Переклад: Аліна Деніскова
Ілюстрація: Діана Романенко
У 2018 році Крістіна Гонсалес проводила багато часу чекаючи. Тоді 29-річна дівчина була кур’єркою на іспанській платформі доставки їжі Glovo у своєму рідному місті Віторія-Ґастейс у Басконії. Вона розповідає про відчуття постійного перебування в режимі очікування: «Тобі фактично доводиться постійно працювати».
Glovo виконує доставку як із ресторанів, так і з супермаркетів. Гонсалес каже, що це був «повний бардак: замовлення з супермаркетів дуже легко зіпсувати». Якщо в супермаркеті не було товару на складі, а Гонсалес виконувала замовлення, вона могла отримати погану оцінку від клієнта через брак товару. Якби вона відхиляла такі замовлення, Гонсалес побоювалася, що це могло би вплинути на її рейтинг на платформі. «Це було дуже, дуже напружено».
Гонсалес досі працює кур’єркою, але заробляє 10 євро за годину після сплати податків і соціальних внесків, що більш ніж удвічі перевищує її попередню заробітну плату. Вона каже, що клієнти Eraman — компанії з доставки, на яку вона зараз працює — з більшим розумінням ставляться до дрібних проблем, а завдання тут різноманітніші: вона не тільки доставляє, а й відправляє, комунікація тут краща, і вона відчуває, що у неї більше контролю.
За її словами, вона допускає, що залишиться в цій гіг-компанії набагато довше, ніж у Glovo — приблизно на п’ять-десять років. «Це робота, але це також і більше, ніж просто робота. В Eraman ти є ланкою в ланцюжку, членом команди, у Glovo ж ти — пішак, остання позиція в ієрархії».
У Берліні Маттія Карраро пройшов подібний кар’єрний шлях: 33-річний кур’єр два роки працював у Deliveroo, перш ніж приєднатися до компанії Khora — колективу з доставки їжі, що складається з 30 осіб і був створений у березні минулого року. Німеччина пропонує кур’єрам з доставки їжі відносно гідні умови: ті, хто працює на великих платформах, є найманими працівниками із соціальним забезпеченням і зазвичай з погодинною оплатою, а не оплатою за кожну окрему доставку, як у випадку більшості кур’єрів у Великій Британії.
Хоча Карраро був задоволений заробітною платою, його турбувала глибока нестабільність у роботі, «що у будь-який день роботи може не стати», а також анонімність. Компанія Deliveroo припинила свою діяльність у Німеччині у 2019 році, а коли з’явилася компанія Khora, Маттія зареєструвався у ній. Попри те, що його роль передбачає значно більше адміністративних завдань — двогодинні щотижневі загальні збори, на яких рішення приймаються консенсусом, плюс приблизно 15 годин неоплачуваних управлінських обов’язків на тиждень — Карраро почувається щасливішим у складі нової компанії.
«Для мене нормально заробляти менше грошей, але при цьому працювати в середовищі, в якому мені завжди добре, де я знаю, що проблеми вирішуватимуться, а ми всі друзі. Це те, чим ми хочемо займатися не лише один сезон або поки не знайдемо щось краще. Це робота, яку ти справді хочеш зберегти і яка тобі подобається».
Карраро не лише працює велокур’єром — він, як і інші члени компанії, виконує частину диспетчерських завдань. «Я гуляю зі своєю собакою і снідаю на вулиці, потім опівдні починаю роботу, при цьому палю, наче паровоз, їм йогурти та попкорн, поки організовую замовлення. А о 22:00, коли моя зміна закінчується, я нормально вечеряю».
У різних кінцях Європи подібні кооперативи очолюють працівники, які пишаються своїм демократичним управлінням. Співзасновник Eraman 28-річний Пол Яно каже, що компанія, яка складається з 10 осіб, приймає рішення шляхом обговорення. «Що я люблю говорити про такі організації — це те, що якщо вам доводиться голосувати щодо чогось, у вас уже є проблема».
Але жодне підприємство не могло б існувати без програмного забезпечення для велокур’єрів, за рахунок якого вони й існують.
Тут у пригоді стає CoopCycle — дітище Олександра Сегури, програміста з Марселя. Навесні 2016 року Сегура майже щовечора ходив на площу Республіки в Парижі на Нічне стояння — французький протестний рух, який порівнюють із Occupy.
Сегура допоміг створити веб-сайт для цього руху і проводив більшість часу за розмовами про те, як гіг-економіка може бути експлуататорською та шкідливою і як користувачі мають керувати більшою її часткою. «Завдяки цьому в мене зародилася ідея», — каже він.
Тож того самого року, коли його дівер, який працював кур’єром на компанію бельгійського стартапу з доставки їжі Take Eat Easy, втратив роботу разом з тисячами інших людей, це спонукало Сегуру розпочати нову справу у вільний час «як інтелектуальну задачку».
Він каже, що хотів відтворити технологію, яку використовують компанії Deliveroo, Uber та інші великі платформи, з метою розширити можливості кур’єрів. У результаті з’явився додаток для доставки, який пропонував програмне забезпечення та підтримку, але вимагав від користувачів виконання двох умов: компанії повинні належати працівникам, а весь прибуток розподіляти між працівниками-власниками.
«Без CoopCycle нічого не було б», — каже Карраро і додає, що створення власного додатка для доставки було б непомірно дорогим для середнього колективу.
Останнім часом, схоже, світ дедалі більше погоджується з Сегурою. Вищий Суд Іспанії у вересні ухвалив, що кур’єри, які працюють на Glovo, є не самозайнятими, а найманими працівниками з правом на оплачувані відпустки та лікарняні. У вівторок уряд країни, очолюваний соціалістами, схвалив закон, що вводить цю постанову в дію, і встановив тримісячний термін для того, щоб компанії найняли своїх кур’єрів як працівників. Міністерка праці Іспанії Йоланда Діаз заявила, що нове законодавство поставило країну «на передову технологічних змін, яким не можна дозволити нехтувати правами працівників», і додала: «Поєднання технологічного розвитку із соціальним захистом має бути ключовим аспектом у майбутньому».
У світі було розпочато щонайменше 40 судових справ щодо умов працевлаштування для велокур’єрів і кур’єрів-водіїв проти компаній гіг-економіки, зокрема Uber та Deliveroo.
Акції Deliveroo подешевшали на 26% під час довгоочікуваного дебюту компанії на Лондонській фондовій біржі в березні, при цьому багато інвесторів висловлювали стурбованість умовами, з якими стикаються самозайняті кур’єри.
Увага до практик гіг-економіки посилилася з поступовим введенням локдаунів, внаслідок яких більшість діяльності у сфері послуг припинилася, а попит на послуги доставки підскочив. Амстердамська компанія Just Eat Takeaway повідомила про зростання кількості замовлень на 79% за перші три місяці 2021 року. І попри свій катастрофічний запуск на фондовому ринку, Deliveroo повідомляє про подвоєння обсягів замовлень за той же період.
Колега Сегури Адрієн Клод каже, що 90% некомерційних кооперативів із доставки їжі також повідомили про розширення бізнесу під час карантину.
Кооперативи стверджують, що їхня бізнес-модель пропонує вигідніші пропозиції для ресторанів і кур’єрів. Наприклад, Eraman стягує з ресторанів 10-20% вартості замовлення, тоді як Deliveroo бере 32%, середня ставка Glovo — 35%, а комісія Just Eat та Uber Eats — 36,2%. У Берліні Khora пропонує гнучку систему, яка надає ресторанам-клієнтам більшу автономію, ніж якби вони платили фіксований відсоток.
Але чи зможуть робітничі кооперативи з доставки забезпечити справжню альтернативу гігантам доставки — поки що відкрите питання.
Професорка Вера Траппманн з Університету Лідса, одна зі співавторок дослідження «Глобальні трудові заворушення на платформах: випадок працівників з доставки їжі», вважає, що кооперативна модель показує нам можливість іншого майбутнього — «альтернативних способів розподілу ризиків та доходів». Кардинальна зміна умов праці для кур’єрів внаслідок запровадження Coopcycle здається малоймовірною, каже вона. Тим не менш, дослідниця вважає, що таке поєднання цифрових платформ з кооперативами, якими керують працівники, залишиться з нами.
«Ми знаємо, що молоді люди особливо не люблять працювати в бюрократичному, експлуататорському середовищі, яке пропонують багато компаній, і тому часто обирають самозайнятість. Вони більш схильні ставити під сумнів цінність роботи на корпорації, і кооперативи можуть приваблювати таких людей дедалі більше».
Зараз у своїй «федерації» CoopCycle налічує 67 кооперативів у семи країнах, розширившись з Європи до Канади та Австралії. Зараз програма готується вперше укласти угоди з колективами в Аргентині та Мексиці, хоча тривають дискусії щодо того, чи будуть мотоцикли порушенням екологічних цінностей федерації.
Клод водночас з ентузіазмом говорить про майбутнє і виглядає трохи виснаженим. «Ми намагаємося змінити світ — це важко, тому що ми люди, і ніщо не є ідеальним. Ймовірно, ніщо ніколи не буде ідеальним, але ми намагаємося щодня покращувати ситуацію».
Джерело: The Guardian
Переклад та ілюстрації підготовлені за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.
Читайте також: