Кількість бібліотек в Україні з кожним роком неухильно скорочується, особливо на периферії. Офіційно це пояснюється негативною демографічною ситуацією. Згідно з державними соціальними нормативами забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні, що менше населення в певній місцевості, то менше потрібно бібліотек. Але здебільшого закриття бібліотек пов’язане з нерозумінням значення закладів культури з боку місцевої влади та браком коштів на утримання книгозбірень. Негараздів зазнають бібліотеки й у містах. Іноді вони змушені виселятися з будівель, де працювали десятиліттями, і переїжджати до колишніх приміщень їдалень та банків. Це призводить до стресу у працівників і читачів. Ми вирішили дізнатися, чому бібліотеки вимушені покидати свої приміщення та як іде процес модернізації бібліотечної системи в Україні.
«Читачі приходять зі сльозами»
Порожня каталожна шафа, полиці з бібліографічними картками запаковані в поліетиленову плівку. Стоси книжок, що лежать просто на підлозі: українська класика і перекладна зарубіжна література.
Така картина поставала перед очима кожного відвідувача бібліотеки імені Плужника, центральної у Шевченківському районі Києва. У середині лютого бібліотеку попросили на вихід з приміщення на Прорізній, 15, в якому вона працювала з 1952 року. Бібліотека має переїхати з самого центру Києва за декілька кілометрів звідси у прибудову до житлового будинку по вулиці Ярмоли, 4, в якій колись знаходилося відділення «Ощадбанку».
— Зрозумій мене, книжки їдуть на смерть, на кладовище, на звалище! — запально реагує журналіст Олександр Сопронюк, розгублено походжаючи між горою книжок і спілкуючись з бібліотекарками. Він одним із перших повідомив громадськість про виселення бібліотеки як постійний її читач, але зараз питання, як він буде користуватися послугами закладу, для нього не головне: бібліотеку можна втратити взагалі. — Це фактично похорони для бібліотеки, а тут для мене, як дім.
— Там нема ремонту. Книжки погниють і поцвітуть, не кажучи вже про людей, — обурено гукає працівниця бібліотеки згори.
— Наші читачі приходять зі сльозами на очах, — доповнюють інші бібліотекарки.
Заступниця директора ЦБС Шевченківського району Олена Урванцева показує на смартфоні фото порожнього приміщення, куди має переміститися бібліотека. Зараз воно справді не придатне для роботи, а тим більше для бібліотеки: крива підлога, побиті двері, сліди цвілі на стелі, подекуди зі стіни стирчать дроти, а з підлоги — металеві прути.
— Порівняно з тим приміщенням, яке ми займаємо, це сарай з пліснявою без ніякого ремонту взагалі. В площі ми втрачаємо приблизно 100 метрів. Зараз вона має 315 метрів, вся бібліотека має бути розміщена на 216 метрах, — говорить Олена Урванцева.
Бібліотека імені Плужника займає фасадну частину будинку на Прорізній. Як розповіли нам в Шевченківській районній адміністрації Києва, будівля не є комунальною власністю міста, а належить Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву й обліковується на балансі Національного агентства України з питань державної служби. Воно і займає більшу частину будинку. У липні 2018 року закінчився договір оренди бібліотеки, а Національне агентство відмовило в його продовженні, мотивуючи це тим, що планує створити на її місці Центр оцінювання кандидатів на посади державної служби.
Протягом декількох років тривали консультації між районною адміністрацією та Нацагенством, йшли судові процеси. Рішення судів різних інстанцій були не на користь бібліотеки, справа дійшла до виконавчого провадження, і в лютому її працівники вимушені були звільняти читальний зал і інтернет-центр з 5 комп’ютерів. Наприкінці червня закінчується договір оренди другої частини бібліотеки — читацького абонементу і книгосховища. В його продовженні також відмовлено, оскільки Нацагентство планує використати це приміщення для збільшення кількості місць для тестування кандидатів на держслужбу, а також для низки своїх освітніх проєктів.
Фонд бібліотеки імені Плужника налічує 46 тисяч книжок. Вона має 5750 читачів. В мікрорайоні, куди переїжджає бібліотека, в радіусі кілометра розташовано ще три книгозбірні, одна з них дитяча. До чого призведе така конкуренція — невідомо, але в Шевченківській райадміністрації нас запевнили, що «функціональне призначення бібліотеки не зміниться, скорочення працівників бібліотеки не буде». Всього в бібліотеці працюють 34 співробітники. Досить багато, оскільки це центральна бібліотека району, що обслуговує всі потреби ЦБС з 19-ти книгозбірень.
— Дехто звільниться сам, бо територіально не підходить нове розміщення й умови праці — все дуже складно, — каже Олена Урванцева, — обіцяють зробити капітальний ремонт, але обіцянка є обіцянка.
Бібліотека розширює простори
Згідно зі статтею 27 чинного закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «забороняється переміщення бібліотек без надання рівноцінного упорядкованого приміщення для обслуговування користувачів бібліотеки, роботи працівників, зберігання бібліотечних фондів». Крім того, діє постанова Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси» від 2009 року.
Бібліотека імені Плужника — не перша, в якої виникають проблеми з приміщенням. Нещодавно під загрозою виселення була і Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного. У 2013 році вона змушена була покинути Гостиний двір через реконструкцію архітектурної пам’ятки і переїхати в одне з приміщень ДП «Преса України», в якому раніше працювала їдальня підприємства, котра на той час уже не функціонувала. Фонди бібліотеки, що налічують півмільйона книжок, в тому числі рідкісних, перевозили близько півроку.
— Спершу кількість читачів зменшилася, але потім вони знову протоптали до нас стежку. Була зроблена реконструкція під бібліотеку. Тут все створено для комфортної роботи, — розповіла нам в. о. директора бібліотеки Галина Войцехівська.
Попереднє приміщення, в якому знаходилася бібліотека, було на балансі Фонду державного майна України, а нинішнє — Державного управління справами. Протягом восьми років бібліотека змушена подовжувати договір оренди. Через затримку з цією процедурою наприкінці 2019 і 2020 рр. виникали скандали. Зараз триває процес передачі приміщення на баланс бібліотеки.
— Нам подовжили оренду до кінця 2021 року. Нас ніхто не виганяє, ніхто нам не ставить ніяких умов. Наступне питання — це має бути передача приміщення на баланс бібліотеки. Договір зараз у Фонді державного майна України. Ми віримо в це свято, інакше ніяк, — каже Галина Войцехівська.
Проблеми з приміщеннями часто виникають у бібліотек через те, що площа, яку вони займають, не переведена у комунальну власність, вона їм не належить, а тільки здається в оренду. Але є випадки, коли переселення бібліотеки відбувається у зв’язку з її осучасненням і розширенням.
Так сталося з Центральною міською публічною бібліотекою імені В. Короленка в Маріуполі восени 2019 року. З будівлі на проспекті Миру, в якій вона знаходилася 40 років, бібліотека переїхала в колишнє приміщення банку, яке придбала міська влада, на вулицю Грецьку. 130 тисяч книг з фонду бібліотеки вдалося успішно перевезти за два тижні.
— Бібліотека переселилася не вся, — розповіла нам її директорка Вікторія Лісогор. — Частина бібліотеки зосталася, але ми її перетрансформували. Там є ноутбуки, вільна зона Wi-Fi, планшети, 3D-сканер і так далі. На новому місці — традиційна бібліотека. Оскільки це був банк, тут чудова система вентиляції і пожежна безпека. Бібліотека Короленка працює на два корпуси. Читачі користуються обома. Завдяки цьому ми розширили свої простори.
В попередній будівлі бібліотека займає тільки перший поверх, в іншій частині працює Центр розвитку стартапів 1991 Mariupol. Він допомагає бібліотеці в розробці електронних проєктів. Міська влада Маріуполя підтримала ініціативу команди та запропонувала приміщення бібліотеки ім. Короленка для реалізації ініціатив проєкту.
Задум з переїздом бібліотеки в Маріуполі зрозуміли не всі, що спричинило акції протесту громадських активістів під її будівлею. Виникнення протестів пояснюють невдалою комунікацією з громадськістю. Зараз ці непорозуміння вгамувалися, фонди бібліотеки не постраждали, а новий її корпус розташований на відстані кількох зупинок громадського транспорту від колишнього, фактично в пішій доступності. Читачам поважного віку, які не могли дістатися бібліотеки в перші 3-4 місяці після її переїзду, бібліотекарі привозили замовлені книжки додому.
«Ми стараємось бути альтернативою всьому»
— Бібліотека імені Плужника була моїм першим місцем роботи, — каже директорка ЦБС «Свічадо» Святошинського району Києва Валентина Тімашова. Про виселення бібліотеки тут добре знають. — Це несправедливо і неправильно.
Валентина Миколаївна зараз працює в одній з найсучасніших бібліотек Києва. У 2017 році проєкт модернізації бібліотеки «Свічадо» переміг на конкурсі, який оголосила міська влада. Саме тоді в Києві почався проєкт «Сучасний бібліотечний простір» з метою оновлення і перетворення публічних бібліотек міста на сучасні культурно-інтелектуальні центри громади. На перетворення книгозбірні пішло 8 мільйонів гривень і три роки ремонту, який востаннє тут проводився ще 20 років тому.
Бібліотека працює на першому поверсі 9-поверхівки у київському мікрорайоні Борщагівка. За будинком неподалік вирує Велика кільцева дорога, за якою фактично закінчуються межі міста. Бібліотека організована за зональним принципом. Саме це допомогло їй перемогти на конкурсі. Перше, що впадає в очі і відрізняє її від традиційної книгозбірні — це комп’ютеризація. Тут розташована платформа для онлайн-сервісу і популяризації веб-технологій, працюють два десятки робочих інтернет-станцій для користувачів. В IT-зоні розробляють сайти й оцифровують каталог. Традиційна читальна зала перетворена на комунікативно-інформаційну зону.
— Саме в цьому приміщенні ми скасували всі книгосховища, зробили абсолютно відкритий простір для читачів. Зараз перед вами близько 30 тисяч найактуальніших, найсвіжіших, найновіших книжок. Все інше — в фонді, — каже заступниця директора Світлана Гонда.
Окрім комп’ютеризації бібліотеки, помітна безбар’єрність її простору. Вздовж розсувних стелажів-трансформерів з книгами прокладені тактильні доріжки для незрячих, є окремий санвузол для читачів з інвалідністю, а на вході облаштовано пандус. Бібліотека формує фонд книжок шрифтом Брайля і планує залучати читачів через громадські організації, які надають допомогу незрячим та іншим людям з інвалідністю.
— Для чого проводиться реформування бібліотек? Щоб люди йшли, — каже Валентина Тімашова. — Після ремонту, як ми тільки відкрилися, тут людей було неміряно. До нас йшов весь Київ і вся Україна.
Осучаснення бібліотеки потребує нових фахівців. Але зарплати в галузі не такі високі. 4 850 гривень — оклад ведучого програміста, 5 200 — бібліотекаря першої категорії, 5 600 — заступника директора, найбільше у директора — 6 800. У бібліотеці кажуть: небагато, але так уже звикли.
Оплата праці бібліотекаря залежить від кількості залучених і обслужених читачів. Згідно з галузевими стандартами, в рік один бібліотекар має обслужити 750 читачів і 13 тисяч книговидач. Одна бібліотека розрахована на 30 тисяч населення.
В цій бібліотеці кількість читачів зростає. В районі достатньо хороша демографічна ситуація. Крім того, тут не переживають за приміщення. Воно переведене в комунальну власність з оперативним управлінням у районі, як і у більшості бібліотек міста. Щоправда, можуть виникати проблеми з сусідами.
— Бібліотеки знаходяться здебільшого в житлових будинках. Організовуються ОСББ і так далі. Ми, побоюючись, що господарі будуть проганяти бібліотеки, перестрахувалися, — каже Світлана Гонда.
У планах бібліотеки — розвивати прилеглу до будівлі територію: втілити в життя проєкти на зразок бібліотеки на свіжому повітрі, а також перетворити одну з бібліотек ЦБС на лабораторію інформаційних технологій. Цей приклад показує, що для реформи бібліотек потрібна спроможність до цього місцевих бюджетів та ініціативні працівники.
— Ми стараємось бути потужною альтернативою всьому, — каже Світлана Миколаївна. — Дім, робота, бібліотека. Ми маємо бути третім за важливістю місцем для праці і відпочинку людини.
У великих містах України процес осучаснення бібліотек уже почався, адже це дозволяє бюджет. Наприклад, зараз у Києві, де бібліотечна мережа складається зі 139 бібліотек, технологічно і просторово модернізується 8 книгозбірень. Після капітального ремонту й оснащення новим обладнанням відкрито 4 бібліотеки, і на черзі ще дві. Як повідомили нам у Департаменті культури КМДА, сучасна бібліотека планується в кожному районі столиці. Так само активно реформуються публічні бібліотеки Львова, а в Запоріжжі торік взагалі запланували осучаснити всі бібліотечні заклади міста протягом найближчих 5 років, а таких у місті 34. Місцева влада обіцяє, що оптимізація бібліотек не призведе до скорочення працівників, а навпаки, збільшить їм зарплату на 10-20%.
Кому заважає бібліотека?
Кількість бібліотек в Україні скорочується. Як повідомили нам у Міністерстві культури та інформаційної політики України, станом на 1 січня 2020 року в Україні функціонували 15 363 публічні бібліотеки, з них у сільській місцевості — 12 504. Крок скорочення бібліотек — 200-300 одиниць на рік.
— Основною причиною закриття публічних бібліотек є демографічна ситуація — зменшення кількості населення, особливо у сільській місцевості, — повідомили нам у МКІП.
Зменшується і кількість користувачів публічних бібліотек. На 1 січня 2021 року їх було майже 9,6 мільйонів, а рівно рік тому — 11,1 мільйонів. Така ситуація могла скластися через карантинні обмеження. Наприклад, у Києві кількість користувачів бібліотек зростала: з 570,8 тисяч у 2016 році до 578,9 тисяч у 2019-му. Але за 2020 рік їх уже стало 520,6 тисяч. Очевидно, низький попит на послуги бібліотек в Україні є міфом, якщо ними користується п’ята-шоста частина населення Києва та чверть населення всієї країни. Однак скорочення кількості бібліотек відбувається, і причина цього не тільки в демографії, а в особливостях реформ і браку коштів місцевих бюджетів.
— У більшості випадків це відбувається в процесі децентралізації, коли створюються територіальні громади, ліквідовуються одні райони й створюються інші, — розповіла нам президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй. — За законодавством, до 1 липня 2021 року всі заклади культури мають бути передані до новостворених територіальних громад. Основна причина закриття публічних бібліотек — невміння керівників на місцях оцінити важливість і значення бібліотеки як культурної інституції, нерозуміння ролі бібліотек у розвитку спроможності та освіченості громади. Серед причин також можна назвати обмеженість громади у фінансах. Іноді це банальне бажання виселити або ліквідувати бібліотеку і забрати приміщення в центрі населеного пункту — це стосується, в основному, міст і смт. При цьому зовсім не зважають на дотримання законодавства в частині забезпечення населення культурними послугами, які, зокрема, надають бібліотеки.
Закриттю бібліотек протистоїть Міністерство культури. Воно здійснює аналіз ситуації щодо їх ліквідації чи реорганізації і перевіряє дотримання державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками. Нещодавно Міністерство вимушене було втрутитися в ситуацію в Слов’янську, де міські депутати хотіли скоротити штат бібліотекарів і пропонували бібліотекам міста працювати лише два дні на тиждень, обґрунтовуючи це економією бюджету. Подібна ситуація відбувалася в минулому році і в Херсоні, де міська влада не виділила достатньо коштів на заклади культури і хотіла скоротити 43 бібліотекарок.
Зараз мало кого здивує те, що заклади культури фінансуються за залишковим принципом і розглядаються як об’єкти, на яких можна зекономити. Очевидно, процес поступового закриття бібліотек продовжиться, хоча законодавство містить достатньо гарантій для сталої роботи бібліотечної системи та її працівників. В майбутньому ці гарантії законодавці планують посилити. Але навряд чи перестануть з’являтися оголошення про те, що виконком місцевої ради виставляє колишнє приміщення бібліотеки на аукціон. З іншого боку, процес модернізації бібліотек рухається повільно і є здебільшого ініціативою міських бюджетів. Враховуючи ставлення деяких чиновників до закладів культури, переселення бібліотеки з одного місця на інше, а не закриття її повністю іноді виглядає як не найгірший варіант.
На початку березня у бібліотеці імені Плужника — без змін. Хіба що всі книжки вже перевезені на її нове місце, але ремонт там ще не починали. На дверях оголошення: «Читальна зала та інтернет-центр тимчасово читачів не обслуговують». Відвідувачів, які приходили сюди читати книги та періодику, немає. Поріг бібліотеки обережно переступає читачка Ірина. Вона живе поряд.
— Я сюди ходжу 50 років. Ось моя рідна школа, — каже вона і показує рукою на будівлю навпроти. — Так шкода. Ще зроблять тут якесь казино, як зазвичай у нас буває. Я вважаю, це неправильно. Кому вона заважала?
Ірина віддає бібліотекарці дві книжки белетристики, але нових уже не замовляє.
Стаття підготовлена за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.
Читайте також: