Попри те, що противники економічної глобалізації часто вказують на поглиблення нерівності між різними країнами в останні десятиліття, на думку економістів Бранко Мілановіча та Крістофа Лакнера, глобалізація також мала важливий позитивний ефект: вона зменшила загальну глобальну нерівність. Дослідники стверджують, що за час так званої «високої глобалізації» — у період між закінченням холодної війни та глобальною фінансовою кризою 2008 року — сотні мільйонів людей перестали жити в бідності.
У 2013 році Мілановіч і Лакнер підсумували темпи зростання доходу на душу населення з 1988 до 2008 року у відношенні до розподілу глобального доходу. Вони зазначають, що люди, які перебувають посередині розподілу глобального доходу — тобто люди, чиї доходи суттєво зросли (іноді вдвічі чи втричі) — в переважній більшості живуть в Азії. Ті ж, хто є багатшими за цих мешканців Азії, але чиї доходи зростають значно нижчими темпами, в основному живуть в Японії, США та країнах Західної Європи. Доходи ж найбагатшого одного відсотка (це переважно громадяни промислово розвинутих країн) мали високі темпи зростання.
Таким чином, Мілановіч і Лакнер показали дві важливі прірви у доходах: перша прірва у доходах пролягла між мешканцями Азії з середнього класу та жителями Заходу з середнього класу, а друга — між жителями Заходу з середнього класу та їхніми багатшими співвітчизниками. Доходи жителів Заходу з середнього класу зростали повільніше, ніж доходи мешканців Азії. На думку економістів, це зовсім не дивно, адже в останні сорок років багато робочих місць були перенесені з Європи та Північної Америки в Азію.
Дослідники також зацікавилися, чи актуальні ці економічні тренди для періоду між 2008 та 2013-4 роками. Поглянувши на дані Світового банку та кілька інших доступних джерел, Мілановіч побачив, що якщо перша прірва збереглася і доходи незахідного середнього класу ростуть набагато швидше, ніж доходи західного середнього класу, то друга прірва стала набагато менш помітною. На його думку, фінансова криза знизила темпи зростання доходів (а в деяких випадках і зменшила доходи) дуже багатих людей із Заходу, які становлять більшість одного відсотка найзаможніших. Це уповільнення відображається також у тому, що нерівність у доходах у багатьох заможних країнах не зростала. Проте, зазначає Мілановіч, цілком можливо, що це ненадовго. Свіжіших даних поки що немає, але деякі попередні оцінки показують, що доходи найбагатших відновили свої темпи зростання.
Якщо вірити коефіцієнту Джині, який коливається від нуля (гіпотетична ситуація, коли кожна людина має однакові доходи) до одного (гіпотетична ситуація, коли одна людина отримує всі доходи), глобальна нерівність знизилася з 0,70 у 1988 році до 0,67 у 2008 році, а потім далі до 0,62 у 2013 році.
Але попри обережний оптимізм дослідників стосовно зменшення нерівності у доходах, нерівність у багатстві, на жаль, все ще виглядає доволі загрозливо. Як зауважує економіст Майкл Робертс, нерівність у багатстві не лише не зменшується, а навіть зростає. Це відбувається передусім через дедалі більшу «концентрацію та централізацію виробничих активів у капіталістичному секторі». Робертс зазначає, що лише 147 компаній «через взаємопов’язані з іншими компаніями акції контролюють 40% світових багатств», а «737 компаній контролюють 80% усіх багатств». Таким чином, висновує Робертс, державні політики, які мають на меті зменшення нерівності у доходах, матимуть обмежений успіх через високу нерівність у розподілі багатства, більшість якого сконцентровано в руках зовсім невеликої групи.
За матеріалами Foreign Affairs та «Спільного»