Доступність і оманлива легкість — от що приваблює дедалі більше людей влаштовуватися працівниками кур’єрських служб, що працюють за принципами гіг-економіки. Останнім часом число кур’єрів зросло в рази, і в умовах карантину їхню роль визнали суспільно важливою: на рівні з поліцейськими та лікарями вони працювали навіть під час локдауну. Попри це, кур’єри досі не мають яскравого представництва, яке б публічно артикулювало й вирішувало проблеми спільноти. Ми постійно бачимо їх на вулицях, але мало хто знає насправді, які труднощі вони долають кожного дня. Про повсякденні небезпеки, вуличні курйози та обережні сподівання кур’єрів у 2020 році читайте в матеріалі.
Я в безпеці
«Їду з роботи додому, кручу педалі, по спині плескає нарешті порожній рюкзак. Достатньо пізно, й на вулиці мого спального району вже висипали місцеві підозрілі компанії та поодинокі шатуни. До мого будинку лишився квартал. Я проїхав повз чоловіка, що непевно тримався на ногах, як раптом він закричав і побіг за мною, погрожуючи, як це роблять розчаровані в житті люди. Я трохи відірвався і вже поспіхом заносив велосипед до під’їзду, як краєм ока побачив, що чоловік впевнено наближається до дверей. В останній момент вони встигають зачинитися, з характерним звуком спрацьовує магнітний механізм. Я в безпеці. Опинившись удома, йду на балкон покурити й раптом бачу внизу того ж чоловіка: він ходить колами — певно, не знає, що я тут живу, й чекає, коли вийду за наступним замовленням. Ну, щасти».
Більшість робочого часу кур’єри перебувають у постійному русі, курсуючи містом. Є різні види кур’єрства: пішки, вело/мото-, автокур’єрство тощо. Але всім доводиться мати справу з переміщенням у публічному просторі, який часто буває ворожим і небезпечним. Так, Державна служба статистики з року в рік доводить, що в нещасних випадках на дорозі традиційно гине найбільше людей в Україні (якщо говорити тільки про смертність у результаті зовнішніх причин, тобто не через хворобу). Старожили Glovo розповідають, що серед кур’єрів існує дуже умовна і, звісно, неофіційна статистика: ДТП — щодня, смертність — близько 20 осіб на рік. Причин безліч: халатність водіїв та пішоходів, мізерна кількість велодоріжок у місті або проблемні ділянки на дорозі.
Ще більше ускладнює роботу кур’єрів необхідність працювати за будь-якої погоди, будь то дощ, туман чи ожеледиця. У деяких кур’єрських службах за роботу під час зливи платять трохи більше, та, за словами працівників, це має бути таки справжнісінька «буря століття», бо звичайний дощ чи сніг не рахується.
Крім небезпек на дорозі, існують і інші ризики. Зокрема ризик нападу. Особливо це стосується піших працівників, яким нерідко доводиться блукати незнайомими подвір’ями. Молодий хлопець Олег, що працював пішим кур’єром півтора року, розповідає, як увечері до нього причепилася компанія підлітків, які погрожували ножем і вимагали віддати замовлення. «Заріжемо, якщо не даси піцу», — обіцяли підлітки, але, на щастя, відчепилися. Також наприкінці робочого дня у працівників часто збирається значна сума грошей, тож великий яскравий рюкзак або характерна уніформа можуть стати приманкою для грабіжників.
«Темно, холодно, зима. Я тоді працював пішки, тож штурмував своїми рваними кросівками снігові замети. Коли через сильний мороз повербанк, на який було покладено всі надії, розрядився вже за пів години, на такому ж відмороженому телефоні ще жевріли пару відсотків зарядки. А мені ще потрібно було доставити три замовлення! Зволікати не було коли — я взяв себе в руки й почав запам’ятовувати ці три адреси, виписав маркером на долоню номери квартир і швидко подзвонив замовникам наперед, мовляв, буду тоді-то. Не встиг я сказати “до побачення” на останньому дзвінку, як телефон остаточно здох. І що ви думаєте? Розвіз! Усе розвіз без проблем. Працювати взимку, ще й пішки — це треш!»
Це ж для них, а не для мене
Здавалося б, кур’єри, які виконують важку роботу та регулярно стикаються з ризиками, мають бути додатково захищеними. Проте, попри всі небезпеки, більшість служб доставки влаштовують працівників неофіційно, сприймаючи їх просто користувачами програмного забезпечення, але аж ніяк не співробітниками компанії. Це означає, що працівникам не надають жодного страхування чи компенсацій у разі виникнення надзвичайних ситуацій. А навіть там, де такі компенсації передбачені, скористатися ними практично неможливо — «кур’єр завжди винен». Зокрема це призводить до того, що роботодавець самовільно може змінювати оплату й умови праці кур’єрів, ба більше — звільняти без пояснення причини. З іншого боку, самі кур’єри дуже мало обізнані щодо видів трудових відносин, тож нехтують офіційним працевлаштуванням і своїми трудовими правами. Навіть ті, хто ніби «щось» підписували, часто не можуть згадати, що це були за папери, і не розуміють різниці між трудовими й цивільно-правовими договорами.
«Мені написали, що через карантин офіси не працювали й потрібно було все зробити онлайн. Я зайшов на спеціальний сайт, поставив електронні підписи там, де треба було, і все. Ну, я трохи почитав, але було важко щось зрозуміти, і я забив. Яка різниця, це ж для них, а не для мене».
От раніше було ком’юніті…
Сьогодні працівників кур’єрських служб в Україні багато як ніколи і їх кількість тільки зростає. За доставки беруться люди різної статі, віку, рівня освіти, переконань тощо. Але їх важко назвати повноцінною професійною спільнотою. Єдине, що напевне їх об’єднує, — це потреба в заробітку. «А поза тим — кожен сам за себе, — стверджує кур’єр Андрій, який у сфері понад п’ять років. — Останнім часом більшість вирішує працювати недовго, протягом карантину, з метою максимально заробити за мінімальний проміжок часу». Таке ставлення спричиняє ситуацію конвеєра кадрів, що зовсім не вигідно для працівника, але цілком влаштовує роботодавця.
Крім того, кур’єри змушені конкурувати один з одним за найкращі часові слоти. Коли у деяких службах відбувається «розбір годин» під час формування «гнучкого графіка», комусь залишаються лише дуже незручні години — наприклад, з другої до третьої ночі в неділю. Часом годин може не лишитися взагалі. Кур’єри розповідають про існування підпільного ринку, де вони продають одне одному зручні робочі години. Така конкуренція, на додачу до зовнішніх обставин, лише погіршує внутрішню атмосферу серед колег. Спільнота переживає дедалі більшу розрізненість і відчуженість, що заважає інтегруванню та солідаризації й, відповідно, сильно ускладнює шлях до покращення умов праці.
«От раніше було ком’юніті. Наприклад, трапилась якось ДТП на Льва Толстого: кур’єра підрізала автівка. І хоч це вони були винні, намагалися все скинути на хлопця. Приїхали наші — “Папа Джо”, “Піца хаус”, “Домінос”, “Містер Кет” — і стало десь чоловік шістдесят проти їхніх десяти. Розрулили. Але тепер цього нема. Зараз понабирали всіх підряд! Працюють без документів, санітарних книжок, їздять без прав чи номерів, не дбають про власну гігієну, не миють і не дезінфікують сумки. Ви бачили ці роздовбані бруднющі сумки?! Спробуйте якось, коли вам доставлять замовлення, попросити кур’єра показати сумку. Він не покаже! Бо там всередині жесть. Ніхто нікого не перевіряє, всім байдуже».
Протести та профспілки
А втім, хоч і невелика, але активна та свідома частина кур’єрів усе ж таки намагається заявляти про себе та свої проблеми й боротися за власні права, час від часу влаштовуючи акції, мітинги й навіть страйки. Вони протестують проти перегляду системи оплати праці, браку адекватних страхових полісів та системи компенсацій, а також проти відсутності будь-якого захисту від звільнення «в один клік» без пояснення причин. Для забезпечення захисту працівників необхідне легальне працевлаштування, колективний договір, посадова інструкція тощо.
Так, минулого року в Києві відбулися дві великі кур’єрські акції. Одна була організована після того, як компанія Glovo запровадила нову систему бонусів, за якої гловер тепер отримує менші гроші при більшому навантаженні. Інша — акція пам’яті двадцятирічного кур’єра Glovo Михайла Іванова, який потрапив у ДТП у Харкові під час виконання замовлення, а згодом помер у лікарні.
Кур’єрські протести актуальні не тільки для України. Останніми роками вони відбуваються майже в усіх країнах, де служби доставки працюють за принципами гіг-економіки. Частково ці протести мають успіх. Тенденції у деяких європейських країнах швидше втішні — за зайнятими через онлайн-платформи поступово визнають формальний статус працівників, що дозволяє їм претендувати на захист хоч якихось трудових прав. Згідно з дослідженнями International Labour Office, опублікованими в Organizing on-demand: Representation, voice, and collective bargaining in the gig economy, у Вельсі та Швеції деякі служби погодилися укласти колективні договори, а Верховний Суд Іспанії взагалі заперечив статус «самозайнятих» і визнав кур’єрів працівниками.
Важливу роль у боротьбі за права кур’єрів у Європі відіграють профспілки, що здатні об’єднати працівників, вселити ідеї єдності та солідарності. Минулого року майже вдалося створити профспілку кур’єрів і в Україні, проте через незавершену процедуру реєстрації нині вона не функціонує належним чином. А конкуренція серед кур’єрів зазвичай переважає над готовністю до колективної боротьби. Колишній кур’єр Владислав, дотичний до створення профспілки, прокоментував це так: «Для більшості можливість швидкого заробітку набагато важливіша за брак якихось прав, от вони й не підтримують профспілку».
Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
Читайте також: