Переклад Поліни Щиголь
Увечері 7 грудня 2010 року в тихій аудиторії у Сан-Франциско колишній інженер Google Патрі Фрідман змальовував присутнім те, яким він бачить майбутнє людства. Захід організував Фонд Тіля, котрий створив чотирма роками раніше Пітер Тіль — засновник PayPal і завзятий лібертаріанець — для «захисту і забезпечення свободи у всіх її вимірах». Стоячи за великою кафедрою, Фрідман — онук Мілтона Фрідмана, одного з найвпливовіших економістів-адептів вільного ринку у ХХ столітті, — викладав свій план. Він хотів змінити те, як і де ми живемо, відмовитися від життя на суші та всіх наших застарілих уявлень про природу суспільства. Він хотів заснувати нове місто посеред океану.
Фрідман назвав це словом «сістединг» (seasteading) — тобто «садиба у відкритому морі», як казав Вейн Ґремліх, інженер-програміст, з яким вони разом заснували Інститут сістедингу (Seasteading Institute) у 2008 році за рахунок інвестицій Тіля в розмірі 500 тисяч доларів. За чотири хвилини Фрідман обґрунтував своє бачення. Чому, запитав він, в одній із найрозвиненіших країн світу досі використовуються системи управління 1787 року? («Якби ви водили машину ще з 1787 року, ви б їздили на коні», — зазначив він.) Уряд, на його думку, потребував оновлення, як будь-який телефон потребує оновлення програмного забезпечення. «Треба сприймати уряд як галузь економіки, де країни — це підприємства, а громадяни — клієнти!» — заявив він.
Найбільшою перешкодою для створення спільноти з новою формою правління, за словами Фрідмана, був брак вільного місця. Весь суходіл на Землі вже був зайнятий державами. Їм потрібен був новий незвіданий рубіж, і ним став океан. «Нехай тисяча народів розквітне у відкритому морі», — проголосив він із маоїстським завзяттям. Він хотів, щоб експерименти з сістедингу розпочалися якомога швидше. Через три-шість років кораблі будуть переобладнані у медичні клініки на воді, уявляв він. Через десять років невеликі громади постійно проживатимуть на платформах у морі. Він сподівався, що через кілька десятиліть з’являться цілі міста на воді, у яких «мільйони людей будуть піонерами нової форми співіснування».
Політичні устрої будуть зовсім іншими. Краса сістедингу полягала в тому, що він пропонував своїм жителям повну свободу та вибір. У 2017 році Фрідман та «морський євангеліст» Джо Квірк написали книгу «Сістединг», у якій вони розповіли, як сістединг-спільнота могла б постійно перебудовуватися залежно від вибору тих, хто володіє окремим житлом на воді. Квірк нині керує Інститутом сістедингу, а Фрідман залишається головою правління. «Демократія, — писали вони, — буде вдосконалена до системи, за якої найменші з меншин, включно з окремими людьми, зможуть голосувати своїми будинками».
Протягом десяти років після виступу Фрідмана всі спроби почати втілювати сістединг в життя були невдалими. «Морська цивілізація», як він її називав, залишалася лише мрією. Однак у жовтні 2020 року здавалося, що його мрія може нарешті здійснитися, коли троє ентузіастів сістедингу придбали 245-метровий круїзний лайнер під назвою «Тихоокеанський світанок». Ґрант Ромундт, Рюдіґер Кох і Чад Елвартовскі планували вирушити на кораблі до Панами, де вони проживали на той час, і пришвартувати його назавжди біля берегової лінії у якості центрального елементу нового суспільства, грошовими одиницями котрого є виключно криптовалюти. Вони перейменували корабель, назвавши його теплоходом «Сатоші» на честь таємничого винахідника (або винахідників) біткойну під псевдонімом Сатоші Накамото. Вони сподівалися, що корабель стане домом для таких людей, як вони: цифрових кочівників, стартаперів і перших інвесторів у біткойни.
Вони прагнули створити утопічне суспільство — якщо ви згодні, що плавуча криптоспільнота на воді є утопією. Сістединг більше не був просто футуристичним ідеалом — за словами Ромундта, у них був «справжній корабель». «Сатоші» також став можливістю об’єднати дві спільноти: криптоентузіастів та сістедерів, що однаково прагнули свободи — від умовностей, регулювання, податків. Свободи від держави у всіх її формах. Але перетворення круїзного лайнера на нове суспільство виявилося більш складним завданням, ніж вони уявляли. Хоч і здається, що відкриті води є вільними та не мають кордонів, насправді вони належать до найбільш жорстко регульованих місць на Землі. Індустрія круїзних суден, зокрема, cуворо регулюється складними законами. Як висловився Ромундт: «Ми подумали: “Як же це складно!”».
Як і багато історій про техно-лібертаріанські фантазії, історія «Сатоші» починається в будинку квазі-братства, що складалося виключно з чоловіків, у Сан-Франциско наприкінці 90-х. Ромундт — канадець із м’яким голосом та оптимістичним, здоровим сяйвом успішного підприємця, який захоплюється водними видами спорту. Він жив з групою інженерів-програмістів, і всі вони поділяли глибоку відданість справі особистого вдосконалення. «Я був величезним шанувальником Тоні Роббінса», — сказав мені Ромундт зі свого офісу в Панамі під час одного з Zoom-інтерв’ю. (Головні ідеї Роббінса про індивідуальну свободу, самовладання та накопичення значного багатства очевидні з назв його книг того часу: «Необмежена влада», «Уроки самовладання», «Звільни свою внутрішню силу», «Здатність формувати свою Долю» і, вже наступний рівень, «Розбуди в собі велетня».)
Після проживання у Сан-Франциско у 2009 році Ромундт, син перукаря, створив «Хлопця з ножицями» (ScissorBoy) — популярний онлайн-серіал про перукарське мистецтво, а згодом і ScheduleBox — веб-сайт, який пропонував послуги цифрового адміністратора для перукарів, що керував процесом запису клієнтів до майстра. (Ромундт з його схильністю до цифрових технологій створив, згідно з його веб-сайтом, «найбільш досконалий мобільний безпаперовий офіс у світі в 1995 році».) «Раніше я працював по 17 годин на день, тож у мене було не так багато свободи», — каже він. Однак до 2016 року він заробив достатньо грошей, щоб тепер витрачати на бізнес «не більше п’яти годин на місяць». «Велетень» повністю прокинувся, і він повернувся в Канаду, де жив на плавучому будинку на озері Онтаріо і ходив плавати на каяках уранці на сході сонця. Захоплений своїм способом життя, Ромундт думав: чому ж усі так не живуть? Під час одного з перельотів на борту літака він побачив чоловіка у футболці з написом «Досить сперечатися. Час сістедингуватися». Ромундту стало цікаво, вони розговорилися, і цей чоловік виявився Джо Квірком, який на той час керував Інститутом сістедингу.
До того часу Інститут сістедингу був не дуже успішним у своїх проєктах. Ранні ідеї створити «Бейстед» і «Коустстед» біля узбережжя Сан-Франциско та «Клабстед», курорт біля берегів Каліфорнії, так і не змогли перетворитися в реальність. Спроба створити прототип плавучого острова у Французькій Полінезії у 2017 році наштовхнулася на досить запеклий опір з боку жителів країни і зазнала краху рік по тому, коли їхній уряд відмовився підтримувати цю ідею.
Після зустрічі з Квірком Ромундт вирішив, що хоче спробувати ще раз. Квірк познайомив його з двома іншими сістедейрами-початківцями: американцем-лібертаріанцем Елвартовскі та німецьким інженером Кохом, який розбагатів завдяки інвестиціям у біткойни. Разом ці троє заснували компанію Ocean Builders. За власні гроші вони побудували білий плавучий восьмикутний комплекс за 12 морських миль від узбережжя Таїланду — це була їхня перша спроба створення житлового комплексу на воді. Елвартовскі та його дівчина Надя Саммергерл жили там протягом двох місяців на початку 2018 року, поки уряд Таїланду не виявив цей комплекс і не оголосив його загрозою незалежності країни, що карається довічним ув’язненням або смертю. Елвартовскі і Саммергерл довелося тікати з країни, перш ніж ВМС Таїланду відправили три кораблі для демонтажу їхньої плавучої коробки.
Але рух сістедерів ще не загнувся. У 2019 році Ромундт, Кох і Елвартовскі перевели свою компанію до Панами, де вони знайшли уряд, готовий підтримати їхній наступний проєкт — SeaPod. Це мали бути окремі будинки, що були б розташовані на висоті трьох метрів над водою, кожен на окремій колоні, яка, в свою чергу, під водою трималася б на тринозі. Людина, відповідальна за їхній дизайн — Коен Олтуїс, голландський «акватект», тобто архітектор, що спеціалізується на конструкціях, побудованих на воді. На ескізах будинки SeaPod виглядали дуже футуристично, неначе білі шоломи якихось велетнів, що виринають з хвиль. Всередині кожна поверхня вигнута, ніби ви живете у білій м’ятній цукерці. Ромундт порівняв їх із будинками в «Джетсонах» — мульфільмі з 60-х, де персонажі жили в скляних кулях у небі. «Це те саме, але на воді», — казав він мені. Його команда побудувала завод у Лінтон-Бей — пристані для яхт на північному узбережжі Панами. Найнявши приблизно 30 інженерів і механіків, на початку 2020-го вони розпочали будівництво першого прототипу SeaPod.
Проте будівництво йшло повільно. Навіть після того, як у них з’явився успішний прототип, Ромундт зрозумів, що завод зможе виготовляти не більше двох будинків на місяць. Ідея ж придбати круїзний лайнер, щоб прискорити масштабування спільноти, була у засновників уже давно, проте головною перешкодою була надзвичайно висока вартість лайнерів. Однак до осені 2020 року ситуація змінилася. Як і багато інших галузей туристичної індустрії, через пандемію сфера круїзного судноплавства була близька до повного колапсу: декілька круїзних ліній перейшли до судових розпорядників, порожні кораблі заполонили порти, наче покинуті автомобілі на зарослому бур’янами полі, або й узагалі розбиралися на металобрухт. Засновники Ocean Builders зрозуміли, що круїзні лайнери значно подешевшають.
Так і було: вони знайшли вигідну пропозицію. У жовтні 2020 року Ромундт, Кох та Елвартовскі придбали круїзний лайнер «Тихоокеанський світанок», який раніше належав P&O, за 9,5 мільйонів доларів (за словами фахівців, якби цей корабель, побудований у 1991 році за 280 мільйонів доларів, продавався до пандемії, його б купили більш ніж за 100 мільйонів доларів). Вони доручили Олтуїсу розробити план таким чином, щоб корабель розташовувався в центрі плавучої спільноти в оточенні будинків SeaPod. «У нас була одна кумедна ідея», — сказав мені Олтуїс. За його задумом, «Сатоші» мав з’єднуватися через два зігнуті тунелі на воді з плавучими платформами, призначеними для сільського господарства, розміщення виробничих потужностей і парків. З повітря все це виглядало б як літера «В» — символ біткойна.
Ця схема отримала підтримку уряду Панами. По суті, Міністерство туризму сподівалося, що нова океанська спільнота привабить туристів. У своїй заяві міністерство розповіло мені, як будівництво плавучого комплексу відповідає його «Генеральному плану сталого туризму» на 2020–2025 роки, підкреслюючи біорізноманіття країни та «блакитну спадщину Панами». Схоже, воно не заперечувало проти ідеї, що купа криптоінвесторів плаватиме неподалік від берегової лінії країни, не сплачуючи жодних податків.
«З негараздів з’являються нові можливості, як то кажуть», — писав Елвартовскі 10 жовтня 2020 року, представляючи всім Viva Vivas — нову компанію, яку він створив для управління «Сатоші». Він запозичив цю назву з латини, з фрази vive ut vivas, що означає «жити так, щоб ви могли жити».
Десять днів по тому він оголосив про їхню авантюру на Reddit: «Отже, я купую круїзний корабель і називаю його “Сатоші”… Можна ставити питання». Відповіді не забарилися («Потрібен авіаційний механік-стажер?», «Я знаю, як користуватися йо-йо! Для мене знайдеться робота??»), і серед коментаторів, звісно, були скептики («А пам’ятаєте старі добрі часи фестивалю Fyre?»). Проте багато хто сприйняв цю пропозицію серйозно та виявив бажання розібратися в деталях («Звідки ви братимете електрику? Паливо? Інтернет? Їжу? Воду? Туалетні приналежності? Як будуть оподатковувати корабель?»)
Елвартовскі відповів на кожне питання з великою увагою до деталей. «Спочатку будуть генератори, згодом — сонячні панелі. Це буде екологічний крипто-корабель. Високошвидкісний бездротовий інтернет буде надходити з суші; комунальні послуги спочатку будуть включені у плату, але після оновлення систем буде встановлено лічильники: «Ви ж не хочете платити за чужу ферму для майнингу у когось у каюті», — написав він, маючи на увазі обчислювальний процес, який вводить нові «криптомонети» в систему та потребує при цьому багато енергії. Що ж до податків, ви не будете платити жодних податків на прибутки з підприємств, що базуються на території за межами Панами. Ви будете вільні заробляти або майнити стільки грошей, скільки вам заманеться. Це буде законодавчий рай для віддалених працівників.
Проте з наступними питаннями та деталізованими відповідями Елартовскі стало зрозуміло, що існують і більші складнощі життя на борту. Виявилося, що на борту кухонне обладнання буде лише в ресторані. З міркувань безпеки нікому не дозволялося мати мікрохвильову піч у своїх кімнатах — хоча в деяких каютах були міні-холодильники, зазначив Елвартовскі, намагаючись відійти від питання. Він запропонував жителям знижку 20% в ресторані і зазначив, що вони вже обговорюють з деякими майбутніми пасажирами можливість оренди частини ресторанної кухні, щоб готувати їжу самостійно. «Ми хочемо, щоб підприємці пропонували свої ідеї та випробовували їх, — написав він, шляхетно намагаючись обернути доволі суттєвий камінь спотикання на дику енергію стартапів. — Це місце, де ви можете спробувати щось нове». Це звучало не надто переконливо для деяких користувачів Reddit. «Не можна мати мікрохвильовку, але майнинг-ферма — це ок. Якась незв’язна афера».
Маркетингова кампанія «Сатоші» незабаром перейшла на новий рівень. Її 777 кают мали були бути розпродані з аукціону в період з 5 до 28 листопада, коли судно перетинало Атлантику в напрямку Панами. Viva Vivas пропонувала різні опції, включно з каютами без вікон (570 доларів на місяць), з видом на океан (629 доларів) або з балконом (719 доларів). За словами Олтуїса, Ocean Builders провела серію відеоконференцій для потенційних клієнтів, залучивши одночасно 200 осіб.
На сайті Viva Vivas на сторінці поширених запитань розповідалося про основи процесу аукціону, збори та логістику. Передбачалося, що на борту працюватиме спеціально навчений персонал, який стежитиме за тим, щоб лайнер залишався зоною, вільною від ковіду. А завдяки партнерству з платформою coinpayments.net оплату можна буде здійснювати різноманітними криптовалютами, зокрема bitcoin, ethereum, digibyte, bitcoin cash, litecoin, dai, dash, ethereum classic, trueUSD, USD coin, tether, bitcoin SV, electroneum, cloak, doge, eureka coin, xem та monero.
Останній запис на сторінці поширених запитань та відповідей, що стосується можливості утримувати домашніх тварин на борту, є яскравою ілюстрацією того, як складно узгодити між собою ідею свободи та реальність сотень людей, які мають тісно співіснувати на одному круїзному судні. Відповідь містила посилання на окремий документ, у якому можна було знайти список умов з 14 пунктів та згідно з яким вага тварини не мала перевищувати 20 фунтів, а будь-який гавкіт чи голосні звуки не могли тривати довше, ніж 10 хвилин. Якщо ж ваш улюбленець неодноразово порушуватиме спокій — більш ніж тричі на місяць або більше п’яти разів на рік — він більше не матиме права жити на борту. «Будь-який конфлікт, пов’язаний з домашніми тваринами, — говорилося в пункті 13, — вирішується відповідно до розділу V (F) Угоди про купівлю або розділу IV (F) Головного договору оренди». Собак дозволялося тримати лише в каютах з балконом, і власникам було рекомендовано придбати спеціальний кошик зі штучною травою, в якому ваш вихованець міг ходити в туалет (адже якщо ви викидатимете відходи домашніх улюбленців за борт, доведеться сплатити штраф у розмірі 200 доларів).
Один коментатор на Reddit під ніком maxcoiner — Люк Паркер у реальному житті — був настільки близьким до цільової аудиторії «Сатоші», наскільки це можна було уявити. Цей давній послідовник руху сістедингу також був одним із перших власників біткойнів — настільки успішним, що він і його дружина змогли «вийти на пенсію» в молодому віці, не працювати і жити лише за рахунок своїх інвестицій. «Сатоші» був найбільш реалістичним варіантом сістедингу, про який він коли-небудь чув. «Я не придбав собі каюту під час кампанії продажів “Сатоші”, — писав він мені в імейлі, — але мені було важко втриматися».
Він не зробив цього через низку міркувань. По-перше, його дружина скептично ставилася до цього. По-друге, він був не впевнений, що готовий відмовитися від розкішного та комфортного життя на материку, на Середньому Заході США, на користь крихітної каюти на борту круїзного лайнера, побудованого 30 років тому. Його також турбували обмежені побутові зручності: «У мене не буде власної кухні? Крихітні ванні кімнати? Крихітне все?» Крім того, постійне погойдування корабля на воді: «Я просто не винесу таке життя на постійній основі». Йому більше була до вподоби ідея спільноти SeaPod. Якби він і збирався жити на човні, він би радше жив на власному розкішному катамарані.
29 листопада Елвартовскі опублікував на сайті Viva Vivas ще один пост, у якому оголосив про офіційне відкриття «Сатоші» в січні 2021 року. «Це буде новий досвід для всіх нас, тому ми мусимо обмежити ваші очікування», — попередив він. Цей досвід був занадто новим для Паркера. «Справді, мало хто зміг би перенести своє життя на покинутий круїзний лайнер у Центральній Америці, маючи при цьому так мало інформації про нього», — сказав він мені. Якщо навіть Паркер — представник надзвичайно добірної, свободолюбивої та антисистемної спільноти сістедерів та біткойнерів — не збирався купувати собі каюту, важко уявити, хто міг би це зробити. За його словами, «це була, мабуть, найменша цільова аудиторія для продажів в історії».
За 30 років служби «Сатоші» бачив чимало, крім хіба що того, як це — бути постійною домівкою для двох тисяч криптоінвесторів. Цей лайнер, побудований у 1991 році на верфі Fincantieri в італійському містечку Трієсті, є одним із двох круїзних суден, спроєктованих італійським архітектором Ренцо П’яно (другий, «Принцеса-престолонаслідниця», минулого року був відправлений на металобрухт, ставши жертвою пандемії). Спочатку він називався «Принцеса королівської крові» (і належав Princess Cruises), а потім став «Тихоокеанським світанком» (у власності P&O Australia). Люди завжди захоплювалися виразними рисами цього корабля: куполоподібним дахом, що піднімається над навігаційним містком, водними гірками, які обвиваються навколо його труби, та кормою, чия елегантно округла форма помітно контрастує з тупими, обрубаними кормами деяких круїзних лайнерів. Ті, хто віддає перевагу відносно стриманим круїзним подорожам, також цінують його скромніші розміри: порівняно з найбільшим круїзним судном у світі «Симфонія морів» (18 палуб, 23 басейни) він не такий і великий (11 палуб, два басейни).
Протягом багатьох років «Тихоокеанський світанок» курсував південною частиною Тихого океану, насолоджуючись безтурботністю життя, яку лише одного разу порушив спалах свинячого грипу на борту в 2009 році, а також той випадок, коли корабель втратив потужність і ледь не зіштовхнувся з мостом Ґейтвей на річці Брісбен. У 2011 році його фанати створили спеціальну групу в Facebook. «Це був корабель вечірок», — згадував один із них. «Там я знову закохався у свою дружину», — додав інший, віддаючи належне кораблю за його романтичний інтер’єр. Потім, у 2020 році, якийсь час здавалося, що «Світик», як його лагідно називали фанати, скоро приєднається до свого брата на звалищі після того, як його продаж британській круїзній компанії Cruise and Maritime Voyages провалився під час пандемії. Ця новина надзвичайно засмутила фанатів, і фейсбук-групу заполонили сумні смайлики («Ну от, 2020 рік щойно став ще більш хріновим», — написала в коментарі Кейті). Коли з’ясувалося, що Ocean Builders врятували корабель, фанати відчули полегшення, хоча нове ім’я їх трохи спантеличило. “Для мене він завжди залишиться “Світанком”».
29 жовтня 2020 року «Світанок» розпочав свою подорож до Панами, вирушивши з кіпрського міста Лімассола до Пірея у Греції. Через тиждень він був переданий своїм новим власникам Ocean Builders і офіційно став «Сатоші». Кох прилетів з Панами, щоб перетнути Атлантику на борту своєї нової покупки. Команда найняла компанію-управителя Columbia Cruise Services для керування кораблем і забезпечення його мінімальним екіпажем — близько 40 осіб, в основному українців, включно з кухарем, інженерами та прибиральниками. Досвідчений круїзний капітан — британець Пітер Гарріс прибув, щоб взяти на себе керування. «Ми нічого не знали про те, як керувати лайнером, — сказав мені Ромундт, — і, типу, ми просто не хотіли розбиратися у всьому цьому».
Щойно капітан Гарріс приєднався до команди корабля і зустрівся з Кохом на борту, він зрозумів, що попереду на нього чекають труднощі. «Через тиждень я вже думав про те, щоб звільнитися», — розповів мені Гарріс, який виглядав бездоганно у своїй смугастій сорочці під час відеодзвінка з його будинку в Кенті. У Коха, за його словами, були варті захоплення амбіції, він був приємною, законослухняною людиною, але мав дуже наївний погляд на те, як працює судноплавство, і взагалі негативно ставився до будь-яких правил. «Він не розумів, як усе влаштовано в цій індустрії, — сказав Гарріс, який справляє враження природженого лідера, для якого ієрархія є своєрідним кредо. — Він просто думав, що може ставитися до лайнера, як до власної яхти».
Щоб кудись плисти, пояснив Гарріс, судну потрібні свідоцтва про придатність до плавання. А термін їхньої дії закінчився в день завершення угоди з P&O. Зазвичай новий покупець дбає про те, щоб вони були дійсними ще пару місяців, аби покрити будь-яку подальшу подорож, але ніхто з боку Ocean Builders цього не перевірив. До того часу, коли компанія Columbia Cruise Services піднялася на борт і поінформувала команду про ситуацію, що склалася, всі контракти вже були підписані. Перш ніж «Сатоші» зміг перетнути Атлантику, команда була зобов’язана направити судно в Гібралтар і витягнути його з води — процес, відомий як сухий док, — для здійснення необхідного ремонту та поновлення сертифікатів.
Перетин Атлантичного океану почався 3 грудня. Гаррісові, який не звільнився, бо був вдячний за можливість мати чотиримісячний контракт посеред пандемії, ця подорож видалася на диво милою. На борту було всього близько 40 людей, а не 2000 з гаком, як зазвичай, атмосфера була невимушеною, хоч і трохи сюрреалістичною. Крім усього іншого, P&O залишив на борту близько 5000 пляшок вина і 2000 пляшок міцного алкоголю. Гарріс запитав Коха, чи не хоче він брати з команди плату за напої, але щедрий по натурі Кох сказав «ні». «Ясна річ, ми обмежили випивку до трьох напоїв на день, — сказав Гарріс. — Інакше у мене б не було команди».
З плином подорожі питання про те, як насправді буде працювати проєкт, коли «Сатоші» прибуде до Панами, ставали дедалі більш актуальними. За словами Гарріса, Елвартовскі думав, що зможе переконати владу Панами дозволити судну постійно стояти на якорі у своїх водах і знятися з реєстрації в якості судна, перетворившись натомість на плавучу резиденцію, щоб уникнути деяких більш суворих вимог морського права. Але хоча уряд Панами був не проти того, щоб корабель пришвартувалося біля її берегів, вони уточнили, що судно має зберігати офіційний статус судна. Що призвело до ще однієї проблеми: скидання стічних вод. Хоча на кораблі була вдосконалена система управління стічними водами, яка могла б перетворювати відходи на питну воду, їм не можна було скидати ці відходи у води Панами, і тому їм доводилося б пропливати 12 миль приблизно кожні 20 днів, щоб спорожнити свої резервуари у міжнародні води.
Такі перешкоди відлякували страхові компанії. Ніхто не погодився їх страхувати. «Вони навіть не казали нам, чому не можуть нас застрахувати, просто постійно відмовляли, — каже Ромундт. — Досить складно щось виправити, якщо ти не знаєш, у чому проблема». З кількох страхових експертів, яких я запитав про це, ніхто не був готовий коментувати цю справу, посилаючись на брак досвіду. Ймовірно, тому, що ніхто ніколи не намагався застрахувати круїзний корабель, який перетворився на плавучу крипто-спільноту. Гарріс, однак, мав власну теорію: що страхова індустрія, яка не схильна до ризику, з побоюванням ставилася як до біткойн-бізнесу, так і до корабля, який, напевне, населятимуть в основному американці, завжди готові подати на когось до суду.
Перепробуваши чимало страховиків і брокерів, Ромундт почав усвідомлювати, що індустрія круїзних суден, як він висловився, «страждає від надмірного регулювання». Поряд з авіакомпаніями та ядерною енергетикою, за словами Гарріса, вона входить у «трійку лідерів». Проєкт Ocean Builders, основною метою якого було запропонувати втечу від деспотичних правил і бюрократії, гальмувався деспотичними правилами і бюрократією. Кілька місяців по тому Елвартовскі розмірковував у Reddit: «Круїзний лайнер — не дуже хороше місце для людей, які хочуть бути вільними».
Ромундту весь бізнес з круїзними суднами почав здаватися непроникною мережею, якою керували лише «свої». Він підрахував, що якби в них було шість місяців, вони могли б найняти команду спеціалістів з морського права і знайти потрібні лазівки. Але до середини грудня «Сатоші» вже перетнув половину Атлантичного океану, спалюючи галони дизельного палива, з екіпажем у 40 осіб, який вони повинні були тримати на борту, навіть коли корабель стоятиме у водах Панами, тому що круїзне судно вимагає постійного обслуговування. Корабель може коштувати грошей, навіть коли він стоїть на якорі, — до 1 мільйона доларів на місяць. «Тому що, знаєте, — сказав Ромундт, — він величезний».
Саме лише паливо обходилося трійці засновників Ocean Builders приблизно в 12 тисяч доларів на день. За словами Гарріса, Кох хотів спробувати зробити корабель більш економним, встановивши менший двигун, що, на його думку, можна було зробити, поки корабель стояв на якорі. «А ми такі кажемо: як ви збираєтеся прорізати дірку в борту корабля, достатньо велику, щоб витягнути двигун, який знаходиться нижче рівня води, і при цьому не потопити корабель?» Гарріс похитав головою: його спогади про Коха були явно приємними, хоч і спантеличеними. «Я весь час казав: “Ні, Руді, не можна робити цього, ні, Руді, не можна робити того”».
Перш ніж «Сатоші» з’явився на горизонті неподалік білосніжних пляжів Панами, Ромундту, Коху й Елвартовскі довелося прийняти рішення. Вони не могли дозволити собі тримати корабель пришвартованим і порожнім протягом кількох місяців поспіль, поки намагалися вирішити проблему страхування. Вони навіть не були впевнені, що зможуть її вирішити. У них була страховка для плавання, і вони могли продовжувати плавати, але в їхні плани не входило керування туристичною компанією. Вони хотіли керувати плавучим товариством свободолюбивих однодумців у формі символа біткойна. Не було навіть зрозуміло, чи є достатньо людей, які хотіли б так жити. Кох зізнався Гаррісові, що каюти не продавалися.
«Це було майже як історія з фільму на кшталт Джеймса Бонда, — сказав один із інсайдерів круїзної індустрії. — Але, слід віддати їм належне, вони в це вірили».
Зрештою вони усвідомили, що ця фантастична історія скінчилася, так і не встигнувши початися. Проєкт був мертвий, але не зовсім: у них досі був корабель, який все ще перетинав Атлантику з Кохом, Гаррісом та екіпажем на борту. «Сатоші» вже подолав тисячі миль у плаванні довжиною в 5500 морських миль і зайшов надто далеко, щоб розвернутися посеред океану, тому він плив далі. Ocean Builders зрозуміли, що мусять продати його, але хто буде настільки божевільним, щоб купити круїзний лайнер посеред пандемії? Лише компанія, яка хоче розібрати його на частини. 18 грудня, коли «Сатоші» ще був у морі, команда оголосила про його продаж на звалище в індійському місті Аланг. «Сатоші» знову був приречений стати купою металобрухту.
19 грудня Елвартовскі оголосив на сайті Viva Vivas, що історія «Сатоші» добігає кінця. «Ми програли цей раунд. “Нова нормальність”, “Велике перезавантаження” здолали ще одну жертву», — писав він, пов’язуючи провал «Сатоші» з популярною теорією змови, згідно з якою пандемію та реакцію на неї насправді зрежисували представники глобальної еліти. (Протягом наступних місяців Елвартовскі ще писатиме на тему ковіду — наприклад, про свою недовіру до державних програм вакцинації.). Ромундт розіслав новину про подальшу долю лайнера всім потенційним покупцям. Усі завдатки за каюти будуть відшкодовані.
«Сатоші» прибув до Бальбоа, Панама, 22 грудня. Напередодні Різдва він кинув якір біля берегів Колона. Там Ромундт приєднався до Коха і команди на кораблі. Елвартовскі тим часом залишився у столиці Панами. «Він не хотів підніматися на борт», — сказав Ромундт. Одного вечора Кох розмовляв із Джо Квірком по телефону, коли той сидів у судновому кафе і розпивав пляшку вина, шкодуючи про те, що бортова лікарня, яку він планував відкрити для медичних підприємців, ніколи не стане реальністю. Тим не менш, Кох залишався «абсолютно незламним», як писав Квірк у своєму блозі на сайті Інституту сістедингу під заголовком «Як Грінч вкрав круїзний лайнер».
Ромундт, який керується радше практичними міркуваннями, ніж романтичним символізмом своїх починань, зрозумів, що, хоча їхній план і провалився, він досі залишається співвласником величезного круїзного лайнера. Він вирішив провести Різдво на борту разом з екіпажем. Він блукав по «Сатоші» з універсальним ключем у руках, зазираючи в кожну кімнату з написом «Вхід заборонено» на дверях. Ромундт оглянув машинне відділення і посидів на верхній палубі. Він працював, тому що не може не працювати, навіть на Різдво, але також покатався на всіх водних гірках сам-один. (Гарріс сказав мені, що Ромундт увімкнув їх спеціально на Різдво.). Хоча Ромундт зазвичай не п’є, він випив келих вина і подзвонив всім своїм друзям, сказавши: «Я на своєму власному круїзному кораблі на Різдво!» Він провів час так добре, як можна провести його, певно, лише тоді, коли ти щойно припустився неймовірно дорогої помилки через бажання винайти новий спосіб життя, пов’язаний з придбанням величезного морського судна. «Я був королем корабля!» — сказав він, усе ще в захваті.
Навіть здати «Сатоші» на металобрухт виявилося непросто. Після укладення угоди з індійським звалищем команда Ocean Builders виявила, що за Базельською конвенцією, яка охоплює утилізацію небезпечних відходів, їм не можна було відправляти судно з країни, яка підписала Конвенцію (Панама), в країну, яка не підписала Конвенцію (Індія). Контракт зі звалищем довелося розірвати.
Але не все було остаточно втрачено, принаймні для самого «Сатоші». Індустрія круїзних суден — це компактна екосистема. Сарафанне радіо спрацювало. Один фрахтовий брокер почув про негаразди «Сатоші», зрозумів, що саме такий корабель шукав його клієнт, і швидко уклав угоду.
Його клієнтом була компанія Ambassador Cruise Line — перша заснована у Британії круїзна компанія за десять років. За словами енергійного голови Ambassador Гордона Вілсона, назва компанії покликана відображати досить оптимістичну ідею про те, що посли, як і круїзні судна, беруть з собою найкраще із власної культури, куди б вони не прямували. «Сатоші» стане першим кораблем у новому флоті, який пропонуватиме круїзи для людей за 50. Багато членів нової команди Ambassador прийшли з Cruises and Maritime Voyages — компанії, яка майже купила «Сатоші» перед тим, як збанкрутувала у 2020 році. Тому вони добре знали цей корабель, що прискорило продаж. Вілсон не підтвердив суму оплати («на їхню думку, це була хороша ціна»), але у галузевій пресі повідомили, що Ocean Builders продали лайнер за 12 мільйонів доларів — більше, ніж заплатили за нього. Хоча, можливо, цього недостатньо, щоб покрити витрати на управління порожнім круїзним судном протягом трьох місяців.
23 лютого 2021 року «Сатоші» відплив з Панами у подорож назад через океан, який він щойно перетнув. 27 березня він прибув у порт міста Бара (Чорногорія). Вілсон приїхав, щоб відвідати корабель, і, як і Ромундт, насолоджувався досвідом сходження на борт свого нового активу. Машинне відділення порожнього круїзного лайнера, здавалося, викликало у цих чоловіків особливе відчуття — можливо, просто відчуття насолоди від володіння чимось таким величезним і потужним, механічний трепет власника.
Тим часом команда Ocean Builders повернулася до власних приватних місій. Ромундт сказав мені, що Елвартовскі пішов у творчу відпустку. Він не хотів говорити зі мною про цю історію. Кох, який також відмовився від інтерв’ю, будував власний човен у Панамі і працював із Ромундтом над SeaPod. Ромундт провів для мене зум-екскурсію по заводу, де виробляють будинки SeaPod, і продемонстрував масивні листи скловолокна, з яких будуть виготовлені капсули. «Це наче торкаєшся НЛО», — сказав він, погладжуючи свій винахід.
Побачивши, як народжується ця капсула, я відчув нудне прагматичне бажання запитати Ромундта, що буде, якщо ти сидиш у будинку посеред моря, а тобі терміново потрібно купити літр молока. Моя уява, схоже, була надто обмежена старомодними поняттями про місцевість і зв’язок між людьми. Капсули були розроблені так, щоб мати люк на даху, пояснив Ромундт. Він поговорив з деякими творцями дронів і уявив, що люди будуть самостійно літати до своїх будинків, приземлятися на дах і заходити всередину через люк. Напевно, саме так можна буде дістати молоко.
Тим часом у своєму новому домі в Чорногорії «Сатоші» потребував деякого оновлення. Вчетверте за три десятиліття на воді його перейменували. «Ми подумали, що Ambience — прекрасна назва для корабля, — сказав Вілсон, вимовляючи це слово на французький манер. «Це дуже елегантний корабель, — додав він з гордістю. — Він схожий на круїзний лайнер, а не на плавучий багатоквартирний будинок».
Коли Ambience нарешті вирушить у свій перший рейс з промислового дока Тілбері через Північне море до Гамбурга у квітні 2022 року, він запропонує своїм пасажирам більш традиційний досвід. «Повернемося до, власне, суті круїзів», — сказав Вілсон. Атмосфера буде вишуканою. Там будуть прогулянки по палубі і безліч гарних фонів для фото, коли горизонт поглинатиме вечірнє сонце. У барі будуть коктейлі, вечеря з п’яти страв і блискуче шоу. Малоймовірно, що біткойни прийматимуть у якості грошової одиниці. А водні гірки будуть демонтовані.
Джерело: The Guardian
Переклад підготовлений за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.