Переклав Денис Пілаш
Перед нами стоїть питання, чому соціаліст(к)и постійно акцентують увагу саме на робітничому класі як на стратегічному факторі в суспільстві.
Щоб безпосередньо перейти до суті, назвемо кілька фундаментальних причин, чому соціаліст(к)и так роблять — на мою думку, дуже вагомих причин. Їх можна звести, по-перше, до діагнозу того, що не так у сучасному суспільстві, а по-друге, до прогнозу того, що слід вдіяти, щоб покращити ситуацію. Обидва вони вказують в одному напрямку.
Отже, почнемо з діагностики.
Діагноз зосереджується на тому, що потрібно людям, щоб у їхньому житті був пристойний шанс на щастя, на гідні соціальні стосунки з іншими — усе, що входить до того, що ми називаємо справедливістю. Що б ще не потребувалось — а існує багато речей, необхідних для соціальної справедливості — є дві речі, щодо яких погоджуються майже всі.
Однією із них є певний базовий мінімум матеріальних благ. Люди не можуть жити гідно, якщо вони заклопотані питаннями виживання, якщо їм постійно доводиться переживати, чи матимуть вони сьогодні достатньо їжі. Вони не можуть жити гідним життям без таких елементарних речей як здоров’я, житло чи достатні матеріальні умови, які дозволять прагнути до того, що вони вважали б вищою метою: творчості, любові, дружби. Усе це важче підтримувати, якщо вам бракує деяких основних благ, тому вас слід передусім забезпечити ними.
По-друге, особиста автономія, або свобода від панування та гноблення. Основна ідея полягає в тому, що якщо ви — під чужою п’ятою, завжди є шанс, що ті, хто панують над вами, зловживатимуть цією своєю владою.
Таким чином, така ієрархія означає, що пріоритети, згідно з якими ви живете, не будуть вашими власними. Їх визначатиме та особа, яка має владу над вами. Це значить, що ви, по суті, не маєте права встановлювати свій порядок денний, яким би той не був.
Тож якщо в сучасному суспільстві людям бракує цих базових матеріальних благ і особистої автономії, вони відчувають гноблення. Чого б іще їм не було потрібно, у такому суспільстві справедливості досягти дуже важко.
Ворожі інтереси
Соціаліст(к)и стверджують, що капіталізм — це соціальна система, яка систематично позбавляє людей як потрібних їм матеріальних благ, так і їхньої автономії. Причина проста: капіталізм працює за принципом максимізації прибутку — він ставить прибуток вище за людей.
Отож, чому це підриває як автономію, так і доступ до базових матеріальних благ? Ну, більшість людей у капіталістичному суспільстві змушені працювати, щоб заробляти на життя, і вони йдуть працювати на когось іншого. Поки вони працюють на когось іншого, свого роботодавця, пріоритети останнього не визначаються тим, що добре для співробітниць і співробітників, які працюють на нього. Вони диктуються метою фірми — метою максимізації прибутку.
Причина, з якої роботодавці мають надати пріоритет максимізації прибутку, полягає в тому, що якщо вони цього не зроблять, їхня фірма загине. Єдиний спосіб виживання фірми — це витягти якомога більше грошей зі своєї економічної діяльності, щоб її власник міг завдяки цьому прибутку підвищити ефективність та інші конкурентні переваги, щоб він міг перевершити своїх конкурентів.
Це фундаментальна проблема: тиск і сила конкуренції змушують капіталістів завжди стежити за тим, що залишається в сухому підсумку — кінцевим фінансовим результатом. А той врешті-решт завдає шкоди всім іншим.
Зворотний бік максимізації прибутку — мінімізація витрат. Кожній фірмі слід намагатися підтримувати будь-які витрати на меншому рівні, щоб маржа прибутку могла бути максимально збільшена. Але мінімізація витрат має безпосередній вплив на життя працівниць і працівників, адже те, що вони вважають своїм доходом, тобто заробітна плата — це також витрати їхніх роботодавців.
Отже, мінімізація витрат означає, що кожен роботодавець намагається платити якомога менше, коли справа доходить до оплати праці своїх працівників і працівниць. Це означає, що для останніх основні засоби до існування визначаються не тим, що їм потрібно, а тим, яка економія на них може зійти роботодавцеві з рук. Це проблема номер один.
Проблема номер два: поки вони на робочому місці, вони повинні поступитися своєю автономією своєму роботодавцеві.
У трудовому договорі про заробітну плату, за великим рахунком, сказано: «Я йду на роботу та працюватиму на вас. Ви даватимете мені трохи грошей, і поки я працюю на вас, то перебуваю у вашій владі. Що я роблю зі своїм часом, де я знаходжусь, куди ходжу, з ким розмовляю, скільки разів можу виходити в туалет, куди дивлюся, як швидко я працюю — все це не залежить від мене. Це лишається на розсуд вас, роботодавця».
Для більшості людей у світі більша частина дня, коли вони не сплять, витрачається на роботу. Цей робочий час становить десь від двох третин до трьох четвертих всього часу, поки вони не сплять, а це означає, що щонайменше дві третини — три чверті свого активного життя вони поступаються своєю автономією комусь, чиї інтереси протиставлені їхнім власним.
Цей брак автономії на робочому місці часто ускладнюється тим, що вони перебувають під контролем свого роботодавця й поза роботою. Будь то фабричні містечка або великі міста, де суддів і законодавців купують роботодавці — не лише економічна, а й політична влада знаходиться в руках капіталіста.
Відтак, з обох цих причин у структуру капіталізму закладено, що ці фундаментальні передумови справедливого суспільства систематично підриваються правилами самої системи.
У чиїх руках влада
Звідси випливає, що для руху до більш справедливого суспільного устрою необхідно зрозуміти, як забезпечити людям ці базові умови та більшу автономію. У цьому й полягає сенс боротьби бідняків, що триває з часів зародження капіталізму: спроби встановити неринковий (або принаймні не обтяжений додатковими умовами) доступ до цих чинників, необхідних їм для гідного життя.
Проблема в тому, що кожного разу, коли бідняки робили спроби просити чи вимагати більшої впевненості у цих речах, вони стикалися з опором своїх роботодавців.
У себе на роботі, якщо вони вимагають підвищення заробітної плати, більше контролю над своїм робочим місцем, більшої участі в прийнятті інвестиційних та інших рішень, щоразу вони стикаються з невблаганністю роботодавців. Якщо вони висувають ці вимоги поза робочим місцем, вони наражаються на більшу владу роботодавців у суспільстві.
Основна перешкода полягає в тому, що влада в капіталістичній системі аж ніяк не розподіляється порівну. Роботодавці не тільки можуть диктувати свої умови на робочому місці, а й мають можливості та повноваження визначати порядок денний для суспільства в цілому — через свій контроль над державою, значно більші ресурси для лобіювання своїх інтересів і спроможність підкуповувати політиків. По суті, контролюючи інвестиції, вони контролюють і створення всього багатства та всіх доходів суспільства, тому всім доводиться постійно турбуватися, чи задоволені «інвестори».
Можливості робітництва
Це призводить до стратегічної проблеми: якщо переважній більшості людей у капіталістичному суспільстві відмовляють у базових благах, необхідних для соціальної справедливості, і якщо щоразу, коли вони про них просять, політична влада стоїть на боці класу капіталістів, то як їх отримати?
Тому від діагнозу перейдімо до прогнозу щодо того, як можна виправити ситуацію.
А прогноз такий: щоб отримати більші шанси на краще життя для переважної більшості людей (раз владні центри не збираються надати їх добровільно), їх доведеться виборювати завдяки силі протидії з боку бідних.
Це практичне питання: якщо буржуазна держава і клас капіталістів, що володіє в ній владою, не збираються розщедрюватися на елементарні речі, необхідні для гідного життя бідних, то звідки взяти «контрвладу», яка матиме достатні засоби, щоб отримати ці речі від капіталістів? Відповідь тут одна — відібрати владу від капіталу шляхом сили протидії (компенсаційної сили) бідних. Саме тут виявляється стратегічна і практична важливість робітничого класу.
Робітничий клас не схожий на жодну іншу соціальну групу в некапіталістичному секторі сучасного суспільства. Яким би злиденним, упослідженим та атомізованим він не був, це гуска, що несе золоті яйця. Він — джерело прибутку, тому що якщо працівниці та працівники не з’являтимуться щодня на роботу і не створюватимуть прибуток для своїх роботодавців, то не вдасться реалізувати й принцип максимізації прибутку. Він лишатиметься порожнім звуком.
Таким чином, у робітництва є свої можливості (якщо воно, звісно, зможе ними скористатися): воно тримає в руках важіль потоку прибутків, який підтримує функціонування системи. Капіталісти мають владу над робітниками та робітницями, але якщо останні не погодяться робити те, що наказують їхні роботодавці, роботодавці залишаться біля розбитого корита — в них не буде прибутків.
Значить, робітництво важливе зі стратегічної причини: воно є тим агентом — єдиним у своєму роді, — який посідає структурне місце в суспільстві, який може поставити центри влади на коліна.
У робітництва є цей потенціал, але воно також зацікавлене у використанні цієї можливості. Усі перераховані вище зобов’язання й обмеження, які перешкоджають просуванню до справедливішого ладу, у суспільстві загалом найбільш гостро відчуває саме робітничий клас. Він становить переважну більшість сучасного суспільства. Він також належить до найбідніших верств населення, і саме він щодня страждає від принижень, злиднів, втрати суб’єктності, виснажливого темпу роботи, невпевненості та тривоги щодо того, що робити зі своїм життям, коли ти під чужою п’ятою.
Саме робітниці й робітники найбільше страждають від капіталізму, і отже, вони не тільки мають здатність, а й зацікавлені в об’єднанні та боротьбі за досягнення тих цілей, які, на нашу думку, створять більш справедливі соціальні умови.
Від маргінесу до центру
У цього є важливий підтекст. Багато людей, які читають ці рядки, мають (довкола)університетський досвід — і за останні двадцять років могли мали нещастя слухати лекції з соціальної теорії.
Серед прогресивних і радикальних лівих ключовою категорією за останні двадцять п’ять років була «маргінальність»: доля людей, які опинилися на узбіччі суспільства та були виключені з нього — буття, підтримка, захист інтересів маргіналів, любов до маргіналів. Якщо щось — маргінальне, то воно хороше.
Ні, я не маю на увазі, що з цими категоріями щось не так. Але зрозумійте: причина, з якої робочий клас важливий, полягає саме в тому, що він не маргінальний. Якщо ви хочете здійснювати ефективну політику, вам доведеться подолати свою одержимість маргінальністю.
Це не означає, що ви нехтуєте іншими соціально пригнобленими групами. Навпаки: кожен, хто бореться за справедливе суспільство, має сприймати будь-які форми маргіналізації та пригноблення як неймовірно важливі.
Але варто збагнути, що політика — це не лише моральна пропаганда. Йдеться також про практичні можливості досягнення контрвлади проти чинних центрів влади в несправедливому світі.
Робітничий клас робить важливим те, що він є центральною соціальною категорією та соціальною групою в капіталізмі (після самого капіталу, звісно). Це означає, що причиною, яка веде до цього класу, є його центральна роль у системі, а не його маргінальність.
Це означає, що має змінитися напрямок політичних дебатів. Сьогодні, відвідуючи зустрічі політичних груп, ви досить часто можете стати свідками того, що дискусія точиться навколо того, чи бореться ця група за маргінальні категорії населення, чи представляє їх, чи включає їх. Чудово, якщо це кодові слова для того, щоб убезпечити, що ми не залишаємо без уваги жодну несправедливість, жодне приниження та попрання людської гідності.
Але зрозумійте, що слід також задатися питанням: хто є центральними і ключовими гравцями в цьому суспільстві, які можуть принести зміни, яких ми потребуємо?
Не лише в нашій політиці, а й у нашому розумінні чинної системи ми повинні вийти за межі одержимості маргінальністю. Ми повинні почати думати про ядро й основу сучасного суспільства, а також розбудовувати й утверджувати на цих засновках реальну потугу для перетворень.
Зараз, у даний момент, лівиця є в цьому питанні найслабшою з самих часів свого зародження, і одна з причин, чому вона звертається до маргінальності, полягає в тому, що вона сама обіймає цю нішу. Але той факт, що вас відштовхнули на узбіччя, не означає, що ви повинні це прийняти.
Порядок денний для лівих у передбачуваному майбутньому полягатиме в тому, щоб з’ясувати, як вибратися з маргінесу до нервових центрів капіталізму. Тому що саме там сила. І поки ви не зможете об’єднати та використовувати цю силу для різних цілей, ви не отримаєте такого суспільства, якого хоче більшість моральних людей. Тому соціаліст(к)и орієнтуються на робітничий клас.
Джерело: Jacobin
Переклад підготовлений за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.