[Комік] показує поведінку, яку висміюють та відторгають, однак ми сміємося згідно з тим, наскільки зідентифікували себе з фразами та діями коміка, потайки сприймаючи їх як такі, що відображають наші природні, якщо не соціально прийнятні, порухи, або ж публічно схвалюємо їх під прикриттям «всього лиш комедії» та «просто жарту»…

Ловренс Мінтц1Lawrence Mintz, “Standup comedy as cultural and social mediation” (1985) American Quarterly vol. 31, no 1, p. 74.

1. Реакції

Ты сегодня просто говорил: «Пизда, женщины» — и все. Звучал как сексист вонючий. — Кирил, один з організаторів вечору, ледь не зірвавшись на крик, робить нову затяжку.

Чувак, ты уже полностью под них прогнулся. Мне странно от тебя это слышать как от комика, ведь ты должен понимать такие вещи, — відповідає Діма. Його голос спокійний, але в поведінці й позі вчувається напруга. Інші коміки зібралися напівколом і прислухаються до розмови, не втручаючись. Діма стоїть навпроти Кирила, парирує фрази, що доносяться йому разом з димом.

Світло від червоної вивіски пабу «Нірвана» надає напруженим лицям кривавого відтінку. Надворі ніч п’ятниці, майже дванадцята.

Я говорю, что ты три вечеринки просрал: в «Доске», в Кирилловке и здесь.  Никому из публики не понравился твой материал!

— Они смеялись, вся левая половина, — підвищує голос уже Діма.

— Та, чувак, нам було охуєнно, — чується збоку. Якась компанія, що також вийшла на перекур, втручається в розмову. Після цієї фрази напруга дещо осідає. Поруч зі мною стоїть комік Вова, і я питаю, що він думає про сьогоднішній скандал. Вова відповідає, мовляв Дімин гумор не для всіх, що він — як в Енді Кауфмана.

— У Димы бывают смешные шутки, просто иногда не работают, — чую уже від Жені, співорганізатора події. Саме він проводив сьогоднішній вечір і вирішив поставити Діму як гедлайнера на закриття. — Сегодня Дима не совсем понял, какой зритель, и очень жестко решил его отбить. Обычно он смешно отбивает, но сегодня использовал слишком жесткие формулировки.

— Думаєш, проблема не в самому матеріалі, а в тому, що він жостко відбив? — уточнюю.

— Та конечно. Материал прикольный, просто с этой женщиной нужно было мягче.

Збоку знову чую розгніваний голос Кирила:

— Ты сегодня выступил хуже всех — и по тому, как ты заходил, и по качеству материала. Еще и сорвал первую вечеринку, после которой решается результат — платят нам деньги или нет.

— Я не сорвал вечеринку — сорвала её истеричка, которая орала. Очень странно, что ты не понимаешь.

Сварка триває ще якийсь час і врешті згасає. Я з коміками вирушаю на останнє метро, й по дорозі минаємо жінку, Світлану, яка, певне, також вийшла покурити. Проходячи повз, вона каже:

— Вибачайте, що обісрали вашого товариша.

— Та ні, все ок, — усміхається Вова. — Гарного вам відпочинку.

Поки йдемо, прокручую нашу зі Світланою розмову в пабі одразу після скандалу. У голові лунає її голос: «Усі коміки були круті, крім останнього. У нього жарти сексистські, направлені на жінок, і ясно було, що стендапер сам неоднозначно реагує на жіночу стать. Знаєш, я працюю в компанії, де 90% чоловіків, і коли на сцену виходить хлопчик і каже: “Ти, жінка, хуйло” — то маєш нападати у відповідь і відштовхувати його. Тому що тебе десять відсотків — а їх дев’яносто». Попереду мене йде чорний силует. Десять хвилин, і ми всі пірнаємо під землю на останнє метро.

2. Діма

Я прямую за чорним силуетом, він зупиняється і вмощується на парапеті 112 школи. Стаю навпроти, щоб видно було і Діму, і вікна за ним, в яких горить світло. З-за жалюзі виринає насторожене обличчя охоронця. Знову ніч, знову чути шум дороги. Субота.

— Як думаєш, чому вчора розгорівся конфлікт? — запитую я.

— Потому что у этой женщины было ощущение, что она может говорить и прерывать выступающих. И до меня это превращали в шутку: ей ведущий несколько раз говорил «заткнись», и я говорил, а люди смеялись с этого, — но она продолжала. И потом я максимально грубо сказал, и уже это она восприняла как оскорбление.

Дімі двадцять чотири, стендапом він займається вже два роки і входить до основи «Стендап Клуба Который». Це помітно, адже на сцені тримається впевнено. Його загалом час від часу ставлять гедлайнером — як, скажімо, учора. Хлопець сидить в одній сорочці, спершись на шкільну клумбу при вході й перехиливши пальто через руку, хоча надворі й холодно.

— А сам матеріал, який ти читав, не принизливий і не сексистський, вважаєш?

— Ну он не сексистский. Я как раз хочу добавить часть, когда поясняю, что это не сексизм, а цинизм и объективизм. Сексизм — это когда ты пренебрегаешь правами и достоинством женщин в угоду мужчинам. Я же говорю с позиции цинизма, когда ко всем людям одинаково отношусь — как к объектам. Циничному человеку безразлично, как кто чувствует, он все делает с позиции выгоды, прагматично.

З-за жалюзі знову показується недовірливе лице, розглядає нас певний час і врешті зникає. Через кілька секунд двері відчиняються і в їхньому отворі неквапливо з’являється позірно байдужа постать охоронця. Вийшов глянути, хто це крутиться біля його володінь. Я, начебто не дивлячись у відповідь, продовжую розмову:

— Але в тебе немає схожого уривку, де ти зневажливо розповідаєш про чоловіків чи кажеш, що їх треба бити по морді. Як розповідав учора про жінок.

— Конкретно в шутке, где ты заходишь в комнату и бьешь ее кулаком по морде, а потом подходишь и говоришь: «Все в порядке, малыш, я тебя защищу» — заключен парадокс. И с этого люди смеются. Есть отношения, где мужчины злоупотребляют женской боязнью незащищенности и быть одной, эволюционной боязнью. Много из того, что я говорю, и есть сатира цинизма мужчин. Большие части материала — это высмеивание того, насколько мужчины могут быть мудаками. 

— Тобто ти думаєш, що такими своїми бітами критикуєш чоловічий цинізм? А аудиторія що думає? 

— Они б не смеялись иначе. Мой посыл в том, что такой уровень цинизма не есть нормальным. И пренебрежение женщинами ненормально.

Кембриджський словник подає цинізм як «переконання, що людину насамперед хвилює вона сама і що можна використовувати інших собі на користь»2Cambridge dictionary. Доступ за покликанням: dictionary.cambridge.org/dictionary/english/cynicism. Кажучи  загальніше, це зневіра в будь-яких етичних і суспільних ідеалах. Початково цинізм виникає в античності й функціонує як філософський рух, в основі якого, як не дивно, лежить віра саме в чесноти — у просте життя, в істину, в доброту. Як це добре схоплює Бертран Рассел: «Учення Діогена аж ніяк не було “цинічним” у нашому сучасному розумінні — якраз навпаки»3Бертран Рассел, Історія західної філософії, пер. з англ. Юрія Лісняка і Петра ...continue. Сучасний же цинізм бере на озброєння зневагу до моралі, але не пропонує нічого натомість, бо і не прагне. Він залишає незайманим той засадничий рівень ідей та переконань, який формує нашу соціальну реальність4Slavoj Žižek, The Sublime Object of Ideology (Verso, 2008), p. 27.. На вчорашній стендап-сцені цинізм перетворився на стилізацію.

Надворі стає дедалі холодніше, а людей — усе менше. Питаю у Діми, чи він не вважає, що його жарти працюють на нормалізацію насилля щодо жінок.

— Здесь вопрос контекста и аудитории. В целом есть люди, которые такие вещи принимают за чистую монету и на самом деле поддерживают, — как будто я сказал это буквально, а не иронично. Но это исключение. Подавляющее большинство понимает, вот как вчера люди понимали. Им очень не понравилось, когда эта женщина начала шуметь, — я явно выражал то, что все думали в тот момент, прям чувствовал это «Боже, женщина, замолчи».

Ця думка резонує зі словами дослідника гумору Ловренса Мінтца, який пише про традиційний «дозвіл» на девіантну поведінку, «виданий» коміку від аудиторії. Те, що дозволено гумористу, не дозволено глядачеві. Утім, навіть відхилення від норми матимуть свої межі, і саме реакція аудиторії — той кордон, далі якого комікові не зайти без утрати довіри. Ось чому стендап часто побутує як «публічне утвердження спільних культурних переконань або ж як переоцінка цих переконань»5Lawrence Mintz, “Standup comedy as cultural and social mediation”, p. 73.. Тому й жанр продуктивніше розглядати не просто як розвагу, а щонайменше як суспільний коментар. Коли я питаю у Діми про зв’язок між його гумором і ширшими соціальними процесами, він відмовляє: «Не знаю, насколько стендап имеет какое-то влияние социально-политическое… наверное, какое-то да».

Ще якийсь час померзнувши, він урешті одягає пальто, і ми знов квапимося на метро.

3. Настя

— Давай краще познайомлю тебе з Настею? Вона одна із засновниць «Культу»: зможе більше розповісти тобі про сексизм, — пропонує Ангеліна і дає лінк на фейсбук-сторінку. З Ангеліною я познайомився сьогодні після її стендапу про поліаморію, після якого зал не надто сміявся.  Утім, і не пирхав.

— Я жартувала на мікрофоні в «Которому» про поліаморію, як сьогодні, і багато людей із залу реагували з осудом. Ну і серед коміків теж… мене деякі питали після виступу, чи це вигадані історії, на що я відповідала, що вони з мого життя. Ну і коміки такі: «Фу-у-у, як так можна».

Ще трохи говоримо з Ангеліною про її досвід комикині й прощаємося. Згодом пишу Насті на фейсбук.

***

«Товарищ интервьюер, привет! Ты на каком этапе?» — отримую меседж, переводячи погляд зі смартфона на дев’ятиповерхівку. Зустрітися з Настею домовилися у неї вдома. Підіймаюся на потрібний поверх, навмання заходжу у навстіж розчахнуті двері. «Або це Настя, або тут живе хтось украй довірливий», — думаю собі, переступаючи поріг.

— Привет. — У дверях з’являється людина і простягає мені руку.

Насті 27, вона разом з трьома однодумцями (Дмитром Поліщуком, Сергієм Афонським і Юлею Шоломіцькою) рік тому заснувала «Культ» — наразі єдиний у Києві помітний стендап-клуб, який має виражену прогресивну повістку. Проходячи в кімнату, де має відбутись розмова, помічаю вторсировину: десь макулатура, десь пластик, десь скло. Вочевидь, тут сортують сміття. Умощуємося на обшитих старовинних кріслах.

— Когда мы собирали «Культ» и все проговаривали, я хотела, чтобы это был профем клуб и чтобы гомофобии, трансфобии и никакой другой фобии не было, потому что этого в стендапе и так много, — пояснює мотиви засновників Настя. — У нас есть закрытые читки, и если кто-то, например Афонский или Полищук, приносит новый материал и там какая-то жопа, мы говорим, что такое не нужно. Это что касается наших, но иногда мы приглашаем гостей и стараемся их тоже отбирать так, чтобы с ними, условно говоря, идеологически совпадать.

«Культ» виріс із «Підпільного стендапу», який надавав іще не сформованим в осібне угруповання комікам перший майданчик. Утім, виступало на мікрофонах «Підпільного» чимало людей, і те, що могло лунати зі сцени за вечір часто було, за виразом Насті, «якимось кошмаром». Це й стало однією з причин, чому вона з друзями врешті вирішили відокремитися: «Мы собрались, чтобы вместе выступать, но делать это как нам нравится: не ругаться, не обижать, и поднимать темы, которые нам интересны, — а это в основном те, которые в “Подпольном” не поднимались». І вже дещо згодом до «Культу» стали звертатися коміки-початківці з питанням, чому ті не роблять відкриті мікрофони, бо вони хотіли б прийти саме до них.

Це наштовхує мене на думку, що клуб сам здебільшого і відповідає за створення власної аудиторії, і я питаю, скільки часу пішло, щоб відсіяти зайвих і врешті сформувати свій зал?

— Люди приходили на наши вечеринки, заходили в наши соцсети и видели, что мы, например, в месяц Прайда меняли логотип на радужный. Так или иначе наши ценности проступают, люди видят это и подтягиваются, — розповідає Настя, раптом згадуючи ще дещо. — У нас была интересная ситуация, когда на нас подписалась одна из участниц «Срібла троянди» (антифеміністична організація, пов’язана з ультраправим рухом — авт.)6Анастасія Платонова, “Гострі шипи патріархату: який він, сучасний ...continue. Когда я узнала, то испугалась, если честно. Но участницу «Срібла» мы почистили из подписок.

Розмова врешті повертає на те, що зараз вітер начебто міняється і комікинь стає дедалі більше. Однак, зауважує Настя, по суті, їх усе одно мало: Кочегура, Дєрская, Мандзюк, Нємонєжина, Гаріпова. А інші ще не набрали розмаху. І дещо стишеним тоном додає:

— Ну и не бывает такого, чтобы на одной вечеринке выступало две женщины. Никогда не замечал? Не ставят двух женщин в лайнап. Почему? Не понятно. А это можно сделать: ту же Кочегуру и Дерскую, например. А нет!

Жінкам у низовому київському стендапі просуватися важче, продовжує Настя. По-перше, їх загалом менше в комедії, тому дівчата не бачать інших дівчат — комікинь. І по-друге, ідея про те, що жінка не може бути смішною, досі жива-живісінька. Це саме я чув від Ангеліни, якій, казала вона, хтось із коміків не так давно доводив, що жінці за визначенням годі бути смішною.

— Единственные вечеринки, где могут быть все женщины — это Восьмое марта. Ну как бы… — Настя повільно видихає, дещо мультяшно розводячи руками. — А проведет ее пацан, конечно же.

За вікном сутеніє, і я розумію, що пора збиратись. Але мене не відпускає одна думка, і насамкінець я питаю у Насті, як вона ставиться до матеріалу, в якому ідеться про насилля над жінками. Переказую скандальний вечір, свідком якого став у «Нірвані» і який розгорівся під час Діминого виступу. Настя каже, що, здається, теж пригадує цей матеріал, і додає:

— Вообще я против, потому что такого контента и так сейчас много — и даже не в нашем комьюнити, а в культуре. И насилия над женщинами, и то, как женщину надо обязательно выебать, и прочее. Шутить на эту тему можно, но аккуратно. Шутить можно в принципе обо все, но check your privilege, окей?

Перевіряючи, чи все забрав, прощаюся і виходжу з Настіного дому. Йду до метро. Щоб перекрити вуличний гамір, вмикаю у навушниках «Nevermind».

4.  Вечір п’ятниці 

Зі сцени на нас дивляться два величезних обличчя Курта Кобейна. На одному з постерів він у чорній сорочці, його волосся охайно вкладене, погляд упевнений. Все як у Діми, який сходить на сцену, на давно розігрітий зал. Женя тільки-но оголосив останнього коміка, спустився і відійшов убік — дещо втомлений, але в передчутті. Виступає гедлайнер.

— Вот чего я хочу добиться: чтоб под конец выступления вы чувствовали уверенность в своих силах, чтобы ты, мужик, мог подойти к ней и этим же вечером жесточайше отпетушить её киску, — набирає обертів стендапер. Ми розуміємо, що матеріал буде про жінок. — Итак, как довести девушку от фразы «Привет» до «Пожалуйста, не на волосы».

Із залу чується викрик, уже не перший. Це ще не протестний вигук, а вкинута фраза, яка вочевидь збиває зі слів і з ритму. Діма, як і коміки до нього, реагує коротким «заткнись». У його матеріалі йдеться про те, як схилити дівчину до сексу, коли вже привів додому. Мотиви оповідача зрозумілі («Ты не станешь встречаться с ней, нет, — надо выебать»), не ясним лишається метод. Тому комік дає публіці «кілька порад старої школи».

— Первое. Перед тем как привести девушку домой, убирайте всю мебель, чтобы она могла сесть только тебе на мошонку, — здає перевірений матеріал стендапер.

— Если она у тебя есть, — парирує жіночий голос із залу.

— Закрой свой тупой сраный рот, — відповідає Діма, вочевидь бажаючи сказати щось іще, але публіка починає стримано гудіти. Це стається за сьогодні вперше: до цього симпатія залу була на боці коміків, яких збивали. Дімині слова згасають у гулі, Світланині наростають, і доки публікою котиться хвиля шуму, він умощується на високому стільці, що на сцені. Світланин голос поступово йде на спад, наче меседж, який уже відправлено, але ще не отримано. Відмахнувшись рукою, Діма побіжно зроняє «Не надо пускать тупых пёзд вообще в заведение» і продовжує здавати «поради старої школи»:

— Совет номер два.

— Ты можешь, конечно, свой двухсанпрнм… сантименметровый хер и… — чи то від хвилювання, чи від випивки голос Світлани блукає в складах.

— Кстати, женщины, чтоб вы понимали, именно за это мы вас и презираем — за вот такую херню, когда… — але закінчити коміку не дають, бо в правій частині залу підіймається ще дужчий гул, в якому вчуваються уже низькі чоловічі голоси. Перечекавши нову хвилю, Діма сяк-так здає пораду номер два і переходить до третьої.

— Как только девушка заходит к тебе в комнату, ты бьёшь ее с кулака по морде. Она чувствует себя слабой, тогда ты подходишь и такой: «Все в порядке, малыш, я тебя защищу». На этом строятся семьи.

Цей жарт заходить у несподівану тишу.

— Мой юмор не всегда принимают, — реагує комік.

Ще кілька напружених хвилин, і із залу встає чоловік і рушає до сцени. Йому ніхто не перешкоджає. Він підходить майже впритул до Діми, схиляється над мікрофоном і після фрази «Вибачте, ви не смішний» зіштовхує його зі стільця, а далі — з подіуму. Чоловіка врешті виводять під руки, Діма підіймається знову:

— Совет номер один, — заводить він по другому колу, вже розуміючи, що аудиторія «поради старої школи» сприймає відверто вороже. — Вы можете выйти, но я буду говорить свои десять минут.

До коміка на сцену підіймаються співорганізатори — Женя і Кирил. Вони забирають мікрофон і про щось шепочуться з Дімою: схоже, наполягають, щоб він закінчив виступ і пішов. Той спускається. Зі сцени на нас дивляться два впевнених обличчя Курта Кобейна і розгублене лице Жені.

— Это пиздец, — видихає він у мікрофон і, нервово сміючись, опускає голову.

Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Lawrence Mintz, “Standup comedy as cultural and social mediation” (1985) American Quarterly vol. 31, no 1, p. 74.
2. Cambridge dictionary. Доступ за покликанням: dictionary.cambridge.org/dictionary/english/cynicism
3. Бертран Рассел, Історія західної філософії, пер. з англ. Юрія Лісняка і Петра Таращука (Київ: Основи, 1995), с. 204.
4. Slavoj Žižek, The Sublime Object of Ideology (Verso, 2008), p. 27.
5. Lawrence Mintz, “Standup comedy as cultural and social mediation”, p. 73.
6. Анастасія Платонова, “Гострі шипи патріархату: який він, сучасний антифеміністичний рух в Україні” (2020) Маркер. Доступ за покликанням: violence-marker.org.ua/2020/09/09/gostri-shypy-patriarhatu-yakyj-vin-suchasnyj-antyfeminizm-v-ukrayini