, доцент кафедри неврології університету ім. О. О. Богомольця. — Один з доказових методів відновлення після інсульту — це реабілітація, яка запобігає ускладненням, скорочує смертність та можливу інвалідність».
Прокопів наголошує, що брак вчасної реабілітації може назавжди позбавити можливості працювати одразу кількох членів родини (через необхідність постійного догляду), а це збільшує навантаження на державу через соцвиплати.
З попередньою спікеркою погоджується й Оксана Стременюк, додаючи, що у 2018 році від серцево-судинних захворювань померли 400 000 осіб в Україні: «Доказова медицина європейських країн довела, що реабілітаційний період під наглядом профільних лікарів зменшує смертність на 56-70%».
Точно порахувати кількість постраждалих від скасування реабілітації неможливо, такий облік не ведеться, але йдеться про тисячі українців працездатного віку, які, можливо, вже ніколи не повернуться до роботи.
3 листопада 2020 року Верховна Рада проголосувала за відновлення фінансування, і зараз законопроєкт очікує на підпис президента.
По той бік оздоровчих барикад
Багато хто вважає «радянські» санаторії державною власністю, чим і пояснюють їхній часто занедбаний стан. Насправді ж більшість оздоровчих закладів країни належать приватному акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця», яке, в свою чергу заснували Федерація профспілок України (ФПУ) і Фонд соціального страхування. Легко заплутатися, але головне, що варто зрозуміти: ці санаторії не перебувають у держвласності.
Такий стан речей не дає спокою нардепці від «Слуги народу» і голові Комітету з питань соцполітики та захисту прав ветеранів Галині Третьяковій. Вона неодноразово наголошувала на неефективності профспілок України та незаконному, з її точки зору, привласненні ФПУ санаторіїв, баз відпочинку, готелів тощо, які до здобуття Україною незалежності належали Всесоюзній центральній раді профспілок.
За словами Третьякової, майно, яке ФПУ отримала від профспілок СРСР, коштувало понад 4 млрд доларів. Зараз його вартість ніхто не оцінював, але, на її думку, майно необхідно повернути державі. Заклади буде розпродано, і вони почнуть функціонувати за законами ринку.
«Чому Фонд соціального страхування купує таку компенсацію за шкоду життю та здоров’ю як санаторно-курортне лікування? Такого немає ніде у світі», — нарікає Третьякова в інтерв’ю «Економічній правді».
На Бога покладайся, а прав своїх тримайся
— Бачте, ми тут трохи як на пороховій бочці, бо територія дуже цінна. Багатьом вигідно, аби ми просто припинили свою роботу, тоді землю можна буде розпродати.
Ми завершуємо нашу розмову з Оленою Петрівною біля затоки Дніпра на території санаторію. Аромат сосен знову змушує дихати глибше і з насолодою.
— У нас є власний пляж. Люди можуть купатися, є човнова станція, катамарани, інфраструктура для рибалок. Он, бачте, внизу. А зараз, до речі, у нас сезон грибів.
Жінка вказує вбік і додає з виглядом людини, яка розкриває маленьку таємницю:
— Тут раніше були монашеські келії Києво-Печерської лаври, і у нас є лик монаха прямо на тисячолітньому дубі Грюневальда. Зараз його, може, не зовсім видно, але якщо ви придивитесь, то побачите. Так що ми сподіваємось на цю Божу благодать, на ці дуби, на це повітря, що у нас все-таки санаторій залишиться працювати, і ми зможемо надавати ефективну реабілітацію багатьом людям.
Ікони траплялися чи не в кожному процедурному кабінеті, де нам проводили екскурсію, — сподіватися на Божу допомогу тут прийнято на загальному рівні. Але крім вищих сил, у «Жовтні» все ж покладаються і на власні.
Директор закладу Сергій Мельник саме був у Верховній Раді під час нашого візиту, дізнаючись подробиці відновлення фінансування. Він, на відміну від колег з інших санаторіїв, не цурається публічності, активно веде сторінку на Facebook, де розповідає про санаторій, його переваги та виклики. Саме директор «Жовтня» направив звернення щодо відновлення фінансування Галині Третьяковій, яка до останнього засідання виступала проти повернення виплат застрахованим особам.
У «Жовтні» також знайшлися люди, які побачили у пандемії не лише катастрофу, а й можливість допомогти людям. На самому початку карантину завідувач акушерського відділення Олександр Кобаса ініціював створення програми реабілітації для постковідних хворих.
Після враження легень COVID-19 утворюються неробочі частини легень, які ускладнюють дихання. Якість життя людини після перенесеної хвороби може знизитися назавжди, якщо вчасно не провести реабілітацію, запевняє Кобаса.
Програму вже розроблено разом з реабілітологом і запатентовано. Наразі в «Жовтні» проходять реабілітацію двоє пацієнтів після ковіду, один з яких потрапив до санаторію з пошкодженням легень на 70%. Він два місяці провів у лікарні, але досі кисневозалежний і потребує тривалої реабілітації.
Вартість програми нині становить 19 800 гривень за 18 днів.
У «Жовтні» мріють, аби ця програма стала загальнонаціональною й також фінансувалася принаймні для працюючого населення. Це повернуло би до нормального життя людей після важкої форми хвороби і збільшило би спектр роботи санаторіїв. COVID вражає до 80% легень — це потребує не меншої реабілітації, ніж інфаркт.
Лікарі з квітня надсилають пропозиції та листи депутатам, Міністру охорони здоров’я, Фонду соціального страхування, НСЗУ, але поки марно.
***
Ми прощаємося з Оленою Петрівною, та їхати одразу просто несила. Жовте листя кружляє над головою, затока Дніпра дивиться на нас рівним дзеркалом. По той бік водойми бачимо кілька великих будинків з виходом просто до води. Хтось там приватизував право милуватися природною величчю і, мабуть, його дратує сусідство з «Жовтнем».
Ще довго ми занурюємо чоботи у листя, блукаємо поміж кленів і намагаємося розгледіти лик монаха на тисячолітньому дубі. Нам це наче вдалося — гарний знак.
________________________
На момент публікації президент ще не підписав законопроєкт про відновлення фінансування реабілітації та інших виплат Фонду соціального страхування.
Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
Читайте також: