Міський активізм — це безліч досвідів спротиву й організації спільнот у різних масштабах. В Україні складно говорити про активізм повсякденний, чиї масштаби неспівмірні з Майданом — подією, яка домінує в колективній пам’яті. Тим не менш, одним із завдань нашого проєкту є урізноманітнення свідчень про колективний спротив. Ми вважаємо за важливе демонструвати тенденції та явища, які творять спільний східноєвропейський та євразійський контекст. Адже міський активізм в Україні має більше спільного з Грузією, Білоруссю, Росією чи Казахстаном, аніж з західноєвропейськими країнами. Історія нашого спільного активізму пострадянська — текст нижче детально описує наслідки такого становища. Ми існуємо серед неоліберальних та авторитарних режимів, наш активізм гнучкий, низовий і сусідський, а наші тактики винахідливі та нові. 

Ми публікуємо скорочену версію передмови до збірки статей Urban Activism in Eastern Europe and Eurasia. Strategies and Practices, редакторками якої є Ципилма Дарієва та Карола Нойґебауер. Опублікована в грудні 2019 року збірка включає опис, дослідження та аналіз низки недавніх ініціатив, які працюють з міським простором у Східній Європі та Євразії. Передмова до видання слугує місцем для солідаризації та віднаходження спільного у досвідах пострадянського активізму. 


Переклала Тетяна Усова

Міські протестні рухи та різні форми участі громадян у міському розвитку стали частиною мейстримної культури у західних суспільствах1Fahlenbrach, Kathrin, et al., Perspectives and Motivations, Protest Cultures. A Companion, in Fahlenbrach, Kathrin, et al. (eds), Berghahn (London, ...continue. Гасло «Право на місто» набуло такого ж поширення, як і діяльність митців у міських публічних просторах та залученість мешканців до життя району. Усі ці форми міського активізму привертають увагу громадськості та дослідників. Водночас міському активізму у Східній Європі та Євразії бракує уваги та глибшої дискусії. Спрощене уявлення про слабких, пасивних та наляканих жителів Східної Європи досі переважає серед західної публіки2Jacobsson, Kerstin, Saxonberg, Steven, Social Movements in Post-Communist Europe and Russia (London, 2015). та ігнорує ландшафти, що активно змінюються під впливом активістських ініціатив, які відвойовують простір. І справді, реальність цих міських просторів набагато складніша. Подібно до інших частин світу, нові динамічні та мінливі форми громадських ініціатив виникають і набувають вагомої присутності в соціальних та політичних дебатах у Євразії3Youngs, Richard, Civic Activism Unleashed. New Hope or False Dawn for Democracy? (Oxford, 2019).. Локалізовані форми протесту та маломасштабного активізму співіснують із масовими рухами, що розкривають потенціал структурних змін у сформованому переважно неоліберальним урбанізмом та авторитарними режимами міському житті4Через поняття «міський» ми говоримо про трансформацію не лише матеріального ...continue. Міський активізм у Східній Європі та Євразії кидає виклик усталеним взаємодіям (місцевого) державного та приватного бізнесу своєю діяльністю у таких сферах, як міське планування, мистецтво та освіта.

Активісти руху за збереження парку Маштотс у Єревані, Вірменія. Джерело: Facebook

Щораз більший дослідницький інтерес до східноєвропейських низових ініціатив та міських рухів намагається вхопити це змінне різноманіття попри те, що й досі залишається багато сліпих плям: часто дослідження фокусуються більше на інтегрованій в ЄС постсоціалістичній частині Європи, відкидаючи міський активізм у колишньому Радянському Союзі. Дослідження також часто нехтують активізмом на географічних периферіях, тобто у середніх та малих містах. Ба більше, науковим текстам часто бракує інтердисциплінарних позицій, чутливих до різних активістських платформ, а також до специфічних міських контекстів, на які вплинула (пост)соціалістична спадщина та неоліберально-авторитарні тенденції. Зокрема, повернення авторитарно-централізованої держави до пострадянського регіону разом зі зміною курсу на неолібералізм, здавалося б, залишає замало простору для вираження громадянського суспільства, альтернативного міського розвитку та індивідуального залучення, яке здатне «протистояти визначеній стратегії». Однак різні міські сили, особливо міські активісти, ведуть боротьбу за право на місто в Євразії.  Ці моменти викликають великий інтерес. Вони закликають нас усунути фактичні недоліки знань і сприйняття, які виникають через різні відстані. Це і відстань між західними наративами та східноєвропейським досвідом, і відстань між публічними дебатами та мультидисциплінарними, але водночас паралельними дискурсами в академічних колах, а також між зацікавленими у житті міста та його розвитку місцевими стейкхолдерами.

Ми розуміємо міський активізм як містоорієнтовану індивідуальну та колективну дію, низове залучення, ініційоване громадянами, яке ставиться до міського простору як до «предмета суперечок», «простору мобілізації» та «сцени протиріч»5Gestring, Norbert, Ruhne, Renate, and Wehrheim, Jan (eds), Stadt und soziale Bewegungen (Wiesbaden, 2014), pp. 7–21., окреслюючи цілі «колективного споживання (або громадської інфраструктури), культурної ідентичності та політичного самоврядування»6Jacobsson, Kerstin ‘Introduction: The Development of Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe’, in Jacobsson, Kerstin (ed.), ...continue.  У нашому розумінні міський активізм може таким чином варіюватися від індивідуальної одноразової мікродії на рівні повсякденного життя до міських рухів як колективних дій, які базуються на міській ідентичності, «спільних цілях та солідарності у стійкій взаємодії з елітами»7Там само.. З одного боку, так ми вибудовуємо наше розуміння міського активізму на базі наукового визначення «міських рухів». З іншого боку, ми розширили поняття міських рухів і тепер називаємо його «міським активізмом». По-перше, до цього додалося те, що ми розглядаємо індивідуальні дії на додачу до нинішнього фокусу на колективних діях. По-друге, ми розглядаємо міську самоідентичність та групову солідарність не як фундамент міського активізму, а у зв’язку з міськими просторами в один із зазначених вище способів. Крім того, по-третє, ми відірвали міський активізм від його результату. Хоча міські активісти іноді прагнуть «досягнути структурних змін»8Jacobsson, Kerstin ‘Introduction: The Development of Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe’, in Jacobsson, Kerstin (ed.), ...continue, ми не включаємо потенціал та результати громадянської діяльності у визначення міського активізму.  Ми вважаємо розширення концепції та широке розуміння міського активізму необхідними для розуміння розвитку креативності та різноманіття громадянської залученності «за» чи «проти» змін у міському житті Східної Європи та Євразії. Ми виділяємо три моменти, які висвітлюються в матеріалах книги і які ми вважаємо вартими ширшої уваги та дослідницьких дискусій, пов’язаних з регіоном: (i) неолібералізм та авторитарні тенденції як відмінні риси пострадянського середовища — і виклик, і можливість для міського активізму; (ii) міський активізм у пострадянському вимірі — це більше, ніж множинність практик та організаційних форм, це динамічна, гнучка модель практик (тактик та стратегій), амбіцій (вимог) та громадських діячів, що утворюють мережі, постійно «навчаючись», адаптуючись, опираючись та оскаржуючи сучасні міські режими; (iii) міські першопрохідці сприяють динамізму та гнучкості активізму у містах Східної Європи та Євразії.

Неоліберальні та авторитарні режими в пострадянській Євразії

Неолібералізм та авторитаризм — це переважні тенденції в колишньому Радянському Союзі, які тією чи іншою мірою формують розвиток міста та його жителів. Неолібералізм відкриває дослідження паралелей між західними та постсоціалістичними містами та активізмом. Наслідуючи світову тенденцію на неолібералізацію як на ідеологію913 Laze, Alban, ‘Municipal Governments in Post-Socialist Urban Governance’, in Eckhardt, Frank, and Elander, Ingemar (eds), Urban Governance in ...continue та модель ринкової реструктуризації10Peck, Jeremy, Theodore, Nik, and Brenner, Neil, ‘Neoliberal Urbanism: Models, Moments, Mutations’, SAIS Review, 2009, vol. xxix, no. 1, pp. ...continue, приватизація, комерціалізація та сек’юритизація публічних просторів породили дуже суперечливі явища в містах Західної та Східної Європи та за її межами. У Східній Європі та Євразії громадяни стикнулися з радикальною реструктуризацією міст після розпаду Радянського Союзу. Йдеться не лише про міські публічні простори, а й про напівприватні простори, житло, подвір’я та рекреаційні простори, які міська «машина зростання» та ринкові товарні принципи захоплюють все частіше11Molotch, Harvey, ‘The City as a Growth Machine: Toward a Political Economy of Place’, American Journal of Sociology, 1976, vol. 82, no. 2, pp. ...continue, що своєю чергою забезпечує багатство та владу для правлячих та економічних еліт. Серед найпереконливіших прикладів неоліберальної політики та різких змін у житті міста — будівництво величечних торгових центрів та монолітних автостоянок замість дитячих майданчиків, знесення історичних будівель, брак та надмірне використання інфраструктури районів та зникнення зелених просторів. Існує велика напруга в тому, як міські простори використовуються та трансформуються у повсякденному житті. Як результат, громадські міські «стихійні» протести посилились, як показує Андрій Семенов у своїй статті 12Тут і далі йдеться про статті, що увійшли до збірки «Міський активізм у Східній ...continue. Згідно з його опитуванням (2012–2014), 17% усіх протестних акцій в автократичній Росії стосуються міського активізму в цьому ключі, і половина з них не має організаційної структури.

Водночас розвиток міст та активізм у Східній Європі та Євразії відрізняються низкою специфічних особливостей — особливостей, що стосуються (пост)радянської спадщини (наприклад, неформальних інституцій, таких як вірування, звички та порядки) та рис авторитаризму. Щодо останнього, варто пригадати складний політичний контекст у цьому регіоні. Після масових демонстрацій та «окупаційних рухів» у Москві в період з 2011 по 2013 рік13Bikbov, Alexander, ‘The Methodology of Studying «Spontaneous» Street Activism (Russian Protests and Street Camps, December 2011–July 2012)’, ...continue публічні простори (площі та вулиці) в Росії стали предметом жорстких обмежень та законодавчих заходів, затверджених Державною Думою (парламентом), які значно обмежили свободу слова, дій та перебування на публіці в Росії (стаття Фрьоліха)14Zhelina, Anna ‘«Hanging Out», Creativity, and Right to the City: Urban Public Space in Russia Before and After the Protest Wave of 2011–12’, ...continue. У 2015 році російська влада запровадила «Закон про іноземних агентів», який обмежив діяльність НУО та некомерційних організацій у політичній та громадській діяльності і змусив місцевих активістів шукати інші тактики та стратегії. В Азербайджані та Казахстані спостерігається неприховане недемократичне нав’язування пострадянської форми правління щодо колективних акцій та зібрань у міських просторах. Публічний простір у цих країнах став ареною загроз та жорстоких репресій (стаття Назакет Азімлі)15Schieck, Sebastian, Kasachstans autoritäre

Partizipationspolitik (Berlin, 2019)., що відрізняється від ситуації в Грузії та Вірменії, де все ще є простір для колективних громадянських дій та публічного висловлення. Цей ворожий контекст обмежує, кидає виклик, а також провокує міський активізм сьогодні, про що ми поговоримо нижче.

Однак авторитарна влада та неолібералізм не є нещодавніми досвідами у пострадянських суспільствах. Вони були досить тривалими і тісно переплетеними з моменту розпаду СРСР у 1991 році. Неоліберальний авторитаризм та корумпований централізм призвели до особливо агресивної приватизації та непередбачуваного будівельного буму. Після десятиліть централізованого планування, керованого політичними елітами та професіоналами з метою соціально-економічної модернізації та суспільного добробуту в Радянському Союзі, держава раптом відмовилася від прогнозування соціально-матеріального майбутнього міст. Неоліберальна ідеологія та практики почали поширюватися у пострадянських державах після 1991 року, коли розвиток міста був відірваний від планування, тому панівні політико-економічні еліти виключали жителів із будь-якого процесу прийняття спільних рішень у питаннях, що стосувалися міст. Недовіра, неформальність та невизначеність16Ledeneva, Alena Global Encyclopedia of Informality, Volume 1: Towards Understanding of Social and Cultural Complexity (London 2018); Polese, Abel et ...continue у результаті проникли в ті інституції, які започаткували широкий спектр звичок, переконань та досвідів у всіх сегментах міського життя, включно з міським активізмом. Вони є частиною змін (пост)соціалістичної спадщини у Східній Європі та Євразії.

На тлі авторитарного неолібералізму у Східній Європі та Євразії статті у цьому виданні неодноразово підкреслюють фундаментальну владу повсякдення та просторів повсякдення для міського активізму17Jacobsson, Kerstin (ed.), Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe (London 2015); Goldstein, Piotr, ‘Post-Yugoslav Everyday ...continue. Це не тільки символічно насичені місця, а й простори повсякденності, такі як буденні інфраструктури та діяльність, що формують рутину та настрої громадян. Це часто «предмети суперечок», «простори мобілізації» та «сцени змагань»18Gestring, Norbert, Ruhne, Renate, and

Wehrheim, Jan (eds), Stadt und soziale Bewegungen (Wiesbaden, 2014).. У цьому контексті Карола Нойґебауер та ін. стверджують, що «міські простори повсякденного життя є центральними для міського активізму у Східній Європі. Ці простори — або на подвір’ях, у районах, або у місті в цілому — є основними предметами суперечок». Подібним чином Крістіан Фрьоліх підкреслює, що жителі Москви активно захищають своє безпосереднє середовище проживання від втручання держави та бізнесу.

Врешті-решт, відповідно до досліджень неформальності у постсоціалістичних економічних та політичних трансформаціях19Ledeneva, Alena, Global Encyclopedia of Informality, Volume 1: Towards Understanding of Social and Cultural Complexity (London 2018); Abel Polese et ...continue,  книга заново розкриває роль неформальності для міського активізму на різних аренах міського планування, мистецтва та освіти. Статті, що увійшли до видання, підкреслюють неоднозначну роль неформальності та невизначеності для постсоціалістичного активізму. З одного боку, невизначеність та неформальність обмежують міський активізм. Зокрема, неформальні взаємодії серед (місцевих) політичних та економічних еліт у міському плануванні та розвитку є тим владним ресурсом, який обмежує можливості міських активістів на висловлення та реалізацію власних інтересів (див. статті Нойґебауер та ін., Рехвіашвілі та ін., Фрьоліха). Активісти рідко мають доступ до цих кіл, оскільки зацікавлені сторони при владі, схоже, поділяють спільні уявлення (неформальні інституції) стосовно таких речей як утримання громадян від спільного прийняття рішень у міському управлінні (стаття Нойґебауер та ін.). Невизначеність процесів і розвитку збільшує «ціну колективних дій» для міських активістів (стаття Нойґебауер та ін.).

Але водночас невизначеність та неформальність можуть створити унікальні можливості для активізму. Різноманітні обмеження змушують міських активістів шукати незвичайні можливості, тобто обговорювати та створювати нові гнучкі стратегії в боротьбі за місто та нову соціальну динаміку громадських просторів. Певною мірою саме невизначеність і відчуття неформальності (у формі особистих зв’язків та неінституціоналізованої співпраці) забезпечують «свободу» та додаткові можливості для нового міського активізму. Таким чином, у місцевому контексті обмежень та невизначеності багато міських ініціатив та активних містян утримуються від участі у класичних моделях НУО, а натомість інвестують у зростання професійних компетенцій та масштабів діяльності, заснованих на неформальних мережах (стаття Паченкова та Воронкової, а також Семенова). Кілька розділів у цьому виданні розглядають спосіб використання неформальності в маломасштабному та щоденному активізмі. Вони підкреслюють значення особистих ініціатив та обопільних стратегій для емансипації громадян у Санкт-Петербурзі (стаття Олега Паченкова та Лілії Воронкової), «темпоральної логіки» взаємодії знизу вгору в Каунасі (стаття Отто Габека та Йонаса Бюхеля), або «чайної дипломатії» активістів у Баку, які заохочували жителів хрущовок боротися за зміни у своєму середовищі.

Динамізм та гнучкість міського активізму

Хоча в (західних) публічних дебатах досі переважає спрощене уявлення про слабких, пасивних та наляканих жителів східноєвропейських та євразійських міст, дослідники, що вивчають низовий активізм та міські протести у Східній Європі, одноголосно підкреслюють велике різноманіття міського активізму. Керстін Якобссон20Jacobsson, Kerstin ‘Introduction: The Development of Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe’, in Jacobsson, Kerstin (ed.), ...continue,  наприклад, говорить про «багате різноманіття форм міських протестів та неоднорідних груп, нині залучених у міський активізм у низці постсоціалістичних країн. Деякі мобілізації громадян  стихійні та короткочасні, тоді як інші краще організовані та триваліші. Деякі з них є більш реакційними, а інші — більш ініціативними, деякі прогресивніші, коли інші консервативніші у своїх вимогах, деякі революційні у своїх діях, тоді як інші — насправді більшість — використовують більш помірковану форму протесту. Статті у цьому виданні також підкреслюють розмаїтість міського активізму. Зображена схема узагальнює сім вимірів, через які статті, зібрані у книзі, та попередні дослідження найчастіше намагалися відобразити мінливу участь громадян у житті міст у Східній Європі. Описові категорії стосуються «діяльності», «дійових осіб» (акторів), «рівнів організації», «ресурсів», «місць та просторів втручань», «тривалості» та «вимог» міського активізму.

Однак, крім цього опису, на малюнку слід звернути увагу на три спостереження, що випливають із цього видання. По-перше, малюнок повинен нагадувати про широке розуміння міського активізму, на якому видання наголошує і яке ми визначили на початку цієї частини. Ми аргументуємо цінність і потребу співвідношення все більше досліджуваних міських рухів у Східній Європі та Євразії, розміщених у зовнішньому колі цього зображення, з  індивідуальними, короткочасними мікровтручаннями повсякденного активізму — тут, у внутрішньому колі малюнка. Зокрема, останні створюють «низькобюджетні», «особисто публічні»21Schröder, Philipp, Urban Spaces and Lifestyles in Central Asia and Beyond, (New York, 2017). контрпростори та практики контрсоціальності, які відрізняються від класичного формату НУО, який становить лише одну з можливих організаційних форм міських рухів. Повсякденний місцевий активізм на мікрорівні, а також окремі неінституціоналізовані дії у більш масштабних сферах є важливими: вони, можливо, залишаться непоміченими політично, проте зможуть підвищити чутливість до питання та мобілізувати інших22Сила повсякденного активізму у місцевому міському середовищі Євразії (її ...continue.

Другий аргумент, який ми використовуємо, полягає в тому, що замість характерних типів міського активізму ми спостерігаємо розмиті межі. Вони перекривають одна одну та створюють безліч комбінацій між різними організаційними формами, діяльністю, ресурсами, претензіями та місцями міського активізму. Міський активізм у пострадянських містах не можна описувати як ідеальне коло, тобто як зв’язну та плавну послідовність різних типів активізму. Поки що це лише своєрідний розбитий спектр, що вимагає подальших досліджень та концептуалізації.

По-третє, статті у цьому виданні підкреслюють високий динамізм та гнучкість пострадянського міського активізму. Наприклад, це стосується помітного потенціалу політизації у повсякденному міському активізмі. Визначення відмінностей між політичним та аполітичним активізмом додатково ускладнюється питанням про те, як діють процеси (де)політизації (стаття Абрамяна та Шагояна). Подібним чином існує еволюційний взаємозв’язок між протиставленням «проактивний»/«реактивний активізм» та гнучкими переговорами в групах міських активістів про різні форми самоорганізації (стаття Паченков та ін.). Ми спостерігаємо гнучкі та мінливі моделі співпраці громадських активістів, варіації у практиках (тактики та стратегії) та претензіях, які постійно «навчаються», адаптуються та оскаржують сучасні міські режими. Різні статті та інтерв’ю у цьому виданні досліджують множинні форми обміну та (взаємного) навчання, наприклад, з міжнародними, національними та місцевими колегами через особисті зустрічі чи зустрічі в соціальних мережах.

Міські першопрохідці та міське першопрохідство

Схоже на те, що на додачу до авторитарних структур з новою елітою та естетикою влади ми можемо спостерігати підйом міських діячів, які створюють власні перспективи та критичні позиції щодо використання та дизайну міських просторів. Вони є «звичайними мешканцями» (а не представниками міських еліт), які у різні способи заявляють свої права на спільне створення міста. Деякі з авторів книги досліджують характерний досвід міських першопрохідців у пострадянських великих та менших постіндустріальних містах як «неформальних» агентів соціальних та /або політичних змін «знизу» (наприклад, Формозов, Габек і Бюхель, Паченков та Воронкова). 

У своїй статті та інтерв’ю Назакет Азімлі ілюструє невеликі успіхи у проєкті хрущовки, завдяки якому вона та її однолітки перетворили старий двір радянського типу на самоорганізований потужний інструмент мобілізації знесилених громадян Баку, принаймні тимчасово. Вони запропонували нові форми індивідуального привласнення, варіанти ідентифікації та нетворкінгу, формуючи місцеву історію та культури міських районів. «Міські першопрохідці» також залучені до захисту, ревіталізації та створення нових публічно доступних просторів через невеликі акції прямої дії та міські фестивалі. Вони не обов’язково є представниками класичних соціальних міських рухів або членами неурядових організацій та профспілок. Вони можуть не співпрацювати з містобудівниками на системному рівні, а навпаки, радше намагаються діяти, вкладаючи власний час та гроші на мікрорівні та/або на більш масштабних проєктах. З одного боку, існує значна кількість невидимих ​​і прихованих тактик та способів залучення «простих громадян», які розробляють і створюють протилежні централізованим та неоліберальним підходи у Каунасі. З іншого боку, міські першопрохідці розробляють партисипативні та стратегічні способи претендувати на міські простори, в яких переговори про «міське благо» проводяться з містобудівниками, адміністраціями та інвесторами, як, наприклад, у Санкт-Петербурзі та Іркутську. Міські першопрохідці не змінюють навколишній світ шляхом руйнування та відкритих широкомасштабних протестних акцій; вони стверджують, що додають нові значення простору, заграючи з тим, що сприймається за належне, кидають виклик здоровому глузду, формуючи привабливі образи нових цінностей (див. інтерв’ю з Левом Владовим з Челябінська). 

Отже, роль першопрохідців у містах пострадянських суспільств полягає не лише у захопленні «вакантних територій» у місті та занедбаних просторів, типових, наприклад, для міських першопрохідців у Берліні23Senatsverwaltung für Stadtentwicklung, Urban Pioneers. Temporary Use and Urban Development in Berlin (Berlin, 2011)., а й у мобілізації людей для протистояння та зміни сучасного порядку та фізичного середовища, де вони мешкають або працюють. Таким чином, особиста участь громадян відіграє вирішальну роль у процесі мобілізації міст у Східній Європі.

Соціально-демографічний профіль міських першопрохідців неоднорідний. Наприклад, хоча вік груп активістів у Тбілісі, які беруть участь у міських акціях протесту, коливається від 20 до 60 років, саме місцева молодь та молоді підприємці беруть участь у створенні нових публічних просторів у полярному місті Ковдор. Водночас ми не повинні ігнорувати відносно високий рівень освіти та «соціальні навички». Міські першопрохідці — це часто випускники університетів, які займаються інтелектуальною та творчою діяльністю, пов’язаною з культурною спадщиною, архітектурою, географією та соціологією. Насамкінець, ми не розглядаємо «міських першопрохідців» як статичну та чітко визначену групу людей. Швидше, вони невіддільні від повсякденного активізму серед «простих людей». Проте вони виконують «новаторську роботу» у своєму міському контексті: вони змагаються з наявними схемеми та розробляють різні інноваційні ідеї, практики, вимоги, стратегії та способи самоорганізації — таким чином міські першопрохідці спонукають інших сприймати наявні моделі по-різному та/або також ставати активними. Поки що реальний вплив міських першопрохідців невідомий. З західного досвіду та досліджень ми дізнаємося про потенційні «загрози» та «підводні камені» розвитку міського активізму, і хоча ми не розглядаємо це питання детально у цьому виданні, статті, що до нього увійшли, також пропонують підказки для розгляду цих питань.

Висновок

Спираючись на захопливі документи, які демонструють індивідуальні та міждисциплінарні перспективи щодо цього питання, це видання сприяє подоланню відстаней і, таким чином, запускає діалоги у кількох дискурсах та сферах: серед зацікавленої громадськості, активістів, осіб, що приймають рішення в містах та дослідників — як на Сході та Заході, так і на Півночі та Півдні. Ми виступаємо проти спрощеного погляду на громадян пострадянської Східної Європи та євразійських міст. Натомість ми підкреслюємо нещодавні наукові дискусії щодо збагачення ландшафту міського активізму. Ба більше, ми демонструємо яскравий динамізм та гнучкість у східноєвропейському міському активізмі. Отже, міські першопрохідці та новаторська робота є надзвичайно важливими, хоча наслідки міського активізму з точки зору його спроможності викликати позитивні чи негативні структурні зміни в панівних моделях та процесах міського життя та містоутворення досі залишаються предметом обговорення. У будь-якому разі, у Східній Європі та Євразії спостерігається новий тип першопрохідства в міському активізмі, який вимагає пильнішої уваги.

Стаття опублікована в рамках журналістського проєкту «Некультурний простір». Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Чільне фото: Мітинг на захист парку Маштотс у Єревані, Вірменія, 2012 рік.

Дизайн: Юлія Шумішина

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Fahlenbrach, Kathrin, et al., Perspectives and Motivations, Protest Cultures. A Companion, in Fahlenbrach, Kathrin, et al. (eds), Berghahn (London, 2016), pp. 2–9.
2. Jacobsson, Kerstin, Saxonberg, Steven, Social Movements in Post-Communist Europe and Russia (London, 2015).
3. Youngs, Richard, Civic Activism Unleashed. New Hope or False Dawn for Democracy? (Oxford, 2019).
4. Через поняття «міський» ми говоримо про трансформацію не лише матеріального середовища та інфраструктури, а й соціальних сфер участі та повсякденних практик апропріації місця (Low, 2006).
5. Gestring, Norbert, Ruhne, Renate, and Wehrheim, Jan (eds), Stadt und soziale Bewegungen (Wiesbaden, 2014), pp. 7–21.
6, 8. Jacobsson, Kerstin ‘Introduction: The Development of Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe’, in Jacobsson, Kerstin (ed.), Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe, (London, 2015), p. 7.
7. Там само.
9. 13 Laze, Alban, ‘Municipal Governments in Post-Socialist Urban Governance’, in Eckhardt, Frank, and Elander, Ingemar (eds), Urban Governance in Europe (Berlin, 2011), pp. 279–313.
10. Peck, Jeremy, Theodore, Nik, and Brenner, Neil, ‘Neoliberal Urbanism: Models, Moments, Mutations’, SAIS Review, 2009, vol. xxix, no. 1, pp. 49–66.
11. Molotch, Harvey, ‘The City as a Growth Machine: Toward a Political Economy of Place’, American Journal of Sociology, 1976, vol. 82, no. 2, pp. 309–332; Valiyev, Anar, ‘The Post-Communist Growth Machine: The Case of Baku, Azerbaijan’, Cities, vol. 41, no. 1 (2016), pp. 45–53.
12. Тут і далі йдеться про статті, що увійшли до збірки «Міський активізм у Східній Європі та Євразії»
13. Bikbov, Alexander, ‘The Methodology of Studying «Spontaneous» Street Activism (Russian Protests and Street Camps, December 2011–July 2012)’, Laboratorium: Russian Review of Social Research, vol. 2 (2012), pp. 130–163; Gabowitsch, Mischa, Protest in Putin’s Russia (Cambridge, 2017).
14. Zhelina, Anna ‘«Hanging Out», Creativity, and Right to the City: Urban Public Space in Russia Before and After the Protest Wave of 2011–12’, Stasis, vol. 1, no. 1 (2014), pp. 228–259.
15. Schieck, Sebastian, Kasachstans autoritäre

Partizipationspolitik (Berlin, 2019).

16. Ledeneva, Alena Global Encyclopedia of Informality, Volume 1: Towards Understanding of Social and Cultural Complexity (London 2018); Polese, Abel et al., ‘«States» of Informality in Post-socialist Europe (and Beyond)’, Journal of Contemporary Central and Eastern Europe, vol. 24, no. 3 (2016), pp. 181–190.
17. Jacobsson, Kerstin (ed.), Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe (London 2015); Goldstein, Piotr, ‘Post-Yugoslav Everyday Activism(s): a Different Form of Activist Citizenship?’, Europe-Asia Studies, vol. 69, no. 9 (2017), pp. 55–72.
18. Gestring, Norbert, Ruhne, Renate, and

Wehrheim, Jan (eds), Stadt und soziale Bewegungen (Wiesbaden, 2014).

19. Ledeneva, Alena, Global Encyclopedia of Informality, Volume 1: Towards Understanding of Social and Cultural Complexity (London 2018); Abel Polese et al., ‘«States» of Informality in Post-socialist Europe (and Beyond)’, Journal of Contemporary Central and Eastern Europe, vol. 24, no. 3 (2016), pp. 181–190.
20. Jacobsson, Kerstin ‘Introduction: The Development of Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe’, in Jacobsson, Kerstin (ed.), Urban Grassroots Movements in Central and Eastern Europe, (London, 2015), p. 3.
21. Schröder, Philipp, Urban Spaces and Lifestyles in Central Asia and Beyond, (New York, 2017).
22. Сила повсякденного активізму у місцевому міському середовищі Євразії (її прикладом можна вважати групу «Партизанського садівництва» у Тбілісі) відповідає тому, що вкладається у поняття «інфраполітика», яке ввів Джеймс Скотт. «Інфраполітика» як термін дає можливість розрізнити дрібні дії пригноблених та невидимих акторів, що здійснюють втручання у публічні сфери (Scott, James, Domination and the Arts of Resistance: Hidden Transcripts, New Haven 1992). Це також нагадує нам про те, що Сара Пінк називає «локальними суспільствами» (Pink, Sarah, ‘Re-Thinking Contemporary Activism: From Community to Emplaced Sociality’, Ethnos: Journal of Anthropology, vol. 73, no. 2 (2008), pp. 163–188, or Piotr Goldstein’s observations of ‘discreet activism’ in Eastern Europe, 2018).
23. Senatsverwaltung für Stadtentwicklung, Urban Pioneers. Temporary Use and Urban Development in Berlin (Berlin, 2011).