«Галактика», «Лебединий», «Салют», «Святобор», «Кришталеві джерела» — поетичні назви нових житлових комплексів заполонили рекламні білборди Києва. На будь-який смак — елітні, «комфортні», «смарт» — квартири будуються, щоб задовольнити попит все нових і нових містян_ок. Але є те, чого на цих рекламних зображеннях ніколи не побачиш — будівельни_ць за працею. Комплекси з’являються магічним чином (моментально виростають із київської землі), цим самим приховуючи масштабну індустрію будівництва. Ми живемо в місті, яке невпинно розбудовується, хоча за білбордами й зеленими огорожами складно помітити реалії процесу будівництва. За мрією про доступне житло, яку продає нам реклама, приховані жахливі умови праці людей, експлуатація нелегальних працівни_ць з боку працедавців, підпорядкування жінок чоловічому колективу.

Будівельні організації та замовники зацікавлені в тому, щоб робота була завершена в якомога коротші терміни, а за таких умов безпека та здоров’я працівни_ць їх мало цікавлять. Людей заохочують працювати більше часу та менш уважно, при цьому техніка часто потребує ремонту, а дотримання норм на будівельному майданчику майже не контролюється. Так, будь-яку травму чи навіть смерть легко списати на недобросовісне виконання своєї роботи з боку робітни_ці, а підрядник, що мав би контролювати процеси на майданчику, вмиває руки, змінюючи одн_у працівни_цю на інш_у. Історія Наталії — не перша і не остання спроба робітниці відстояти свої права у конфлікті з працедавцем. Щоразу моментом зіткнення стає вимога жінки дотримуватися правил техніки безпеки на будівництві — і щоразу для роботодавців чи навіть для колег-чоловіків вона виявляється «сліпою», «пристарілою» чи «занадто вимогливою».

Наталіє, як давно ви працюєте машиністкою крана? Як часто у вашій професії трапляються жінки-робітниці?

Я не одразу почала працювати машиністкою крана. У 1983 році я закінчила училище, отримавши професію «муляр-штукатур». Після виробничої травми у 1993 році отримала освіту машиністки крана [зараз стаж роботи — 26 років]. Раніше професія кранівниці була переважно «жіночою», оскільки її вважали фізично менш складною, ніж інші професії на будівництві. Сьогодні жінок з професії витіснити простіше…

Домовляючись про зустріч із вами, я знала, що ви маєте труднощі з пошуком роботи за спеціальністю. Ви щоразу ризикуєте бути звільненою за надмірну прискіпливість до правил техніки безпеки. Чому для вас це принципове питання?

Порушення техніки безпеки часто закінчується нещасними випадками. Працювати на транспортному засобі можна навчити будь-кого, але виконання техніки безпеки залежить від людини. Це зараз ніхто не контролює. Наприклад, коли я приходжу на будівництво, там присутні як мінімум три організації: замовник (генпідрядник, який замовляє роботу), субпідрядник (організація, яка виконує роботу) і роботодавець (який дає роботу будівельникам). І кранівник має «лавірувати» між ними, щоб усім догодити. 

Нижня частина драбини закінчується, а верхня не починається (перекладина пошкоджена). Обставини, за яких перекладина обламалася, і кого вона могла травмувати — невідомі.

Оскільки робота на будівництві зосереджена в містах, часто люди з сіл організовуються у бригади і разом їдуть на будівництво, щоб виконувати неспеціалізовану роботу. Дуже часто саме вони нехтують правилами пожежної безпеки. Більше того, вимагають від спеціалізованих робітників порушувати техніку безпеки. Наприклад, я знаю історію, коли на роботу прийшов недосвідчений машиніст крана, ним командувати взявся такий же недосвічений робітник. У машиністів крана є свої правила: одне з них — не можна відривати «примерзлий» груз чи прикопане в землі, бо кран або ланка стріли може не витримати й відірватися. І от робітник побачив кабель, який стирчав із землі, він зачеплює його і дає команду кранівникові підіймати. Кранівник сидить зверху і відчуває, що кран нахиляється. Він намагається відмовитися, але робітник внизу наполягає, а на крані немає обмежувача вагопідйомності. Врешті вони зламали кран, а кранівник загинув. 

Чи мала ця ситуація якісь юридичні наслідки?

Зазвичай, якщо стається нещасний випадок на будівництві, в першу чергу всі біжать одягати каску і пояс на загиблого. Тому що очевидно, що будуть перевірки, будуть фотографувати тіло.

Я думаю, що на будівництві варто вводити систему штрафів. Я, наприклад, працювала в Чорнобилі у 2016 році, ми монтували арку над реактором. Там за технікою безпеки надзвичайно уважно слідкують (ходити обов’язково у касці, курити в строго визначених місцях). Видають картки з грошовою винагородою людям, які вказують на порушення техніки безпеки. Але це будівництво контролювала французька фірма Novarka, яка дотримується європейських стандартів будівництва.  

Тому я вимагаю від хлопців дотримуватися правил на роботі: ви повинні знати, де стояти, з якого боку від вантажу (наприклад, вони не мають права стояти між вантажем і глухою стіною, завжди мають стояти там, де є простір, щоб ухилитися від крана). Не всі це знають, а я бачу це, вже перебуваючи на крані, звідки вже нічого не можу пояснити. Всі намагаються командувати краном, хоча за технікою безпеки я маю працювати лише з людиною, у якої є посвідчення для такої роботи. Ці норми порушують, а якщо кранівник починає скаржитися, йому кажуть: «Ми з вами не спрацюємося». От я доволі довго не можу ні з ким «спрацюватися».

Цегла проноситься над дорогою. Згідно з правилами, вона має бути перемотана плівкою, інакше вся конструкція або її частина може впасти на людей унизу (перебувати під вантажем в принципі заборонено, а тут пішоходи навіть не попереджені про небезпеку).

Для ваших колег вимога діяти згідно з правилами звучить занадто категорично?

Крім моєї вимоги дотримання правил техніки безпеки, є ще одна причина такого ставлення. Я — жінка передпенсійного віку на будівництві, серед набагато молодших чоловіків. Мене намагаються вижити, якось підставити. Наприклад, розхитати вантаж і сфотографувати з-за колони, як кранівниця не вміє справлятися з цією ситуацією. Цього літа я просто відмовилася знімати опалубку з підвальної стіни (за нормами, коли заливається підвальна глуха стіна, бетон має сохнути протягом 12-24 годин). Будівельники, які заливали цю стіну, хотіли швидше завершити роботу і, заливши зранку, через 8 годин уже зняти опалубку зі ще сирого бетону. Я сказала: «Я на це не піду. У мене є принципова позиція — не будувати аварійний будинок». Знову ж таки — чому цього ніхто не контролює? На багатьох будівництвах молоді недосвідчені прораби разом із робітниками домовляються виконувати роботу не за нормами, а так, як їм зручно. Коли я приходжу на роботу, я почуваюся, як їхня рабиня. Натомість за договором я несу велику відповідальність: матеріальну, кримінальну, адміністративну. Кранівник контролює дії стропальника1. Щойно стається якесь розслідування — саме кранівник буде неправий у всьому і відповідальний за порушення. 

Я по молодості, працюючи муляром, сама втратила півпальця, безвідповідально поставившись до техніки безпеки. Я не мала змоги фізично працювати у зв’язку із травмою, була влаштована неофіційно, не мала житла і грошей на лікування — мені було дуже складно вийти з цієї ситуації. 

Ємність для цементу закріплена на одному з двох гачків, при цьому на ньому не закріплено карабін. Вся ємність може полетіти вниз або затиснути будівельників під час маніпуляцій з нею.

Так от, коли закладали в закон підвищення пенсійного віку, варто було б обумовити також пільги для роботодавців (як зараз існують пільги для людей з інвалідністю), щоб їм було вигідно наймати людей передпенсійного віку. Наприклад, я не можу у своєму віці виконувати фізично складну роботу, навіть будучи муляром мені довелося б витягати мішки на свій поверх, колотити суміш. Довго на ногах я також не вистою: поїхала в Польщу два роки тому, місяць пропрацювала і більше не змогла витримати, бо там за 12 годин ти не можеш присісти, за тобою слідкують і так далі. Зараз мене виганяють з роботи, обґрунтовуючи це тим, що «з вами багато проблем, з вами складно домовитися». Бо якщо кран поламаний, я вимагаю: дайте мені справний кран. Організація, де була ця ситуація, спершу намагалася щось вдіяти — прислали спеціалістів, одних, других, третіх. Усі кажуть: «Ми з цим не стикалися, ми поремонтувати кран не можемо». А чому я повинна за ту саму ціну працювати на зламаному крані? Не дай Бог що. Цей кран хитало, коли я повертала, і мені треба було витрачати дуже багато часу, щоб вивести його з качки малими «щелчками». При цьому бригада скаржиться: «Ти стара баба, ти не вмієш працювати на цьому крані», бо під іншими кранами все працює швидше. Знову ж таки, намагаючись вижити мене, хлопці розгойдували вантаж. А оскільки контролери на крані теж не працюють як потрібно, я справді мало не втратила груз. Я злізла з крана і сказала: «Я працювати з вами не буду».

На будівництві також не контролюють стан робітників, дуже часто вони можуть приходити на роботу напідпитку, ризикуючи життям, вилазити на «архітектуру», перебігати під краном. Згідно з технікою безпеки, я не можу продовжувати роботу, якщо в зоні роботи крана не дотримані правила безпеки. Але коли я не виконую команду, я дію проти себе, адже мене звинувачують у тому, що робота стоїть.

На фотографії видно працівника у касці, що сидить на кутовій стіні майбутньої конструкції. За кілька метрів від нього знаходиться стріла крана.

Як оплачують вашу роботу і за яким графіком ви працюєте? 

На старих кранах нам платили 100 грн/год., на нових — 70-85 грн/год. у Києві. Зазвичай ми працюємо 12 годин на день вахтами. У Ковальської2 на будівництві організація хотіла швидко зробити роботу, тому кранівник там мав працювати без обіду. Я відмовилася працювати в таких умовах. У принципі, в нашій організації було багато кранів, тому я просто перейшла на інше будівництво. А потім я розмовляла з кранівницею, яка залишилася там працювати. Вони починали роботу о 8 ранку, а о 8 вечора все ще замовляли й закатували бетон, тобто 12-годинним робочим днем усе не обмежувалось. Я знаю випадки, коли людина працювала і добу, і півтори доби, щоб організація могла здати квартири перед Новим роком. Дуже часто, щоб витримати такі робочі зміни, чоловіки попивають і покурюють. Коли людина працює півтори доби без відпочинку, вона не може витримати таку зміну без «допінгу». Цікаво, що коли я потім приходжу працювати в таке місце, мені дорікають: «А от у нас крановщик сутками працює».  

За останні кілька років ви часто змінювали роботу. Що плануєте робити далі?

З лютого я вже змінила три організації. Я зараз не працюю, але після останнього звільнення я звернулася у профспілку. У березні я познайомилася з Галиною Петрівною, яка розповіла мені про профспілку. Я довго не вірила, що вона може ефективно працювати. Але там є свої адвокати, які дають мені поради щодо процедури розрахунку з роботи (за статтею, де сказано, що я відмовляюся працювати в небезпечних умовах). 

Чому ви втратили роботу останнього разу?

Востаннє я працювала на об’єкті за адресою Дніпровська набережна, 17е. Відтоді я маю захищатися від роботодавця Михайла Бакунькіна, ПП «КранЛіфтСервіс». Після прохання полагодити ліхтар на стрілі я була відсторонена від роботи з аргументацією в документі «Некоректна поведінка при спілкуванні з адміністрацією підприємства з питань експлуатації баштового крана як об’єкта підвищеної небезпеки в щільно забудованому місці». Через 20 днів виявилося, що Михайло виплатив заробітну плату за мінімальною сіткою (а не всю зароблену), не віддає трудову книжку, а ще прийшов лист з таким формулюванням: «Ви без поважних причин не виконували умов трудового договору, інструкцій з охорони праці для кранівників по безпечній експлуатації баштових кранів та не виконували розпоряджень безпосереднього керівництва, що зафіксовані актом у службовому розслідуванні». Водночас при моїй роботі на будівельному майданчику не було складено ніяких актів, розслідувань чи скарг. А коли були якісь дрібні тертя, то виключно з тих причин, що робітники, з якими я працюю, не навчені техніки безпеки і часто виглядають для мене як «камікадзе», які самі цього не розуміють. А сам Михайло почав здаватися підлою людиною, з якою я б не хотіла спілкуватись. Тим не менш, мені треба відстоювати свої права, тому я звернулася по допомогу в профспілку кранівників.

За словами активіста «Соціального руху» Артема Тідви, справа Наталії — далеко не перша успішна спроба Профспілки кранівників відстояти права робітни_ць. 1 квітня 2019 року на двох будмайданчиках, де була затримка зарплат, Профспілка кранівників долучилася до страйку. Один із будмайданчиків — це ТРЦ «Ocean Mall», друга частина («Тарілка на “Либідській”»): там кранівників, що оголосили страйк, підтримали кранівники, що входять до Профспілки кранівників, влаштувавши на будмайданчику «італійський страйк»3. А будмайданчик неподалік (на вул. Предславинській) було зупинено повністю: кранівники відмовилися починати роботу, поки з ними не розрахуються. На «Ocean Mall» сторона працедавця оперативно пішла на діалог — домовилися про строки погашення заборгованості. А на Предславинській після півтори години страйку працівники отримали гарантії погашення зарплат і поновили роботу. Також віднедавна профспілка кранівників з’явилась і у Львові (Профспілка кранівників Львівщини). Її перемоги досягнуті колективно: кранівники вирішили раз на кілька місяців піднімати собі зарплату, змовляючись не працювати дешевше. А восени, коли впала стріла баштового крана і травмувалася кранівниця, профспілка контролювала належне проведення фіксації місця події, організувала круглий стіл з місцевою владою та допомагала жінці в лікарні.

Востаннє Наталія була відсторонена від роботи за прохання поремонтувати ліхтарі для роботи на крані. Звернулась у профспілку кранівників уже після того, як на її робоче місце призначили іншу людину, а її саму виселили з імпровізованого будівельного містечка. Профспілка підшукала для жінки адвоката, який домігся відшкодування зарплати та грошової компенсації за необхідність терміново шукати нове місце роботи. Проте станом на 23 листопада 2019 року працедавець досі не повернув Наталії її трудову книжку.

Попри все Наталія вважає свою роботу доволі романтичною й описує її у віршах.

Строителям-высотникам посвящается:

Хоромы строим, за душою — три гроша.
Бетон, резиновые сапоги сковали ноги.
Романтика высотного труда,
Строителей опасные дороги.
Над пропастью монтажники «висят»,
Крепясь за палку тонкой арматуры.
Солёный пот стекает наугад,
Под пыльной робой освежают капли-дуры,
И грациозно переносит кран 
Над головою тонны груза.
А в воздухе висит отборный мат, 
Порыв души. Бесшабашная муза.
Красивые элитные дома — 
Глаз радует чудес архитектура,
Соцветьем радуги переливаются, 
Пестрят замысловатые воздушные фигуры.
В той красоте заложен тяжкий труд —
Непризнанный, неприбыльный, нечтимый,
Крутой вираж, опасный поворот 
Строителей — ребят неустрашимых.
Я знаю точно: счастье нас найдет, 
Легко смеёмся мы без зависти и зла,
И солнце нас согреет среди туч, 
А лучик истины — дотянется чела.

Наталія Кандич

Текст опублікований в рамках журналістського проекту «Невидима праця. Жінки». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

L_RLS Ukraine_горизонтальний_13

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Робітник, що виконує стропування (обв’язку) вантажів або спеціальних допоміжних пристосувань для проведення вантажно-розвантажувальних робіт разом із краном. — Прим. ред.
2. Йдеться про забудовника «Асоціація ПБГ “Ковальська”». — Прим. ред.
3. «Італійський страйк» — різновид страйку, при якому персонал буквально дотримується робочих та службових інструкцій та норм, при цьому залишаючись присутніми на робочих місцях. Це одна з форм протестної боротьби тих, хто працює, проти погіршення трудових відносин. У низці випадків сповільнення темпу роботи виникає через те, що чітке виконання різноманітних норм неможливе, небажане, а інколи навіть і шкідливе для загального робочого потоку. Робітник, який страйкує, може перестати виконувати неформальні обов’язки, забрати частку самовіддачі й альтруїзму із робочих задач, почати працювати незграбно.