Польські політики — від лівих до правих — досі не придумали, що робити з іммігрантами

Переклала Катерина Семчук

Під час передвиборчої кампанії тему мігрантів у Польщі не обговорювали. Попри те, що вже понад 400 тис. іноземців живуть у країні на постійній основі, Польща досі не має концепції міграційної політики. У новому Сеймі кілька осіб з мігрантським минулим отримали депутатські крісла, але найбільша діаспора — українці — досі не мають парламентського представництва.

Протягом року через польський ринок праці проходять близько 2 млн іноземців: українців, білорусів, молдаван, індійців, непальців, з яких щонайменше 400 тис. осіли в країні. Дедалі більша чисельність мігрантів створює економічні й демографічні переваги, але й спричиняє виклики: по-перше, пов’язані з їхньою інтеграцією, а по-друге — з дотриманням трудових прав.

Польська держава, на жаль, не дає відповіді на жоден із цих викликів: концепцію міграційної політики, яку розробили за часів «Громадянської платформи» (Platforma obywatelska) у 2016 році, відкинув міністр Маріуш Блащак. Відтоді — попри численні обіцянки політиків і те, скільки разів експерти били на сполох — не було створено жодного нового плану.

Міграційна політика Шрьодінгера

Всупереч власній антиміграційний риториці уряд «Права і справедливості» (ПіС) не зробив нічого, щоб покінчити з ліберальними практиками прийому іноземців, які сформувалися за часів правління «Громадянської платформи». Польща досі пропонує ліберальні умови видачі дозволів на тимчасове проживання для громадян із країн поза межами ЄС. Прогресивна практика видачі документів, які дають громадянам більшості країн Східного партнерства та Росії право працювати півроку без дозволу, не тільки не була скасована, але й увійшла до закону про сприяння зайнятості.

Єдиною радикальною зміною ПіС у цій галузі є оновлення Закону «Про карту поляка». З 2016 року власники карти можуть подавати заяву на постійне проживання навіть у перший день перебування в Польщі, а після року проживання подавати прохання про громадянство, що має спонукати молодь із пострадянського простору (а з 2019 року — з цілого світу) переїжджати на землі країни предків.

Отже, ПіС проводить міграційну політику, але наполегливо відмовляється її визначати.

У 2017 році в Міністерстві внутрішніх справ і управління та Міністерстві інвестицій і розвитку Польщі було створено команди, які мали розробити проєкт нової міграційної політики. МВС Польщі працювало над загальною концепцією, беручи до уваги передусім питання безпеки, а МІР — суспільно-економічні чинники. Навесні 2018 року віце-міністр Міністерства розвитку та інфраструктури Павел Хоронжи представив його основні положення: більше трудових мігрантів, допомога їхнім родинам з переїздом, скорочення бюрократичних процедур. У вересні проєкт розкритикувала радикальна правиця як занадто ліберальний, Хоронжи втратив посаду, а документ зник із офіційної сторінки міністерства.

Влітку 2019 року в МВС Польщі просочилася інформація про інший проєкт — консервативний, який розглядає іноземців як необхідне зло і передбачає впровадження асиміляційних курсів. Після гострої критики з боку науковців та ліберальних кіл проєкт також зник з порядку денного, а люди, відповідальні за тему міграції у міністерстві, втратили посади.

Тож перед початком правління ПіС міграційна політика версія 2.0 була як кіт Шрьодінгера: для більш націоналістичних виборців ми виступаємо проти програми переселення та сприяння трудовим мігрантам, а бізнесу розповідаємо, що мігранти потрібні для економіки, що вони платять податки та внески в Управління соціального страхування, і ними потрібно зайнятися.

Тож двері відкриті, але вхід некомфортний: іноземці чекають на посвідки на проживання у Польщі в середньому понад півроку, в цей час вони змушені працювати нелегально, а в управліннях поширюються корупційні практики — наприклад, кілька тижнів тому Центральне антикорупційне бюро Польщі затримали керівницю відділу справ іноземців воєводського управління в Лодзі, яку звинувачують в отриманні хабара розміром 80 тис. злотих (540 тис. грн).

Мігранти у виборчих списках

Хоча громади мігрантів, які проживають у Польщі, налічують понад кілька сотень тисяч, їхня політична репрезентація досі слабка. Першою причиною є довга процедура натуралізації: після п’яти років проживання в країні іноземець може просити статус резидента ЄС, а вже після трьох років від моменту його отримання — громадянство. На практиці це триває 10-15 років.

Однак є й інша причина: польські політичні партії не надто охоче надають місця у списках неполякам за кров’ю. Серед тисячі кандидатів на посади послів і посолок поляків, народжених за кордонами країни, було лише декілька.

Найцікавіші випадки перечислює на фейсбуці журналіст і активіст організації «Громадяни Польщі» Ігор Ісаєв: «Народжений у Сирії педіатр Ріад Хайдар, популярний лікар і діяч, відкривав список “Громадянської коаліції” на Холмщині. За нього боролися “Громадянська коаліція” з “Лівицею”: вони хотіли поставити в регіоні, де переважає ПіС, ставку на відомого суспільного діяча — на противагу відомому політику Яцкові Сасіну. У свою чергу, народжений у Замбії економіст Кілліон Муньяма балотувався на п’ятому місці у списку “Громадянської коаліції” в місті Піла, лікар та урядовець палестинського походження Башар Аль-Шаер був кандидатом номером 14 у Бидгощі. Аветів Мноян, підприємець вірменського походження, був 20-м у Кєльцах. Українці — найбільша на даний момент діаспора в Польщі — опинилися в гіршому становищі». У результаті до парламенту пройшли лише Ріад та Муньяма.

Двох мігрантів з України прийняла «Лівиця»: в Пілі на 13 місці у її списку балотувався Максим Капланський – бізнесмен, що з 2001 року живе в Польщі, член «Весни» Бєдроня, а в Кракові на 19 місці у списку балотувалася Олеся Івченко – мешканка Польщі з трирічного віку та її громадянка вже шість років. Ніхто з них не увійшов до Сейму.

Більше очікувань викликало балотування Мирослави Керик зі списку «Громадянської коаліції» у Варшаві. Керик є головою фонду «Наш вибір», шанованою експерткою з питань міграції, ринку праці та мультикультуралізму. Про її кандидатуру писали передові польські медіа. Гасла «Українка до Сейму» та «Різноманітність збагачує» мали залучити голоси української меншини й натуралізованих українців у Варшаві, яких, за підрахунками, є не менше 10 тис., а також поляків, які шукали у списках «Громадянської коаліції» кандидатів, чутливих до лівих питань.

Однак 13 жовтня Керик ледве отримала 611 голосів — а в Варшаві навіть 5 тис. голосів не гарантували мандат. Частково цей результат можна пояснити короткою кампанією та низьким 38-м місцем у списку. Але є ще одна річ: українці після більш тривалого періоду проживання в Польщі приймають виборчі стратегії поляків і не обов’язково хочуть голосувати за «своїх», тоді як поляки навряд чи готові прийняти українку у парламентському кріслі. Тоді як 81% поляків приймають українського колегу на роботі, цей показник падає до 53% у випадку українського начальника.

Пустота у виборчих програмах

Для мігрантів не знайшлося місця й у виборчих програмах. Ні ПіС, ні «Громадянська коаліція» не звернули увагу на питання економічної міграції в країну: чи її варто розширити, чи треба обмежити і як поводитися з мігрантами, які вже живуть у Польщі.

ПіС на 232 сторінках програми помітили лише біженців із Середземноморського регіону й емігрантів із Польщі, які, на думку владної партії, виїжджали також із культурних причин — бо до 2015 не могли пишатися політикою влади у країні (!). «Громадянська коаліція» навіть не згадує про емігрантів, натомість на агітаційному веб-сайті 100aferPiS.pl («100 афер ПіС») під номером 96 згадує видачу дозволів на проживання мусульманам: «За даними ЗМІ, попри нацьковування поляків на мігрантів у передвиборчій кампанії 2015 року реальна імміграційна політика уряду ПіС повністю відрізняється від заявленої. Уряд Матеуша Моравецького, за даними медіа, впустив до Польщі рекордну кількість мусульман — аж 17 тис. Політики ПіС цинічно говорять одне, а роблять інше».

Тему іноземців також проігнорувала «Польська селянська партія» і навіть «Лівиця», яка у своїй програмі не пише про це ні слова. Єдина політична сила, яка реально торкнулася цієї теми, — це «Конфедерація»¹«Конфедерація» — польська коаліція правого та євроскептичного характеру, … Continue reading Звісно, вона зробила це у власний спосіб: «Ми були проти участі Польщі у вимушеній програмі так званої “релокації біженців”, ми відкидаємо ідеологію мультикультуралізму і ми проти нинішньої акції відкриття кордонів для масової економічної міграції до Польщі. […] Це відбувається без будь-якого обговорення у парламенті та без будь-якої офіційної стратегії чи хоча б ретельного моніторингу міграційних рухів. Польща не може приймати більше гостей, ніж наш народ спроможний асимілювати, тому ми запровадимо принципи відповідальної міграційної політики, не лише пов’язані з очкуваннями бізнесу, а насамперед націлені на спільне благо держави та польського народу».

Погано, що у світлі мовчанки решти партій такий наратив домінуватиме під час засідань Сейму дев’ятої каденції.

Тим більше, що досі невідомо, як на польську економіку вплине часткове відкриття німецького ринку праці для іммігрантів з-поза ЄС. Поки що Берлін планує у 2020 році спростити працевлаштування кваліфікованих випускників професійних шкіл, але в майбутньому, у разі позитивного досвіду, пропозицію планують розширити. У свою чергу, Чехія нещодавно збільшила квоту для українських працівників, те саме готується зробити й Італія. У всіх трьох країнах середня зарплата вища за польську. А справи на кшталт трагічної смерті Василя Чернея створюють не найкращу репутацію для польських роботодавців.

Наприкінці передвиборчої кампанії у мережі став популярним мем, автор якого показує, як українці реагують на польські політичні чвари. Звісно, частина мігрантів не знаються на польській політиці, але з року в рік дедалі більше прибуває тих, хто чудово орієнтується у тому, що відбувається. Вони знають, про що говорять з трибуни у Сеймі і на суспільних телеканалах. І якщо єдиним чітким наративом залишиться той, який виголошують Кшиштоф Босак²Правий політик, заступник голови «Національного руху». — Прим. перекл. та Януш Корвін-Мікке, то мігранти почнуть шукати більш гостинного місця.

Джерело: Krytyka Polityczna

Текст опублікований в рамках журналістського проекту «Шляхами праці». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Читайте також:

Зарплата від 800 до штуки

Чи підриває трудова міграція українську економіку